Олександра Дегтярьова
6 вересня 2012 року було прийнято Закон України «Про адміністративні послуги», яким було започатковано реформу системи надання адміністративних послуг, зокрема, передбачено утворення та розвиток мережі центрів надання адміністративних послуг (далі – ЦНАП) в Україні. У 2022 році реформа відзначила своє десятиріччя, а отже це привід озирнутись назад і оцінити як ЦНАП розвивались ці 10 років.

Не можна залишити поза увагою той факт, що система надання адмінпослуг розвивалась в умовах збройної агресії російської федерації та окупації частини територій – АР Крим, Севастополя та частково Донецької і Луганської областей у 2014 році, а також інших територій в рамках масштабної агресії з лютого 2022 року.

Почнемо з хороших новин, – попри військову агресію росії за 10 років на підконтрольній території України було утворене понад тисячу ЦНАП та більше трьох тисяч точок доступу до адміністративних послуг. Мережа ЦНАП росла не тільки кількісно, але і якісно. Зокрема, розширювався перелік послуг, які можна отримати в ЦНАП, а задоволеність відвідувачів послугами в ЦНАП склала 93 % у 2021 році.

Варто зазначити, що наразі в Україні розвитком мережі ЦНАП опікується Міністерство цифрової трансформації України, яке активно розвиває мережу Дія центрів, які є ЦНАП нової формації із ще вищими показниками доступності та якості сервісу.

З 2014 року на тимчасово окупованих територіях система надання адміністративних послуг послідовно знищувалася агресором. Підходи окупаційної «адміністрації» важко було б назвати людиноорієнтованими чи відкритими для громадян. В цьому і є ключова різниця між нами та оккупантами, бо Українська держава створена для людей, а не навпаки.

Не дарма казали, що створені Україною ЦНАП на адміністративній межі – це обличчя країни для мешканців окупованих територій, зокрема, це були «кримські» ЦНАП на контрольних пунктах «Чонгар», «Каланчак», а також у місті Щастя на Луганщині. На жаль, ці ЦНАП були або зруйновані або захоплені внаслідок повномасштабного вторгнення агресора у 2022 році.

Але мало хто знає, що до 2014 року у містах Донецьк, Луганськ та Сімферополь функціонували ЦНАП, втім це дійсно так.

Вдалось навіть віднайти деякі цікаві факти про ці ЦНАП. Зокрема, ЦНАП Донецької міськради утворився до 1 січня 2014 року і вже тоді налічував 26 адміністраторів. ЦНАП у Луганську активно збирав зворотній зв’язок відвідувачів щодо якості обслуговування і мав рівень задоволеності понад 88 %. А працівники ЦНАП Сімферополя активно займались підвищенням кваліфікації у центрі перепідготовки при Раді міністрів АР Крим.

Та хоча окупанти намагаються стерти в Криму усі згадки про нормальні відносини між владою та людиною, видаляють не тільки архівні матеріали з Інтернету, але й знищують паперові архіви та бази даних, вказані відомості про сімферопольський ЦНАП збереглися. Зокрема його робота до окупації була досліджена у звіті «Надання адміністративних послуг в Україні: погляд регіонів», підготовленого за підтримки Європейського Союзу та оприлюдненому вже у 2015 році.

На жаль, будівлі ЦНАП вищезгаданих міст давно злочинно захоплені і використовуються загарбниками. Наразі суттєвий вплив на організацію і підходи до так званого «надання державних послуг» там чинить держава-окупант, зокрема це стосується тимчасово окупованого Криму.
Що ж там зараз відбувається і які підходи до «надання послуг населенню» використовують російські загарбники? Все, що відбувається на окупованій території зараз можна назвати лише грубим порушенням норм міжнародного гуманітарного права.

Звичайно, усі «рішення» та «документи», видані окупаційними «адміністраціями» не мають жодної юридичної сили, не створюють правових наслідків та не визнаються жодною цивілізованою країною світу.

А вчинена агресором примусова «паспортизація» мешканців Криму – це груба порушення статті 45 Гаазького положення про закони і звичаї війни на суходолі щодо заборони примушувати жителів окупованої території присягати на вірність державі-окупанту.

Із фейковим «паспортом», виданим в Криму або в окупованій материковій Україні, не тільки не поїдеш у третю цивілізовану країну, але й у самій росії ці фіктивні «документи» визначаються щонайменш «неповноцінними» самими органами влади агресора.

Отже, окупаційні «адміністрації» тільки тим і займаються, що порушують норми міжнародного права, створюють нікчемні папірці та підмальовують «офіційну статистику».

До речі було доволі важко проаналізувати реальний стан справ із фейковими «адміністративними послугами» на окупованих територіях, адже в усіх «офіційних звітах» агресора там «все прекрасно», а що там зі свободою слова і громадянським суспільством, радше із їх знищенням, ми і так добре знаємо.

Корупція, постійно зачинені двері кабінетів, до яких без кума або хабаря не зайдеш, зверхній погляд фейкового «чиновника», черги, та постійні вимоги «принести ще одну довідку про довідку».

Це типові асоціації із отриманням фіктивних «державних послуг» пересічного громадянина, що живе під окупацією агресора. Все це мінуси авторитарного режиму, за якого слова «законність» та «правопорядок» можна почути у тамтешній пропаганді, але вони нічого не означають.

А чи наразі на підконтрольній території України все так ідеально? Звичайно, нам є куди прагнути і що покращувати, але і на сьогоднішній день приводи для гордості у цій сфері є.

Зокрема, одним із перших рішень Володимира Зеленського на посту Президента України був Указ від 4 вересня 2019 року № 647/2019, яким було оптимізоване процеси надання державних послуг.
Профільним органом щодо розвитку адміністративних та електронних послуг з 2019 року стало Мінцифри, яке активно розвиває мережу ЦНАП та Дія центрів. Також вагомою є підтримка проектів міжнародної технічної допомоги, зокрема, таких як Програма розвитку ООН в Україні та програма «U-LEAD з Європою».

І як результат асоціації у громадян зовсім інші – відкритий, інклюзивний простір, привітний адміністратор, широкий перелік доступних послуг із зрозумілою інформацією про них та електронні послуги в два кліка.

Важливо і надалі зберегти цю тенденцію і людиноцентричний підхід в організації державних послуг, застосував цей підхід в рамках деокупації територій, що наразі відбувається у Балаклеї, Вовчанську, Куп’янську.

Отже і в звільненому Криму, й в деокупованих регіонах материкової України обов’язково будуть відновлені або ж створені зручні та комфортні ЦПАП.