Як ми всі пам’ятаємо, війна з Росією почалася у 2014 році захопленням Криму. Одним із перших міст, де з’явилися російські блокпости і була злочинно захоплена влада, бувСевастополь.

Окрім визначального фактору цієї війни – бази Чорноморського флоту росії, Севастополь має ще один дуже важливий об’єкт – архееологічну пам’ятку світової культурної спадщини – стародавнє місто Херсонес Таврійський із хорою – сільськогосподарською округою.

Тому все, що відбулося за умов окупації із херсонеським заповідником, прямо пов’язано із фактором заповідної землі, який «отримав» від окупантів «оформлення» у вигляді домінанти «колиски російського православія», що і було першопочатково метою Кремля.

Ця пам’ятка включає не лише музейні споруди і територію Національного заповідника «Херсонес Таврійський», а і заповідні ділянки із античними садибами і земельним межуванням громадян херсонеського полісу, тобто частину хори давнього міста. Кажучи мовою Держгеокадастру України, переважна більшість земель в безпосередній близькості до моря отримали або охоронний статус без права забудови, або суттєві обмеження по висотності в буферних зонах пам’ятки ЮНЕСКО, які охопили майже всі незабудовані території міста Севастополь.

Питання дослідила Евеліна Кравченко, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України
Стародавнє місто Херсонес Таврійський в місті Севастополь, фортеці Чембало в місті Балаклава і Каламіта в місті Інкерман згідно так званому «наказу» міністерства культури агресора Миколи Малакова від 8 червня 2016 року № 1279 «було включене», як нібито «виявлений об’єкт культурної спадщини – пам’ятне місце «Старовинне місто Херсонес Таврійський і фортеці Чембало та Каламіта» до «єдиного державного реєстру об’єктів культурної спадщини (пам’яток історії та культури) народів російської федерації» в якості нібито «об’єкта культурної спадщини федерального значення», із фейковим «затвердженням меж його території».

Ця характерна подія у окупаційній історії Криму не випадково відбулася не відразу після замаху на анексію, а аж у середині 2016 року. Це ніяким чином не пов’язано із статусом пам’ятки світового значення, оскільки цей статус не заважає російській федерації зараз активно руйнувати пам’ятку. Не пов’язано це і з начебто тиском світової спільноти інтелектуалів і охоронців культурної спадщини, оскільки на теперішній момент наслідків цього тиску на російську федерацію поки що не помічене. То що ж відбулося тоді влітку 2016 року і яким чином це вплинуло на подальші події, що розгортаються навколо Херсонесу?

Отже, чим є визначний Херсонес Таврійський і чому він отримав статус пам’ятки всесвітньої культурної спадщини? Херсонес Таврійський є давньогрецьким і візантійським містом, яке виникло на березі Карантинної бухти на Гераклейському піострові у Піденно-Західній частині Криму, який зараз становить окуповану росією Севастопольську міську раду України. Достеменно дата заснування Херсонеса Таврійського не встановлена. 0999383191

Протягом майже всього ХХ сторіччя загальноприйнятою вважалася дата заснування 422—421 років до нашої ери греками-дорійцями з Гераклеї Понтійської разом із беотійцями за знаменням Дельфійського оракула як грецький поліс на північному узбережжі Чорного моря. Місто за античної доби стало важливим торговельним, ремісничим і політичним центром південно-західного узбережжя Таврики. Херсонес розміщений між Карантинною і Пісочною бухтами в межах сучасного міста Севастополя.

Проте найдавніші археологічні знахідки в Херсонесі — фрагменти чорнофігурної кераміки — датуються рубежем третьої і четвертої чверті VI століттям до нової ери, що надало дослідникам аргументів для передатування заснування міста, про що досі точаться дискусії. За свідченням Страбона, поряд з Херсонесом Таврійським розташовувалося інше місто, яке Страбон називає Давній Херсонес, і яке в науковій літературі отримало найменування «Страбонів».

Херсонес Таврійський є одним із найяскравіших прикладів планування міста давньогрецького архітектора Гіпподама, в основу якого покладена система поздовжніх і поперечних вулиць, які перетинаються під прямим кутом, утворюючи квартали — інсули.

У другій чверті-середині IV ст. до нашої ери за очільництва Агасікла Гераклейський півострів було розмежовано на сільськогосподарські наділи – клери, що належали громадянам полісу, що сформували округу Херсонеса – хору. Клери розділяли поздовжні і поперечні дороги, що перетиналися на місцевості під прямими кутами.

Економічний і політичний розквіт Херсонесу Таврійського за античного часу припадав на IV-II сторіччя до нашої ери. Він був демократичною державою, територія якої до ІІІ сторіччя до нашої ери поширилася і на Північно-Західну Таврику, доєднавши Керкінітиду, Калос-Лімен і інші грецькі міста і поселення на Західному узбережжі Таврики. Херсонес мав власний монетний двір. Основою його економіки було землеробство, тваринництво, морські промисли, виноробство, інші ремесла і торгівля.

