Днями російський президент своїм указом «продовжив повноваження» Ігоря Радіонова як «голови Верховного суду Республіки Крим», а також «призначив» «голів» в Білогірський, Армянський та Красногвардійський «суди». «Новими начальниками» стали фігуранти українських кримінальних проваджень про державну зраду. Особливу абсурдність «призначенням» додає той факт, що «суди», в які «призначені» або «змінені» «голови», є фейковими й за «російськими законами», оскільки вони не мають обов’язкового «основного державного реєстраційного номера» [4].

Чергові перестановки «привидів в мантіях» показують зростання загальної управлінської кризи в окупованому Криму. На настільки прибуткові раніше для російської мафіозної системи «влади» посади, як «голова суду» не знайшлося багато бажаючих. Адже й зараз в Криму після указу Путіна залишилися «без начальника» 11 «кримських судів», в тому числі й безумовно «дохідні» ялтинський, алуштинський, бахчисарайський та інші.

Якщо в 2014-2016 роках досить багато російських «суддів-колонізаторів» погодилося поїхати наживатися на кримчанах, то відсутність «претендентів» у 2020 році свідчить, в тому числі й про те, що в самій РФ судді не бачать перспектив для корупційного заробітку, або для кар’єри в окупованому регіоні. Тому Путіну в 2020 році довелося призначати в нікчемні «суди» виключно місцевих колаборантів. Оголошена «головою суду» Армянську Лариса Ліхачова знаходиться в розшуку за статтею 111 Кримінального кодексу України «державна зрада» [1]. Її «перепризначений» колега, «голова Красногвардійського суду» Валентин Шукальський [2] теж розшукується за тією ж статтею. Ліхачова та Шукальський в 2014 році були українськими суддями, порушили присягу та перейшли на бік окупантів. Колишня «суддя» Нижньогірського суду Катерина Солодовник указом Путіна тепер «призначена» «головою Білогірського суду». Солодовник серед іншого відома тим, що виносила репресивні «вироки» стосовно осіб, що відмовилися «проходити службу» в окупаційних російських військах [3].

Але основна інтрига полягає у «продовженні повноважень» президентом РФ для «голови верховного суду» Ігоря Радіонова, дуже близького партнера Ігоря Гуцалова, власника «чорної каси» угруповання «Сейлем» Сергія Аксьонова. Передноворічне затримання «головного єгеря Криму», близького соратника Аксьонова Сергія Компанєйцева та кума Радіонова, «співробітника ФСБ» Антона Калініченка – симптоми можливої «зачистки» клану «глави Криму» на півострові. Однак при цьому у очевидного члена цього угруповання «Сейлем» Радіонова, протегованого Аксьоновим в 2014 році перед Кремлем на посаду «головного кримського судді», тепер нібито все більш ніж у порядку.

Наприклад, 24 серпня 2020 року, в День незалежності України, Ігор Радіонов отримав «заслуженого юриста» (звісно – Російської Федерації). Як заявлялося в «нагородному указі», звання було надано колишньому працівнику української прокуратури «за заслуги в зміцненні законності, захисту прав та інтересів громадян» [5]. Характерно, що в РФ такого роду ярликами для суддів взагалі-то не розкидаються та варті там такі «значки» чимало. Більш того, Радіонова в кінці 2020 року очевидно «протягли» через обов’язкову для такого «високого призначення» процедуру співбесіди в Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії суддів РФ. Адже саме там спливли цікаві подробиці, оскільки у кандидата виявилися рахунки в українських банках та записана на дружину нерухомість на материковій Україні. Коли судді на співбесіді задали Радіонову питання – як це, власне, взагалі співвідноситься зі статусом «авторитетного російського судді», то почули у відповідь феєричну історію.

Виявляється, Радіонов не може закрити рахунки в українських банках, адже для цього йому нібито потрібно особисто в них потрапити. А це для здобувача нібито неможливо, так як він, виявляється, отримав в Україні «вирок до страти» – за те, що, будучи «головою суду», брав участь у «кримської весни». Кваліфікаційна комісія була змушена визнати такі явні марення та очевидну брехню «поважними обставинами».

Хоча, звичайно ж, в РФ відомо і про відсутність в Україні смертної кари, й про те, що насправді фейковий «голова суду» Радіонов навесні 2014 року хоча і зрадив присязі, але в силу своїх низьких організаційних та інтелектуальних здібностей суттєвої користі окупантам відразу не приніс. У «судовій системі Криму» тоді настав очевидний колапс, та всі відповідні рішення приймалися «на коліні» і в основному «федеральними кураторами». Навіть за «російськими законами і правилами» «головою верховного суду» Радіонов став лише в грудні 2014 року, а до того часу його статус нагадував виключно персонажа оперети.

