Віталій Солончак

1 червня – Міжнародний день захисту дітей. Чи будуть сьогодні російські окупанти звично стверджувати, що вони нібито «звільнили» окремих дітей Криму, Донецької, Луганської, Харківської Херсонської та Запорізької областей від «жахіть українського нацизму» – вже неважливо й нецікаво: за цинічністю своїх заяв і подальших дій вони вже давно переплюнули всі можливі тоталітарні режими світу.

Як у тому же Маріуполі, де зігнали дітей зі всього зруйнованого міста до практично єдиної вцілілої школи й оголосили їм «благу звістку» про те, що відтепер вони навчатимуться за підручниками російською мовою, якої раніше їх нібито «позбавляли люті нацисти з «Азова».

Єдині предмети, «необхідні» на думку загарбників маленьким і юним мешканцям «звільненої» від території – та ж російська мова, російська-таки література, історія «вітчизни» (тобто нібито Росії) та, можливо, математика.

А щоб навчальний процес за «новими російськими стандартами» «йшов краще» – учням і педагогам забороняється спілкуватися між собою нібито «вигаданою» українською мовою, а їхні помешкання, точно так само, як і шкільні бібліотеки, проходять перевірки на предмет наявності «екстремістських» видань – пов’язаних із мовою, літературою, культурою, історією.

 Словом, зі всім, що сприяє формуванню національної та громадянської ідентичності, яка віднедавна витісняється окупантами «російською».

Не менш жахливо виглядає і насильницька депортація дітей зі «звільнених» регіонів півдня материкової України до окупованого Криму або на територію росії – буцімто з метою «евакуації» з зони бойових дій. Зазвичай без батьків, відправлених до «фільтраційних таборів» або на той світ, без документів і з перспективами незаконного «всиновлення» в тому ж Криму або росії.

30 травня російський керманич підписав злочинний «указ», яким «спрощує надання російське громадянство» дітям-«сиротам», насильно вивезеним російськими загарбниками з окупованих територій материкової України.

Цієї весни новини з окупованого півдня України нагадували історичний роман про події часів середньовічних імперій, коли молодих полонених гнали до південних країн, де дівчата становились наложницями вельмож і правителів, а юнаки – яничарами, вірними солдатами імперії, що геть забули свою родину, батьківщину, мову та віру.

Нині ж українські діти на окупованих Росією територіях вже дев’ятий рік піддаються процесу, який можна умовно назвати «неояничарством». На жаль, кілька молодих хлопців з Криму вже встигли загинути в російській війні проти України, злочинно воюючи на боці держави-агресора. Однак напівтруп російсько-радянської імперії на цьому не зупиняється і готує нових жертв.

Ідеологія як «дуже важлива функція навчання»

Недарма серед предметів, згаданих загарбниками як обов’язкові для вивчення у школах окупованого півдня України, зазначена «історія вітчизни» у російському трактуванні, яке є наріжним каменем творення ідентичності «нового російського громадянина».

У самій оосії уроки історії, які раніше починалися з п’ятого класу, в квітні цього року, менш ніж за два місяці після початку повномасштабної війни проти України, було вирішено впровадити до навчального процесу першокласників: з такою ініціативою виступив міністр просвіти росії Сергій Кравцов, пообіцявши «зробити все, щоб зберігалася історична пам’ять».

Втім, обов’язкових уроків історії як таких із першого класу не буде – «історична просвіта» викладатиметься в рамках наявних предметів, таких, як «Навколишній світ». Також Кравцов анонсував з 1 вересня у російських школах уроки, що «роз’яснюють цілі та завдання» війни росії проти України: за його словами, це необхідно з огляду на «шквал дезінформації», який нібито «обрушився» на дітей з 24 лютого.

Ці уроки були умовно названі «розмовами про важливе». Їхнє проведення супроводжуватиметься підняттям прапора росії та виконанням її ж гімну на початку навчального тижня; останній пункт лідер держави-агресора Володимир Путін назвав «дуже правильним і затребуваним».

