Як повідомляє у своїй доповіді Верховний комісар ООН з прав людини, внаслідок російського нападу, захоплення та окупації Маріуполя у місті було пошкоджено або зруйновано до 90 % житлових будівель, Маріуполь вимушено залишили сотні тисяч людей.

При цьому російський авіаудар по драмтеатру Маріуполя 16 березня став однією з найбільш смертоносних атак по мирних громадян за весь час масштабної російської агресії. При цьому до кінця березня всі лікарні Маріуполя перестали стабільно працювати, а ще на початку березня, коли ще не закінчилися холоди, у Маріуполі припинилося електро-, газо- та водопостачання.

Водночас російська пропаганда цинічно обіцяла «передачу санаторіїв і здравниць», що «порожнюють у міжсезоння» у тимчасово окупованого Криму для розміщення жителів із зруйнованого російськими ж військами Маріуполя. Втім, пізніше окупаційна «влада» на півострові вирішила, що спортивні зали кримських шкіл «набагато краще підійдуть для цієї мети».

Заявлена окупантами «квота» прийому «біженців» не змогла покрити й половину реальної кількості людей, які прибули до Криму на особистих цивільних автомобілях у складі найпершої евакуаційної колони. Але потім потік маріупольців на окупований острів скоротився.

Чинники, що обмежують міграцію мешканців окупованого Маріуполя до окупованого Криму, з’ясував експерт Асоціації Реінтеграції Криму Олександр Герцен.

За даними окупаційної «преси», майже 11 тисяч жителів України в період з 16 по 20 березня 2022 року перетнули лінію розмежування з Кримом у «пунктах пропуску» на півночі півострова. Окремо російською пропагандою уточнювалося, що більшість із цих людей – нібито «жителі Маріуполя».

Проте ця заява окупантів викликає сумніви, адже в цей час у Маріуполі ще йшли активні бої.

Тому громадяни, які зберегли особисті автомобілі, загалом не могли ризикувати ними і своїм життям, та продовжували ховатися від російських загарбників по підвалах. Але країна-агресор намагалася створити «яскраву картинку», тому й записувала у березні під виглядом «маріупольських біженців» усіх українців, які прибувають у окупований Крим із зони бойових дій.

24 березня у місті Докучаєвськ Донецької області окупантами було злочинно створено «фільтраційний табір» для цивільних осіб, які намагалися залишити Маріуполь. З затриманими окупантами людьми каральні структури ФСБ та інших російських служб стали проводити звані «фільтраційні заходи», які полягали у особистому огляді, допиті та дактилоскопії.

Людей, що «успішно пройшли фільтрацію», що вдавалося аж ніяк не всім, окупанти злочинно переправляли в росію, зокрема, в Таганрог Ростовської області та в Краснодарський край.

Наступного дня, 25 березня, окупанти злочинно відкрили ще один «фільтраційний табір» у Нікольському (до 2016 року – Володарське). Як уже давно з’ясовано, російські війська «наступають за старими картами Генштабу СРСР» і «не визнають» українських назв. Тому «табір» «Володарське» став другим за рахунком та першим за значимістю об’єктом у системі злочинної фільтрації осіб із захоплених агресором районів Маріуполя.

З нього маріупольські переміщені особи могли потрапити на іншу окуповану російською армією українську територію – або у Бердянськ, або ж у Донецьк; або ж – на російський кордон через Новоазовськ, і далі до Таганрогу.

Перша колона маріупольців на особистих автомобілях вийшла з палаючого міста саме через Нікольське. Захоплений окупантами місцевий районний відділ поліції при цьому закріпився у чутках переміщених осіб під назвою «блокпосту двох прапорів», оскільки тут поряд з російською висіла «емблематика» донецьких маріонеток окупантів, а злочинний «відсів» людей та пошук «неблагонадійних елементів» проводили російські карателі спільно з їх донецькими посібниками.

Особливістю злочинного «розподілу» маріупольців було те, що після проходження ними «фільтраційних заходів» залишатися на території «табору» окупантів їм заборонялося, оскільки спортивні мати і підлога, на яких люди покотом спали в школі Нікольського, окупантам «треба було терміново звільнити». інших маріупольців, які «прибувають на фільтрацію».

Тому ті люди, яким пощастило вирватися з «табору», швидко роз’їжджалися хтось куди, вибираючи найменш небезпечні, на їх погляд, місця розподілу. Але, як згодом виявилося, особисте бажання переміщених осіб окупантами мало враховувалося.

Наприклад, сумну долю пізнали люди, які на особистих авто ризикнули поїхати з Микільського до окупованого з 2014 року Донецька. Тих із них, у кого в Донецьку не знайшлося близьких родичів, здатних надати їм притулок, окупанти знову сформували в колону і примусово злочинно відправили до російського Таганрогу.

