Олексій Плотніков, кандидат юридичних наук, міжнародне право

Нова тактика агресора?
Розгром окупантів в Харківській області, здається, показав навіть найвпертішим «гарячим головам» серед них, що перемоги на полі бою над Збройними Силами України російській армії не досягти. В той час як Україна отримує найновіші озброєння від союзників, росія може розраховувати хіба що на застарілу радянську техніку, та можливо ще символічну допомогу від режиму Кімів в Північній Кореї [1]. Шанси агресора на перемогу стають все більш примарними, а перспектива міжнародного трибуналу для його керманичів – все більш виразною [2].

Зима, що наближається, виглядає як нібито «останній шанс» для російського керівництва переломити ситуацію на свою користь, а «єдиний спосіб» добитися переговорів з Україною про щось інше, ніж про умови капітуляції – це створити для неї економічні та соціальні складнощі, які нібито «змусять» нашу державу сісти за стіл переговорів. Ну а оскільки досвід «газових воєн» показує, що сама собою взимку Україна не замерзає, агресор, з високою імовірністю, спробує «їй в цьому допомогти», руйнуючи критично важливі об’єкти цивільної інфраструктури.

Не будучи воєнними експертами, ми не візьмемося передбачувати наскільки ефективними виявляться удари по електростанціях [3] та гідротехнічних спорудах [4], і чи здатна російська армія зараз взагалі здійснювати такі удари в обсягах більших, ніж необхідні для пропаганди. Про що ми можемо говорити з упевненістю – так це про те, що перед нами черговий ряд воєнних злочинів агресора, відповідальність за які мають понести організатори, безпосередні виконавці, і ті, хто закликав до їхнього скоєння.

АРК вже писала про обстріли цивільних об’єктів як воєнні злочини та відповідальність за них [5]. Проте умисні напади на деякі категорії цивільних об’єктів становлять собою окремий злочин. Серед таких об’єктів ті, що мають критичне значення для виживання цивільного населення, або містять в собі небезпечні сили.

Обидва типи нападів спрямовані не просто на знищення певного цивільного об’єкту, що саме по собі може розглядатися як воєнний злочин, а на створення довготривалого негативного впливу на цивільних супротивної сторони з метою її послаблення або примусу до здачі. Тож такі діяння представляють собою особливо небезпечне порушення фундаментального принципу розрізнення, що забороняє напади на цивільне населення, яке не бере участі в бойових діях.

Заборона нападів на об’єкти необхідні для виживання населення
Винищення цивільного населення противника – дуже давня тактика, якою послуговувалися вже в античності, піддаючи мирних людей голоду та хворобам, аби зломити волю противника до супротиву. Міжнародне гуманітарне право заборонило таку варварську тактику. Зокрема, відповідно до першої частини статті 54 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій, що був ухвалений в 1977 році, заборонено вдаватися до голоду серед цивільного населення як методу ведення війни.
Однак наносити шкоду цивільному населенню можна не тільки за допомогою голоду, тому друга частина тієї ж статті розвиває забороняє «піддавати нападу або знищувати, виводити або доводити до непридатності об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення, такі як запаси продуктів харчування, сільськогосподарські райони, що виробляють продовольство, посіви, худобу, споруди для забезпечення питною водою й запаси останньої, а також іригаційні споруди спеціально з метою не допустити використання їх цивільним населенням або супротивною стороною як засобу підтримання існування, незалежно від мотивів» [6].

Згідно з Коментарем до Додаткового протоколу, що був розроблений Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, положення другої частини статті розвиває загальну заборону піддавати мирне населення голоду. Ця частина забороняє напади, що здійснюються з конкретною метою позбавити цивільне населення засобів існування, причому заборона тут ширша, ніж заборона знищення запасів продовольства. Йдеться в принципі про будь-які об’єкти, що забезпечують виживання мирного населення.

