Агресор продовжує просувати ідею «розвитку Криму» за умов російської окупації та «розширення міжнародних торговельних зв’язків» регіону, що у нинішніх умовах носить риси прямого абсурду.

Прикладом навіть кримські колаборанти були вимушені визнати що до 2022 року основним «експортним напрямом» була материкова Україна, що слід у першу чергу зв’язати із чинністю до кінця 2021 року режиму «вільної економічної зони» потім скасованим українською владою.

Тому вказані 44 % так званого «кримського експорту в Україну» були фактично «легалізацією» кримської продукції для її реалізації на третіх ринках як української. Решта «торгівельних партнерів» Криму є наслідком політичного впливу Кремля на підконтрольні уряди третіх країн.

Прикладом режим Лукашенка закуповує у Криму низку напрямів металургії а також морську рибу, про що вже повідомляла наша Асоціація. Наразі у межах «розширення асортименту» російською пропагандою анонсується вивезення до Білорусі такої «стратегічної сировини» як лікувальні грязі з Сакського озера.

Розширити «експорт» з Криму до Вірменії мали метою й візити кримських колаборантів до Єревану, які фактично ігнорувалися тамтешньою владою. Наразі після істотного посилення тиску Кремлем на владу Пашиняна агресором наразі анонсовано постачання до Вірменії органічних добрів з Євпаторії, де нібито наявний «науково-дослідний центр» із колекцією «150 штамів мікроорганізмів, 60 з яких є іноваційними».

Це повідомлення російської пропаганди істотно контрастує із постійними звинуваченнями у бік України щодо «біологічних лабораторій», до який вказані «інноваційні штами» чомусь росіянами не віднесені.

Насправді вказана діяльність із удосконалення органічних добрів проводилася у Євпаторії до окупації, вона здійснювалася компаніями «Науково-учбовий центр Інтокс» та «Сана Там Україна», із використанням сертифікованого європейського обладнання.

Власник цього бізнесу Олег Саулов, що продовжив діяти в Криму за умов окупації останні роки не міг похвастатися успіхами власного мікропідприємства із незначним обігом; ймовірно підприємство буде наразі просто вивезене у Вірменію для роботи за умов посилення санкцій проти агресора.

Інші проблеми має підприємство «Ураніс-радіосистеми», яке до окупації успішно діяло на базі севастопольського заводу «Мусон» та виробляло широку лінійку радіоелектронної продукції у сфері морської безпеки – супутникових рятувальних буїв, потужних акумуляторів, антенних пристроїв, електронних картографічних систем тощо.

Після окупації підприємство Криму продовжувало отримувати через «сірі схеми» європейські та американські деталі та обладнання, необхідні для роботи, та мало метою забезпечити суднобудування держави-агресора, зокрема й військове, а також «вийти на китайський ринок».

Наразі керівництво «Ураніс» бідкається про неможливість подальшого постачання обладнання й комплектуючих, про згортання суднобудування у державі-агресорі та про «складнощі у розрахунках» із комуністичним Китаєм. Крім того попре «фінансову підтримку» з боку «бюджету» окупантів виявилося, що в окупованому Криму місцеві «університети» неспроможні забезпечити для підприємства кваліфіковані технічні кадри.

Також як вказує «генеральний директор» «Ураніс» Володимир Калюжний навіть якщо дефіцитні підсанкційні деталі будуть вироблятися на російських підприємствах їх собівартість зробить продукцію фірми очевидно не конкурентоспроможною для продажу в третіх країнах, а санкції проти російських морських регістрів робить цю продукцію малоцікавою глобальному ринку морських перевезень у принципі.

на фото – Олег Саулов