Ганна Устінова-Бойченко, к.ю.н., доцент

Публічні архіви мають важливе значення для збереження історії. Формування архівів здійснюється шляхом накопичення документів державних та самоврядних органів, інших документів, що мають юридичне значення або є культурною цінністю. Державні архіви можуть «приховати» деякі історичні факти та навпаки, розкрити важливі для людства моменти, які «творили» історію. Дуже часто для громадян звернення до державного архіву є допомогою при встановленні значущих для них юридичних фактів, тому соціальний вимір їх існування є очевидним. Держава зобов’язана належним чином зберігати архівні відомості та надавати доступ до їх користування фізичним та юридичним особам.

Архівні відомості, при відповідному використанні, можуть створити передумови розкриття об’єктивної істини. Особливо це стосується Кримського півострова, оскільки провоковані агресором пропагандистські заходи щодо «історичної належності Криму» не вщухають вже довгий час. Історія Криму не стала єдиним болісним для окупантів питанням, адже російським загарбникам вигідно приховати багато фактів для того, щоб утримувати «апарат впливу» на кримське населення. Тому деякі архівні дані окупанти бажають утаємничити або ж – назавжди стерти зі сторінок історії.

Після замаху на анексію Криму підконтрольні Москві колаборанти вирішили створити «архів новітньої історії півострова». Про такий намір було проголошено наприкінці 2019 року. «Обґрунтовувалося» це тим, що з 2014 року почала формуватися нібито «нова історія Криму», а отже для «нової влади» важливим стало «наповнити архіви Криму потрібною інформацією»: «документами про результати референдуму» та водночас документами періоду Катерини II, яка видала указ про приєднання Криму до Росії [1].

Така заява «чиновників» про «перетворення» історії стала «продовженням змін у архівній справі Криму». Ще до того, у серпні 2019 року в Ялті окупантами було проведено характерний «семінар» – «Списання документів тимчасового терміну зберігання «українського» періоду, складання актів про вилучення для знищення документів, які не внесені до Національного архівного фонду РФ». На цьому заході було «прийнято рішення про знищення документів ліквідованих 7 селищних рад та міста Алупки по 2014 рік включно» [2]. Таке відношення до важливих для історії, сталого розвитку та прав людини відомостей показує рішучий намір «окупаційної влади Криму» змінити не тільки сьогодення кримського населення, але і його минуле. Анонсоване створення «архіву новітньої історії півострову» та поступове знищення справжніх архівних даних є підтвердженням того, що цей план агресора почав активно виконуватися.

Але ці «стратегічні задуми» загарбників не виключають й банальне збагачення їх виконавців. Нагадаємо, що з перших днів окупації Криму Росія та створені нею «адміністрації» проголосили про нібито «непорушність» майнових прав мешканців та юридичних осіб, що існували в Криму до лютого 2014 року.

Водночас ті ж самі «адміністрації» ухвалили сотні «нормативних актів», метою яких було саме протиправне привласнення агресором та підконтрольними йому «органами», а часто й окремими «чиновниками» державної власності України, юридичних та фізичних осіб. Саме загарбані кримські архіви використовувалися окупаційною «владою» для досягнення такої мети. Прикладом, вказане вище «рішення» про знищення документації селищних рад Великої Ялти має, поза питаннями «переписування історії Криму», простою та очевидною метою приховати тотальний безлад, пов’язаний із забудовою Південного берегу Криму окупантами та ватажками колаборантів. Ці кричущі беззаконня щодо довкілля, прав територіальних громад та мешканців Гаспри, Гурзуфу, Масандри, Лівадії, Нікіти, Сімеїзу, Форосу були багаторазово описані у публікаціях нашої Асоціації.

Ну а потім окупанти починають вилучали власність у мешканців Криму на підставі «довідок» про те, «що архіви нібито не мають оригіналів документів», котрі підтверджують майнові права громадян, про що вже свідчить сумний досвід севастопольців. Там на запит «прокурорів» підконтрольний агресору «архів» Севастополя слухняно видавав «силовикам» «довідки» про те, що у «матеріалах архіву відсутні оригінали розпоряджень відповідних українських органів державної влади», на основі яких громадяни отримували право власності на земельні ділянки. Наявність оригіналів цих документів на руках у потерпілих громадян не могли переконати «судові інстанції» окупантів та вони, за пропозицією «прокуратури», «приймали рішення» про «позбавлення права власності людей на землю» [3].

