Віталій Солончак

7 червня 2022 року в Патріаршій і Синодальній резиденції у Даниловому монастирі у Москві відбулося чергове засідання Священного Синоду Російської православної церкви (РПЦ) під керівництвом її предстоятеля патріарха Кирила.

У «журналі № 59» за підсумками цього засідання було зафіксовано нібито «прийняття трьох кримських єпархій Української православної церкви» (в єдності з Московською патріархією, далі УПЦ МП) – Сімферопольської (і Кримської), Феодосійської та Джанкойської – у нібито «безпосереднє канонічне й адміністративне підпорядкування Патріархові Московському і всієї Русі та Священному Синодові РПЦ».

Заявлялося, що з відповідним «проханням» до патріарха Кирила буцімто звернулися правлячі архієреї цих єпархій – митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар (Швець), митрополит Феодосійський і Керченський Платон (Удовенко) та єпископ Джанкойський і Роздольненський Алексій (Овсянников). Втім, цілком очевидно, що центрами прийняття цих «рішень» не були ані Сімферополь, ані Керч, ані Джанкой.

«Виведення» кримських єпархій УПЦ МП з-під юрисдикції предстоятеля цієї церкви, митрополита Київського і всієї України Онуфрія (Березовського) та «прийняття їх у підпорядкування» предстоятеля РПЦ патріарха Кирила були заявлені, нібито виходячи з «необхідності збереження дієвого канонічного й адміністративного зв’язку з центральною церковною владою для сприятливого перебігу церковного життя» у цих єпархіях, а також нібито враховуючи «практичну неможливість» їхнього регулярного сполучення з Київською митрополією УПЦ МП через повномасштабну війну росії проти України.

Наступним «рішенням», зафіксованим у тому-таки «журналі № 59» засідання Священного Синоду РПЦ, було протиправне «утворення» так званої «Кримської митрополії» на території АР Крим і міста Севастополя, окупованих росією, із згаданих Сімферопольської (і Кримської), Джанкойської та Феодосійської єпархій УПЦ МП. «Головою» нового «церковного утворення» було «призначено» митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря, який принаймні на цей час продовжує бути постійним членом Священного Синоду УПЦ МП.

Далі – детально про передумови та наслідки цієї ініціативи РПЦ та її кураторів у Кремлі.

«Самостійна залежність»: поміж двох вогнів

 З початком повномасштабного військового вторгнення росії на територію України, яке очільник держави-окупанта Путін назвав нібито «спецоперацією з демілітаризації та денацифікації» нашої країни, предстоятель УПЦ МП митрополит Онуфрій, який з 2014 року відмовлявся визнавати російську збройну агресію проти України, зробив те, чого від нього мало хто очікував: у своєму зверненні до пастви від 24 лютого 2022 року він прямим текстом сказав, що Росія розпочала воєнні дії проти України (хоча слід зазначити, що сталося це ще в лютому 2014 року), і додав, що УПЦ МП «завжди послідовно захищала цілісність і суверенітет нашої держави».

Також митрополит Онуфрій висловив дослівно особливу любов і підтримку українським воякам, що стали на захист країни – при тому, що ще кілька років тому він демонстративно відмовлявся вшановувати пам’ять бійців, вбитих російськими агресорами. На додачу предстоятель УПЦ МП звернувся до президента РФ Володимира Путіна з проханням зупинити війну, яка не має виправдання ані в Бога, ані в людей.

За кілька днів, 28 лютого, відбулося засідання Священного Синоду УПЦ МП, в заяві якого були фактично продубльовані попередні тези, озвучені митрополитом Онуфрієм, – однак із деякими відмінностями. Цього разу члени Синоду, чиї імена не були розкриті, з проханням «зробити все можливе, щоб покласти край гріхові збройного протистояння двох братніх народів» звернулися і до президента росії Володимира Путіна, і до президента України Володимира Зеленського.

Також було прийнято звернення до предстоятеля РПЦ патріарха Кирила з проханням «посилити молитву за багатостраждальний український народ, сказати першосвятительське слово про припинення братовбивчого кровопролиття на українській землі та закликати керівництво росії до негайного припинення бойових дій».