Звісно, ця «новинка» зачепить і окупований Крим, який росія злочинно вважає «своєю територією». Ініціатива Кравцова вельми нагадує пропозиції, озвучені фейковим «губернатором Севастополя» Михайлом Развожаєвим у середині березня: зокрема, він анонсував у всіх школах окупованого міста короткі щотижневі загальношкільні лінійки по понеділках, із підняттям прапорів агресора і міста, а також виконанням гімну загарбників та «політінформацією» про події у росії та у світі.

Немає жодних сумнівів у тому, що ці рішення приймалися в одному й тому ж центрі. Свій відгук на них дав і підконтрольний окупантам «завідувач кафедри археології та загальної історії Кримського федерального університету» Олександр Герцен, який запропонував «наповнити заняття для учнів молодших класів візуальними образами та творчістю» – на кшталт шкільних «куточків бойової слави» та книжок про «піонерів-героїв».

Словом, де починається впровадження імперської ідеології у незміцнілу дитячу свідомість – там само виникає і примара СРСР, за яким так побивається вказаний Герцен, радячи «згадати рух жовтенят» і «плекати патріотів» за його штибом. На думку кримського «науковця», що вважає ідеологію «дуже важливою функцією історичної науки», такі заходи будуть протилежністю до навчання в Україні, де нібито «заздалегідь облудні, антинаукові історичні установки, впроваджені до освітньої та виховної практики, призвели до тієї реальності, яка є».

Наразі уроки в російських агресора, про які говорив міністр просвіти росії Сергій Кравцов, вже впроваджені – під назвою «Бесіда про важливе». Підліткам брешуть про «націоналістів, що захопили владу в Україні, утискають російськомовне населення та завдають страждань мешканцям Донбасу», і заявляють, що колись росія та Україна нібито «століттями входили до складу єдиної держави», після чого у 1991 році «виникла» незалежна Україна, а у 2014 році в ній нібито стався «антиконституційний переворот зі встановленням націоналістичного режиму».

Російська окупація Криму при цьому названа його фейковим «возз’єднанням», а війна проти України – «спеціальною воєнною операцією», що нібито має на меті «захист Донбасу» та «відновлення прав російськомовного населення».

Окремо стоїть питання посібників, за якими пропонується викладати історію дітям на окупованих територіях. У квітні стало відомо, що одразу ж із початком повномасштабної війни росії проти України, у групі компаній «Просвещеніє», яка є одним із найбільших російських видавництв навчальної та педагогічної літератури (незалежних видавництв, які працювали б за цим профілем, у сучасній Росії просто нема), негласно видали «наполегливу рекомендацію» прибрати зі всіх шкільних підручників нібито «некоректні» згадки про Україну та Київ.

Варто зазначити, що у 2011 році інвестором, а у 2013 – головою ради директорів і співвласником «Просвещенія» став мільярдер Аркадій Ротенберг, відомий як «друг Путіна», після чого російська держава стала головним покупцем підручників концерну.

Ще після початку російської окупації Криму, Донецьку та Луганську редакторів і авторів російських підручників примушували згадувати Україну і все пов’язане з нею (зокрема, державну символіку) якомога рідше і обережніше, а Русь – у жодному разі не як Київську. Тепер же перед ними стоїть завдання – злочинно зробити так, що України нібито «просто нема», і в жодному разі не згадувати її державний суверенітет. Доходить навіть до абсурду, коли з обкладинок підручників «про всяк випадок» прибираються «відверто українські» прізвища авторів.

Вкорінення імперської ідеології проводиться ледь не з пелюшок. Так, 25 квітня народний депутат України Олексій Гончаренко, посилаючись на власні джерела в Криму, розповів про «п’ятихвилинки правди» у дитячих садках окупованого півострова.

За його словами, вихователів зобов’язують не лише проводити з дітьми роз’яснювальні бесіди про те, що в Україні триває «спецоперація», в якій росія нібито «бореться з нацистами», а й розпитувати дітей щодо предметів розмов батьків удома, про їхнє ставлення до російської влади та «спецоперації», і за підсумками звітувати перед своїм керівництвом.

