Наразі оприлюднене тридцяту доповідь Управління Верховного Комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) щодо ситуації з правами людини в Україні, яка охоплює період з 16 лютого до 31 липня 2020 року. У доповіді констатоване, що в Криму «суди» продовжили виносити рішення з очевидним нехтуванням гарантіями справедливого судового розгляду. ООН учергове констатує, що застосування законодавства РФ на окупованій території всупереч міжнародного гуманітарному праву негативно вплинуло на реалізацію права на свободу віросповідання різними релігійними групами.

Упродовж звітного періоду УВКПЛ зафіксувало в Криму 26 «справ» проти релігійних організацій або окремих осіб за правопорушення, пов’язані з прозелітизмом, зокрема проти протестантів, мусульман, месіанських євреїв та кришнаїтів та Свідків Єгови. Групи і особи піддавалися покаранню окупаційною владою за розміщення релігійних матеріалів у соціальних мережах, за організацію медитацій у парках, за проведення занять груп із вивчення Корану та релігійних обідів у приватних приміщеннях без повідомлення повної релігійної назви релігійної організації. У доповіді ООН наведене приклад, за яким одну жінку з Севастополя було засуджено за прозелітизм у зв’язку з її постами про діяльність протестантської організації у соціальних мережах. «Суд» постановив, що ці повідомлення являють собою «незаконну місіонерську діяльність»,

УВКПЛ у доповіді згадує й про висування окупантами звинувачень у зв’язку з прозелітизмом проти лідерів мусульманських громад, які не відносяться до підконтрольного РФ «Духовного управління мусульман Криму». ООН констатує, що до окупації місцева влада або видавала дозволи на постійне використання мечетей, або надавала їх у довгострокову оренду, але окупаційна влада РФ скасувала ці рішення, грубо втручаючись у процес використання мечетей громадами.

ООН вказує, що у червні 2020 року Юсуф Аширов, імам мусульманської громади Алушти, був засуджений за «незаконну місіонерську діяльність» до сплати «штрафу» в 5000 рублів за читання пересічної п’ятничної проповіді у мечеті, якою ця громада постійно користувалася з 1994 року. Визнання «незаконності» цієї проповіді стало наслідком відмови влади окупантів визнати право вищезгаданої громади на користування цією мечеттю, яке до окупації було надано громаді «на невизначений термін». Крім того, членів громади викликали до «прокуратури», що було засобом залякування. Також у доповіді наводяться чисельні приклади порушень прав людини під час незаконного призову кримчан у збройні сили РФ.

У доповіді ООН вимагає від Уряду держави-агресора:

  • виконувати свої обов’язки як носія зобов’язань за міжнародним правом у галузі прав людини в Криму та дотримуватися своїх зобов’язань як окупаційної держави відповідно до міжнародного гуманітарного права;
  • забезпечити належний і безперешкодний доступ до Криму міжнародних моніторингових місій з прав людини та неурядових правозахисних організацій відповідно до резолюцій Генеральної Асамблеї ООН 71/205, 72/190, 73/263 та 74/168;
  • покласти край утискам осіб, які відмовилися надати російським силовим органам свідчення, що можуть бути підставою для обвинувачування третіх осіб;
  • забезпечити, щоб право на свободу релігії або переконань могло здійснюватися у Криму будь-якою особою або групою без дискримінації за будь-якою ознакою та без невиправданих перешкод;
  • припинити кримінальне та адміністративне переслідування мешканців Криму за мирне сповідування ними своїх релігійних переконань, включно з прозелітизмом;
  • триматися від депортації затриманих з Криму до РФ для відбування там покарання у вигляді позбавлення волі; повернути в Крим всіх таких вже депортованих;
  • припинити призов мешканців Криму до збройних сил РФ.