Для більшості жителів Херсонської області російська окупація – горе, біль, страх, проблеми, тяготи переселенства або життя на захопленій ворогом території. Але для дуже малої кількості людей російська окупація стала, так би мовити, «зоряною годиною». Зокрема, він настав для нечисленного, але дуже «погано пахучого» прошарку херсонської «журналістики».

Втім, якщо людей із регіональної медіа-тусовки, які стали обслугою для окупантів, й називати «журналістами», то робити це варто лише з використанням лапок. Тому що для них до окупації не існувало ні професійних стандартів, ні етичних норм. До цього не можна не додати ненависть до України, пієтет перед Росією та патологічну ностальгію щодо Радянського Союзу.

А окупація дозволила таким «журналістам» розвернутися у всій своїй «ватній» та путінофільській «красі». У захопленому агресором Херсоні «за довгим рублем» погналися такі персонажі з місцевого медіа-середовища, як Геннадій Шелестенко, Олена Некроткова, Геннадій Кабаченко, Олег Грушко, Тетяна та Віталій Каменські, а також ще кілька людей, котрі співпрацюють з окупантами щоб це було очевидним.

Є в Херсоні ще кілька «журналістів», які явно симпатизували Росії, ностальгували за СРСР, які вважали Революцію гідності «держпереворотом за вказівкою іноземних кураторів», але не наважилися на співпрацю з окупантами. Вони або виїхали з Херсонщини, розуміючи, що колабораціонізм – квиток в один кінець, або з тієї ж причини зачаїлися.

Що ж до херсонських «журналістів», які вже стали на дуже небезпечну колаборантську доріжку, то перед розбором цих персоналій не можна не звернути уваги на людину, яка раніше не мала жодного відношення до медіа, але завдяки окупації медіа-персони, що стала.

Бурхливі події в історії будь-якої країни рясніють різними несподіваними поворотами сюжету, в результаті яких люди, які ще недавно не думали навіть про те, щоб стати «широко відомими у вузькому колі», раптом стають дуже помітними медіа-персонами.

Для одних нарешті набута слава – гідна нагорода за мужність, шляхетність, патріотизм та інші заслуговують на похвалу якості. А є люди, які стали знаменитими начебто незаслужено, тому що з популярність абсолютно не відповідає їхньому потенціалу. Але якщо, так би мовити, копнути глибше, то ця популярність – гідна нагорода. Вірніше, «нагорода». За зраду, дурість, недалекоглядність, підлість та інші погані якості.

Саме до людей, які вирішили вчинити за принципом «вчасно зрадити – не зрадити, а передбачати», належить Сергій Мороз. У недавньому минулому – він блогер, який хвалив російську окупацію Херсона, а зараз – фейковий «прес-секретар» злочинної «військово-цивільної адміністрації Херсонської області».

Новина про «призначення» цієї людини фейковим «прес-секретарем» адекватні херсонці, які стежать за ситуацією в окупованій області, напевно сприйняли з подивом. Блогер, який раніше працював… різноробочим, став відомий невдовзі після окупації. Тоді зі зрозумілих причин не багато хто зважувався знімати та розміщувати в мережі відео чи стрими.

Нічого не побоюючись, це робили лише блогери, які явно чи приховано співпрацювали з окупантами, зокрема й Сергій Мороз. Його «правильні» сюжети швидко підхоплювали російські пропагандистські «медіа». Сюжети, щоправда, були, так би мовити, «без божества, без натхнення».

Блогером Сергій Мороз виявився дуже поганим, але його «відосики» з похмурими і позбавленими навіть натяку на інтелект коментарями все одно були затребувані через гострий дефіцит такого контенту з окупованої території.

І ось блогер «дослужився» до цілого злочинного «прес-секретаря військово-цивільної адміністрації». Зрозуміло, якби не сталося вторгнення російської воєнщини в Україну та окупація Херсонщини, Сергій Мороз так і залишився б різноробом. Але колаборантство стало для нього таким собі «трампліном» до популярності, і він уже мелькає в сюжетах російських каналів.

