Частина території України перебуває під окупацією російської федерації з 2014 року. Після ескалації російської агресії в 2022 році, площа окупованої території суттєво зросла, і тепер включає більшу частину Запорізької та Херсонської областей, включно з обласним центром містом Херсоном. В своїх намаганнях «легітимізувати»злочинне загарбання території суверенної країни, держава-окупант активно нав’язує своє «громадянство» мешканцям окупованих районів, про що неодноразово писала наша Асоціація [1]; [2]; [3].

Мета окупантів очевидно полягає в демонстрації нібито «підтримки» окупації населенням та «виправданні» її фейковим «захистом співвітчизників». Не менш очевидно, що Україна має боротися з «паспортною експансією». Водночас, неможна забувати про обов’язок держави сприяти захисту своїх громадян на окупованих територіях.

Щодо цього голова Міністерства з питань реінтеграції окупованих територій Ірина Верещук відзначила, що «отримання паспортів окупантів… це злочин проти нашої держави…Засадничо, будь-яке отримання українським громадянином (незалежно від мотивів) паспорта держави-агресора має розглядатись як злочин» [4].

Пізніше заступник цього міністра Анатолій Стельмах уточнив, що в міністерстві обговорюється питання криміналізації лише деяких випадків, таких як отримання «паспортів» публічними особами, пропаганда «паспортизації» та створення умов для примусової «паспортизації» [5].

Такі твердження вже викликали критику правозахисної спільноти, яка у свою чергу заявила, що нібито «українці, які перебувають в окупації і змушені отримувати російські паспорти, не злочинці, а жертви злочину» [6]. Правозахисники вже вказали на те, що Україна апріорі не визнає законною діяльність будь-яких органів влади, що можуть бути створені агресором на окупованій території, а «добровільність» отримання українськими громадянами російських паспортів, щонайменше, сумнівна. Як вказала Голова правління «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук, отримання російського «паспорту» на окупованих територіях часто є питанням виживання, а не ідеологічної позиції [5].

До стриманості закликала і заступниця голови комітету Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій Неллі Яковлева, на думку якої існуючих норм закону достатньо. Вона вважає, що до людей, які отримують «російський паспорт» слід поставитися з порозумінням, а отже криміналізувати отримання такого «паспорту» зарано [5].
В цьому нарисі експерт Асоціації доцент Олексій Плотніков спробував проаналізувати виміри злочинності отримання «російського паспорту».

На думку експерта нашої Асоціації Бориса Бабіна, «якщо ми щось криміналізуємо чи встановлюємо механізм, він має діяти в якомусь загальному правовому полі і тут виникає загальне питання правового режиму» [5]. Український правовий режим ґрунтується на верховенстві права. Фундаментальним принципом кримінального права є «nulla poena sine lege» – немає покарання без закону. Він означає, що якщо певне діяння не визначено як карне за чинним кримінальним законом, таке діяння не може вважатися злочином. В чинному Кримінальному кодексі України спеціальне покарання за набуття громадянами України громадянства іншої держави, або більш конкретно за отримання «паспорту» держави-окупанта не передбачається.

Чинне законодавство про громадянство України також не містить відповідних заборон [7]. Відповідно до статті 25 Конституції України, ніхто не може бути позбавлений громадянства та права змінити громадянство [8]. Ця ситуація неодноразово викликала критику. Наприклад, в грудні 2021 року Президент України пропонував обмежити можливості іноземних громадян з роботи в державних органах та судах [9]. Проте наразі ситуація така яка є, та саме по собі набуття іноземного громадянства не є саме злочином.

Чи буде тоді злочином набуття конкретно громадянства держави-агресора? Такий склад кримінального правопорушення в чинному Кримінальному кодексі України, як вже вказане, відсутній. Проте в отриманні «російського паспорту» можна вбачати ознаки певних існуючих кримінальних злочинів, таких як державна зрада.

