Рішення Європейського суду з прав людини про визнання юрисдикції щодо порушень прав людини в Криму та прийнятності вимог України проти РФ викликало паніку у окупантів. Різного рівня ресурси – від дрібних регіональних телеграм-каналів до федеральних пропагандистських медіа виступили в єдиному пориві під оруеллівська гаслом «Свобода – це рабство». З боку це виглядає не просто як «виття на болотах», але й як демонстрація деяких девіацій у більшості авторів «темників» для проросійських говорячих голів.

Нагадаємо, що своїм рішенням від 14 січня Європейський суд визнав доведеним такі факти порушень прав людини в Криму: викрадення людей; жорстоке поводження і незаконні затримання; нав’язування «російського громадянства» жителям півострова; переслідування та залякування релігійних лідерів, які не належать до Московського патріархату, проведення обшуків в церквах та мечетях, конфіскація їх власності; припинення діяльності засобів масової інформації; заборона проведення публічних зібрань та проявів підтримки, а також залякування й затримання організаторів демонстрацій; примусове відчуження приватного майна; утиск української мови та україномовних дітей в школах; обмеження свободи пересування між Кримом та материковою Україною; дискримінація кримських татар [1]

Тепер порівняємо офіційний документ з його збоченим трактуванням окупантами. Керований ФСБ РФ телеграм-канал «Кримський» майже відразу після оприлюднення вибухнув серією абсурдних заяв, що свідчить про те, що російські спецслужби припускали програш та заздалегідь готувалися до нього. Їх тези зводяться до того що нібито «…за оновленою Конституцією у Росії є повне право не звертати увагу ні на які рішення іноземних органів. Та й то, що питання Криму закритий назавжди повідомляли і президент й керівництво Криму та навіть Олексій «це вам не бутерброд» Навальний…»

Примітно, що чекісти в даному питанні готові прикриватися навіть Навальним, сумнівна фігура якого вже стала предметом оцінки експертів [2]. Втім навіть нова, «обнулена» Конституція РФ все ж містить пункт 4 статті 15, який каже: «загальновизнані принципи та норми міжнародного права і міжнародні договори Російської Федерації є складовою частиною її правової системи. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені законом, то застосовуються правила міжнародного договору» [3].

Невже «підступні агенти СБУ і Держдепу США» змогли зірвати російському президенту «обнулення» Конституції та внести норму, яка визнає, на основі чинних міжнародних договорів між Україною і РФ, що Крим – це Україна?

Потім росіяни чомусь почали в зв’язці з новинами зі Страсбурга «розганяти» висловлювання ветерана КДБ СРСР Юрія Тараскіна про те, що, мовляв, перший президент України Леонід Кравчук це мало не прихований діяч Організації українських націоналістів. Хоча офіційні архівні документи та дослідження [4] показують дуже неоднозначну роль Кравчука в долі України [5], яке ця конспірологія в принципі має відношення до рішення Європейського суду – зовсім незрозуміло.

Далі російські чекісти в невеликих медіа намагаються піднести як перемогу РФ визнання ЄСПЛ «юрисдикції» РФ над Кримом з 27 лютого 2014 року. Хоча насправді Європейський суд взагалі відкинув «юрисдикцію Росії над Кримом» та в цій справі каже лише про «ефективний контроль». Пропагандисти не пояснюють своїм читачам, що насправді це рішення Страсбургу свідчить про визнання відповідальності РФ за безліч злочинів на території окупованого півострова, а заодно й «обнуляє» «березневий референдум» як шоу на багнетах окупантів.

Водночас із цим російські медіа починають розганяти складену в дусі «1984» Орвелла заяву Мін’юсту РФ, про те, що: «… разом з тим ЄСПЛ також зробив висновок про недоведеність цілого ряду звинувачень, висунутих українською владою проти Російської Федерації в тому числі про нібито місце випадки вбивства мирних громадян, безпідставного затримання та залякування іноземних журналістів» [7] і так далі. У цій частині дійсно, не контролюючи Крим було складно довести саме адміністративну практику росіян в цій сфері, хоча звичайно ж ці факти все одно відображені в сотнях заяв власне потерпілих та їхніх родичів, та їх-то тепер Європейський суд неодмінно розгляне.