Наведений в статті перелік прикладів не вичерпний. Конкретне визначення тут створити взагалі важко, оскільки неможна точно визначити який саме об’єкт матиме значення для життя людини. Наприклад, під час переговорів щодо визначення поняття «голод» для цілей ухвалення Римського статуту Міжнародного кримінального суду було визнано, що до поняття «голод» слід включати позбавлення або скорочення постачання будь-чого, що необхідне для виживання, наприклад медичних послуг або тепла [7]. Тут варто згадати, що той же Перший додатковий протокол в статті 69 відносить до предметів, необхідних для виживання, продовольство, медикаменти, одяг, постільну білизну, засоби притулку та припаси.

Таким чином, удари по цивільних об’єктах, що фактично позбавляють цивільне населення будь-чого, що необхідне для виживання, в тому числі, медичної допомоги або притулку (сюди можна відносити й опалення житла в холодну пору року, без якого це житло важко назвати притулком), потрапляє під визначення злочину за пунктом 8(2)(b)(xxv) Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Тобто це умисне вчинення дій, що піддають цивільне населення голоду в якості способу ведення війни шляхом позбавлення його предметів, необхідних для виживання, включаючи умисне створення перешкод для надання допомоги.

Заборона нападів на об’єкти, що містять небезпечні сили природи
Не менш давня воєнна тактика – це використання проти противника сил природи. Один з варіантів такої тактики – руйнування штучних споруд, що стримують такі сили, наприклад дамб. Недарма той же таки Перший додатковий протокол містить статтю 56, що забороняє напад на «установи і споруди, що містять небезпечні сили, а саме: греблі, дамби й атомні електростанції». Вони «не повинні ставати об’єктом нападу навіть у тих випадках, коли такі об’єкти є воєнними об’єктами, якщо такий напад може викликати звільнення небезпечних сил і наступні тяжкі втрати серед цивільного населення»[6].

В цій статті перелік також є суто ілюстративним, і не вичерпується наведеними об’єктами. Основною є ідея заборони вивільнення сил небезпечних сил, що може спричинити шкоду мирному населенню. В коментарі до Протоколу особливо наголошується на прикладах використання під час Другої Світової повеней, викликаних руйнуванням гідрозахисних споруд, як засобу ведення війни та на протиправності такої поведінки [8].

І навіть якщо напад на гідротехнічні споруди не призводить до жертв так, як це було в Кривому Розі, де руйнування греблі агресором викликало лише повільний та обмежений підйом води [9]. В будь-якому випадку, перед нами міжнародний злочин, відповідальність за який настає за пунктом 8(2)(b)(iv) Римського статуту: умисне здійснення нападу, коли відомо, що такий напад стане причиною випадкової загибелі чи каліцтва цивільних осіб або шкоди цивільним об’єктам чи поширеної, тривалої та серйозної шкоди навколишньому природному середовищу, що буде явно непорівняний з конкретною та безпосередньо очікуваною загальною воєнною перевагою.

Відмінність ударів по мосту греблі Каховської ГЕС
Уважний читач тут може спитати, чи не буде тоді обстріл мосту у греблі Каховської ГЕС [10] порушенням гуманітарного права, адже очевидно, що ця гребля стримує небезпечні сили, які можуть зруйнувати все, що розташоване біля берега нижче вздовж течії Дніпра. Тому слід пояснити, що порушення з боку Української Армії тут немає через три причини.

По-перше, удари наносилися не по самій греблі ГЕС, а по мосту, що проходить вздовж неї. Для нанесення ударів використовувалася високоточна зброя, через що гребля, як об’єкт, що містить в собі небезпечні сили, не постраждала, в той час як була виведена з ладу законна воєнна ціль – стратегічний міст, який використовується окупантами для постачання угрупуванню на правому березі Дніпра.

По-друге, ЗСУ не мали мети вивільнити небезпечні сили задля досягнення воєнної переваги. Метою ударів було не руйнування греблі, а саме руйнування мосту, тому говорити про порушення міжнародного права неможливо.