Вихованці ж при цьому змушені малювати «стінгазети та плакати» на підтримку керівництва держави-окупанта з використанням символіки російської війни проти України.

«Представниками можуть бути військовики»: «евакуація» українських дітей до окупованого Криму

У квітні фейковий «міністр освіти, науки і молоді республіки Крим» Валентина Лаврик відзвітувала, що на окупованому півострові продовжують навчання понад тисяча дітей і юнаків з окупованих регіонів півдня та сходу України: 24 дитини були зараховані до «дошкільних освітніх організацій», 955 дітей навчалися за «програмами загальної освіти», 4 студенти – в установах «середньої професійної освіти», ще 11 – у «вищих навчальних закладах».

За словами Лаврик, були «укладені чіткі рекомендації» з «інструкцією для викладачів» з метою «створення необхідних умов» для «адаптації» дітей з окупованих регіонів України у «кримських освітніх організаціях». Окремі «пам’ятки з інструкціями» були створені також для батьків та психологів, яким приписувалося «забезпечити успішну адаптацію дітей до нових умов».

При цьому псевдо-«міністр» зізналася, що деякі діти прибувають до Криму не лише без підтверджувальних документів про освіту, а й без батьків; цю проблему було рекомендовано вирішувати за допомогою «проміжної атестації», під час якої батьки або «інші особи, що супроводжують дітей» надають «потрібну інформацію» про те, в якому класі і за якою програмою навчалася дитина.

Окремо хотілося б зупинитися на особі вищою мірою безпринципної персони, що іменується «міністром освіти, науки і молоді республіки Крим». Уродженка села Хоменки Шаргородського району Вінницької області, Валентина Лаврик наприкінці 1980-х років опинилася у Сімферополі, де працювала вчителькою у школах № 31 и № 33, у 1995 році скінчила факультет україністики Сімферопольського державного університету зі спеціалізацією «викладач української мови».

По завершенні навчання «український філолог» працював практичним психологом на фірмі «Консоль LTD», що належала теперішньому фейковому «голові державної ради республіки Крим» Володимиру Константінову.

У 1997–2002 рр. Валентина Лаврик поєднувала посади психолога та вчителя української мови у середній освітній школі «Консоль», у 2002–2009 рр. була заступницею директора з науково-методичної та навчально-виховної роботи приватного навчально-виховного комплексу «Гімназія школа-садок «Консоль», а у 2009–2014 рр. – вчителькою української мови у тому ж навчальному закладі.

Незадовго до російської окупації Криму, у 2012–2013 роках Валентина Лаврик готувалася долучитися до святкування 200-річчя народження Тараса Шевченка на всеукраїнському рівні. Зокрема, вона була координатором Всекримського конкурсу учнівських українознавчих науково-дослідних робіт, серед організаторів якого був також приватний навчально-виховний комплекс «Гімназія школа-садок «Консоль».

Після злочинного «повернення Криму до рідної гавані» Валентина Лаврик сіла у крісло «директора» єдиної у Сімферополі української гімназії, яку було окупантами «перейменовано» на «академічну»; попередня директорка Наталя Руденко через тиск нової псевдо-«влади» та «кримської самооборони» була змушена звільнитися і залишити Крим.

Нагадаємо, що АРК неодноразово писала про діяння Константинова із розставляння з 2014 року на усі кримські «хлібні посади» за своєю «спікерською квотою» своїх колишніх або поточних коханок.

За час свого «командування» гімназією Лаврик довела ситуацію в ній до того, що від її «українського минулого» не лишилося й сліду: зокрема, у 2014 та 2015 роках вона заявляла, що нібито на «навчання українською мовою у новому навчальному році було подано лише одну заяву», тому пізніш у гімназії не стало не лише перших, а й п’ятих і одинадцятих україномовних класів.