У відповідь патріарх Кирил фактично благословив збройні сили росії на війну проти України, неодноразово після цього лицемірно заявляючи, що росія нібито «ніколи ні на кого не нападала», і напоказ «молячись за мир».

Не відреагувати на подібні дії ієрарха, що вважає Україну своєю нібито «канонічною територією», було неможливо. Повномасштабне військове вторгнення росії до України з подальшою окупацією нових територій за моральної та духовної підтримки РПЦ стало каталізатором тектонічних зрушень в УПЦ МП, цілі єпархії якої почали порушувати питання або щодо свого цілковитого відриву від Московської патріархії, або скликання церковного собору з метою проголошення абсолютної незалежності УПЦ МП від російської «церкви-матері».

У відповідь на подібні пропозиції 12 травня на засіданні Священного Синоду УПЦ МП було запропоновано «зробити все, щоб дискусія з того чи іншого питання не вивела нас із канонічного поля і не призвела до нових поділів у церкві».

27 травня у Пантелеймонівському соборі УПЦ МП в Києві відбувся захід, який можна охарактеризувати як «три в одному»: церква провела зібрання мирян і духівництва, яке неочікувано для багатьох перейшло у синод і собор. Під час свого виступу митрополит Онуфрій висунув претензії водночас і росії, війська якої тисячами вбивають мирних громадян, в тому числі й представників духівництва, і руйнують храми, – і Україні, яка нібито прагне заборонити діяльність «гнаної канонічної церкви» на підставі її зв’язків з державою-агресором і нібито сприяє «силовим захопленням парафій розкольниками» – тобто переходові громад до Православної церкви України (далі – ПЦУ).

У своїй постанові учасники собору УПЦ МП, що відбувся того ж дня, засудили війну як порушення Божої заповіді «Не вбий», висловили співчуття дослівно всім постраждалим у війні та звернулися до влади України та росії з проханням «продовжувати переговорний процес і пошук сильного й розумного слова, яке змогло б зупинити кровопролиття». Що стосується питань церковного життя – учасники собору лише «висловили незгоду з позицією патріарха Московського і всієї Русі Кирила щодо війни в Україні» і при цьому прийняли «відповідні доповнення та зміни» до Статуту про управління УПЦ МП, які буцімто мають засвідчити її «цілковиту самостійність і незалежність».

Зокрема, ці пункти дали українським журналістам і експертам привід стверджувати, що УПЦ МП після їхнього проголошення буцімто стала «цілковито незалежною» від Московської патріархії. Однак далеко не так просто – враховуючи наявні, на думку агресора, «зобов’язання» УПЦ МП перед «материнською церквою», що залишилися у статуті РПЦ, членом Синоду та Помісного Собору якої надалі за позицією росіян числиться митрополит УПЦ МП Онуфрій. До того ж, ієрархи УПЦ МП не приймали щонайменш публічних звернень до Московської патріархії про зміну свого канонічного статусу щодо неї.

Тим паче, навіть у чернетці «нового» статуту УПЦ МП, неофіційно оприлюдненої у мережі, в першому ж пункті «самостійність і незалежність» устрою та управління цієї церкви регламентується грамотою патріарха Московського і всієї Русі Алексія ІІ від 27 жовтня 1990 року, згідно з якою Український екзархат РПЦ було переформатовано у «самостійну і незалежну» УПЦ МП.

Сама РПЦ фактично розірвала з тим-таки світовим православ’ям зв’язки через надання автокефалії ПЦУ і ризикує опинитися у канонічній ізоляції через підтримку війни росії проти України.

Ймовірно, що «косметичні» зміни статуту УПЦ МП мали на меті лише усунення «червоних прапорців», що вказують на її підпорядкування РПЦ, аби уникнути гніву громадськості та відповідальності перед законодавством, яке вимагає від УПЦ МП іменуватися за фактом релігійною організацією, керівний центр якої перебуває на території держави-агресора.

Так чи інакше, київські події 27 травня змусили добряче понервувати Московську патріархію.

