Поки на фронті російсько-української війни тривають позиційні бої, на міжнародних майданчиках продовжується не завжди помітна, але активна робота зі створення трибуналу для винних у злочині агресії; АРК стежить за розвитком подій [1]; [2].

6 липня ОБСЄ ухвалила резолюцію «Агресивна війна Російської Федерації проти України та її народу і зумовлена нею загроза безпеці в регіоні ОБСЄ» [3], що підтримує ідею створення спеціального трибуналу. На перший погляд, вона може виглядати як чергове висловлення «глибокої стурбованості» в ряду багатьох попередніх декларацій, та й сама ОБСЄ нещодавно викликала критику українського суспільства згортанням спеціальної моніторингової місії в нашій країні [4]. З Росії у відповідь на нову резолюцію долетіли рутинні погрози ядерною зброєю [5], які стали вже настільки звичними, що також не викликають особливого інтересу. Проте в цьому документі все ж є два нових і дуже принципових моменти, які не дозволяють розглядати його як один в ряду багатьох.
Це вказівка на російського та білоруського диктаторів як осіб, персонально відповідальних за злочини в Україні, а також включення окупованого Криму до пов’язаної з майбутнім трибуналом повістки. Розвиток ситуації дослідив доцент Олексій Плотніков.

Нагадаємо, що в сучасному міжнародному кримінальному праві виділяють злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. В українській ситуації агресія стала першопричиною та передумовою для скоєння злочинів проти людяності, воєнних злочинів та, ймовірно, геноциду.

Питання злочинів проти людяності та воєнних злочинів, скоєних починаючи з 2014 року, вже розглядає Міжнародний кримінальний суд. Проте покарання за них за українським та міжнародним правом, будучи саме по собі вкрай важливим, не означатиме покарання за агресію. Міжнародному кримінальному суду важко засудити її через процедурні причини, докладно це описано тут [1]. Засудження винних у агресії в Україні, в принципі, можливе, проте значно вагомішим міг би бути вирок міжнародної судової інституції.

Робота зі створення спеціального трибуналу по злочину агресії проти України триває з 2022 року. Такий трибунал, за визначенням, має судити невелику групу вищих посадовців російської федерації, що несуть особисту відповідальність за планування, підготовку, розв’язування та ведення агресивної війни проти України; докладно це описане тут [2].

Створення трибуналу вимагатиме не тільки правових, але й політичних рішень, небачених з часів Нюрнбергу. Зазвичай, спеціальні міжнародні судові органи для засудження міжнародних злочинів створюються рішенням Ради Безпеки ООН, як в Югославії чи Руанді, або за міжнародним договором між ООН та державою. У випадку трибуналу щодо агресії проти України, цей шлях виглядає складним через право вето росії в Радбезі, яким вона, очевидно, заблокує будь-яку відповідну ініціативу. Виключення агресора з Ради Безпеки, або будь-який шлях в обхід механізмів ООН, вимагатимуть виключної координації політичної волі багатьох держав. Ухвалений ОБСЄ документ як раз і можливо розглядати як прояв такої зкоординованої та формально зафіксованої політичної волі.
Нагадаємо, що один документ, який фіксує таку політичну волю, вже існує. Це Резолюція Європейського парламенту від 19 травня 2022 року щодо боротьби з безкарністю за воєнні злочини в Україні. В ній міститься заклик до інституцій ЄС підтримати створення «спеціального міжнародного трибуналу для покарання злочину агресії, скоєного проти України політичними лідерами та військовим  керівництвом Росії та її союзників, надати так швидко, наскільки можливо, всі необхідні людські та бюджетні ресурси й адміністративну, слідчу та логістичну підтримку встановленню цього трибуналу» [5]. Цей документ спрямований на інституції ЄС та мав зрушити з місця європейську бюрократію в питанні підтримки спеціального трибуналу.

Документ ОБСЄ не має прямого впливу на будь-які виконавчі  органи. Водночас, він ширший за географічним охопленням, стосуючись всіх держав-членів ОБСЄ, що включає 57 держав Європи, Азії та Америки. Також він стосується ширшого кола питань, пов’язаних з агресією, і ці питання викладені в більш жорстких термінах, ніж в документі Європарламенту.

Що ж всередині? Перші три пункти можна назвати «хто», «як» і «що порушено». Хто? «Російська федерація за підтримки Республіки Білорусь почали повномасштабне воєнне вторгнення та агресивну війну проти України на фоні триваючої російської агресії та порушення суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України з 2014 року».

Як? «Широкомасштабна підтримана державою кампанія дезінформації та пропаганди, які походять з російської федерації, маючи на меті дегуманізувати український народ, відмовити Українській Державі в праві на існування, виправдати агресивну війну та викривити жахливі діяння російських сил».

Що порушено? «Російська федерація за поточного  політичного керівництва порушила своєю агресивною війною проти України, а також в усіх інших сферах принципи, викладені в Гельсінському заключному акті 1975 року, що включають суверенну рівність держав-учасниць, повагу прав, що походять від суверенітету, утримання від погрози сили, непорушність кордонів, територіальну цілісність держав, мирне розв’язання спорів, невтручання у внутрішні справи, повагу до прав людини та фундаментальних свобод, рівні права та самовизначення народів, співробітництво держав, виконання зобов’язань за міжнародним правом».