По-третє, стаття 56 Першого протоколу містить пункт 2 (а), відповідно до якої «загальний захист від нападу, передбачений у пункті 1 припиняється щодо гребель і дамб тільки в тому разі, якщо вони використовуються яким-небудь чином, що різниться від їх нормального функціонування, та для регулярної істотної і безпосередньої підтримки воєнних операцій, і якщо такий напад є єдиним практично можливим засобом припинити таку підтримку».

Як відомо, міст вздовж греблі Каховської ГЕС лишався практично єдиним шляхом постачання угрупуванню окупантів навколо Херсона, використовувався для безпосередньої підтримки воєнних операцій, а інших способів зупинити таку підтримку в ЗСУ, очевидно, не було. Тож навіть якщо б гребля була зруйнована, таке руйнування потрапляло б під виключення Першого протоколу, а відповідальність за шкоду ній несли б ті особи з числа командування армії агресора, що прийняли рішення про використання греблі для підтримки воєнних операцій.

Мораль для Криму, або замість епілогу
Удари по електростанціям, греблям, стрільба «Іскандерами» по АЕС – це далеко не перший випадок порушення агресором статей 54 та 56 Додаткового протоколу І. Як і сама агресія, ці порушення почалися в Криму з позбавлення мешканців півострову окупантами необхідної води, яку окупанти використовували для власного воєнного будівництва. АРК багато писала на цю тему в 2020-2021 роках, а найбільш повно тема хижацької експлуатації водних ресурсів Криму розкрита в фільмі «Крим-Зневоднення», що підготовлений за участі експертів Асоціації [12].

На перший погляд може виглядати так, що є різниця між висмоктуванням води з кримської землі та обстрілом ракетами атомної електростанції. Та насправді це ланки одного ланцюга. Окупуючи Крим, росія несла зобов’язання не шкодити його природі та забезпечувати потреби цивільного населення, однак, позбавляючи кримчан води та звинувачуючи в цьому Україну, окупант фактично скористався загрозою для мирного населення як зброєю в «гібридній» війні. Те, що йдеться про воєнний злочин, тоді було зрозуміло експертам, але було далеко неочевидно широкому загалу.

Коли війна з «гібридної» перетворилася на широкомасштабну, змінилися особливості тактики, але не сама тактика. Просто для того, аби поставити мирне населення під загрозу, агресор тепер відкрито використовує зброю. Спірним виглядало, чи зможе Україна притягнути до відповідальності винних в позбавленні мирного населення води в 2020-2021 роках саме за міжнародним кримінальним правом. Але злочинність нинішніх дій росії безспірна та при засудженні за них важливо не забути, що йдеться не про щось нове, а лише про продовження злочину, що почався в Криму ще в 2014 році.

1. https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3566636-pivnicnokorejska-zbroa-navrad-ci-dopomoze-rosii-u-vijni-z-ukrainou-ar.html
2. https://arc.construction/30625?lang=ru
3. https://www.slovoidilo.ua/2022/09/12/novyna/suspilstvo/mzs-ukrayiny-nazvalo-udar-rosiyan-po-tecz-aktom-rozpachu
4. https://ru.interfax.com.ua/news/general/859341.html
5. https://arc.construction/33574?lang=ru
6. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_199#Text
7. https://ihl-databases.icrc.org/customary-ihl/eng/docs/v1_rul_rule54
8. https://ihl-databases.icrc.org/applic/ihl/ihl.nsf/Comment.xsp?action=openDocument&documentId=B071F91A3BD55FD7C12563CD00434E3E
9. https://focus.ua/ru/voennye-novosti/529530-rossiya-povtorno-udarila-po-podtoplennomu-krivomu-rogu-raketami-chto-proishodit-v-gorode-foto-video
10. https://focus.ua/ru/voennye-novosti/526700-snova-chetko-v-cel-vsu-udarili-po-mostu-na-kahovsky-ges-video
11. https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3574770-nicnij-obstril-pivdennoukrainskoi-aes-rosiani-vipustili-iskander.html
12. https://www.youtube.com/watch?v=5BzqE_kal2w