Відповідно до статті 111 Кримінального кодексу, державна зрада – це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Зрозуміло, що отримання паспорту держави-агресора не дорівнює шпигунству, адже відповідно до стаття 114 Кримінального кодексу, шпигунство полягає у передачі або збиранні з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем, або особою без громадянства, а не громадянином України.
Чи буде отримання «паспорту» держави-агресора переходом на бік ворога? Видається, що для цього необхідні значно активніші дії, ніж просте отримання «документу». В наукових публікаціях вказується на такі ситуації, як вступ на службу до військових та інших формувань супротивника, надання допомоги агентам ворожої держави, контакти з супротивником з метою нанесення шкоди інтересам України [10]. Аналогічні позиції можна знайти в судовій практиці [11] [12], якій відомі численні справи про службу українських громадян в збройних силах агресора, або підконтрольних йому збройних формуваннях, але невідомі справи про державну зраду в формі набуття «громадянства» держави-агресора.

Тож отримання «паспорту» агресора як перехід на бік ворога у вимірі статті 111 Кримінального кодексу є дискусійним питанням. Ті ж міркування, очевидно, стосуються надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Звичайно, набуття українцями «громадянства» держави-агресора явно не йде на користь України, проте його може виявитися недостатньо для того, аби утворити повний склад кримінального правопорушення саме державної зради за чинною редакцією цієї статті.

Набуття паспорту іноземної держави також можна розглядати в світлі колабораційної діяльності – кримінального правопорушення, що з’явилося в українському законодавстві в березні 2022 року [13]. Проте конкретні прояви колаборантства визначені достатньо чітко, і серед них немає нічого, пов’язаного з громадянством. Колабораційна діяльність може набувати форм заперечення агресії, закликів до співпраці з агресором, добровільного зайняття деяких посад в органах влади, утворених державою агресором, здійснення пропаганди в закладах освіти, передачі супротивнику матеріальних ресурсів та ведення в його інтересах господарчої діяльності, ведення політичної чи інформаційної діяльності в інтересах держави-агресора. Всі ці дії демонструють не просто пасивне сприйняття окупації та її «реалій», а активну її підтримку.

На користь того, що набуття «громадянства» держави-агресора не розглядалося Україною як злочин, говорить відсутність кримінальних проваджень і вироків щодо українських громадян з російським паспортом в Автономній Республіці Крим та Севастополі, а також в окупованих районах Донецької та Луганської областей.

В одному 2020 році «документи» з двоголовим орлом отримало понад 400 тисяч громадян України, і очевидно що більшість з них – це мешканці окупованих територій [14]. Кримінальне переслідування всіх цих осіб (а також сотень тисяч, що стали громадянами росії раніше) очевидно перевищує практичні можливості української правоохоронної та судової систем.

Що довше триває окупація, то більше громадян змушені в той чи інший спосіб взаємодіяти з органами окупаційної влади. Тут варто згадати позицію колишнього очільника профільного українського Міністерства Вадима Черниша: «ми усвідомлюємо, що багато людей у Криму, щоб вижити, змушені отримувати «російський паспорт» [15].

Дійсно, боротися варто не з тими, хто залишився на окупованій території, а з самою ситуацією окупації. Окупація призвела до дискримінації та прямої загрози здоров’ю і життю громадян, що сприймаються державою-окупантом як нелояльні. Наприклад, перший заступник голови Херсонської обласної ради Юрій Соболевський повідомляє, що «паспорти рф нав’язують скрізь де тільки можливо. Аж до того, що вимагають у родичів затриманих людей написати відповідні заяви «в обмін» на їхню свободу.

Все це супроводжується найпотужнішою пропагандистською обробкою населення» [16]. «Платою» за нелояльність окупантам може стати примусовий вивіз до росії, зокрема через Крим [17]. Тож в ситуації війни та окупації українські громадяни, що отримують «російський паспорт», дійсно виглядають скоріш як жертви злочину.