Але популярність такого роду має зворотний бік. Розумні люди чудово розуміють, що вся ця популярність – дута, а людина на перевірку – пустушка і пішак. Як, втім, і решта всіх зрадників у злочинній «військово-цивільній адміністрації». Ніхто з них зараз нічого не вирішує, навіть злочинний «глава», Володимир Сальдо, що був колись одним із впливових людей у Херсоні.

А ось Геннадій Шелестенко, на відміну від Сергія Мороза, був трохи відомий у Херсоні і до окупації. Позиціонував себе як «блогер», «журналіст» та «літератор». Декілька років тому був дуже дружний з Кирилом Стремоусовим – колаборантом, фейковим «заступником голови військово-цивільної адміністрації».

Але приблизно три роки тому друзі посварилися. Кажуть, що Шелестенко, який займався фото- та відеозйомкою провокацій, які влаштовував Стремоусів, зажадав для себе щедріший відсоток від гонорарів останнього, але жадібний Кирило відмовив, не побажавши навіть поторгуватися.

І тоді Геннадій Шелестенко разом зі своєю дружиною Оленою Некротковою створили власний медіа-проект «Херсонський вісник NEW», що спеціалізувався на чорному піарі та існував у вигляді сторінки у Фейсбуці, Ютуб-каналі та паперовій газеті. Остання виходила під час виборчих кампаній та обслуговувала чи «Опозиційний блок», чи Володимира Сальдо.

Журналістами у правильному розумінні цього слова Шелестенко та Некроткова ніколи не були. Володіння письмовою промовою в обох – на дуже слабкому рівні, розумом і талантом подружжя не блищить. А ось чого у них з надлишком, то це проросійських настроїв та ненависті до своєї країни. Тож буквально з початку окупації Херсонської області вони визначились із позицією. Вихваляли росіян, які «рятували» регіон від «укронацистів», роздавали «гуманітарку», а українські патріоти були для них «маргіналами, які заважають нормально жити».

Результат не забарився. Геннадію Шелестенко СБУ оголосила про підозру у держзраді. Його також виключили з Національної спілки журналістів України, а членство у творчому союзі Олени Некроткової, яка поринула у пропагандистський вир нарівні з чоловіком, чомусь тільки призупинено. До речі, «каламутну» історію з прийомом туди одіозного подружжя ще доведеться проаналізувати.

Припинено і членство у спілці журналістів Геннадія Кабаченка – херсонського «журналіста», відомого у професійному середовищі своїми «ватними» поглядами. Кабаченко веде колаборантський телеграм-канал «Інфобур», а також, за інформацією з довірених джерел, анонімно пише для одного з одіозних проросійських видань. Щоправда, канал має трохи більше ніж 200 передплатників і тому фінансується кураторами не дуже щедро. Як наслідок: Кабаченко час від часу розміщує там оголошення із проханнями про фінансову допомогу.

Визначився з позицією і херсонський «журналіст» Олег Грушко, фактичний власник та редактор сайту «Наддніпрянка». Грушко протягом багатьох років був відомий у Херсоні як стовідсотково «паркетний журналіст», який слугує владі. Він у різний час очолював комунальні видання: міську газету «Херсонський вісник» з 2004 по 2010 рік, якраз під час перебування у кріслі мера міста сумнозвісного Володимира Сальдо, та обласну газету «Наддніпрянська правда плюс», з 2013 по 2015 рік.

Коли болісно ностальгуючий за СРСР і не приховуючий симпатій до Росії «ватник» Грушко виявився «не до двору» для влади, він узявся за свій сайт, де частину матеріалів публікував під своїм прізвищем, частина – анонімно. До останніх належали нотатки та статті з шаленою антиукраїнською риторикою.

Інформація про співпрацю Олега Грушка та його видання з росіянами була оприлюднена невдовзі після 9 травня 2022 року, коли «журналіста» «засікли» та сфотографували на організованих окупантами та колаборантами «святкових» заходах, тобто на «махровому перемогу».

Грушко робив фоторепортаж, який того ж дня зявився на сайті «Наддніпрянки». Тональність опублікованого матеріалу була, зрозуміло, проросійською та антиукраїнською.

