Задовго до початку конфлікту, 3 серпня 1999 року, Україна уклала з Російською Федерацією міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування [1], але на окуповані території його дія не поширюється. Отже з 2014 року підприємці півострова змушені визначатися із податками в бюджет України та в «бюджети» окупованого Криму. Окремі аспекти податкового та бюджетного «законодавства», яке тяжіє над підприємцями та власниками нерухомого майна у Криму, висвітлить кандидат юридичних наук Андрій Чвалюк.

Особлива ситуація прикладом склалася у Криму з відшкодуванням податку на додану вартість (ПДВ). Вітчизняні суди приходять до логічного висновку, що територія Криму в контексті сплати податків є територією України, для чого їх достатньо послатися на статтю 133 Конституції. Але в той же час в листах Державної фіскальної служби України від 28 травня 2015 року №11250/6/99-99-19-03-02-15; від 3 грудня 2014 року №13311/7/99-99-19-03-02-17, фіскали з посиланням на пункт 3.2 статті 3 та підпункт 1 пункту 12.3 статті 12 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» стверджують, що ПДВ з продажу товарів, що знаходяться в Криму не стягується, оскільки майно «знаходиться за межами митної території України». Тому й ніякого відшкодування ПДВ Україною не проводиться; дане питання порушувалося в позовних заявах, справи навіть доходили до Касаційного адміністративного суду [2], але у підсумку повернулися до суду першої інстанції де і були покладені під сукно.

З початку окупації підприємці в Криму (як і їх колеги на території окупованого Сходу) мали небагато варіантів вибору: продовжити свою діяльність та сплачувати податки в бюджет України та водночас в «бюджет» окупаційної «влади» або позбутися від активів і припинити діяльність. Якщо ж бізнес просто припиняв діяльність без відчуження нерухомості і устаткування, то майно могло бути в тій чи іншій мірі вилучено окупаційною «владою» («конфісковано», «націоналізовано», «витребувано як безхазяйне» тощо).

За даними взятими з «рішень» окупаційної «влади», в Криму було «націоналізовано» понад 330 підприємств, установ та організацій які перебували у державній власності і власності профспілок, а також 280 підприємств приватної форми власності. Масова «націоналізація» майна відбулася на окупованих територіях Криму в 2014 році, однак продовжилася й у 2015 році. Зокрема були переведені в «державну власність» приватні підприємства, які на 1 березня 2015 року «не привели свої установчі документи у відповідність до законодавства РФ», а також не звернулися із заявою про їх внесення до російського «єдиного державного реєстру юридичних осіб» [3].

Пояснення такого грабежу, зокрема приватного бізнесу, окупанти намагаються зробити навіть в наукових публікаціях. Наприклад, в одній зі таких статей, співавтором якої була Ірина Ківіко, у той час так званий «міністр фінансів Республіки Крим», заявлялося що нібито «націоналізація українських державних підприємств дозволила не допустити зупинки ряду виробництв, стабілізувати їх фінансово-господарську діяльність, запобігти масовим звільненням» [4, с. 144]. У цій же статті рапортується про «перевиконання плану» фіскалами окупантів зі збору «податків», а саме «податку на дохід фізичних осіб», за рахунок «проведеної роботи по розширенню легітимних платників податків». За наведеними окупантами даними у 2016 році на «податковому обліку» в Криму перебувало 12 930 відокремлених підрозділів (деякі з них належали російським підприємствам).

