Олексій Плотніков, к.ю.н. (міжнародне право)

Здійснення правосуддя перехідного періоду в Криму не буде можливим без врахування інтересів корінних народів: кримських татар, караїмів та кримчаків. Однак для того, аби врахувати ці інтереси достатнім чином, та у спосіб, що задовольнятиме дійсні потреби корінного народу, а не уявлення держави та суспільства про них, необхідно забезпечити представництво корінних народів в державних та суспільних інституціях. Іншими словами, корінні народі мають отримати голос та вплив в усіх інститутах, що можуть приймати рішення, які зачіпають їхні права та інтереси. Йдеться про представництво не тільки в інтересах здійснення правосуддя перехідного періоду, а про забезпечення постійного та максимально повного представлення корінних народів.

Звернемося знову до Декларації прав корінних народів[1], що вже неодноразово згадувалася на цьому ресурсі. Вона закріплює право корінних народів на представництво. Зокрема, відповідно до статті 18, корінні народи мають право на участь у прийнятті рішень з питань. Які зачіпали би їхні права, через представників, які обираються ними самостійно за своїми власними процедурами, а також на збереження та розвиток своїх власних установ, які приймають рішення. В свою чергу, держави зобов’язані добровільно консультуватися та співпрацювати з відповідними корінними народами через їхні представницькі інституції з метою заручитися їхньою вільною попередньою та усвідомленою згодою, перш ніж приймати та здійснювати законодавчі або адміністративні заходи, що можуть них зачіпати.

Також Декларація містить блок положень, що стосуються обов’язку держав консультуватися з корінними народами в конкретних питаннях. Зокрема, відповідно до статті 27, дії держави щодо земель, територій, та ресурсів, які належать корінним народам, мають відбуватися через відкритий та транспарентний процес взаємодії з корінними народами. За статтею 30, перед використанням земель або територій корінних народів для військової діяльності держави проводять консультації з зацікавленими корінними народами, зокрема через їхні представницькі інституції. Відповідно до статті 32, держави мають консультуватися та співпрацювати з корінними народами через їхні представницькі інституції для отримання вільної та усвідомленої згоди до затвердження будь-якого проекту, який зачіпає їхні землі, території, або інші ресурси, особливо у зв’язку з освоєнням, використанням або розробкою корисних копалин або інших ресурсів.

В Декларації йдеться про представництво не лише на рівні держави, але й на міжнародній арені. Корінні народи мають право бути представленими в органах та установах ООН, включаючи Постійний форум з питань корінних народів. Держави мають сприяти такому представництву.

Право корінних народів на представництво виступає частиною більш широкого та загальновизнаного в міжнародному праві права народів на самовизначення. На цьому наголошується в дослідженні, проведеному Експертним механізмом з прав корінних народів Генеральної Асамблеї ООН, згідно із яким право на самовизначення є центральним правом корінних народів, з якого походять всі інші права. Що стосується доступу до правосуддя, самовизначення означає право корінних народів підтримувати свої правові інституції та застосовувати свої закони та звичаї. Водночас, корінні народи мають право на повну участь в житті держави. Звідси випливає вимога про визнання таких представницьких інституцій [7].

Для цілей цього нарису ми не будемо більш докладно зупинятися на доведенні існування договірних та звичаєвих норм щодо права націй і народів на самовизначення. Зазначимо лише, що серед всіх інших прав корінних народів, право на самовизначення є найбільш твердо усталеним, і таким, що створює найбільш чіткі зобов’язання для держав. Можна виділити дві форми, в яких це право має братися до уваги при розробці української стратегії правосуддя перехідного періоду щодо Криму. По-перше, йдеться про представництво корінних народів в механізмах правосуддя перехідного періоду, таких як комісії з встановлення фактів. По-друге, йдеться про напрацювання цими механізмами рішень з забезпечення представництва корінних народів в інституціях держави й суспільства, визначення форматів та обсягів такого представництва з урахуванням прав, інтересів, та потреб корінних народів, а також наявних ресурсів.

Поточну ситуацію з забезпеченням представництва корінних народів Криму важко назвати задовільною. З одного боку, найбільш численний корінний народ Криму – кримські татари – має давню традицію державного життя та самоврядування, яка передбачає існування загальнонародних представницьких органів (Курултаю та Меджлісу). З іншого боку, Україна скоріше толерує існування цих органів, ніж активно визнає та взаємодіє з ними в дусі Декларації прав корінних народів. По суті, наразі українська держава обмежилася політичною заявою про визнання цих органів [2]. Спроби законодавчо врегулювати порядок взаємодії між ними та державою поки не дають результату. Проект закону про права корінних народів 2014 року був відкликаний [3], так само як і два проекти законів про статус кримськотатарського народу, підготовлені за участі кримськотатарських депутатів Верховної Ради [4] [5]. Новий проект, що мав бути поданий до парламенту в серпні 2020 року, так і не був представлений [6].

Не можна забувати також, що з корінних народів Криму власні представницькі органи на підконтрольній територій відновив лише кримськотатарський народ. Кримські караїми та кримчаки, які в силу малої чисельності перебувають на межі зникнення, істотно залежать від держави в забезпеченні представлення своїх інтересів в питаннях, які зачіпають їхню долю. Наразі з боку держави не спостерігається ніяких кроків в організації такого представництва. Не вбачається інтересу і з боку неурядових організацій, що представляють українське громадянське суспільство.

Виходячи з цього, при розробці стратегії правосуддя перехідного періоду щодо Криму слід по-перше забезпечити участь в його механізмах представників корінних народів: кримських татар, караїмів та кримчаків, а також взаємодію цих механізмів з представницькими органами корінних народів. По-друге, сама стратегія правосуддя перехідного періоду має бути спрямована на розробку рішень з забезпечення представництва корінних народів Криму в українській державі та суспільстві, а також підтримку належного представництва цих народів на міжнародній арені.

1. Декларація Організації Об’єднаних Націй про права корінних народів. Резолюція 61/295, прийнята Генеральною Асамблеєю 13 вересня 2007. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_l56#Text.

2. Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантій прав кримськотатарського народу у складі Української Держави від 20.03.2014 р. №  1140-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1140-18#Text.

3. Проект Закону про права корінних народів України № 4501 від 20.03.2014. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=50327.

4. Проект Закону про статус кримськотатарського народу в Україні № 1205 від 29.08.2019. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=66511.

5. Проект Закону про статус кримськотатарського народу в Україні № 6315 від 07.04.2017. URL: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=61537.

6. Центр ОПАД, Ескендер Барієв: “Де законопроект про корінні народи України?”. URL: https://opad.org.ua/archives/6572.

7. Access to justice in the promotion and protection of the rights of indigenous peoples Study by the Expert Mechanism on the Rights of Indigenous Peoples. Human Rights Council Expert Mechanism on the Rights of Indigenous Peoples Sixth session 8–12 July 2013. A/HRC/EMRIP/2013/2. URL: https://undocs.org/pdf?symbol=en/A/HRC/EMRIP/2013/2.