Для належної кримінальної кваліфікації вчинення в акваторії Чорного моря міжнародних правопорушень, зокрема, захоплення в умовах російсько-українського конфлікту бурових платформ, необхідно визначитися із міжнародно-правовими ознаками піратства та із кваліфікацією цього злочину в національному праві. Згідно з вимогами ст. 101 Конвенції ООН з морського права 1982 р. піратством (фр. «piraterie», англ. «piracy») є будь-який неправомірний акт насильства, затримання або грабежу, що вчинюється з особистими цілями (англ. «for private ends», франц. «à des fins privées») екіпажем або пасажирами будь-якого приватного судна або приватного літака (англ. «private ship or a private aircraft», франц. «d’un navire ou d’un aéronef privé»). Цей акт має бути спрямованим проти іншого судна або літака або проти осіб чи майна що знаходяться на їх борту у відкритому морі; або проти будь-якого судна або літака, осіб або майна у місці поза юрисдикцією будь-якої держави. До піратства Конвенція 1982 р. відносить акт добровільної участі, вчинений зі знанням обставин, у використанні судна або літака, через який вони стають піратським судном або літаком (тобто засобом вчинення злочину піратства); або підбурювання чи усвідомлене сприяння безпосередньо піратству або вказаному акту добровільної участі у перетворенні судна на піратське.

З наведеного випливає неможливість міжнародно-правової кваліфікації як піратства будь-яких дій публічного характеру, тобто дій з боку екіпажу (команди) військового корабля (судна), іншого судна, яке виконує публічні функції (морська охорона, митна тощо). За ст. 102 Конвенції 1982 р. піратськими діями можуть визначатися дії, що вчинюються військовим кораблем, державним судном або державним літаком (англ. «warship, government ship or government aircraft») виключно за умови, якщо його екіпаж підняв заколот та захопив контроль (англ. «whose crew has mutinied and taken control») над цим судном (кораблем, літаком), та відповідно якщо дії екіпажу та його членів не охоплюються умислом цивільної чи військової влади, незалежно від рівня та характеру цієї влади (центральна, місцева, цивільна, військова, окупаційна, міжнародна тощо).

З норм ст. 103, 105 Конвенції 1982 р. випливає сенсуальне розмежування піратського судна (тобто судна, яке використовується як знаряддя для піратства) та судна, захопленого шляхом піратських дій, такого, що перебуває під владою піратів. При цьому захоплені бурові платформи за будь-яких обставин кваліфікації не можуть розглядатися як піратські судна (оскільки вони не використовуються для піратської діяльності, тобто для захоплення інших літаків чи суден). Тому згаданий у ст. 101 «акт добровільної участі» щодо захоплення бурових платформ ПАТ «Чорноморнафтогаз» також не може кваліфікуватися, як піратство. Із норм Конвенції 1982 р. випливає, що стаціонарні бурові платформи узагалі не охоплюються визначенням судна, яке вживається у цьому договорі, тобто вони за визначенням не можуть бути об’єктом піратського нападу відповідно до Конвенції. Таким чином, міжнародно-правова кваліфікація захоплення бурових платформ як акту піратства відповідно до норм Конвенції 1982 р. не має практичної перспективи.

Норми Конвенції 1982 р. визнаються як ключові у кваліфікації піратства поточними актами ООН з питань протидії піратству у Гвінейській затоці та у водах, наближених до Сомалі, а саме – резолюціями Ради Безпеки ООН 1897 (2009) від 30 листопада 2009 р., 1950 (2010) від 23 листопада 2010 р., 2077 (2012) від 21 листопада 2012 р., 2184 (2014) від 12 листопада 2014 р., 2246 (2015) від 10 листопада 2015 р. та 2316 (2016) від 9 листопада 2016 р., Доповіддю Генсекретаря ООН про ситуацію з піратством та збройним розбоєм на морі у берегів Сомалі від 7 жовтня 2016 р. S/2016/843, Заявою Голови Ради Безпеки ООН від 25 квітня 2016 р. S/PRST/2016/4 тощо.

Усі ці акти визнають ключову роль Конвенції 1982 р. у встановленні універсальних правових механізмів протидії піратству, розвивають норми Конвенції щодо приватного характеру піратської діяльності. Суб’єкти піратства визначаються у цих актах, як «банди піратів», «міжнародні злочинні співтовариства» та «злочинні мережі, які стоять за нападами піратів», констатують зв’язок між піратами та терористичними групами. Усі вказані акти підкреслюють, що міжнародну небезпеку становлять як акти піратства так і «збройний розбій на морі» (англ. «armed robbery at sea», франц. «vols à main armée en mer»), що за змістом цих актів виокремлюється від піратства.

У контексті визначення змісту збройного розбою на морі важливим є згадування у резолюції Ради Безпеки ООН 2316 (2016) від 9 листопада 2016 р., не тільки Конвенції 1982 р. (яка не передбачає інших, крім піратство, ситуацій розбою на морі), але й Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 р. Таке згадування здійснено в контексті визнання резолюцією Ради Безпеки ООН 2316 (2016) компетенції держав встановити склади злочинів (як щодо піратства так і стосовно збройного розбою на морі) та визначити власну юрисдикцію водночас стосовно обох конвенцій. Це дозволяє віднести категорію «збройний розбій на морі», що не є піратством, саме до протиправних дій, передбачених Конвенцією 1988 р. Хоча ця Конвенція не охоплює ситуації протиправного захоплення бурової платформи, водночас з нею було у 1988 р. було опрацьовано та відкрито до підписання Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на шельфі.