Звісно збереження та публікація історичних першоджерел – це також дуже важливо, особливо за умов, коли Росія використовує квазі-історичні аргументи виправдання своєї агресивної політики. Документи надають можливість і фахівцям, і нефахівцям отримати уявлення про реальні процеси [4]. Однак «кримська влада» всіляко намагається «закрити» архівні матеріали від громадськості та пересічних громадян для того, щоб створити «штучну історію Криму», яка буде пропагандувати «потрібну владу» та нав’язувати «потрібну» окупантам історію.

«Владні структури» кримського півострова сьогодні користуються станом «кримських архівів», які на сьогоднішній день потребують створення цифрових копій документів, оскільки наразі оцифроване менш як 5 % їх фондів. Також існує проблема зі зберіганням фондів, тому відповідні об’єкти потребують розширення приміщень. Стан «кримських архівів» охарактеризував навіть «голова державного комітету у справах архівів Республіки Крим» Олег Лобов, зазначивши, що завантаження сховищ вже перевищує 100 % потужностей у кримському «державному архіві», а у «муніципальних архівах» цей показник ще вищий.

Лобов заявляв, що через передання на зберігання «ще близько 2,5 мільйонів документів найближчим часом, архівні документи просто не буде де зберігати». Саме тому, бідкався представник окупаційної «адміністрації», його «відомство» «гостро потребує будівництва нової будівлі», та звісно ж «особливо це стосується зберігання документів новітньої історії Криму». Втім, насправді така «турбота» про розширення площі має не лише пропагандистський, але й суто корупційний вимір, що буде доведене далі.

Звісно «кримські архіви» об’єктивно потребують не стільки фізичного розширення, скільки цифровізації архівних документів. Не зважаючи на те, що метод цифровізації архівних документів нібито є пріоритетним у самій Росії, на території окупованого нею Криму в цьому питанні «випадково» виявилися великі прогалини. Зараз в Криму окупантами було оцифроване близько «18 тисяч одиниць державних документів», на що було витрачено нібито «близько 29 мільйонів рублів», із описаною надалі специфікою «освоєння коштів».

Водночас у «державному архіві Республіки Крим» зберігається «понад 1,5 мільйонів документів, що вимагають оцифровки», ще близько 700 тисяч документів знаходиться в «муніципальних архівах» та також «чекають на цю процедуру». Не складно підрахувати, скільки потрібно витратити коштів на завершення вказаних процесів, а оскільки «республіканський бюджет таких коштів не має» [5], то оцифровують окупанти лише окремі вилучені з контексту та вигідні російській пропаганді архівні джерела.

Інформаційна епоха вносить свої корективи не тільки в життя людей, але й у світ діалогу архівних джерел, роблячи його більше компактним, оперативним та доступним. Тому користь оцифровки архівних матеріалів, враховуючи розвиток інформаційних технологій, зокрема для забезпечення прав людини та сталого розвитку розуміє увесь цивілізований світ, з яким окупаційна «влада» Криму очевидно не має спільних шляхів.

Крім того, підконтрольна окупантам «адміністрація» досі не спромоглася створити «систему обліку та використання копій архівних документів». Виникає чітке розуміння, що колаборанти та окупанти прямо зацікавлені у тому, щоб усі документи про їх діяльність зберігалися десь у одному місці й резервних копій не мали. Очевидно, що це робиться спеціально, щоб ці документи, за потреби, було також легко знищити, к це сталося з архівами селищ Південного берегу – зокрема в умовах скорої деокупації півострову.

Байдуже ставлення агресора спостерігається не тільки щодо самої «структури кримських архівів», але й до «працівників архівної мережі». 29 грудня 2021 року на «нараді з трудовим колективом» «державної казенної установи Республіки Крим» «Державний архів Республіки Крим», були «порушені питання про недостатнє фінансування матеріально-технічного забезпечення установи та заробітної плати, яка не представляє можливості повноцінно дотримуватись умов колективного договору архіву та відповідного положення про порядок та умови виплат стимулюючого характеру». Заявлялося, що «працівникам архіву не виплачується матеріальна допомога, доплата за вислугу років, виконання додаткових функцій по роботі з документами з грифами таємності» [6]. Звісно, було «прийнято рішення про звернення» до відповідних «чиновників кримської влади», але результату не має та й не очікується.

Втім, аналіз витрат цього «Державного архіву Республіки Крим», який наразі, після чисельних «кадрових пертурбацій» очолює євпаторійка Юнона Денисенко, що раніше працювала у приватному туристичному бізнесі та у Таврійському національному університеті, дозволяє стверджувати, що навіть наявні «скромні» гроші там вміють «успішно освоювати». Але звісно – у приватних інтересах «вищого керівництва республіки». Прикладом, на закупівлю звичайних сканерів з 2016 року там витратили 7,2 мільйони рублів, та ще наприкінці 2021 року придбали майже за 5 мільйонів «комплекс високоточного сканування» ПланСкан С4-ЦА-600 від ТОВ «ЕЛАР». Ця фірма раніше, у 2017 році допомогла «архіву» освоїти під 1,3 мільйони на «закупівлі автоматизованої інформаційної системи». Як вже вказане вище, до пожвавлення цифровізації ці витрати не призвели, а ось чиїсь добробут підвищили майже гарантоване.

