Віталій Солончак
У середині червня поточного року фейковий «уряд» окупованого Криму демонстративно «вибухнув погрозами» на адресу такої ж фіктивної «влади» Феодосії. 17 червня у «відставку» був відправлений так завний «мер» феодосійського селища Коктебель Віктор Красюков. Того ж дня самозваний «голова республіки Крим» Сергій Аксьонов анонсував одночасне «звільнення керівництва» Феодосії у «повному складі».

Маріонетковий «голова Криму» «поставив завдання» перед так званими «міністерствами», «відомствами» та «громадськими діячами» до 22 червня «вирішити конкретні питання», але без їх конкретизації. Також Аксьонов зазначив, що обговорив з фейковим «головою державної ради республіки Крим» Володимиром Константіновим “ефективність праці” феодосійського «депутатського корпусу» окупантів.

За кілька днів, 20 червня, Сергій Аксьонов надав злочинному «голові адміністрації Феодосії» Андрію Лебедєву місяць на «вибудовування управлінської системи», пригрозивши в іншому випадку відповідними «кадровими рішеннями».

Далі з’ясувалося, що «мер» Феодосії Андрія Лебедєва, якому «голова Криму» Сергій Аксьонов пригрозив «штрафбатом», хотів «зберегти посаду» зусиллями понад тисячі кримських спортсменів та студентів «вишів» окупованого півострова, що були терміново зігнані до міста на допомогу «депутатському корпусові» та «комунальним службам» у «вирішенні проблем благоустрою, водопостачання, каналізування, освітлення, вивезення сміття» тощо.

У звичному стилі Аксьонов під час чергової «наради» голослівно пообіцяв «вирішити питання медичного обслуговування», за рахунок «оптимального скорочення ліжок і площ» та «не пізніше грудня 2024 року».

Іншим «актуальним питанням» стало винесення за межі міста залізничної гілки, що йде вздовж моря до вантажного порту – там само, де залізниця була збудована ще наприкінці XIX століття за ініціативою митця-мариніста Івана Айвазовського. Нині ж «виявилося», що «туристичний розвиток» окупованого міста буцімто обмежує саме ця гілка – та нібито «зовсім не» російська агресія, міжнародні санкції, повномасштабна війна проти України, розпочата наприкінці зими 2022 року.
Та зате якщо, згідно нових утопій від окупантів, залізницю перенести за межі Феодосії – то окуповане місто, на думку Аксьонова, «заживе». Також під час «наради» було традиційно порушено наболіле за роки окупації для Феодосії та регіону питання будівництва та реконструкції каналізаційно-очисних споруд, але навіть без «конкретних обіцянок».

27 липня після зустрічі з «головою Криму» Андрій Лебедєв, не дожидаючи неприємних наслідків для себе (і, можливо, для чотирьох своїх дітей), «за рекомендацією» окупаційного гауляйтера написав «заяву про звільнення за власним бажанням» з фейкової «посади», яку займав трохи більше семи місяців. Прикметно, що ще в червні 2018 року Лебедєв, який на той час очолював феодосійське «відділення» захопленого окупантами підприємства «Кримхліб», звертаючись до «голови Криму» по допомогу, назвав його «хрещеним батьком».

За два дні після «відставки» Лебедєва так званим «тимчасовим виконувачем обов’язків голови адміністрації Феодосії» була «призначена» 39-річна уродженка міста Новоолександрівська Ставропольського краю Юлія Некрасова, яка до 2020 року ніяк не була пов’язана ані з Кримом, ані з «самоврядуванням». Студенткою Некрасова працювала помічницею вихователя дитсадка № 54 «Жемчужинка» у Ставрополі; скінчивши у 2007 році Ставропольський державний аграрний університет за спеціальністю «Професійне навчання охорони довкілля та природокористування», перейшла на посаду вихователя, а потім і завідувача дитсадка №3 «Звёздочка».

У 2008-2012 роках Юлія Некрасова була проректором з виховної роботи Ставропольського інституту імені Чурсіна, у 2014-2016 роках – заступницею директора з виховної роботи та зв’язків з громадськістю Ставропольського гуманітарно-технічного коледжу. У 2016-2020 роках Некрасова відпрацювала старшим методистом міського інформаційно-методичного центру Ставрополя, після чого пішла на раптове «підвищення» до окупованого Криму – на «посаду» фейкового «начальника відділу культури адміністрації Феодосії», а в січні 2022 року вона стала так званим «заступником голови адміністрації Феодосії».

Яким чином пані Некрасова опинилася в Криму і за які «видатні заслуги» призначалася на «високі посади» в окупаційних структурах феодосійської «влади», кому конкретно ці «послуги» нею надавалися – питання, на яке відповіді поки що нема.