За таку злочинну «вірну службу» «новій батьківщині» Валентина Лаврик у 2015 році отримала «подяки» від фейкової «державної ради республіки Крим» і від її згаданого псевдо-«голови», за рік була «удостоєна» «грамоти» фейкової «президії державної ради республіки Крим», у 2018 році – кримської псевдо-«медалі» «За звитяжну працю», а у 2019 році – чергової «подяки» від Константинова

Ну а наприкінці 2019 року Лаврик змінила на фейковій «посаді міністра освіти, науки і молоді республіки Крим» Наталю Гончарову, також, до речі, уродженку материкової України, з міста Коростень Житомирської області і випускницю Сімферопольского державного університету, яка фактично виконала злочинну роль «голови комісії з ліквідації» освіти українською та кримськотатарською мовами в окупованому Криму.

Нині манкурт Лаврик клянеться у вірності «своєму президентові» Путіну та підтримує росії у війні проти своєї батьківщини – і нема жодних сумнівів у тому, що вона зробить усе, що залежить від неї, задля злочинного сприяння кримському «неояничарству».

Повернімося до пропагандистської «руки допомоги біженцям з України», яку «радо простягнув» Крим. Якщо у другій декаді квітня Валентина Лаврик звітувала про буцімто розроблені нею «методички» для вчителів, батьків та психологів з «адаптації» дітей, депортованих окупантами до Криму, то більш ніж за тиждень до того «заступник директора юридичного інституту» підконтрольного агресорові «Севастопольського державного університету» Станіслав Васильєв зізнався, що держава-агресор попрацювала над цим питанням ще з початку повномасштабної війни проти України.

Зокрема, російське міністерство просвіти буквально в перший же день «спецоперації», 24 лютого, скерувало до освітніх організацій росії та окупованого Криму «пам’ятку для керівників організацій», у якій приписувалося приймати дітей до навчальних установ у разі відсутності документів за заявами батьків або «представників» дітей, – у тому числі й російських військовиків, які нібито можуть цих дітей «рятувати і вивозити». Очевидно що таку злочинну «пам’ятку» агресор підготував заздалегідь.

18 березня у підконтрольному російським спецслужбам севастопольському «волонтерському штабі «Ми разом» відзвітували, що прийняли 415 таких дітей. 28 березня фейковий «директор департаменту освіти Севастополя» Лариса Сулима заявила, що 117 дітей-«біженців» зараховані до «шкіл», 32 – до «дитячих садків», 3 – до «коледжів», 4 – до згаданого «університету». 20 квітня вже згадана Лариса Сулима оголосила, що за два місяці війни до шкіл Севастополя були зараховані 437 дітей, з яких 10 випускників 9 класу були змушені окупантами складати «основний державний іспит», а близько 15–20 випускників 11 класу – «єдиний державний іспит».

Також севастопольська фейкова «чиновниця» похвалилася, що діти «абсолютно адаптовані», і деякі з них буцімто прийняли рішення вступати до «університету», на базі якого для них були організовані «інтенсивні курси російської мови».

29 березня фейкова «уповноважена з прав дитини у республіці Крим» Ірина Клюєва заявила, що неповнолітні найчастіше в’їжджають до Криму або з батьками, або з нібито «законними представниками, більшість яких має російське громадянство»; при цьому вона додала, що буцімто багато кримчан бажають прийняти до своїх родин дітей, які «залишилися без опіки дорослих», з окупованих регіонів материкової України – однак нібито «можливим це є лише в тому разі, якщо дитині буде присвоєне громадянство росії».

Класична схема радянсько-російських катів: вбити батьків і зробити їхню дитину солдатом своєї імперії. Як співав свого часу один відомий виконавець – «люди, що стріляли у наших батьків, будують плани на наших дітей».

Ба більше: в середині квітня уповноважена при президенті росії з правам дитини Марія Львова-Бєлова анонсувала створення «штабу» під своїм керівництвом, який нібито буде «влаштовувати долі дітей Донбасу, що втратили рідних під час бойових дій» і до якого увійдуть представники терористичних псевдо-«республік» Донецьку та Луганську, з метою пошуку «прийомних родин у росії».

Втім, нерідко злочинній «евакуації» дітей зі «звільнених» російськими загарбниками регіонів материкової України не заважає й наявність у них живих батьків.

