Сімдесят п’ять років тому в Сан-Франциско було підписано Статут ООН, в якому народи світу стверджували про утвердження віри в основні права людини, у рівність прав великих і малих націй, про повагу до зобов’язань, що випливають з міжнародного права, про соціальний прогрес та свободу, про міжнародні мир та безпеку.

На жаль ці благородні слова не стали реальністю для другої половини двадцяти століття. Протистояння демократичних країн та комуністичного блоку, яке розкололо Раду безпеки ООН, паралізувало та відклало на десятиліття багато ініціатив розвитку сучасного світу. Проте саме ООН стала важливим механізмом балансу інтересів, не дала світу скотитися в ядерну війну і пом’якшила багато регіональних конфліктів, заклавши основу сучасних механізмів глобального співробітництва, від ІКАО до ЮНЕСКО.

Можна вважати, що основним викликом для системи ООН стало явочне заняття місця комуністичної імперії в Раді Безпеки Російською Федерацією як нібито «державою-продовжувачем» СРСР. Це шахрайство, що зійшло з рук в 1992 році, багато у чому визначило перебіг подальших міжнародних криз, включаючи кримську.

Саме на прикладі окупації Криму стало зрозуміло, що однією з головних країн, які порушують та націлені на порушення основних принципів й норм міжнародного права, стала саме сучасна Росія, а ООН розглядається нею як один з інструментів політичної, юридичної та інформаційної експансії. Здавалося б ООН має бути паралізованим російським «вето», але цього не сталося, і саме резолюції та інші акти Об’єднаних Націй сьогодні є важливим юридичним засобом майбутньої деокупації Криму.

Повертаючись до преамбулі Статуту ООН, важко знайти хоча б один пункт, який сьогодні не порушувала б Росія. Багато хто нарікає на те, що складно притягти за це до відповідальності державу – «постійного члена Ради Безпеки». Однак юристи і політологи знають про існування такого механізму, а саме передбаченого резолюцією Генеральною Асамблеєю ООН «Єдність на користь миру» 377 (V) від 3 листопада 1950, на підставі якої війська ООН були тоді відправлені захищати корейський народ від зовнішньої агресії.

Згідно з резолюцією 377 (V) Генеральна Асамблея може вживати заходів, якщо Рада Безпеки, в результаті розбіжності її постійних членів, виявляється неспроможною виконати свій головний обов’язок з підтримання миру та безпеки. У всіх випадках, коли є підстави вбачати загрозу миру, порушення миру або акт агресії, Генеральна Асамблея має, в рамках цього механізму, негайно розглянути це питання з метою зробити членам ООН необхідні рекомендації щодо колективних заходів. Такі заходи можуть включати, в разі порушення миру або акту агресії, застосування збройних сил ООН для підтримки або відновлення міжнародного миру і безпеки. При цьому мова йде саме про збройні сили, що формуються цивілізованими націями світу для бойових дій під мандатом ООН, а не про миротворців.

Для реалізації механізму 377 (V) в міжсесійний період Генасамблея може зібратися на надзвичайну спеціальну сесію, яка скликається протягом доби від надходження вимоги про таке скликання. Вимога може сходити або від не менш ніж сімох членів Ради Безпеки ООН, або на вимогу більшості держав-членів ООН. І ось зараз, до ювілею об’єднання націй, вже можна сказати про те, що експерти різних країн почали роботу над механізмом реалізації механізму резолюції «Єдність на користь миру» для деокупації Криму.