Що ж стосується Андрія Лебедєва – так званим «головою адміністрації Феодосії» він був «обраний» 10 грудня 2021 року під час фейкової «позачергової сесії міської ради». Андрій Лебедєв, що народився у 1984 році у Донецьку, у 2007 році скінчив Донецький національний технічний університет за спеціальністю «Електромеханічні системи автоматизації та електропривод»; перед тим працював водієм-експедитором, слюсарем контрольно-вимірювальних приладів та автоматики, торговим агентом.

Після отримання диплому про вищу освіту був маркетологом та керівником кількох ТОВ. У 2014 році, після початку збройної агресії росії проти України, Лебедєв, буцімто «залишившись на вулиці», залишив рідне місто і перебрався до окупованого Криму. З 2015 року мешкає у Феодосії, де, як вже згадувалося, був так званим «директором» міської філії підприємства «Кримхліб», а також фейковим «депутатом міської ради другого скликання за одномандатним виборчим округом №7» від партії «Єдина Росія».

Точно так само, після «задушевної розмови» з «головою Криму» Аксьоновим, фейкову «посаду» так званого «голови адміністрації Феодосії» залишив і «попередник» Андрія Лебедєва – Сергій Бовтуненко, який “займав” її з лютого по 5 жовтня 2019 року та з 30 жовтня 2019 року по 26 жовтня 2021 року. До свого «призначення» Бовтуненко займав фіктивну «посаду» так званого «голови сільської ради» у Насипному, де у 2005-2014 роках він працював у органах самоврядування; після початку окупації Криму він став злочинним «секретарем первинного відділення» партії «Єдина Росія».

Будучи ще фейковим «виконувачем обов’язків голови адміністрації Феодосії», Сергій Бовтуненко наприкінці січня 2019 року зробив один з перших «серйозних управлінських кроків», характерних для представників кримського окупаційного «місцевого самоврядування», а саме – порекомендував міським підприємцям покривати на зиму «сезонні комерційні об’єкти, що належать їм», банерами так званого «патріотичного» змісту, з пропагандою окупантів, щоб таким чином надавати їм злочинного «естетичного вигляду».

20 лютого 2019 року, менш ніж за тиждень після свого злочинного «обрання головою міської адміністрації Феодосії», Сергій Бовтуненко поскаржився, що «бюджет» окупованого міста станом на початок року недоотримав 367,9 млн рублів «орендних платежів за землю та муніципальну власність», а також 24,7 млн рублів за «оренду майна». При цьому той самий Бовтуненко характеризував «бюджет» Феодосії як нібито «бездефіцитний».

«Крісло» фейкового «голови міської адміністрації Феодосії» Сергій Бовтуненко зайняв у результаті злочинних «кадрових перестановок», які для окупованого міста стали вже традиційними. 13 грудня 2018 року «голова Криму» Сергій Аксьонов під час «наради з проблемних питань» Феодосії пригрозив «стовідсотковим перезавантаженням» фейковій «міській адміністрації».

15 січня 2019 року Аксьонов оголосив свою «пропозицію» написати «заяви про звільнення» попередньому «голові адміністрації» Сергію Фомічу та так званому «голові муніципального утворення» Володимиру Титаренку. Замість них були «призначені виконувачі обов’язків» – згаданий Сергій Бовтуненко та Анжела Сердюкова. Причинами «звільнення керівників органів влади» Феодосії злочинний «голова Криму» назвав «незбалансованість дій органів законодавчої та виконавчої влади».

Наразі лишається приймати ставки – як довго у своєму «кріслі» протримається фейкова «тимчасово виконуюча обов’язки голови адміністрації Феодосії» Юлія Некрасова і які «гріхи» на неї повісять при несподіваній «відставці».

Показова стрімка зміна «голів» окупованого міста, яка останнім часом набула тенденції до скорочення часового інтервалу, звісно не приводить до вирішення проблем Феодосії, що лишаються актуальними протягом років окупації – банальних прибирання та вивезення сміття, ремонту доріг, стану каналізації, руйнування та варварської «реставрації» пам’яток культурної спадщини тощо.
Містянам доводиться «втішатися» хіба що шоу з «покаранням і нагородженням», яке раз на кілька місяців під час своїх гастролей їм демонструє злочинна «велика людина з республіканського центру».

Поки що можна констатувати хіба що незмінність самого «зручного Кремлю» Аксьонова протягом вже понад восьми років окупації – однак цілком очевидно, що залізні ґрати будуть гарантованими декораціями наступного періоду життя фейкового «глави республіки», звісно у випадку, коли на його життєвому шляху не стануть інші, більш радикальні пригоди.