Реакція Московської патріархії на собор УПЦ МП

У день проведення собору УПЦ МП в Києві, 27 травня, голова Синодального відділу РПЦ зі взаємин із суспільством та ЗМІ, тимчасовий виконувач обов’язків керівника прес-служби патріарха Московського і всієї Русі Володимир Легойда відзначив, що УПЦ МП нібито не зверталася з жодних питань до РПЦ, і додав, що його «церква молиться за збереження єдності», яку нібито «намагаються зруйнувати зовнішні сили», а також за «якнайшвидше настання миру та припинення кровопролиття».

На думку Легойди, УПЦ МП наразі нібито «перебуває у дуже важкому становищі», і тому з боку РПЦ нібито було б «вищою мірою безвідповідально» входити у детальне коментування рішень, що приймаються у «самокерованій» УПЦ МП.

Наступного дня голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ митрополит Волоколамський Іларіон (Алфеєв), буквально за кілька днів знятий з посади і «засланий» до Угорщини, прокоментував рішення, прийняте напередодні Собором УПЦ МП. За його словами, українська церква нібито «у єдності» з РПЦ «лише підтвердила свій статус», наданий їй московським патріархом у 1990 році, однак при цьому начебто засвідчила, що «є цілковито самокерованою, її церковний центр перебуває не в Москві, а в Києві, вона не залежить від Москви ані адміністративно, ані фінансово, ані у ще якихось відносинах».

При цьому митрополит Іларіон поскаржився, що сьогодні нібито «багато ворожих сил кинуто на те, щоб знищити» УПЦ МП. Однак при цьому він додав, що єдність між УПЦ МП та РПЦ, а також іншими помісними православними церквами, що «не стали на шлях розколу», нібито зберігається, і РПЦ буцімто буде й надалі «продовжувати зміцнювати цю єдність» і молитися за «нашу Єдину Святу Православну Церкву».

29 травня у Москві відбулося позачергове засідання Священного Синоду РПЦ під головуванням патріарха Кирила, учасники якого «обговорили рішення останнього Собору УПЦ МП». За підсумками засідання члени Синоду ухвалили «висловити всебічну підтримку та розуміння архіпастирям, пастирям, ченцям і мирянам УПЦ МП», яка нібито «піддається безпрецедентному тискові», а також констатувати, що статус УПЦ МП нібито «визначений» вже згаданою грамотою патріарха Московського Алексія II.

У РПЦ відзначили, що прийняті Собором УПЦ МП доповнення та зміни до Статуту про її управління нібито «потребують вивчення у встановленому порядку на предмет їхньої відповідності до згаданої Грамоти та Статуту РПЦ, згідно з яким такі доповнення та зміни мусять бути подані на схвалення Патріархові Московському і всієї Русі».

Також члени Синоду РПЦ «висловили жаль» у зв’язку з тим, що «в низці єпархій» УПЦ МП припиняється поминання московського патріарха, що нібито «вже призвело до поділів усередині УПЦ [МП]». Коментуючи ці рішення Священного Синоду РПЦ, вже згаданий митрополит Іларіон знов-таки заявив, що грамота патріарха Алексія II нібито є «канонічним фундаментом, на якому споруджено будівлю УПЦ [МП]».

7 червня відбулося чергове засідання Священного Синоду РПЦ, імена учасників якого не були вказані – ймовірно, з метою «камуфлювання» відсутності представників УПЦ МП. Учасники цього засідання «зі скорботою» відзначили нібито «тиск, що триває» на архієреїв, священнослужителів, ченців і мирян УПЦ МП.

Також члени Синоду РПЦ заявили, що рішення щодо зміни статусу «самостійної і незалежної» УПЦ МП нібито може бути прийняте лише у рамках «канонічної процедури», що нібито «містить постанову Помісного Собору РПЦ», і оголосили, що нібито «самочинні» дії щодо зміни статусу УПЦ МП можуть призвести до нібито «появи нового розколу всередині неї».

А щоб погрози РПЦ не розходилися з ділом – цю «появу» росіянами було продемонстровано на практиці вже у наступному журналі Синоду РПЦ, в якому було зафіксовано нібито «перехід» трьох кримських єпархій УПЦ МП в якості «Кримської митрополії» «у підпорядкування предстоятеля РПЦ».