Однак в прагненні перевести в «російське законодавче поле» всі підприємства Криму окупаційний «бюджет» зазнав значних збитків. До організацій почали пред’являти вимоги, які були відсутні в українському законодавстві: примусово вимагати збільшити статутний капітал; залучити банківські гарантії; здійснити переоснащення дорогими автоматичними засобами вимірювання та обліку тощо. В результаті найбільші платники «акцизного податку», чия частка в загальному обсязі регіонального «оподаткування» становила близько 75 %, та відповідно 56 % від всього обсягу «податкових і неподаткових надходжень» в «республіканський бюджет», – просто перестали у той час випускати продукцію. Лише після вимушеного запровадження окупантами низки «нормативно-правових актів», «прийнятих» з метою «стабілізації ситуації на час перехідного періоду», основні виробники підакцизних товарів відновили свою виробничу діяльність на півострові [4, с. 145]. Звісно були й такі виробники акцизних товарів, що відмовилися «грати за новими правилами», й тепер ці підприємства виставлені на окупантами на «аукціон», а деякі – вже продані друзям російського президента.

Щоб «Крим перестав бути дотаційним регіоном», російською владою в 2014 році було прийнято федеральний закон № 379-ФЗ, яким «надано право суб’єкту Російської Федерації – Республіці Крим встановити знижені ставки при застосуванні патентної форми оподаткування та спрощеної системи оподаткування» [5]. В результаті місцевими «законами» ставка «оподаткування» за патентною системою була знижена в шість разів, а за спрощеною системою – в два рази. Відповідно, половина з зареєстрованих в окупаційній «юрисдикції» підприємців Криму обрали ці спеціальні режими, й тому за кількістю виданих «патентів» в 2015 році «Крим обігнав навіть Москву» [4, с. 146]. Але вже в самій РФ підприємці підняли галас через таку «податкову дискримінацію».

На відміну від українського законодавства, «місцева влада» в окупаційній «юрисдикції» РФ формально наділена більш широкими «податковими повноваженнями», а тому на практиці має більший простір для маніпуляцій з «податковими ставками». Тим більш, що ніхто не гарантує, що вказані низькі «ставки» не є банальною приманкою, та як тільки підприємці добровільно стануть на «податковий облік», «місцеве законодавство» або федеральні закони різко не зміняться. Ми вважаємо, що як тільки економічні розрахунки росіян покажуть, що Крим отримав хоч якусь основу для самоокупності за рахунок власних доходів (хоча б на рівні 50 % від доходів «республіканського бюджету»), то всі «податкові пільги» в Криму усунуть та «ставки» приведуть до «загальноросійського рівня». Але поки що «бюджет» окупованого Криму навіть із такими мінімальними «ставками» стабільно не виконує план по надходженню «податку на доходи фізичних осіб».

Сумна ситуація для окупантів складається й з «податку на прибуток». Стандартна ставка цього «податку» в Криму становить 20 %; до 2024 року 3 % з усіх зібраних сум буде спрямовуватися «до федерального бюджету», а решта 17 % – до «регіонального». Водночас з огляду на приналежність «республіки Крим» до заснованої окупантами «вільної економічної зони» (далі – ВЕЗ), було встановлено «знижений тариф», який починає діяти для структури з моменту внесення організації до «реєстру платників, які є учасниками ВЕЗ». «Ставка податку на прибуток» для цієї категорії платників нульова, та діє протягом перших 10 років з дня вступу компанії до ВЕЗ і отримання першого доходу.

Через перших 10 «податкових періодів», пільгові «тарифи» для таких організацій почнуть спадати та ставка буде становити: 2 % – перші три роки; 6 % – з четвертого по восьмий податковий період; 13,5 % – дев’ятий і наступний періоди. Таким чином у 2014 році РФ планувала повністю завершити пільгове «оподаткування» в Криму у 2034 року, вочевидь із виходом на той час на самоокупність території. Водночас, хоча такі «радужні плани» на тривалість окупації в цілому не варто поділяти, станом на 2020 рік фінансова та фіскальна системи півострову у бік «самоокупності» аж ніяк не посунулися. 