Візантійський Херсон або Корсунь Повісті минулих літ – це потужний східний форпост Візантійської імперії, один із найраніших осередків християнства, а згодом після його захоплення київським князем Володимиром Святославовичем у 988 році ще й потужний торговий осередок і багате місто на шляху із Константинополя до Києва.

Місто проіснувало близько двох тисяч років до кінця XIV сторіччя, врешті припинивши своє існування після низки нападів і пограбувань. Своє значення як торгового осередку воно втратило після падіння Константинополя і Києва. Проте поширення впливу на ці території Османської імперії не припинило існування християнського монастиря Богородиці Влахернської, із яким пов’язується один із заміських ранньохристиянських некрополів Херсона і храм на Дівочій горі.

Монастир перестав згадуватись в джерелах орієнтовно із XVII сторіччя, саме з цього часу переривається стала християнська традиція в Південно-Західному Криму, що, ймовірно, бере початок від однієї із найраніших християнських общин, що існувала в Херсонесі.

Дослідження руїн колишнього Херсонесу розпочато з 1827 року, а систематичні розкопи – з 1876 року. При розкопах виявлено залишки фортифікаційних споруд різних будівельних періодів, житлових кварталів, будинків із цистернами для збору дощової води, окремих водозбірних цистерн, терм, господарчих і ремісничих споруд; понад 50 християнських церков, античного театру тощо. За мурами міста знаходились некрополі.

Україна визначає і обліковує стародавнє місто Херсонес Таврійський як пам’ятку археології, історії, архітектури згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 року № 928. Земельна ділянка, на якій розташована пам’ятка, має кадастровий номер 8536400000:02:003:0002.

23 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, Херсонес Таврійський і його хора (сільськогосподарська округа) були включені до списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Управлінням пам’яткою згідно із номінаційним досьє опікувався Національний заповідник «Херсонес Таврійський» (НЗХТ), який знаходиться за адресою Севастополь, вулиця Древня, 1 і на території якого розміщується городище давнього міста Херсонес Таврійський. Фортеці Чембало і Каламіта є філіалами НЗХТ. Ділянки хори Херсонеса, які є частиною охоронюваної території пам’ятки світової культурної спадщини, мають статус земель історико-культурного призначення і займають відповідні сформовані земельні ділянки із присвоєними їм державними кадастровими номерами.

Власне, саме добре збережена не забудована хора Херсонеса на Гераклейському півострові і унікальне планування як самого міста, так і клерів на хорі були основним аргументом для включення цієї пам’ятки до світової спадщини, а також неістотна зміна історичної топографії, коли загалом сучасний краєвид відповідає тому, що бачили в тому місці у давнину. Саме ця незмінність і є об’єктом охорони ЮНЕСКО.

Гарантом збереженості пам’ятки при цьому виступала держава Україна в особі Міністерства культури і НЗХТ. Тертя за земельні ділянки, які мали отримати охоронний статус пам’ятки всесвітньої спадщини, провокували певні суперечки між державою в особі заповідника, міськрадою, яка втрачала контроль за дозволами на забудову дуже дорогих приморських земель, і церквою, яка починаючи із 1992 року претендувала на приміщення заповідника згідно закону про повернення релігійних споруд, тобто споруд Свято-Володимирського монастиря, в яких із радянського часу розміщувався Херсонеський музей.

Отже, що сталося 2016 року і що цьому передувало? 2014 рік для Херсонеського заповідника був «відносно тихий». Як зазначали самі співробітники, які лишились в окупації, окупанти навесні 2014-го їм обіцяли «не міняти ані структуру заповідника, ані штат». Проте вже восени в заповіднику почали відбуватися протиправні події, які визначили його долю в подальші роки.

Спершу цілком очікувано окупанти «зняли з посади» генерального директора Леонід Жунько, якому очевидно не простили його відчайдушну спробу зупинити шабаш у Севастопольській міськраді, коли «ополченці» злочинно «обирали» фейкового «народного губернатора» Чалого.

Спершу «виконуючою обов’язки директора» окупанти злочинно оголосили Ларису Седікову, яка до цього була «заступником по науковій роботі заповідника». Згодом окупанти провели протиправні «вибори директора» та злочинно оголосили у цій якості Андрія Кулагіна, який до цього очолював відділ підводних досліджень і на той час вже користувався протекцією відомого російського підводного археолога Віктора Лебединського, який згодом проводив протиправні дослідження як у Криму, так і в Сирії. Андрій Кулагін був сином одного із депутатів міськради Севастополя.

Андрія Кулагіна пов’язували із чиновниками і бізнесовими колами міста Севастополя. Проте 29 липня 2015 року фейковим «губернатором» Севастополя від окупантів Міняйлом на фейкову «посаду» «генерального директора заповідника» було «призначено» отця Сергія Халюту, настоятеля Володимирського собору, який знаходиться на території заповідника і належить громаді Української православної церкви Московського патріархату. Сам собор було зруйновано потраплянням бомби в ІІ Світову війну і відновлено на початку 2000-х років коштом міської громади Києва за патронату міського голови Олександра Омельченка.