Незабаром заступник голови синодального відділу РПЦ зі взаємин церкви з суспільством та медіа Вахтанг Кіпшидзе заявив прямим текстом, що перепідпорядкування РПЦ кримських єпархій УПЦ МП нібито «не дасть українській владі використовувати факт їхнього підпорядкування Київській митрополії у політичних цілях» і нібито забезпечить «недоторканність канонічного порядку». «Рішення Священного Синоду РПЦ» щодо цих єпархій він назвав нібито такими, що «стосуються внутрішнього управління церквою», та заявив що вони й до «прийняття рішень щодо зміни їхньої юрисдикції» й так нібито перебували у «єдиному канонічному просторі РПЦ».

Чи реагує УПЦ МП на «втрату» кримських єпархій?

УПЦ МП на Соборі 27 травня надала єпархіальним архієреям на період воєнного стану в Україні, коли зв’язок єпархій із церковним керівним центром ускладнений або відсутній, право самостійно приймати рішення щодо тих чи інших питань єпархіального життя, які належать до компетенції Священного Синоду або предстоятеля УПЦ МП, «з подальшим, за відновлення можливості, інформуванням священноначалля».

Чи була ця «децентралізація» лихим наміром, стратегічним ходом або продовженням руху в фарватері «материнської церкви» – наразі сказати складно, як і отримати відповідь на запитання, чи передбачалася в цьому випадку протиправна «зміна юрисдикції парафій і єпархій». Тим не менше, кримські архієреї УПЦ МП під час «обговорення» свого нібито «переходу» в підпорядкування РПЦ послалися саме на це положення собору своєї церкви.

Судячи з усього, київське священноначалля було поінформоване РПЦ та Кремлем про замах на анексію кримської церкви post factum.

Офіційна реакція голови «самостійної і незалежної української церкви» на відібрання РПЦ трьох її єпархій на окупованому Кримському півострові на час укладання цього матеріалу нами не виявлена. Медіа УПЦ МП поки що містять нібито «важливіші» повідомлення – про нібито «гоніння, переслідування та утиски» з боку «радикалів», а також про нібито «захоплення» храмів і парафій УПЦ МП «розкольниками»: саме так ця церква називає переходи своїх громад до ПЦУ.

Українські медіа наводять коментарі митрополита Ніжинського Климента (Вечері), який очолює синодальний інформаційно-просвітницький відділ УПЦ МП. Він вважає, що кримські ієрархи УПЦ МП, які до останнього часу не висловлювали намірів залишити свою церкву, подали «прохання» про своє «перепідпорядкування» РПЦ під тиском, і що для «зміни свого територіального устрою» російська церква мала щонайменше скликати принаймні архієрейський собор, а не проголошувати декларативні «рішення» щодо нібито «приєднання» кримських єпархій.

 «Кримська реакція» на церковні події Києва та Москви

Участь у Соборі УПЦ МП, що відбувся 27 травня в Києві, у режимі відеоконференції узяли представники принаймні двох із трьох кримських єпархій цієї церкви. До складу делегації Сімферопольської і Кримської єпархії увійшли митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар, вікарії єпархії єпископ Ялтинський Нестор (Доненко) та єпископ Бахчисарайський Калінік (Чернишов), керівник юридичного відділу єпархії, настоятель Свято-Іллінського храму в місті Саки протоієрей Іоанн Пристинський, настоятелька Свято-Троїцького Параскевіївського Топловського жіночого монастиря ігуменя Параскева (Тищенко), мирянка Людмила Ясельська.

Феодосійську єпархію презентували митрополит Феодосійський і Керченський Платон, вікарій єпархії єпископ Коктебельський Агафон (Опанасенко), секретар єпархії протоієрей Іоанн Копилов, настоятелька Свято-Георгіївського Катерльозького жіночого монастиря ігуменя Феодосія (Михайленко), співробітниця єпархіального управління Тетяна Альоніна.

Митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар звернув увагу членів Собору на те, що канонічний статус УПЦ МП як самокерованої частини РПЦ нібито є «оптимальним». Митрополит Феодосійський і Керченський Платон повідомив Соборові, що клірики його єпархії начебто «підтверджують вірність патріаршій церкві». Варто також відзначити той факт, що напередодні, 24 травня, митрополит Платон у співслужінні єпископа Агафона та духівництва кафедрального Іоанно-Предтеченського собору в Керчі відправив «подячний молебень з нагоди дня янгола» московського патріарха Кирила.

Оголошувалося, що делегації обох єпархій «одностайно проголосували проти» прийняття постанови Собору УПЦ МП та запропонованих поправок до Статуту про її управління і заявили, що залишаються «під омофором Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі». Про участь представників Джанкойської єпархії у Соборі УПЦ МП невідомо, однак у повідомленні на сайті єпархії було вказано, що її представники не підтримали проведення Собору, але щодо наступного виконання рішень ними Собору чіткої позиції не висловили.

Також у заяві єпархії частково продублювали постанови Священного Синоду РПЦ від 29 травня 2022 року, частково видавши їх за «особисту думку».

У своїх коментарях для російських і підконтрольних окупантам кримських медіа «кримчанин у п’ятому поколінні» єпископ Бахчисарайський Калінік, традиційно демонструючи малограмотність, незв’язність думок та незнання історії, заявив, що Сімферопольська і Кримська єпархія УПЦ МП нібито не може «залишатися у незрозумілому підвішеному статусі», а її життя «жодним чином не може змінюватися», оскільки вона нібито «завжди була під омофором святійшого патріарха».

Зокрема, єпископ Калінік повторив популярні серед окремих прихильників РПЦ твердження про «святу кримську землю», з якої «пішло хрещення Святої Русі». На його думку, понад 1000 років тому «охрещена Русь об’єдналася», і весь цей час нібито «ворожі сили ззовні намагаються зруйнувати єдність» цього «народу».

Калінік забув тільки уточнити, що це «завжди» почалося наприкінці 1770-х років: саме в ті часи було ліквідовано засновану в середині VIII століття Готську і Кафську митрополію, яка була у канонічному підпорядкуванні Вселенського патріарха.

Після анексії Кримського півострова Російською імперією у ХVIII сторіччі, парафіяни єпархії були депортовані до Приазов’я, де сьогодні російська армія зрівнює міста і села з землею, нібито «захищаючи» в тому числі й «канонічне православ’я», а Крим став нібито «канонічною територією» РПЦ.

Втім, є сумніви, що єпископ Калінік, як і взагалі будь-хто з кліру новоствореної «Кримської митрополії РПЦ», вникає у такі «незручні деталі»: якщо «згори» сказали, що кримські православні нібито були вірянами РПЦ «завжди» – отже, «так воно й було».

Українській церкві до таких російських «завжди» не звикати: ще у 1685 році московський патріарх Іоаким наполегливо пропонував Константинопольському патріархові Якову відмовитися від прав на Київську митрополію, стверджуючи, що нібито «изначала принятия православной веры была оная всероссийского нашего престола».

«Изначала» сталося восени 1686 року, коли Київська митрополія була передана у підпорядкування Московському Патріархатові вже наступним Константинопольським патріархом, Діонісієм IV. Втім, це рішення було оголошене незаконним вже за рік, оскільки було прийняте «за хабар», а сам Діонісій в результаті був скинений церковним собором. Однак Київська митрополія так і залишилася під фактичною владою Московського Патріархату – за «правом сильнішого».

Вочевидь, недаремно ми згадали патріарха Іоакима (Савьолова) – оскільки його «житіє» вельми нагадує біографії багатьох служителів теперішньої «Кримської митрополії РПЦ». Малоосвічений військовик у 35 років прийняв чернечий постриг у Межигірському монастирі неподалік від Києва.

До того він «не знал писания, разве азбуки, ни церкви, ни чина церковнаго, и жил в глухой деревне, и заяцы ловил, а в Церкви в редкий Великдень бывал» – проте майже за 20 років йому вдалося стати Московським патріархом. Раніше на допиті за обвинуваченням у «неправій вірі» майбутній владика щиро зізнався: «Аз, государь, не знаю ни старыя веры, ни новыя, но что велят начальницы, то и готов творити и слушати их во всем».