Лідер угруповання «Сейлем» та за сумісництвом «глава Криму» Сергій Аксьонов традиційно оголосив, що ЄСПЛ слід боротися з Україною і Заходом і вибухнув складеною з взаємовиключних тез заявою, що «…з одного боку, це, звичайно, «клацання по носу» міжнародним кляузник, брехунам та провокаторам. З іншого боку, ми знаємо з досвіду, що рішення ЄСПЛ щодо Росії часто грішать упередженістю та відвертою політизацією…» [6]. Що ж, тепер, коли РФ офіційно визнана країною-викрадачем людей, країною-катом та країною-мародером, «клацання по носу» дійсно вийшло непогане.

Також адміністрований колишнім соратником Аксьонова «віце-прем’єром» Дмитром Полонським, колишнім «керівником корпорації розвитку Криму» Леонідом Дегтяревим та нинішнім бізнес-партнером Аксьонова, «віце-прем’єром» Євгеном Кабановим українофобський канал «Апостолакі» заявив, що «…ЄСПЛ навіть не став розглядати питання законності приєднання Криму до Росії, тому що відповідь б неприємно здивувала міжнародне право…». Такі «перли» в стилі улюбленої приказки окупантів «якби у бабусі» був очікувані, та розраховані на людей далеких від розуміння того, що Стрсбург – це суд не про війну і мир а про права людини. З розумінням природи яких у окупантів традиційно туговато.

Ймовірно, у Аксьонова бояться навіть вголос говорити про резолюції ООН, що засуджують окупацію Криму та той факт, що всі цивілізовані країни світу ніколи не визнають російський «суверенітет» над Кримом.

Давній партнер угруповання «Сейлем», «сенатор» Сергій Цеков додав взаємовиключних суджень з тієї ж методички [9]. А ось у «губернатора» Севастополя Михайла Развожаева, що не робив заяв про рішення ЄСПЛ, трапилася обмовка за Фрейдом. Він активно висловлювався про розроблений австрійською фірмою проект будівництва «культурного кластера» на мисі Кришталевий, тим самим нагадуючи про грубе порушення санкцій законодавства та майбутніх розслідуваннях з цього приводу.

Відома своєю складною долею [8] «депутат державної думи» Наталія Поклонська в черговий раз продемонструвала, яким шляхом свого часу вона отримала диплом про юридичну освіту, заявивши буквально наступне: «…В ЄСПЛ побачили порушення прав людини в Криму, але поки не побачили, хто здійснює ці порушення. Ці порушення прав людини тривають з 2013 року і пов’язані з державним переворотом в Україні. Порушення прав кримчан здійснені країною-заявником…».

Поклонська традиційно перевершила своїх «окупаційних колег» та своєю заявою свідчила сама проти себе. У 2013 році вона і її партнер, «тіньовий генпрокурор» Артем Пшонка були при фактичній владі в Україні, а значить саме вони несуть відповідальність за ті злочини, які дійсно здійснював проти кримчан проросійський режим Януковича.

Що стосується самих кримчан, то вони по захищених каналах шлють привітання в підконтрольну Києву Україну. Наші читачі пишуть: «ми бачили, як Україна всмажила сьогодні РФ в ЄСПЛ!», «Вітаємо українських фахівців, очікуємо на зміни та прискорення деокупації» – безліч повідомлень такого змісту прийшло сьогодні з Криму.

Євген Гайворонський. Ялта-Київ

1. https://arc.construction/9211?lang=ru

2. https://newssky.com.ua/navalnyj-lenin-2-0-dlya-sssr-2-0/

3. http://duma.gov.ru/news/48953/

4. https://m.censor.net/ru/blogs/3239228/nesvyatkova_rzdvyana_storya_novorchn_gvaltvniki_ta_pershiyi_prezident_ukrani

5. https://arc.construction/8871?lang=ru

6. https://www.gazeta.ru/social/news/2021/01/14/n_15486800.shtml

7. https://rg.ru/2021/01/14/miniust-espch-sdelal-vyvod-o-nedokazannosti-riada-obvinenij-protiv-rossii.html

8. https://arc.construction/2826?lang=ru

9. https://www.gazeta.ru/politics/news/2021/01/14/n_15487058.shtml?updated