За ст. 1 цього Протоколу відповідні положення Конвенції 1988 р. також застосовуються mutatis mutandis до злочинів, коли такі злочини вчиняються на борту або проти стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі. Протокол 1988 р. визначає «стаціонарну платформу» як штучний острів, установку або споруду, постійно закріплений на морському дні для розвідки або розробки ресурсів чи для інших економічних цілей. За ст. 2 цього акту будь-яка особа вчиняє злочин, якщо вона незаконно і навмисно: захоплює стаціонарну платформу або здійснює контроль над нею силою чи загрозою сили, або шляхом будь-якої іншої форми залякування; або вчиняє акт насильства проти особи на стаціонарній платформі, якщо цей акт може загрожувати її безпеці; або руйнує стаціонарну платформу або завдає їй пошкодження, яке може загрожувати її безпеці; або розміщує або вчиняє дії для розміщення на стаціонарній платформі яким би то не було чином пристрій чи речовину, яка може зруйнувати цю стаціонарну платформу або створити загрозу для її безпеки тощо.

Як Конвенція, так і Протокол 1988 р. були ратифіковані Україною постановою Верховної Ради України № 3735-XII від 17 грудня 1993 р.; офіційний переклад Протоколу українською оприлюднене в Офіційному віснику України за 2007 р. № 12, стаття 465. РФ приєдналася як до Конвенції, так і до Протоколу 1988 р. федеральним законом від 6 березня 2001 р. № 22-ФЗ. Отже, Україна має гарантовану міжнародним правом компетенцію щодо криміналізації у національному праві діянь, передбачених у ст. 2 Протоколу 1988 р.; формат такої криміналізації Україна може визначати самостійно.

Варто завважити, що у 2005 р. було підписано Протокол до Конвенції 1988 р. та Протокол до Протоколу 1988 р., якими було запроваджено ст. 2 bis Конвенції та поширено її на сферу дії Протоколу 1988 р. За цією статтею норми Конвенції та Протоколу не застосовуються до дій збройних сил під час збройного конфлікту, як ці терміни розуміються та регулюються у міжнародному гуманітарному праві, та до дій, що вживаються збройними силами держави з метою здійснення їх офіційних функцій, оскільки вони регулюються іншими нормами міжнародного права. Протоколи 2005 р. вступили в силу в 2010 р, до них приєдналося близько  40 держав світу (зокрема США та низка держав ЄС); ані РФ ані Україна не є учасниками цих протоколів.

Таким чином, міжнародно-правова кваліфікація захоплення бурових платформ ПАТ «Чорноморнафтогаз» як злочинного акту відповідно до норм Протоколу 1988 р. має практичну перспективу, але значення такої кваліфікації для світової спільноти дещо обмежується через наявність Протоколів 2005 р.

У ст. 446 КК України «Піратство» визначається як використання з метою одержання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди озброєного чи неозброєного судна для захоплення іншого морського чи річкового судна, застосування насильства, пограбування або інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів такого судна. Таке визначення піратства має істотні відмінності порівняно з визначенням Конвенції 1982 р., насамперед через розширене розуміння національним законодавцем засобу вчинення піратства (адже будь-яке озброєне або неозброєне судно може бути державним, або узагалі належати до військово-морських сил, як зазначає ч. 2 ст. 13 Кодексу торгівельного мореплавства (КТМ) України), через можливість розширеного тлумачення місця вчинення нападу (немає ознаки вчинення нападу у відкритому морі або поза юрисдикцією держав) та об’єкту нападу (визначення морського судна за ст. 15 КТМ дозволяє включити в нього несамохідні бурові платформи).

Таке розширене тлумачення піратства у ст. 446 КК України на міжнародно-правовому рівні може бути пояснено потребою виконання Україною як вимог Конвенції 1982 р., так і норм Конвенції 1988 р. та Протоколу 1988 р. Це пояснення має високу ступінь достовірності через відсутність відображення у інших нормах КК України дій, які наша держава визнала злочинними, приєднуючись до Протоколу 1988 р. Варто додати, що у ст. 227 КК РФ «Піратство» здійснено більш істотне розширення кваліфікації акту піратства, як порівняно з нормами Конвенції 1982 р., так і відносно ст. 446 КК  УК РФ. За цієї нормою у юрисдикції РФ піратством є будь-який напад на морське або річкове судно, вчинений із застосуванням насильства або із загрозою його застосування. Така кваліфікація унеможливлює вірогідні закиди РФ щодо невідповідності дій із розслідування злочинів за ст. 446 КК Конвенції 1982 р.

Таким чином національна кримінальна кваліфікація захоплення бурових платформ ПАТ «Чорноморнафтогаз» як піратства за ст. 446 КК України (у вимірі злочинного акту відповідно до норм Протоколу 1988 р.) має практичну перспективу, але значення такої кваліфікації для світової спільноти дещо обмежується через наявність Протоколів 2005 р.; така кваліфікація обмежує можливості у використанні для протидії піратству силових та міжнародно-правових засобів, передбачених Конвенцією 1982 р.