Судячи за все деінде підходи не змінюються сторіччями, адже також кримський єпископ Калінік оголосив що Собор у Києві був нібито «так званим» і нібито «безумовно незаконним», хоча, нагадаємо, делегації з Криму не заперечили у ньому своєї участі. Разом з тим вікарій Сімферопольської і Кримської єпархії, що став останнім часом надмірно активним у кримському та російському медійному просторі, висловив надію, що УПЦ МП «залишиться у лоні Московського патріархату».

За кілька днів до «прийняття рішення» про нібито «підпорядкування» кримських єпархій УПЦ МП московському патріархові, на севастопольському реакційному ресурсі «ForPost» вийшла пропагандистська стаття у підзаголовок якої пропагандистами окупантів було винесено провокаційне «питання» – «Навіщо в Києві вчинили черговий розкол серед православних».

На думку авторів статті, православ’я в Україні нібито «переживає другий за п’ять років розкол»: спочатку було утворено ПЦУ, а тепер ще й УПЦ МП намагається, принаймні на рівні декларацій, позбутися влади Московської патріархії.

Основним «джерелом» цього «матеріалу» була вказана так звана «доцент кафедри релігієзнавства філософського факультету Таврійської академії» Юлія Норманська, яка зокрема назвала Україну «межею між католицьким і православним світами», а в падінні підтримки УПЦ МП серед населення України звинуватила «пропаганду» і «напророкувала» цій церкві «злиття з ПЦУ» – парафії якої на півострові нібито «надалі діють поза законом».

7 червня, у день «заснування» «Кримської митрополії РПЦ», вже згаданий єпископ Бахчисарайський Калінік у коментарі підконтрольному російським окупантам «РИА Новости Крым» назвав цю подію нібито «історичною» та «подякував» патріархові Московському Кирилу нібито «за мудре рішення».

До речі, сучасне кримське фейкове «начальство» цілком очікувано відреагувало на «перехід» єпархій УПЦ МП на півострові у «пряме підпорядкування РПЦ». Так, злочинний «голова республіки Крим» Сергій Аксьонов «підтримав відповідні рішення Священного Синоду РПЦ» і пообіцяв, що маріонеткова кримська «влада» продовжить «надавати всебічну підтримку» «митрополії» РПЦ на окупованому півострові.

Не залишився осторонь і фейковий «спікер державної ради республіки Крим» Володимир Константінов, який заявив, що у «статусі кримських єпархій УПЦ МП, нібито «фактично нічого не змінилося». Він заявив що від початку окупації Криму у 2014 році, місцеве священство нібито «з поваги до ієрархії» залишалося у складі УПЦ МП, оскільки нібито «все одно перебувало у лоні рідного російського православ’я». «Тих, що збилися зі шляху, сподіваюся, скоро повернемо на шлях істинний», – злочинно пообіцяв кримський «спікер».

Окремо слід відзначити погрозу на адресу УПЦ МП кримського «політолога» Миколи Кузьміна, що був до російської окупації Криму директором Всеукраїнського інформаційно-культурного центру в Сімферополі, яка пролунала зі сторінок шовіністичного інтернет-порталу «Крымское Эхо».

Цей колаборнат злочинно заявив, що «межі її канонічної території», яка нібито «зменшується», нібито визначатимуться «просуванням російських військ». Тих-таки, під злочинним «захистом» яких кримські архієреї так «сміливо самовизначилися» на користь РПЦ.

Минуле і майбутнє фейкової «Кримської митрополії РПЦ»

За всього «належного» ставлення до кримського фейкового «спікера» Володимира Константінова, слід вказати що він не істотно бреше у наступному: в житті кримських єпархій УПЦ МП з їхнім нібито «переведенням у пряме підпорядкування» РПЦ мало що зміниться до повної деокупації та реінтеграції Криму Україною.