Проте невдовзі священник пішов із фейкової «посади» «директора». Згодом після «критики» цього кроку і від Міністерства культури росії, і від оточення Путіна, а також повідомлення, що «призначення не було погоджено» із головою Російьскої православної церкви Кирилом, із Москви повідомили, що ця подія підштовхнула «якнайшвидше надати заповіднику федеральний статус», що привело до вищевказаних подій червня 2016 року.

Власне, боротьба між кількома групами впливу окупантів – «Інститутом сходознавства», що працював через уряд Москви і, ймовірно, співпрацював із ФСБ, колаборантами із залишків впливових кланів Севастополя, які надіялись утриматися при окупаційній «владі», та Російською православною церквою (РПЦ) закінчилась «перемогою» РПЦ, коли на «посаду директора» оккупантами була «призначена» Світлана Мельнікова, близька до РПЦ, котра до цього очолювала Володимиро-Суздальський заповідник в росії, фактично передавши його у використання РПЦ.
Проте і вона довго не протрималась на «посаді директора». На початку 2019 року її на цій фейковій «посаді» «генерального директора музея-заповідника Херсонес Таврійський» змінила Єлена Морозова, яка до цього очолювала музей водоканалу у Санкт-Петербурзі. Здавалось би, що спільного у водоканала міста на Неві і давніх греків півночі Понту?

Але як виявилося, це питання не в галузі давньої історії чи археології – нова «очільниця» херсонеського музею стала «правою рукою» архімандрита Тихона Шевкунова, як подейкують, духівника Путіна. Саме через неї почав діяти в Херсонесі фонд «Моя історія», створений при «Патріаршій раді з культури», і саме із цього часу посилилися системні порушення оккупантами не лише правового та управлінського режиму, але й фактичної охорони і використання пам’ятки світової культурної спадщини – стародавнього міста Херсонес Таврійський і його хори.

Порушення українського законодавства і міжнародних загальновизнаних норм і правил в галузі збереження культурних цінностей під час збройного конфлікту щодо Херсонесу розділяються на дві великі категорії. Перша – це проведення незаконних «реставраційних робіт і благоустрою», наприклад, в районі вежі Зенона ІІІ сторіччя до нашої ери та периболу, як відокремленого проходу-коридору до головних воріт (протейхізми), на території пам’ятки світової спадщини «Античне місто Херсонес Таврійський і його хора».

Виконавцями цих злочинних робіт стали незаконна «адміністрація» «Музея-заповідника «Херсонес Таврійський» Міністерства культури росії, фонд «Моя история», із «термінами проведення» в 2017-2020 роки. Фундаментом під спорудження оккупантами «оглядового майданчику» було знищено залишки культурного шару на глибину до 1 метру і більше, а самим «оглядовим майданчиком» було загорожено вигляд на перибол із протейхізмою і головною оборонною стіною із вежами включно із найбільшою вежею Зенона.

Навколо вежі Зенона оккупантами було розміщено «пристрої для додаткового входу» на протиправно споруджений на залишках римських казарм «літній театр», а вздовж стін російськими загарбниками було розміщено «малі архітектурні форми».

Другою великою категорією порушень використання і охорони культурної спадщини в Херсонесі стало проведення незаконних розкопок із метою зміни історичного ландшафту і будівництва нових об’єктів інфраструктури.

Це маштабні розкопки, які протиправно проводилися російськими загарбниками в охоронній зоні Національного заповідника «Херсонес Таврійський», буферній зоні пам’ятки національного значення – городище Херсонеса Таврійського, пам’ятки світової спадщини ЮНЕСКО «Античне місто Херсонес Таврійський і його хора», зокрема у таких частинах пам’ятки як південні фортифікаційні споруди, зольники і некрополі в нижній частині Дівочої балки.

Роботи проводили незаконна «адміністрація музея-заповідника» «Херсонес Таврійський» Міністерства культури агресора, підконтрольний оккупантам фонд «Моя історія», згадана «Патріарша рада з культури», російський «Державний ермітаж», а також Інститут археологии російської академії наук. «Термінами проведення робіт» було визначене 2020-2022 роки, а «замовниками робіт» – міністерство культури та міністерство оборони агресора.

Результатом цих вандальних «робіт» безпосередньо на пам’ятці світової культурної спадщини стала повністю знищена ділянка передмістя Херсонесу, що не досліджувалась раніше.

Крім того на пам’ятці світової спадщини фактично відбувається перенесення акценту із будівельних залишків античного часу, що показують на якому високому суспільному і культурному рівні перебувало грецьке суспільство в той час, на «сучасні споруди і музейні комплекси», які за злочинним задумом окупаційної «влади» покликані проповідувати так зване «російське православ’я», яке нібито «бере початок із Херсонеса», і решту псевдоісторичних концепцій, якими виправдовує свою агресію російська федерація.

Іншими словами, наразі на окупованій пам’ятці світової культурної спадщини, порушуючи всі можливі міжнародні нормативні документи та власні міжнародні зобов’язання, російська федерація створює новий потужний ідеологічний центр, який нібито «виправдовуватиме» і в ненауковий спосіб «пояснюватиме» нову російську ідеологію і військову агресію.