Олексій Плотніков, к.ю.н. (міжнародне право)

Відновлення справедливості для кримськотатарського народу в рамках української стратегії правосуддя перехідного періоду має включати в себе відновлення та гарантування майнових прав корінного народу. В постсоціалістичних країнах Східної Європи існує поширена практика відновлення майнових прав окремих осіб, постраждалих внаслідок дій соціалістичних урядів, шляхом реституцій та компенсацій, хоча, здається, в жодній країні такі заходи не проводилися достатньо послідовно[див., наприклад, 8].Питання відшкодування майна окремих осіб, втраченого внаслідок депортації кримських татар в 1944 році, безумовно, повинно ставитись, проте такі відшкодування сприятимуть відновленню прав саме окремих осіб, а не кримських татар як групи. Щодо корінного народу йдеться про майнові права іншої природи.

Декларація прав корінних народів [1], вказує в своїй преамбулі на особливі матеріальні проблеми, з якими стикаються такі народи. Зокрема, йдеться про те, що корінні народи ставали жертвами історичних несправедливостей, в результаті яких них позбавляли їхніх земель, територій та ресурсів, що перешкоджало здійсненню ними свого права на розвиток відповідно до їхніх потреб та інтересів. З цього випливає зазначена в преамбулі загальна необхідність поважати і заохочувати невід’ємні права корінних народах, зокрема їхні особливі права на свої землі, території та ресурси. Такі права можуть здійснюватися шляхом контролю над подіями, що зачіпають землі, території та ресурси корінних народів. Зрештою, преамбула підкреслює необхідність демілітаризації земель і територій корінних народів. Такі права є основою існування та розвитку корінного народу, здійснюються корінними народами колективно через свої представницькі органи.

Декларація закріплює конкретні матеріальні права корінних народів, зокрема право на землі, території та ресурси, якими традиційно володіє, займає чи в інший спосіб використовує народ. Ці права випливають з особливого духовного зв’язку з традиційно належними, або іншим чином зайнятими чи використовуваними землями, внутрішніми, морськими та прибережними водами, та іншими ресурсами. Даному праву корінних народів кореспондує обов’язок держав забезпечити юридичне визнання та захист таких земель, територій та ресурсів з належною повагою до звичаїв, традицій та систем землеволодіння відповідних корінних народів (статті 25 та 26 Декларації).

Обов’язком держави є встановлювати та здійснювати за участі, та з урахуванням традицій, звичаїв, та систем землеволодіння корінного народу, справедливий, безсторонній, відкритий та транспарентний процес визнання та юридичного підтвердження прав корінного народу щодо його земель, територій та ресурсів. В разі ж, якщо корінний народ в минулому став жертвою порушення таких прав, він має право на відшкодування шляхом реституцій та компенсацій за землі, території, та ресурси, якими традиційно володів, займав, чи користувався корінний народ, що були конфісковані, відчужені, зайняті, використані, або яким було завдано шкоду (статті 27 та 28 Декларації).

Окремо Декларація вказує на право корінних народів на збереження та охорону навколишнього середовища та родючості їхніх земель, територій та ресурсів, якому кореспондує обов’язок держав здійснювати дієві заходи щодо недопущення несприятливих екологічних впливів на такі об’єкти (стаття 29 Декларації). При проведенні будь-якої діяльності з використання земель або ресурсів корінних народів, держави зобов’язані проводити з ними консультацію та отримувати їхню вільну усвідомлену згоду через їхні представницькі інституції, що особливо важливо при розробці корисних копалин, використанні водних чи інших ресурсів. При цьому, держави зобов’язані забезпечувати ефективні механізми справедливого відшкодування у зв’язку з такою діяльністю, та вживати належних заходів для пом’якшення її негативних наслідків для навколишнього середовища, економіки, суспільства, культури та духовного розвитку корінного народу (стаття 32 Декларації). Інший важливий аспект майнових прав – це заборона військової діяльності на землях або територіях корінних народів, за винятком випадків, коли її проведення виправдане наявністю державних інтересів. Проте в такому випадку держави зобов’язані проводити з корінними народами консультації, та шукати їхньої згоди на відповідну воєнну діяльність (стаття 30 Декларації).

Зрештою, неможна оминути положення статті 10 Декларації, відповідно до яких корінні народи не підлягають примусовому переміщенню зі своїх або територій без їхньої вільної, попередньої та усвідомленої згоди, та без справедливої та чесної компенсації, а там, де це можливо – встановлення варіанту повернення. Як можна побачити, Декларація, яка є наразі основним міжнародним документом щодо прав корінних народів, визначає широкий перелік колективних матеріальних прав народу. В ній явно визначені і норми щодо таких гострих для кримськотатарського народу питань як компенсації в разі примусового переміщення, збереження екології та природних ресурсів, зокрема водних, та матеріальні права, пов’язані з військовою діяльністю держав.

