25 листопада 2020 року було представлено аналітичні рекомендації «НАТО 2030: разом для нової ери», створені аналітичною групою, призначеною раніше Генеральним секретарем НАТО [1]. Цей документ став заключним звітом, в якому викладене бачення Групи щодо НАТО до 2030 року та  наводиться скорочена версія основних висновків Групи; він оцінює основні тенденції, що визначатимуть обстановку для НАТО в період до 2030 року; також рекомендації містять розгорнуті тематичні обґрунтування.

Група вказала, що сучасний світ є конкуренцією великих держав, в яких напористі авторитарні держави з ревізіоністськими зовнішньополітичними програмами прагнуть розширити свою владу та  вплив, та в якому союзники по НАТО знову зіткнуться з системними викликами, які перетинають сферу безпеки та економіку. Українське питання, в тому числі виклик Криму, неодноразово згадується в цих рекомендаціях.

Як вказується в документі, після протиправного вторгнення та спроби анексії Криму Росією в 2014 році НАТО розпочало стійкі заходи щодо вдосконалення своєї системи оборони й стримування, в тому числі за рахунок заходів Передової присутності, Плану дій щодо забезпечення готовності та Ініціативи готовності НАТО; приступило до масштабному оновленню оборонних витрат та можливостей у всьому Північноатлантичному союзі.

В результаті НАТО тепер володіє більш широким набором інструментів не тільки для протидії російській військовій загрозі, але й для розуміння, прогнозування та захисту від тероризму і загроз в гібридній та кібернетичній сферах. Як і раніше ці захисні удосконалення супроводжувалися політичними заходами, що підтримують новий підхід, включаючи розширення форумів для внутрішніх консультацій, розробку нових інструментів кібернетичної, гібридної та стратегічної комунікації, посилення взаємодії зі східними партнерами, Україною і Грузією, а також діалог, який супроводжує посилення стримування НАТО.

Аналіз також вказує на те, що політичні розбіжності всередині НАТО небезпечні, тому що вони дозволяють зовнішнім гравцям, зокрема Росії, використовувати розбіжності всередині Альянсу, а також використовувати переваги окремих союзників таким чином, щоб це ставило під небезпеки їх колективні інтереси і безпеку. Ані Європа, ані Північна Америка, при всій своїй могутності, не володіють достатньою потужністю, щоб впоратися з цими погрозами поодинці, одночасно маючи справу з зростаючою безліччю нетрадиційних загроз та ризиків, що впливають на всі суспільства. Також Група підкреслює, що НАТО має адаптуватися, щоб задовольнити потреби більш вимогливої стратегічної обстановки, за умов повернення системного суперництва та стійко агресивної Росії.

Аналіз нагадує, що Північноатлантичний союз повинен реагувати на російські погрози та ворожі дії політично єдиним, рішучим й послідовним чином, без повернення до «звичайного бізнесу», вимагаючи змін агресивної поведінки Росії та її повернення до повного дотримання норм міжнародного права. Його автори вказують на те, що НАТО повинна розвивати зміст своєї двобічної стратегії, щоб забезпечити її постійну ефективність за рахунок підвищення витрат російської агресії та розробки більш комплексних заходів реагування на гібридні форми російської агресії та при цьому підтримуючи посилення політичного охоплення, узгоджувати заходи контроля над озброєннями та зниження ризиків.

Таким чином, як стверджує Аналіз, НАТО має зберігати політичну спрямованість на нарощування військової готовності та реагування на південному (середземноморському) фланзі, зокрема, шляхом перегляду та реалізації своїх передових планів і зміцнення Південного угруповання НАТО, що базується на Неаполь. НАТО має розробити глобальний план для більш ефективного використання своїх партнерських відносин для просування стратегічних інтересів НАТО. Альянсу слід перейти від нинішнього підходу, заснованого на попиті, до підходу, заснованого на інтересах, розглянути можливість надання більш стабільних та передбачуваних потоків ресурсів для партнерської діяльності. Необхідно підтримувати й активізувати політику відкритих дверей НАТО, а Альянс повинен розширювати та зміцнювати партнерство з Україною і Грузією.

Група експертів нагадує в цьому документі, що в 2014 році Росія протиправно спробувала анексувати Крим, вторглася та окупувала частину східної України; що російський уряд прагне до гегемонії над своїми колишніми радянськими володіннями, підриває їх суверенітет та територіальну цілісність, прагнучи заблокувати шлях націям, які прагнуть рухатися в бік НАТО. Таким чином Аналіз заявляє, що агресія Росії в Україні і Грузії триває, що агресивна поведінка Росії посилилося в Арктиці та Північній Атлантиці, з нарощуванням військово-повітряних й військово-морських сил у ключових морських точках Баренцевого, Балтійського та Чорного морів та навколо них, а також в Середземному морі.