З моменту російського вторгнення до півострову у 2014 році, значна частка місцеві священнослужителів МП показала, на чиєму вони боці. Усі факти колабораціонізму церкви з російським окупаційним режимом можуть зайняти томи кримінальних справ. У юрисдикції УПЦ МП кримські єпархії перебували дійсно «катакомбне», всіляко відхрещуючись від будь-якої згадки про зв’язки з Києвом і публічно декларуючи свою «приналежність до РПЦ».

Тим не менше, навіть в умовах окупації Криму священноначалля УПЦ МП здійснювало певний вплив на свої кримські структури. Так, незадовго до замаху на «анексію» єпархій на півострові РПЦ, 12 травня 2022 року на засіданні Священного Синоду УПЦ МП було прийнято рішення щодо утворення чоловічого монастиря на честь великомучениці Анастасії Узорішительниці у Сімферопольській і Кримській єпархії та про затвердження його намісника, ім’я якого поки що невідоме – як і місце розташування монастиря.

Також від УПЦ МП до окупованого Криму відправлялися єпископи. Зокрема, місце митрополита Джанкойського і Роздольненського Аліпія (Козолія), що помер у листопаді 2021 року, на початку 2022 року зайняв колишній настоятель Покровського храму в Житомирі єпископ Алексій (Овсянников), уродженець Ізюмського району Харківської області, що потерпає нині від атак російських терористів. За нетривалий час служіння на джанкойській кафедрі він у відвертому колабораціонізмі викритий не був – втім, як і його покійний попередник.

Те ж, в принципі, можна сказати й про колишнього ризничого Києво-Печерської Лаври Агафона (Опанасенка), уродженця Харкова, призначеного в серпні 2021 року вікарним єпископом Феодосійської єпархії з титулом «Коктебельський».

Водночас у вересні 2018 року з окупованого Криму до Києва на архієрейську хіротонію та отримання пастирського жезла прибув настоятель Покровського храму в селищі Ореанда Нестор (Доненко) – уродженець нині окупованого російськими військами Бердянська, ймовірно послідовний прибічник «русского міра», якого було призначено вікарним єпископом Сімферопольської і Кримської єпархії з титулом «Ялтинський».

Без скандалу не обійшлося призначення вікарним єпископом Сімферопольської і Кримської єпархії колишнього її благочинного у справах монастирів, уродженця Євпаторії Калініка (Чернишова), якому було «призначено бути єпископом Бахчисарайським» ще на засіданні Священного Синоду УПЦ МП наприкінці січня 2016 року – однак його архієрейська хіротонія відбулася лише у грудні 2019 року, і не в Києві, а у Свято-Миколаївському кафедральному соборі УПЦ МП в Ніжині на Чернігівщині, рано вранці, без анонсу і, фактично, «без зайвих свідків».

Причиною такої обстановки був суспільний резонанс. Медіа повідомляли, що під час російської окупації Криму тоді ще архімандрит Калінік не лише проводив антиукраїнську агітацію, а й розташував склад зброї для «кримської самооборони» на території храму святого пророка Івана Хрестителя в селі Уютному Сакського району, настоятелем якого був з 2008 року.

За свою працю «во славу» загарбників, за нібито «активну допомогу силам спротиву неонацизму», він був «удостоєний» у 2014 році окупантської «медалі» та «почесної грамоти» від злочинного «керівника народного ополчення республіки Крим» Михайла Шеремета, що згодом став фейковим «депутатом державної думи від республіки Крим».

У 2015 році архімандрит Калінік отримав від предстоятеля УПЦ МП митрополита Онуфрія право носіння другого хреста і був призначений намісником Свято-Климентівського монастиря в Інкермані. У 2017 році він отримав від митрополита Онуфрія орден святого Володимира III ступеня, а від патріарха Кирила – ювілейну медаль РПЦ «на честь 100-ліття відновлення патріаршества у Росії».

У 2018 році архімандрит Калінік отримав орден святого Володимира II ступеня від митрополита Онуфрія. Після того, як у 2016 році медіа поширили інформацію про те, що з окупованого Криму на материкову територію України на єпископську хіротонію має прибути колаборант, у Сімферопольській і Кримській єпархії УПЦ МП заявили, що архімандрит Калінік нібито «відповідно до засад соціальної концепції нашої святої матері-церкви не брав участі ані у політичній, ані в агітаційній діяльності».