Другий елемент резолюції, якщо не рахувати блоку традиційних відсилок до попередніх документів, – це всеохоплюючий перелік злочинів, скоєних в рамках агресії, в тому числі, вбивств, катувань, статевого насильства, депортації населення, знищення культурної спадщини, викрадення майна, та інших. Найбільш прикметно тут виглядає не сам перелік, а його розміщення в ширшому контексті російської агресивної політики.

Прямо зазначається, що агресивні та насильницькі діяння скоєні не лише проти України, але й проти інших держав-членів ОБСЕ, в тому числі Грузії та Молдови, а погрози розширення агресії зачіпають країни Балтії, Центральну та Східну Європу, Чорноморський регіон, причому недружні дії, такі як енергетичній шантаж, торгові обмеження та воєнні погрози, розглядаються як прояв погрози силою.
Третій елемент – власне засудження цих актів. Окрім звичайного вже «засуджує рішуче і однозначно», тут міститься чи не найцікавіший пункт всього документу: «Вважає Володимира Путіна остаточно відповідальним за жахливі акти насильства і руйнування, що складають порушення російською федерацією Гельсінських принципів та зобов’язань в Україні». На додачу, документ відзначає, що «Олександр Лукашенко активно та змістовно підтримав російську агресію, а отже є співучасником». І це вперше, коли російський та білоруський диктатори названі по іменах та названі винними.

Попередні документи містили лише доволі абстрактні вказівки на винних у злочині агресії. В тій же резолюції Європарламенту вказується на необхідність розслідування та засудження «злочину агресії, що скоєний політичним та воєнним керівництвом російської федерації». В документі ж ОБСЄ прямо вказано, хто є тим самим політичним та воєнним керівництвом держави-агресора.

Логічним результатом стає заклик до «утворення ефективних правових механізмів для засудження та покарання відповідальних за такі злочини, в тому числі, міжнародного кримінального трибуналу», а також до притягнення до відповідальності відповідальних за ці злочини «на всіх рівнях політичної та воєнної влади, особливо за акти, що складають агресивну війну, воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид українського народу».

Назвавши відповідальних за злочин агресії та інші злочини, резолюція, як видається, також вказує на широкі часові та просторові рамки цієї агресії. Вона не обмежується, як наприклад, початковий заклик до створення трибуналу [7], фактами, що мали місце після 24 лютого 2022 року. Зокрема, в ній підкреслюється, що 24 лютого почалася широкомасштабна агресивна війна, проте почалася вона «на тлі триваючої російської агресії» з 2014 року. Таким чином, і злочин агресії має місце з 2014 року.

Додатковий аргумент на користь такого припущення – багаторазові згадки попередніх документів ОБСЄ та ООН щодо незаконності окупації Криму, в яких ця окупація характеризувалася як агресія. Документ декілька разів наголошує на невизнанні протиправної окупації Криму, що відбулася через застосування сили.

Ми упевнені, що неприпустимо залишати простір для маніпуляції через гіпотетичні припущення, що злочин агресії, відповідальність за який несуть російський диктатор та його поплічники, нібито розпочався лише в 2022 році, а попередні діяння створюють юридичну відповідальність, але вина в ньому російського політичного керівництва нібито «неочевидна». При подальшій розробці юридичної основи діяльності трибуналу щодо російської агресії будь-яка двозначність має бути виключена. Розслідування, засудження і покарання повинні мати місце щодо всіх проявів злочину агресії, починаючи від планування анексії Криму, що очевидно мало місце ще до 2014 року.
Вказана резолюція ОБСЄ виглядає як крок вперед в розширенні політичної підтримки ідеї трибуналу щодо агресії проти України, а також як однозначна поразка агресора на майданчику, де він користується значним впливом.

Цікаво, що документ завершується закликом розробити механізми виключення держави-агресора з механізмів Парламентської асамблеї ОБСЄ, за допомогою яких приймаються рішенні, які стосуються цієї агресії. Такі механізми можуть включати припинення мандату відповідної національної делегації.
Якщо такі механізми будуть створені, то це може стати корисним прикладом для інших міжнародних організацій, у протидії російській федерації в агресивній війні проти України, аж до Ради Безпеки ООН. Тож російський вплив на процес прийняття рішень міжнародними акторами ставатиме все більш примарним, а перспектива трибуналу для путіна – все більш реальною.

Джерела
1. https://arc.construction/29841?lang=uk
2. https://arc.construction/30625?lang=uk
3. https://www.oscepa.org/en/documents/annual-sessions/2022-birmingham/4407-birmingham-declaration-rus/file
4. https://www.dsnews.ua/ukr/world/obse-svorachivaet-rabotu-i-uhodit-iz-ukrainy-29042022-458365
5. https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3523484-tribunal-dla-putina-u-mzs-vidpovili-na-pogrozi-medvedeva-adernou-zbroeu.html
6. https://www.europarl.europa.eu/doceo/document/TA-9-2022-0218_EN.pdf
7. https://www.eurointegration.com.ua/files/a/a/aad78ad-combined-statement-and-declaration-1-.pdf