Більш того, як вказується в дослідженні, Росія також намагається закріпитися в басейні Середземного моря і в Африці, в тому числі за допомогою довірених осіб та російських приватних військових компаній. На додаток до своєї звичайної військової загрози Росія розгортає ширший гібридний інструментарій, що включає наступальну кібернетику, санкціоновані державою вбивства та отруєння, з використанням хімічної зброї, політичного примусу та інших методів для порушення суверенітету союзників. Група експертів прямо заявляє, що Росія являє собою пряму військову загрозу для євроатлантичного регіону.

Група в документі прийшла до висновку, що, як видно з реакції на 11 вересня, на протиправну спробу анексії Криму в 2014 році, а також з адаптації до гібридних і кібернетичних загроз, НАТО має великий досвід стратегічної адаптації, та що цю традицію необхідно продовжувати на початку 2020-х років. Але, як підкреслено в рекомендаціях, агресія Росії проти Грузії і України, супроводжувана триваючим нарощуванням військової потужності і агресивною активністю в регіонах Балтійського та Чорного морів, в Східному Середземномор’ї, Балтиці і на Крайній Півночі, привела до різкого погіршення відносин, негативно позначилася на безпеці євроатлантичного регіону.

Таким чином, в документі вказується, що Росія регулярно бере участь у військових операціях залякування в безпосередній близькості від НАТО та що вона розширила свій охоплення й можливості для створення загрози повітряного простору та свободі навігації в Атлантиці. Більш того, вона порушила ряд основних міжнародних зобов’язань та розробила ряд звичайних й нетрадиційних засобів, що загрожують як безпеці окремих держав  НАТО, так і стабільності та єдності Альянсу в цілому. У доповіді підкреслено, що Росія наочно продемонструвала свою здатність і готовність застосовувати військову силу і продовжує спроби використовувати розбіжності між союзниками і всередині країн НАТО, та що вона також застосувала хімічну зброю на території членів НАТО, забравши життя цивільного населення.

Автори цього плану дій нагадують, що після протиправної спроби анексії Криму в 2014 році Альянс підтримував єдиний фронт російської агресії, як у військовому відношенні, так і в поліпшенні позиції НАТО із стримування на східному фланзі, а також в політичному плані; що, висловлюючи свою солідарність, держави НАТО продемонстрували свою реакцію на організовану Росією нервово-паралітичну атаку в Солсбері, на порушення Договору про ракети малої і середньої дальності і інші агресивні дії. Однак, як показує аналіз, напориста політика та агресивні дії Росії тривають, в тому числі йде гібридна кампанія з підриву віри в демократичні інститути Північноатлантичного союзу, що доводить наявність стійких перешкод на шляху до конструктивного діалогу з РФ.

Таким чином, дослідження «НАТО 2030» резюмує, що в перспективі до 2030 року Росія, швидше за все, залишиться головною військовою загрозою для Альянсу; що вона ставить НАТО перед загрозою факту або здійснює стійкий та паралізуючий тиск в кризовій ситуації.

Автори пропонують НАТО зробити декілька важливих кроків з цього питання, в тому числі розглянути способи розвитку змісту своєї стратегії подвійного шляху для забезпечення її постійної ефективності. Вони вказують на те, що Альянс також має розглянути динамічний шаблон, відповідно до якого він вдається до кроків для підвищення витрат російської агресії (наприклад, координація санкцій з метою їх посилення, а не просто з періодичного поновлення санкцій, відображаючи при цьому поведінку Росії, викриваючи факти таємної діяльності Росії в Україні й так далі); в той же час підтримуючи посилення політичного охоплення для переговорів щодо заходів по контролю над озброєннями і зниження ризику. Подібний розвиток стратегії, вважають автори рекомендацій, збереже згуртованість в НАТО та надасть можливість вийти з глухого кута з Росією на умовах НАТО.

Таким чином, доповідь «НАТО 2030: разом для нової ери» слід сприймати як середньострокову політику НАТО щодо російської агресії, включаючи регіон Чорного та Азовського морів й Крим.

Професор Борис Бабин

1. https://www.nato.int/nato_static_fl2014/assets/pdf/2020/12/pdf/201201-Reflection-Group-Final-Report-Uni.pdf