Ми припускаємо, що учасники «найпершої хвилі» автомобільного виходу з Маріуполя повинні були передбачати подібні ризики. Отже, направлення на Крим обрали або «колишні кримчани», які самі проживали в Криму до 2014 року, або ж особи, які мали там родичів.

Вони, а також переміщені особи з Херсона та Мелітополю, швидко вибрали встановлений окупантами протиправний «ліміт біженців», після чого «адміністрація» загарбників злочинно перенаправила «евакуаційні маршрути» до інших місць.

25 березня, у захопленому приміщенні маріупольського торговельного центру «Метро», російські окупанти злочинно відкрили «штаб партії» «Єдина Росія» та почали формувати списки «бажаючих» виїхати з Маріуполя на Донецьк чи Докучаєвськ. Автобуси курсували практично щодня та їхали повністю забиті маріупольцями. Але про те, що вищевказані міста є лише «перевалочною базою», особи, які «формували групи на евакуацію», підло і злочинно замовчували.

Як згодом стало відомо, уряд росії затвердив злочинну постанову «про розподіл по регіонах країни» осіб, які «залишили Україну в екстренному масовому порядку». Відповідний документ було опубліковано 12 березня, але ізольовані від джерел інформації мешканці Маріуполя про нього здебільшого не знали.

Як не знали маріупольці і про те, що суб’єктам росії було наказано «організувати прийом таких осіб відповідно до квоти», а якщо вона вичерпана – «відправляти біженців до інших регіонів».

Маріупольці, яких везли нібито «у Донецьк», за фактом їх подальшої злочинної депортації в росію, опинялися «за розподілом» в Ростовській, Воронезькій, Волгоградській області, Краснодарському або Ставропольському краї, а то і в Республіці Калмикія.

Згідно з постановою, найбільше «біженців» «мали прийняти» Воронезька область (7000 осіб), Краснодарський край (5330), Ростовська область (4725) та Білгородська область (4547), а також і окупований Крим (4788). Півострів хоч і був «на третьому місці за масовістю», «вибрав свою квоту» вже протягом першого тижня російської агресії, а саме до 20 березня.

Тому маріупольські переміщені особи, які намагалися виїхати автобусами з території фейкового центру гуманітарної допомоги у «Метро» після 25 березня, можливості «евакуюватися до Криму» вже не мали. Посібники окупантів, які працюють на стійці «Інформація», пропонували їм «на вибір» лише «два варіанти», нібито «Донецьк чи Докучаєвськ», а насправді, як уже сказано, обидва варіанти в березні-квітні 2022 року означали злочинну депортацію до росії.

Наша Асоціація вже неодноразово писала про те, що інфраструктура Криму, заповненого солдатами окупаційного гарнізону та примусово заселена російськими колонізаторами, не була розрахована на такий «приріст населення».

Тому і «квота прийому» для Криму «була встановлена» досить скромна. Справа в тому, що масова притока маріупольських переміщених осіб до окупованого Криму невигідний для агресора, як у фінансовому, так і в ідеологічному плані, що легко простежується при вивченні фейкових «нормативних актів» терористичних «народних республік», підконтрольних агресору.

Маріонеточними «правителями» злочинних «республік» було видано фейкові «розпорядження», згідно з якими «гривня матиме тимчасове ходіння» на окупованій росіянами Луганщині з 17 березня до «особливого розпорядження», а в окупованих районах Донецької області – «з 26 березня до 1 липня 2022 року». При цьому «денний поріг торгових операцій у гривні» даними фейковими «документами» був злочинно «встановлений у розмірі еквівалентному 300 тисяч російських рублів».

Спочатку протиправний «курс» обміну становив 2,5 рубля за одну гривню, але вже через два місяці російські маріонетки Леонід Пасічник та Денис Пушилін «внесли зміни» у свої злочинні «укази» та «зменшили курс» відразу на 20 %.

Ватажки місцевих колаборантів не пояснили причини такого «рішення», продиктованого їх кремліськими кураторами, але вони лежать на поверхні. Очевидно, що фейкові «економіки» терористичних псевдореспублік не витримали навіть тих незначних обсягів гривневої готівки, яку завели біженці з Маріуполя та інших населених пунктів України.

Тому примусове злочинне «нормативне ослаблення конвертаційного курсу гривні» стало для колаборантів єдиним виходом. Цілком «відмовитися від гривні» або запровадити «жорсткіші обмеження на добові ліміти торгових операцій» їм, найімовірніше, не дозволили їх кремлівські куратори.