Варто додати що в рамках «виконання федерального закону № 379-ФЗ» кримський «уряд» розробив «індивідуальні тарифи з податку на прибуток» для окремих категорій платників. Зокрема прибуток від «інвестиційної діяльності» учасників ВЕЗ обклали ставкою від нуля до 13,5 %, дійсною на термін укладення «договору участі» в ВЕЗ. «Оподаткування прибутку» від оренди, суборенди зафрахтованих суден, авіаційного та іншого рухомого транспорту за умови, що платником є «зарубіжна компанія», робота якої не пов’язана з діяльністю відповідного «представництва» був встановлений у 10 %. Таким чином окупанти очікували отримати якісь дохід від фрахту «кримських суден» «іноземними» компаніями, включно з українськими. Оподаткування «дивідендів, виплачених зарубіжними фірмами від цінних паперів, що належать міжнародному холдингу» окупанти оцінили «ставкою» у 5 % (хоча саме такі форми господарювання для нинішнього Криму є дещо фантастичними). Ще кілька видів діяльності, пов’язаних із соціальними сферами або інвестиційною діяльністю «оподатковуються» за «нульовою ставкою» [6].

Але як й у ситуації з оподаткуванням фізичних осіб-підприємців, ми вважаємо, що такі великі «пільги» для «інвесторів» є більше політичною, ніж економічною акцією. Не дарма, окупаційна «влада» так сильно піарить кожен новий проект, в який залучено нібито «іноземного інвестора». Знову ж таки, варто розібратися, що це за інвестори, й чи не ведуть офшорні «закордонні» фірми-прокладки до самих місцевих «чиновників», членів їх родин або ж до російських олігархів.

Розуміючи фіаско ВЕЗ та загалом крах підприємництва в Криму (а отже й нульові перспективи «оподаткування» у цих сферах) суттєво збільшити доходи місцевих «бюджетів» в Криму окупанти планують за рахунок «майнових платежів». Для цього росіяни вдалися до нехитрих маніпуляцій. Зокрема до 30 серпня 2019 року на території окупованого Криму була відсутня «кадастрова вартість» об’єктів нерухомого майна у «російських реєстрах» та кримчани могли безкоштовно ознайомитися з результатами «оцінки своєї нерухомості» на сайті «Росреєстру», а в разі необхідності – «внести зміни за спрощеною схемою», але такою можливістю мало хто скористався.

А ось тепер багато власників сильно здивовані захмарною «кадастровою вартістю» їх житлових та нежитлових приміщень, а також землі. Наприклад, один квадратний метр будинку в селі може «коштувати», за відомостями «Росреєстру» 2 200 доларів. Тепер для переоцінки людям необхідно звертатися в спеціальну «комісію» при «міністерстві земельних і майнових відносин» окупантів, а в разі незгоди з її «рішенням» (яке навряд чи буде винесене на користь жертви а не «бюджету») – йти до «суду» із очевидним кінцевим результатом.

А також у 2021 році «за дивним збігом обставин» кримчани вперше сплатять окупантам «податок на майно» – кімнату, квартиру, житловий будинок, гараж, машино-місце та інші об’єкти. За базу «оподаткування» береться, як нескладно здогадатися, нова «кадастрова вартість», до неї застосовується «податкова ставка» 0,1 відсотка (за винятком об’єктів комерційного, адміністративно-ділового і торгового призначення) [7].

Для кримських власників існує ще одна проблема, адже, як вже писала «АРК», наразі завершується «перехідний період» «переоформлення нерухомості». Крім того, усі правовстановлюючі документи на нерухомість, видані державними органами України після 18 березня 2014 року «чиновниками» псевдодержавних «органів» в Криму не приймаються узагалі. Та навпаки, як гордо заявляють самі окупанти, «угоди щодо нерухомого майна, розташованого в Криму і Севастополі, укладені не за правилами, встановленими законодавством нашої держави, на території України вважаються недійсними з моменту вчинення і не створюють юридичних наслідків, за винятком тих, які пов’язані з їх недійсністю» [2].