Також із джерел, що заслуговують на довіру, відомо, що окупанти з подачі Володимира Сальдо затвердили кандидатуру Олега Грушка на посаду, так би мовити, «медіа-гауляйтера» Херсонської області, в обов’язок якого входитиме «промивання мізків» населенню. Йому передають в управління друкарню та доручають створити газету.

Однак після оприлюднення Інститутом масової інформації відомостей про співпрацю херсонського «журналіста» з рашистами почали відбуватися дивні події. Останні кілька днів сайт «Наддніпрянка» не активний, а сам його власник і редактор… зник. Знайомі «журналіста» кажуть, що не бачили його близько тижня.

Можливо, Грушко отримав від російських кураторів вказівку закрити проект та зосередитись на новій роботі. Можливо, він навіть відбув для отримання інструкцій до окупованого Криму чи Росії.

Але ймовірний і такий варіант, як втеча колаборанта. Адже Грушко відомий у херсонському медіа-середовищі як людина, в якій однаково поєднуються моральна неохайність і боягузтво при тому, що він – колишній військовий. Тому не варто виключати й те, що «журналіст-ватник» виїхав на неокуповану територію України.

Грушко, напевно, чудово розуміє, що анонімно вести проросійський сайт і бути «засвіченим» колаборантом – дві великі різниці. І він напевно не хоче скласти компанію Геннадію Шелестенко, який уже перебуває «під ковпаком» у СБУ, але факту співпраці з росіянами вже не приховати.

На жаль, у Херсонській області колаборантами стають не лише окремо взяті «журналісти» та напівмаргінальні видання, а й… телекомпанії. Зокрема, нещодавно на сайті Нацради України з телебачення та радіомовлення з’явилося повідомлення про те, що телерадіокомпанія «ВТВ Плюс» з 27 по 29 квітня 2022 року провела серію передач «Це важливо» та «Як Херсонщина житиме далі», в яких взяв участь псевдо-«губернатор» Володимир Сальдо. Це Нацрада кваліфікувала як державну зраду. Таким чином телекомпанія «ВТВ Плюс», яка веде мовлення в Херсоні, стала в місті одним з провідних медіа-ресурсів, які обслуговують окупантів.

«ВТВ Плюс» належить сім’ї Каменських: відомій у Херсоні «журналістці» Тетяні Каменській та її синові Віталію. Окрім іншого, телекомпанія відома ще й тим, що останні кілька років, особливо після 2014 року, запрошувала як спікерів у свої програми переважно місцевих політиків із проросійських партій, а також активно показувала радянські фільми. І «секретом Полішинеля» було те, що така редакційна політика непогано фінансувалася агресором.

Зараз «ВТВ Плюс» щедро надає ефірний час херсонським колаборантам та висвітлює пропагандистські акції на кшталт організованого росіянами нещодавнього фейкового «прес-туру іноземних журналістів у Херсон», у якому, як з’ясували в Національній спілці журналістів України, брали участь, зокрема, блогери зі США та Німеччини, які не мають жодного відношення до медіа і живуть останні кілька років у Росії.

Медіа-ресурсом, що підтримує окупацію, також став сайт «Херсон. Life», який анонімно публікує тексти з агресивною антиукраїнською та проросійською риторикою. Раніше сайт належав херсонському журналісту Вадиму Мусійку, але він стверджує, що 2020 року нібито «передав сайт іншим людям» і уникає будь-яких розмов про подробиці «передачі».

Телеграм-канал «База Зрадників Херсону» нещодавно оприлюднив інформацію про ще одного херсонського журналіста, який нібито став колаборантом. Сайт, редактором якого є цей журналіст, справді зайняв, м’яко кажучи, дивну позицію. Редакційна політика ресурсу щодо висвітлення життя окупованої області така, що сама окупація залишається «за дужками».

Сайт просто публікує новини про життя Херсона та області, практично ігноруючи бойові дії, обстріли населених пунктів та окупацію більшої частини області. Але при цьому на сайті немає текстів із антиукраїнською чи проросійською риторикою.

Окупантів у Херсонській області також обслуговують ряд телеграм-каналів, але це вже тема іншої розмови.