Згадаємо, що відповідно до статті 45 Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі, забороняється примушувати жителів окупованої території присягати на вірність державі-супротивнику [18]. Стаття 47 Женевської конвенції про захист цивільного населення 1949 року забороняє позбавляти осіб, що знаходяться на окупованих територіях, їхніх прав та конвенційного захисту у зв’язку з окупацією [19]. Ці положення порушені російською федерацією як державою.
Римський статут Міжнародного кримінального суду безпосередньо не криміналізує нав’язування громадянства держави-окупанта як міжнародний злочин. Поряд з тим, він містить опис складів цілого ряду злочинів, що стають наслідком дій, подібних до тих, що чинить російська окупаційна влада. Може йтися про такі жорстокі порушення як катування, позбавлення майна.

Значній кількості осіб, що не чинить відкритого супротиву, але й не бере ворожого паспорту, загрожують такі злочинні дії агресора як позбавлення права на справедливе і нормальне судове провадження, незаконна депортація або переміщення, оголошення скасованими, призупиненими чи неприпустимими в суді прав та позовів громадян противної сторони, посягання на людську гідність, зокрема образливе та принизливе поводження. Можливі і інші склади воєнних злочинів, жертвами яких ставатимуть українці на окупованих територіях.

Міжнародний кримінальний суд вже розглядає українську ситуацію, зокрема на предмет скоєння злочинів проти населення окупованих територій. Активно розслідуванням таких злочинів займаються правоохоронні та судові органи України. Тож зусилля держави варто спрямувати в першу чергу на переслідування тих громадян держави-агресора, що відповідальні за окупацію, підтримку окупаційного режиму, та що чинять протиправний тиск на українських громадян. Це звісно не виключає переслідування справжніх колаборантів, які з власної волі перейшли на бік ворога та добровільно допомагають йому в боротьбі проти України.

Проте зауважимо, що і тут не варто механично прирівнювати офіцера чи державного службовця, які давали присягу і зрадили Україну до тих громадян без особливого статусу, хто вимушений йти на співпрацю з окупантом з міркувань виживання. Ступені колаборації можуть бути різними, і розмір невідворотньої кримінальної відповідальності за неї має бути пропорційним конкретним обставинам. На завершення хочеться процитувати Положення про Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, відповідно до якого головним завданням цього органу є саме реінтеграція.

Під нею розуміється «забезпечення формування та реалізації державної політики з питань тимчасово окупованої території та захисту прав населення, що на ній проживає, кінцевою метою якої є їх реінтеграція в єдиний правовий, інформаційний, соціально-економічний, культурний, освітній простір України» [20].

1. https://arc.construction/32739?lang=uk
2. https://arc.construction/32552?lang=uk
3. https://arc.construction/31903?lang=uk
4. https://espreso.tv/otrimannya-ukraintsem-pasporta-derzhavi-agresora-mae-rozglyadatisya-yak-zlochin-vereshchuk
5.https://www.radiosvoboda.org/a/novyny-pryazovya-shtraf-v-yaznytsya-pasport-rosiyi-okupatsiya-pivden/31959880.html
6. https://zmina.ua/statements/ukrayinczi-yaki-otrymaly-pasporty-rf-v-okupacziyi-ne-zlochynczi-a-zhertvy-zlochynu-derzhavy-okupanta/
7. https://suspilne.media/161426-v-ukraini-nemae-absolutnoi-zaboroni-na-podvijne-gromadanstvo-urist/
8. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text
9. https://www.pravda.com.ua/news/2021/12/2/7316017/
10. https://journal.lduvs.lg.ua/index.php/journal/article/view/324/287
11. https://reyestr.court.gov.ua/Review/105002060
12. https://reyestr.court.gov.ua/Review/104992821
13. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2108-20#n12
14. https://www.bbc.com/ukrainian/news-55812260
15. https://tyzhden.ua/News/168001
16. https://www.stopcor.org/rus/section-uanews/news-pasport-rf-v-obmin-na-svobodu-okupanti-zmushuyut-rodichiv-vikradenih-ukraintsiv-otrimuvati-novi-pasporti-06-07- 2022.html
17. https://news.liga.net/ru/politics/news/okkupanty-v-hersone-zayavili-chto-budut-deportirovat-ukraintsev-za-neloyalnost
18. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_222#Text
19. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_154#Text
20. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/376-2016-п#n10