Отже, окупаційна «влада» півострова кілька років фактично підштовхувала власників кримської нерухомості до того, щоб внести відомості про себе в «реєстр нерухомого майна», отримати «свідоцтво на право власності». А в разі небажання власника використовувати об’єкти нерухомості така «влада» звісно була готова зайнятися їх відчуженням. Цьому сприяв як спрощений «порядок перереєстрації» майна, так і те, що «не стягувалося державне мито за взяття об’єкта нерухомості на кадастровий облік і оформлення правовстановлюючих документів в тому випадку, якщо таке оформлення проводилося за раніше виданими українськими правовстановлюючими документами» [2].Зараз ситуація змінилася та навіть договори оренди землі, укладені раніше березня 2014 року, можуть переукладатися, а строк оренди може бути змінено в односторонньому порядку. Тому метою «влади» є те, щоб очікувальна позиція власника в цій сфері правовідносин стала для нього «безперспективною».

Таким чином, власник нерухомості на території півострова фактично стоїть перед вибором порядку оформлення угод відчуження. Міжнародні стандарти містять малу кількість положень, які можуть бути використані для пошуку вирішення проблеми. Так, Консультативний висновок Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав по триваючій присутності Південної Африки в Намібії», передбачає, що недійсність документів, виданих на окупованій території, не може поширюватися на документи, невизнання яких може зашкодити правам жителів цієї території. Але питання фіскального тиску міжнародне право згадує насамперед у вигляді вимог не поширювати власне законодавство на окуповані території, що РФ послідовно ігнорує. Отже, реальних перспектив для юридичного регулювання ситуації з переходом права власності на об’єкт нерухомості у Криму нема, й тому з 2021 року її «оподаткування» окупантами становить величезне поле для зловживань.

Отже утворена в Криму ВЕЗ не привела до економічної та фінансової сталості надходжень до «бюджетів» окупаційної «влади» – стагнація реального виробництва та відсутність інвестицій є проблемами що не вирішені та не можуть бути вирішеними в умовах окупації. Тому перспективи збільшення розмірів збирання в окупованому Криму «акцизів» з виробників відповідних товарів та «податку на прибуток» практично нульові. Водночас «податок на доходи фізичних осіб» існує за таких умов виключно у формі стягнень з доходів власне самих «бюджетників», коли «мертві», «бюджетні» гроші ходять по «замкненому колу». Окупаційна влада планує дещо «виправити» фінансову ситуацію через драконівські «податки на нерухомість», суми яких з 2021 року стануть для більшості кримчан неприємною несподіванкою.

Джерела:

1. Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків. Офіційний вісник України. 2010. № 25. Ст. 1001.

2. Семенова Марина, Рачук Олег. Валіза без ручки, або як захистити свою нерухомість у Криму. Закон і Бізнес. URL: https://zib.com.ua/ua/124371-yak_zahistiti_svoyu_neruhomist_u_krimu_-_poradi_yuristiv.html

3. Ситуація з правами людини на окупованій території АР Крим та м. Севастополь. URL: https://helsinki.org.ua/sytuatsiya-z-pravamy-lyudyny-na-okupovanij-terytoriji-ar-krym-ta-m-sevastopol-s-zajets-d-svyrydova-r-martynovskyj-v-nabuhotnyj/

4. Кивико И. В., Малис Н. И. «Налоговая система Республики Крым адаптируется к российским условиям». Экономика. Налоги. Право. 2016. №4. С. 143-149.

5. «О внесении изменений в части первую и вторую Налогового кодекса Российской Федерации в связи с принятием Федерального закона «О развитии Крымского федерального округа и свободной экономической зоне на территориях Республики Крым и города федерального значения Севастополя»: Федеральный закон от 29.11.2014 г. № 379-ФЗ. URL: http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_171492/

6. Налог на прибыль в Крыму в 2020 году. URL: http://nalogobzor.info/publ/nalog-na-pribyl-v-krymu-v-2019-godu#toc-1

7. Торговаться уместно. Крымчан удивила завышенная кадастровая стоимость недвижимости. URL: https://rg.ru/2020/03/04/reg-ufo/krymchan-udivila-zavyshennaia-kadastrovaia-stoimost-nedvizhimosti.html