Безумовно, це лише декларація, тобто документ м’якого права. Проте існують щонайменше два міркування, які призводять до думки, що положення декларації породжують конкретні зобов’язання для української держави. По-перше, є підстави вважати, що положення Декларації відображають міжнародний звичай, що формується. На це вказує практика держав, на території яких мешкають корінні народи. Так, Верховний суд Канади дійшов висновку, що права корінного народу на землю встановлюються завдяки історичним доказам регулярного чи виключного використання. Якщо ж держава має на меті вести діяльність на таких землях, вона зобов’язана довести, що переваги такої діяльності для корінного народу переважатимуть над завданою шкодою [9]. Подібні за сенсом рішення ухвалювали вищі суди інших країн, наприклад Гватемали [6] та Белізу [4].Формує відповідну практику і Міжамериканський суд з прав людини. Так, у справі Народ Сарамака проти Сурінаму, МСПЛ підтвердив обов’язок держави проводити консультації з корінним народом при реалізації проектів, що можуть мати негативний вплив на місця проживання цього народу, та надавати компенсацію в разі шкоди власності народу [5]. У справі Корінний народ Кічва де Сарайку проти Еквадору той самий суд визнав протиправним надання Еквадором концесій нафтовим компаніям, що планували видобуток нафти на землях корінного народу без консультацій з ним [10].

По-друге, дієвість прав корінних народів відображується в законодавстві України. Статтею 11 Конституції України встановлюється, що держава сприяє розвиткові корінних народів [2]. Український парламент зробив заяву щодо гарантій прав кримськотатарського народу у складі Української Держави, в якій, зокрема, заявив про підтримку Декларації ООН про права корінних народів [3]. З точки зору міжнародного права, така заява може розцінюватися як одностороння декларація держави, що породжує для неї конкретні міжнародно-правові зобов’язання. Реалізація цих зобов’язань стримується, в тому числі, недостатнім розвитком законодавчої бази: досі не ухвалений передбачений нею закон про корінні народи. Однак відсутність належного врегулювання не скасовує зобов’язання як такого.

Міжнародний центр правосуддя перехідного періоду в Нью-Йорку, який є найбільш авторитетною в світі дослідницькою інституцією в галузі перехідного правосуддя, підкреслює що порушення прав корінних народів на землю та природні ресурси є одним з найбільш типових, і неодмінно має ставати предметом розгляду національних та міжнародних механізмів правосуддя перехідного періоду, таких як комісії з правди та примирення. Зокрема експерти Центру підкреслюють, що існують міжнародні норми та практика, згідно із якими при визначенні перспектив поновлення прав корінних народів на територію, землі, та природні ресурси, до роботи відповідних органів перехідного правосуддя слід залучати представників корінного народу [7]. 

Підсумовуючи наведене, в України існує зобов’язання з відновлення прав кримськотатарського народу як корінного народу Криму, на історично належні цьому народу території, землі, води, та ресурси. Таке відновлення має стати частиною української стратегії правосуддя перехідного періоду в рамках спеціальних механізмів такого правосуддя для корінного народу. В рамках таких механізмів український уряд та громадянське суспільство, за участі представників кримськотатарського народу, мають розробити конкретні дії з відновлення колективних майнових прав кримськотатарського народу як корінного народу Криму, встановити порядок реалізації цих прав, а також визначити можливості відшкодування за завдану раніше корінному народу шкоду.

1. Декларація Організації Об’єднаних Націй про права корінних народів. Резолюція 61/295, прийнята Генеральною Асамблеєю 13 вересня 2007. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_l56#Text.

2. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.

3. Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантій прав кримськотатарського народу у складі Української Держави від 20.03.2014 р. №  1140-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1140-18#Text.

4. Cal et al. v. Attorney General Claims Nos. 171 and 172, Supreme Court of Belize, Judgment of 18 October 2007. URL: https://law.arizona.edu/sites/default/files/Brief%20to%20the%20Court%20%28Skeleton%20Argument%20of%20the%20Claimants%29.pdf.

5. Case of the Saramaka People v. Suriname. Judgment of November 28, 2007. URL: https://www.corteidh.or.cr/docs/casos/articulos/seriec_172_ing.pdf.

6. Corte de Constitutionalidad, Expediente 4785-2017. URL: https://iuristec.com.gt/images/3/3e/20170908-0000-4785-2017.pdf.

7. International Center for Transitional Justice. Strengthening Indigenous Rights through Truth Commissions: A Practitioner’s Resource. URL: https://www.ictj.org/sites/default/files/ICTJ-Truth-Seeking-Indigenous-Rights-2012-English.pdf.

8. Kozminski A.K. Restitution of Private Property: Re-Privatization in Central and Eastern Europe. Communist and Post-Communist Studies, 1997. Vol. 30, Issue 1. P. 95-106. 

9. Nation v. British Columbia, 26 June 2014, SCC 44. URL: https://scc-csc.lexum.com/scc-csc/scc-csc/en/item/14246/index.do.

10. Pueblo Indígena Kichwa de Sarayaku vs. Ecuador. Sentenciade 27 de Juniode 2012 (Fondo y Reparaciones). URL: https://corteidh.or.cr/docs/casos/articulos/seriec_245_esp.pdf