Водночас для агресора вигідно, щоб частина громадян України, які мають родичів або власне житло в районах Донецької області, які були окуповані до 24 лютого 2022 року, продовжували залишатися саме там, як заручники та «живий щит».

Тим більше, що території росії, як «раптово» виявилося, не були готові забезпечити «українським біженцям» навіть мінімальні умови, передбачені нормами міжнародного права для цієї категорії осіб.

Тому Кремль згодом, до травня 2022 року, переклав на колаборантів обов’язок «розгрібати» у сірій зоні безправ’я та свавілля, яким із 2014 року стали Донецьк та Луганськ, наслідки створеної російськими окупаційними військами гуманітарної катастрофи Маріуполя.

Ми маємо підстави припускати, що окупанти свідомо пішли на «зниження пріоритету» Криму як потенційного притулку для «українських біженців» і намагалися «зберегти обличчя».

На це вказують два факти: відсутність у окупантів «офіційного зеленого коридору» з Маріуполя до Криму та подальша протиправна «регуляторна політика» Центробанку росії щодо гривні, яка була, зокрема у Криму, свідомо та спеціально жорсткішою, ніж вказані вище злочинні «вказівки» донецьких терористів, що звісно було єдиним злочинним умислом агресора.

6 квітня 2022 року дана фінансова інституція агресора опублікувала «роз’яснення» про те, що «обміняти гривні на російські рублі можуть громадяни, які постійно проживають на території України», «екстренно прибули в росію в 2022 році» та «які раніше отримали кошти» в рамках «заходів соціальної підтримки».

При цьому маріупольцям, переміщеним саме до Криму, який злочинно називається агресором нібито «російською територією», необхідно було «надати в банку документ, що засвідчує особу». При цьому «отримані під час обміну кошти» не видавалися готівкою, а «зараховувалися на рублевий рахунок», відкритий громадянину у підконтрольному окупантам «банку».

Окрім обмеження щодо «обов’язкового проходження» громадян України через злочинний «російський фільтраційний табір», з подальшою видачею вищезазначених коштів нібито «соціальної підтримки», Центробанк росії встановив «додаткове обмеження».

Обмінювати в росії та відповідно в окупованому Криму для маріупольців «дозволене» суму в еквіваленті не більше 8 тисяч гривень на одну особу. При цьому, як зазначено вище, в окупованому Донецьку та Луганську окупанти свідомо «дозволили до обміну» більш значні суми.

Вищевказані фінансові обмеження, на нашу думку, є додатковим фактором, який дещо «зменшив пріоритетність» окупованого Криму як тимчасового притулку для переміщених осіб з Маріуполя.

Опубліковані агресором «статистичні дані» це також підтверджують. За даними фейкового «міністерства праці та соціального захисту республіки Крим», більшість громадян України, які прибули на півострів після 24 лютого, не планувала на ньому «працевлаштовуватися».

З 34 тисяч потенційних «біженців» станом на 4 квітня 2022 року захотіли «офіційно працевлаштуватися» трохи більше ста людей. Не рвалися маріупольці й отримувати у Криму фейковий «статус біженця».

Також очевидно, що виплачених лише окремим особам як «соціальна підтримка» 10 тисяч рублів навряд чи вистачить для повноцінного життя на півострові, при цьому гривні на рублі, як зазначено вище, окупанти там міняти відмовляються. А значить переміщеним особам, що прибули в Крим, залишалося існувати хіба що на свої готівкові валютні заощадження у валютах третіх країн.

При цьому, як ми вже писали, українські «біженці першої хвилі» попри всі старання агресора своїми діями зруйнували ідеологічні плани окупантів.

Саме їхнє стійке небажання швидко та масово вливатися у фейкове, пропагандистське «соціально-економічне життя» окупованого Криму і викликало, на нашу думку, запровадження агресором злочинних «регуляторних механізмів», спрямованих на обмеження подальшого переміщення мешканців Маріуполя на окупований півострів, а також на їхнє «видавлювання» з Криму до росії.

Згодом окупанти були змушені публічно злочинно заявити про «небажаність українських біженців» у Криму, які нібито «заважають курортному сезону».

Втім, одночасно російські загарбники пообіцяли «перетворити на курорт» й знищений ними Маріуполь, тож тепер важко зрозуміти, що вони тепер узагалі розуміють під категоріями «курортів» та «туризму».

Швидше за все, це якийсь безлюдний простір, що зберігає на собі сліди військових злочинів росіян, і з кожним днем зростають ризики розширення таких «рекреаційних зон» на територіях України, окупованих як у 2014 році, так і в лютому–травні 2022 року.