20 червня відбулося засідання Комітету секретарів Ради безпеки ОДКБ, перед яким спостерігалася послідовна інформаційна компанія агресора з втягування даної міжнародної структури, що складається з різних країн, які по-різному залежать від росії, у російську агресію проти України.

Як наша Асоціація писала у квітні 2022 року, основним посібником російської агресії став диктаторський режим Білорусі, який надав свою територію, військову та цивільну інфраструктуру для нападу на Україну, але масштабного залучення військ Лукашенка до бойових дій не відбулося.

Інші держави ОДКБ – Вірменія, Казахстан, Киргизстан та Таджикистан зайняли фактично вичікувальну позицію та факти масового залучення їх військовослужбовців у бойових діях, зокрема, як нібито «добровольців» не фіксувалися.

Тому, як писала наша Асоціація, зазначені російські окупанти можуть готуватися «легально залишитися» в Україні як нібито «миротворчий контингент» шляхом зловживання нормами відповідної угоди ОДКБ 2007 року та протоколу до неї, яка поспіхом ратифікувалась державами організації. Такий «статус», як може моделювати ситуацію агресор, «забезпечить» нібито «буферну зону», яку Росія злочинно планує створити після програшу її наступу.

Цікаво, що у 2021 році росія активно лобіювала включення до ОДКБ режиму сирійського диктатора Асада, чим очевидно хотіла посилити в організації «крило яструбів». Саме сирійські найманці зараз верифіковані на окупованих територіях півдня материкової України, про що писала наша Асоціація.

З весни 2022 року Росія намагається вплинути на свою користь на рішення ОДКБ через Парламентську асамблею цієї організації. Зокрема 6 червня до Єревану прибула делегація цієї Парламентської асамблеї, а спікер російської державної думи В’ячеслав Володін прямо заявляв про «роль Парламентської асамблеї ОДКБ», зокрема з питань так званої «організації миротворчої діяльності»

18 червня, перед засіданням зазначеного Комітету ОДКБ, росія задіяла Рамзана Кадирова, який заявив у традиційно агресивному стилі про те, що від ОДКБ «немає жодної користі» у ситуації, коли нібито «росія всім допомагає». Кадиров заявив, що ОДКБ не допомагає росії в її агресії проти України, оскільки «ці країни бояться санкцій».

На це «звинувачення» відповів президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв, який заявив, що його «країну врятувала не росія, а члени ОДКБ» і що «у росії деякі особи перетворюють всю цю ситуацію, стверджуючи, що росія врятувала Казахстан, а Казахстан повинен тепер вічно служити і кланятися в ноги росії». Згодом радник голови Офісу президента України Михайло Подоляк констатував, що росія не змогла залучити ОДКБ до війни в Україні, оскільки союзники Кремля не хочуть опинитися в одному ряду з військовими злочинцями.

Справді, на згаданому засіданні Комітету секретарів ОДКБ було прийнято рішення, що стосуються різних «напрямків роботи», наприклад боротьби з найманцями та «підвищення рівня біологічного захисту», але питання «миротворців», які цікавлять агресора, очевидно, у рішення засідання не потрапили. При цьому заявлялося, що восени 2022 року на засіданні статутних органів та сесії ОДКБ буде винесено питання «вдосконалення системи кризового реагування».

Примітно, що функції голови засідання ОДКБ 20 червня виконував секретар Ради безпеки Вірменії Армен Григорян, який хоч і не далекий до співпраці зі структурами «російського світу» в Єревані, навряд чи може бути охарактеризований як прямий «агент Кремля».

Примітно, що російські спецслужби кілька місяців поспіль тиснули на владу Вірменії як шляхом розгойдування «протестних акцій» у Єревані, так і ініціюванням провокацій, що перешкоджають врегулюванню вірмено-азербайджанського конфлікту. Ми вже писали про фіаско «візиту» до Єревану фейкового «кримського представника» окупантів Георгія Мурадова, повістка якого була очевидно проігнорована владою цієї кавказької республіки.

За даними з кіл, близьких до зазначених осіб, дані спроби продовжуватимуться, і агресор й надалі задіятиме фейкових «кримських емісарів» для злочинного «поглиблення контактів» у Вірменії та Білорусі з питань ОДКБ, які Кремль розглядає як невідкладні.

При цьому основним противником російських пропозицій в ОДКБ стає Казахстан. 5 червня колишній голова Комітету нацбезпеки Казахстану Альнур Мусаєв, який проживає в Австрії, «видав» інформацію про те, що Таджикистан і Киргизстан з його слів «здалися» під тиском Росії та на конфіденційному рівні висловили готовність надати військову допомогу агресору.

Мусаєв заявив, що з боку Росії чиниться безпрецедентний тиск на Казахстан з вимогою стати на її бік в агресії проти України, включаючи «прямі переговори між Міноборони Казахстану та представниками збройних сил росії».

Також з весни 2022 року росія чинить тиск на Казахстан шляхом створення усіляких «обставин», що перешкоджають стабільній роботі терміналу «Каспійського трубопровідного консорціуму» у Новоросійську. При цьому обидві сторони всіляко вдають, що ці «обставини», включаючи раптові «розмінування» та «технічні проблеми», ніяк не пов’язані з «політичними питаннями», що кілька разів заявляли казахські офіційні особи.

Водночас, повідомляється, що Казахстан і навіть режим білоруського диктатора Лукашенка припинили перевезення на залізницях цих країн підсанкційних російських товарів, включаючи вугілля. При цьому анонсовано візит Путіна до Білорусі наприкінці червня, на якому очевидно агресор поставить чергові ультиматуми режиму Лукашенка.

За таких умов заява рупора Кремля Дмитра Пєскова від 20 червня про те, що «питання про можливість залучення сил ОДКБ до спеціальної військової операції в Україні не розглядалося» є нічим іншим як спробою «замилити очі», приспати пильність.

Очевидно, росія і надалі намагатиметься «протягнути» через органи ОДКБ якісь «документи», якими надалі маніпулюватиме, насамперед на міжнародній арені, нібито «формою легалізації» своїх діянь на окупованих територіях України, щоб начебто «розділити відповідальність» за агресію військові злочини, як «місії», хоча б формально, так би мовити «на папері».

Крім того, «підвищення ставок» Путіним може стати уявним, умовним «підвищенням рівня протиборства» агресора з Україною та країнами Заходу у війні та боротьбу за горезвісну «російську гегемонію», у тому числі за території Польщі, Румунії, Болгарії та Прибалтики, зведену Кремлем у ранг такого собі «протистояння» між НАТО та ОДКБ.