Та й взагалі «головою суду» Радіонов був призначений таким «явочним порядком» лише за протекцією згаданого Гуцалова перед Аксьоновим, коли інші, заздалегідь заплановані агресором кандидати, такою «кар’єрою» очевидно погребували. Характерно, що розповідаючи російським суддям феєричну історію про свій «смертний вирок» за «стійкість і мужність», Радіонов одночасно необачно проговорився, що податки в український бюджет за записану на дружину нерухомість цим «щасливим сімейством» скрупульозно сплачуються до сих пір.

Однак все ж «досьє Радіонова» російських суддів на співбесіді «зачепило» міцно, правда з іншої причини. Адже даний фігурант примудрився налаштувати проти себе безліч не останніх людей у судах самої РФ. Як уже згадано вище, російські судді які прибули на півострів в 2014-2015 роках «в посилення», потім всіляко намагалися «дезертирувати» з цієї «вітрини русского мира» назад, нехай і в глуху російську провінцію. Як дипломатично написали в протоколі співбесіди Радіонова, «з регіону їдуть ті, хто спочатку переїхав туди, коли відгукнувся на заклик».

При цьому саме Радіонов в 2014 році формально підписав цей «заклик Верховного суду після приєднання Криму» до російських суддів переводитися в Крим, гарантуючи в ньому колонізаторам «райські умови». Але претензії до «голові верховного суду» тепер виникли не стільки в силу невиконання ним обіцяного. Питання у суддів РФ, що шанують корпоративну солідарність, кристалізувався в силу мстивої та капосної натури самого Радіонова, яка раптово проявилася.

Адже, як тепер «раптово виявилося», практично всі «убутні» з Криму назад в РФ російські судді …на рідкість «некомпетентні», «аморальні» і так далі. Адже саме так прямо писалося в їх «кримських» характеристиках «на нове місце роботи», що проходили в Москву саме через руки Радіонова, який особисто підписував «напутні рекомендації колегам» виключно у вигляді «вовчого квитка». І ось таку явну самодіяльність «голови верховного суду» вже ніяк неможливо списати ані «на вказівки згори» ані на «революційну необхідність 2014 року».

У відповідь на співбесіді очевидний кляузник-ініціативник Радіонов додумався «прикритися підлеглими». Він заявив, що нібито поливати брудом «російських колег», які «дезертирують» з півострова, кримські «судді»-коллаборанти вирішили «самі, на колегії». Просто в Криму «суддівське самоврядування» таке ось потужне, і «нічого з ним не поробиш», доводилося Радіонову підписувати всі ці часто завідомо неправдиві капості, прийняті на голосуванні підлеглими «суддями». Адже й не підеш проти думки колективу.

Дискусія з розлюченими такими «чесними відповідями» здобувача російськими суддями загрожувала зайти настільки далеко, що за Радіонова на співбесіді довелося прямо заступитися голові Верховного Суду РФ В’ячеславу Лєбєдєву та голові Ради суддів РФ Віктору Момотову [6]. Втім, резонанс в Москві від «кримських характеристик» Радіонова в тамтешньому суддівському середовищі виник потужний.

Що ж, після таких «успішних кадрових рішень» до федеральної влади РФ питань особливо і немає. Але все ж викликає подив проста обставина – якщо ці «судді» Україною засуджені або хоча б розшукуються, то чому до цих пір в Москву Києвом не подано хоча б формальні запити про їх видачу [7]; [8]. Ну і тим більш цікаво, чому чималі статки родини Радіонова на материковій Україні турбують виключно російську суддівську кваліфікаційну комісію, а не українських правоохоронців.

1. https://myrotvorets.center/criminal/lixacheva-larisa-alekseevna/

2. https://myrotvorets.center/criminal/shukalskij-valentin-vladimirovich/

3. https://crimea.suspilne.media/ru/news/806

4. https://arc.construction/4228?lang=ru

5. https://pravo.ru/news/225067/

6. https://pravo.ru/news/225853/

7. https://pravo.ua/jekstradicija-kakie-strany-mira-mogut-vydavat-ukraine-nashih-beglecov/

8. https://arc.construction/7516?lang=ru