УПЦ МП зявлялося, що «згідно з благословенням священноначалля», Калінік нібито «закликав паству до взаємоповаги, миру та згоди, а також неприпустимості проявів будь-якого насильства щодо одне одного», а інформація щодо розташування ним складу зброї на території храму в Уютному нібито «не відповідає дійсності».

Незважаючи на неодноразові подібні скандали, в УПЦ МП запевняли, що вони є «ниткою», яка пов’язує окупований Крим з вільною Україною. На початку 2016 року предстоятель УПЦ МП митрополит Онуфрій заявив, що його церква нібито є «єдиною, яка не розділила Україну», оскільки «ще тримає під своєю владою» Крим, Донецьк та Луганськ.

На заяви предстоятеля УПЦ МП відреагував речник тоді ще УПЦ Київського Патріархату, архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій (Зоря), пояснивши, що УПЦ МП намагається складати вільну Україну з тим, що патріарх Кирил протиправно позначає як «русскій мір».

Також архієпископ Євстратій дорікнув кримським єпархіям УПЦ МП тим, що вони моляться за росію як нібито «за свою державу», відзначають день злочинного замаху на анексію Криму як нібито «свято», благословляють пам’ятники окупації, російську зброю та окупаційні війська, які «завтра або за місяць можуть бути кинуті проти України». Останні слова, на жаль, виявилися пророчими. Так чи інакше, козир «об’єднувача» митрополит Онуфрій через злочинні маніпуляції Кремля наразі втрачає.

Український релігієзнавець Дмитро Горєвой, констатуючи фактичний замах РПЦ на «церковну анексію» Криму, ототожнює фейкове «об’єднання» трьох кримських єпархій УПЦ МП у «митрополію» зі злочинним «створенням федерального округу», уточнюючи, що подібний церковно-адміністративний устрій для України є чужим.

До того ж, слід відзначити, що РПЦ, яка любить підносити свою уявну «канонічність», «утворенням» «Кримської митрополії» спровокувала «колізію», яку неможливо пояснити – коли в одній митрополії, крім нібито «головного» митрополита, у цьому випадку – митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря, є ще один, митрополит Феодосійський і Керченський Платон.

 Якби не смерть восени 2021 року митрополита Джанкойського і Роздольненського Аліпія – митрополитів у фейковій «Кримській митрополії» було би взагалі три, що жодній логіці не піддається. На одній канонічній території двох архієреїв бути не може.

І якщо слідувати церковним канонам – то 12-те правило 4-го Вселенського Собору (Халкедонського) забороняє «бути у єдиній області двом митрополитам».

10-те правило згаданого Халкедонського Собору забороняє клірикам числитися водночас у двох церквах – у тій, у якій вони від початку висвячені, і в тій, до якої перейшли «як до більшої, через бажання марної слави»; переведений же з однієї церкви до іншої «нехай не має жодної участі в тому, що належить дотеперішній церкві». Те ж каже і 15-те правило 7-го Вселенського Собору (Нікейського): «Клірик нехай не призначається до двох церков, бо це притаманне торгівлі та ницій корисливості, і є чужим для церковного звичаю».

Ну а що ж стосується «переведення» єпархій з однієї церкви до іншої, хай навіть і в межах нібито однієї «канонічної території», якою РПЦ протиправно вважає всю територію колишньої Російської імперії, – тут Московській патріархії слід було б згадати 8-ме правило 3-го Вселенського Собору (Ефеського): «Повсюди у єпархіях щоб ніхто з боголюбивих єпископів не поширював влади на іншу єпархію, яка раніше і від початку не була під рукою його або його попередників. Та коли хто поширив і силоміць якусь єпархію собі підпорядкував, нехай віддасть її: нехай не закрадається під виглядом священнодіяння пиха влади світської».

Отже фейкове «переведення» кримських єпархій УПЦ МП «до РПЦ» є пропагандистською складовою російської агресії проти України з боку Кремля та російських спецслужб, яке буде у подальшому мати фундаментальні негативні наслідки для Московського патріархату.