«Перевчити по-російськи» злочинно планується й тих українських дітей, яких не вдалося «евакуювати» до Криму. В середині квітня фейковий «голова республіки Крим» Сергій Аксьонов вирішив «обрадувати» вчителів з окупованих територій півдня України тим, що вони нібито зможуть пройти «професійну перепідготовку» за «російськими стандартами навчання» у Криму.

Це за злочинним задумом агресора має стати подібним до того, як вчителів української мови, що нібито стала «непотрібною» з 2014 року, у Криму «перекваліфікували» на вчителів російської мови або інших предметів.

Як і тоді, на допомогу знову прийшов підконтрольних агресорові кримський «республіканський інститут післядипломної педагогічної освіти», в якому пообіцяли майже за 3 місяці злочинно «перевчити» 20 тисяч українських вчителів, тобто – приблизно по 500 осіб на день, під російські стандарти освіти, з тим щоб з 1 вересня «дати старт навчальному процесу», «вже дотримуючись законів росії і на основі федерального державного освітнього стандарту».

Втім, мегаломанію кримських фейкових «чиновників» та «діячів освіти» дещо «обламали» вчителі Херсонщини, серед яких охочих «перевчитися під Росію» знайшлося поки що аж півдесятка.

Тих педагогів, які не збираються миритися з російською окупацією, 11 травня під час «прес-конференції» маріонетковий злочинний «заступник голови військово-цивільної адміністрації Херсонської області» окупантів Кіріло Стремоусов назвав «саботажниками» і поскаржився, що вони «перейшли межу адекватності», нібито «продовжуючи фашизм».

Так колаборант назвав навчання дітей за українськими стандартами та програмами, і додав, що до Херсона для «підготовки місцевих педагогів до роботи за російськими стандартами» за злочинним «розпорядженням» фейкового «голови Криму» Сергія Аксьонова нібито «вирушать вчителі з Криму».

«Підростаюча зміна»: російська мілітаризація кримських дітей

Діти з окупованих регіонів материкової України, що опинилися в Криму, нерідко стають пішаками на шахівниці російської пропаганди. Так, 21 квітня у Кремлі було розігране спектакль з «відгуком» Путіна на прохання школярки з Луганська, що вже 8 років мешкає у Севастополі, Діани Красовської про «створення загальноросійської дитячої організації».

Майже так само на «річницю замаху на анексію», 18 березня 2021 року під час пропагандистської відео-конференції з «представниками громадськості республіки Крим і міста Севастополя» Путін відгукнувся на пропозицію «волонтерки» з Севастополя Анастасії Горчакової, що брала участь у незаконних розкопках на території античного городища Херсонес Таврійський, щодо створення у Херсонесі «дитячого центру» «Корсунь» як нібито «філії міжнародного дитячого центру» «Артек».

Зрештою цей псевдо-«центр» було включено до комплексу фейкового «історико-археологічного парку», який вже кілька років будується біля Херсонеса, супроводжуючись знищенням культурної спадщини України.

Крім іншого, дітей в окупованому Криму втягують у російську мілітаристську пропаганду, примушуючи до участі у різних заходах на підтримку та прославлення військовиків, що беруть участь у війні проти України.

Нерідко подібні заходи відбувають за підтримки Сімферопольської і Кримської єпархії Московського патріархату, представники якої буквально нещодавно заявили, що в жодному разі не підуть навіть на формальний розрив з Кремлем і до кінця залишаться вірними своєму «великому отцу и господину» патріарху Кирилу.

Так, наприкінці квітня учні 1-Б класу «Феодосійської міської школи № 3» під керівництвом педагога Олени Гарячої були привезені «адміністрацією» до військового шпиталю, де їх змусили надати військовослужбовцям російської армії, що отримали поранення та травми внаслідок бойових дій на території України, «бойовий» концерт просто неба, виконуючи вірші та пісні «воєнних років».

