Масштабна російська агресія проти України істотно змінила ситуацію у Каспійському регіоні, за умов коли сама акваторія Каспію стала вагомим мілітаристським плацдармом для загарбників.
Саме біля ній окупанти накопичували потенціал власного військово-морського флоту, із його наступним перекиданням у Чорне та Азовське моря та саме у регіоні Каспію вони наразі тримають бомбардувальники для злочинних ракетних обстрілів України.

Наразі російські загарбники, в рамках масштабної агресії тимчасово досягли цілі витіснення України з окупованого росіянами узбережжя Азовського моря та Керченської протоки і таким чином окупанти силою зброї контролюють «транзитний коридор» між Каспієм та Чорним морем, тобто – Світовим океаном.

За таких умов держава-агресор прагне посилювати свій тиск на каспійські країни, зокрема й на частково залежні від російського транзиту Казахстан та Туркменістан.

Наразі росіянами було гальванізоване проведення у Ашхабаді «шостого каспійського саміту», якій неодноразово переносився після підписання на «п’ятому каспійському саміті» 2018 року Конвенції про правовий статус Каспійського моря.

Фактично цей документ був «рамковим» та серед іншого забороняв присутність на Каспії військових сил третіх країн, гарантуючи при цьому для каспійських держав право транзиту до Світового океану.

Примітно, що після підписання вказаного договору сторони «взяли паузу» та наступних угод, які випливали б з конвенції, між ними за чотири роки узгоджене не було; крім того Іран очевидно затягує ратифікацію самої конвенції.

Багато аналітиків кажуть, що «невідкладне» проведення «шостого каспійського саміту» було використане Кремлем у відповідь на системні політичні та дипломатичні поразки агресора на глобальному та дипломатичному рівнях із тим, щоб продемонструвати «успіхи хоч десь».
Втім ці «успіхи» носили дуже млявий вигляд, адже, попре усі зусилля російських «дипломатів», на саміті нічого нового у «військово-політичному вимірі» не з’явилося та його фінальне комюніке фактично дублює відповідні норми конвенції 2018 року.

Більш того очевидні імперські наративи росіян, якими вони супроводжували підготовку та проведення заходу очевидно «дуже сподобалися» щонайменш тому самому Ірану, якій, при усіх особливостях режиму в Тегерані, явно не розглядає себе у ролі російської маріонетки.

Фактично усі каспійські країни, попре специфіку їх управлінських моделей, добре розуміють що російські авантюри із використання Каспію як плацдарму для агресії та військових злочинів в Україні просто не можуть не викликати стратегічних негативних наслідків, та не хочуть мати жодного відношення до відповідних втрат та збитків росіян.