6 травня фейковий «старший юрисконсульт правової групи» злочинної «поліції» окупантів у Феодосії Вікторія Лаферова спільно зі «співробітниками Росгвардії» провела «урок мужності» до «дня перемоги» з учнями 5 класу школи № 2, після чого дітям розповіли про «професію поліціянта» та «специфіку праці позавідомчої охорони». Школярам дали примірити бронежилети і каски та посидіти у «службових автомобілях співробітників Росгвардії», після чого продемонстрували їм збирання-розбирання пістолета.

8 травня до «дня перемоги» вихованці недільної школи «Лучики» при храмі Архистратига Михаїла Москвоського патріархату в Севастополі були зорганізовані для «концерту для парафіян», під час якого виконувалися пісні часів ІІ світової війни та сучасні російські пропагандистські твори, що славлять державу-окупанта і його військовослужбовців.

10 травня у Севастополі на території так званої «козачої пластунської сотні» до 77-ї річниці «Великої Перемоги» «за благословенням благочинного Севастопольського округу» Московського патріархату протоієрея Сергія Халюти відбулися два «військово-патріотичні заходи», організовані «недільною школою Свято-Володимирського кафедрального собору в Херсонесі».

Це був «конкурс» «За други своя» та «клубний турнір з армійського рукопашного бою», до якого залучили декілька десятків вихованців і вихованок згаданої «недільної школи», а також підконтрольних агресорові «військово-патріотичних клубів» «Витязь», «Доблесть», «Орлан» та «центру військово-патріотичного виховання учнівської молоді Севастополя».

Як вказувалося пропагандою окупантів, «юні учасники проявили свою силу у фізичних вправах, у спарингах з армійського рукопашного бою, показали вміння у стрільбі та метанні ножів». До речі, «призи для конкурсів» надала фейкова «регіональна громадська організація «Ми – севастопольці», очолювана колишнім міністром оборони України колаборантом Павлом Лебедєвим.

В підконтрольній загарбникам «інженерній школі Севастополя» на вказівку «адміністрації» учні 5 класу в рамках «уроку мужності» 11 травня, копіюючи організовану агресором акцію «Кисет перемоги» однієї з башкирських шкіл, отримали завдання пошили понад 20 кисетів для російських морських піхотинців, що беруть участь у війні проти України.

Ініціаторкою цієї пропагандистської акції стала вчителька російської мови та літератури Вікторія Токарєва. Такий «урок мужності» допомагала проводити «інструкторка військово-політичного відділу» військової частини окупантів № 67-606 Олена Смирнова, яка з 2018 року здійснює злочинне «патріотичне виховання» дітей на прикладах російських вояків, що нібито «захищали вітчизну на далеких підходах» та вчиняли міжнародні злочини в Афганістані, Чечні, Нагірному Карабасі та Сирії.

Висновки

Мета цих та інших подібних злочинних заходів російських загарбників ясна – плекати гарматне м’ясо для подальших російських злочинних «визвольних спецоперацій».

Однак до чого вони зрештою приводять? Наприклад, у самій росії журналісти та громадські діячі часом жахаються фотосесіями, під час яких учні молодших шкіл на позакласних заняттях фотографуються зі зброєю в руках і закликають вбивати українців, таким чином «віддзеркалюючи» ненависть своїх «вихователів» до України та до її громадян.

Войовничі заклики діти також відтворюють на ігрових майданчиках, де у «війнушках» ворогами стають українці, яких центральні медіа агресора роками ототожнюють із «фашизмом».

Однак ніхто не замислюється над наслідками накачування населення, і дорослого, і дитячого, агресією, яку часто буде неможливо вилити на «зовнішнього ворога». А тому зазвичай у таких випадках починаються пошуки ворога внутрішнього.

Отже питання денацифікації населення росії після її примусу до миру може залишатися відкритим. Втім, вже сьогодні цілковито очевидно, що Україні як державі доведеться вдатися до комплексу подібних заходів на своїх звільнених територіях у рамках їхньої реінтеграції.

Також нелегким буде процес повернення неповнолітніх, незаконно викрадених окупантами і вивезених або на територію держави-агресора, або на території, непідконтрольні українському урядові.