Звісно, списувати кошти на програмному забезпеченні простіше, ніж на сканерах і тут у нагоді «архівістам» стало московське ТОВ «НПО-Опит». Воно роками постачало «державному архіву» «послуги з опрацювання відомостей», такі як «розробка інформаційно-пошукових систем», на що загалом «господарством» пані Денісенко було витрачене 22,8 мільйонів.

Більш вдало «відкати» можна освоювати на будівництві, й тут у нагоді «кримським урядовцям» став «контракт» на капітальний ремонт будівлі «архіву» за 172 мільйони рублів, розпочатий із сімферопольською фірмою «Век» у 2018 році. Як можна побачити із порт-фоліо цієї очевидно підконтрольної не просто окупантам, а їх конкретним «чиновникам» структури, вона спеціалізується на ремонтах саме «історичних об’єктів», при цьому власне розпочатий чотири роки тому ремонт «архіву» перебуває у хронічному «процесі» [7].

Але нас цікавлять не тільки ці відносно невеликі «засоби існування» колаборантів за рахунок «державного архіву». Адже найбільш цікавою виявленою нами витратою цієї «казенної установ» слід вважати отримання у 2020 році від петербурзької фірми «Оптима» послуг на 1,5 мільйонів рублів щодо «оцифрування архівних документів «Рішення рад 1944-1994 років» із наступним завантаженням у програмну систему «Архівний фонд» та автоматизовану інформаційну систему архіву» [8]. Примітно, що інші рішення місцевих рад, а саме – винесені в українській юрисдикції після 1994 року «державний архів» принципово не цікавлять. Так саме очевидно не цікавій «казенній установі» період до 1944 року, коли в Криму масово мешкали кримські татари та кількість «невдобних» для картинки «руського миру» рішень навіть радянських органів буде вимірюватися десятками тисяч.

Додамо, що у Сімферополі також діє інший підконтрольний агресорові окремий «Державний архів Республіки Крим з особового складу», який, за задумом окупантів, має зберігати кадрові документи «ліквідованих організацій всіх форм власності, розташованих на території Республіки Крим». Саме там, як визначила окупаційна «влада», мають зберігатися «компрометуючі матеріали» щодо усіх працівників українських роботодавців півострову, «ліквідованих» чи «реорганізованих» у 2014 році окупантами.

Очолювати таку «відповідальну діяльність» з 2014 року агресор довірив Ігорю Гурькову, очевидно визнаючи «заслуги» останнього у сприянні окупації Криму. Справа у тому, що до початку російської агресії пан Гурьков фактично очолював, на посаді першого заступника, Кримський регіональний центр страхового фонду документації. Основним завданням цієї сформованої в 1996 році структури Державної архівної служби України є утворення страхового фонду документації у вигляді мікрофільмів, на які мали заноситися відомості з установ та підприємств щодо «поставлення на виробництво, експлуатації та ремонту продукції оборонного, мобілізаційного і господарського призначення», «будівельних (відбудовчих), аварійно-рятувальних та аварійно-відновлювальних робіт під час ліквідації надзвичайних ситуацій» та «у сфері збереження об’єктів культурної спадщини та інформації про культурні цінності» [9].

У жовтні 2013 року, саме перед початком агресії цей Кримський центр, який мав здійснювати вказану «діяльність у сфері охорони громадського порядку та безпеки», очолив Євген Анікєєв [10]. І Гурьков, і Анікєєв у 2014 році залишилися в окупованому Криму, та ще й на «відповідальних посадах», бо останній став «заступником начальника» «Пожежної охорони Республіки Крим» [11]. Тому читач сам може зробити простий висновок – куди у 2014 році поділися архівні мікрофільми Кримського центру, які мали виключне значення для безпекового, військового та водночас історико-культурного вимірів. Аналіз закупівель очолюваного наразі Гурьковим «державного архіву» малозмістовний та єдиним вартим уваги фактом є подібне до «господарства» Денісенко освоєння там мільйонів на «капітальному ремонті» та на «розробці інформаційно-пошукових систем» з боку того самого московського ТОВ «НПО-Опит» [12].

Через замах на анексію Криму доступ користувачів до ретроспективної інформації архівних установ став обмежений, через що Державна архівна служба України почала шукати шляхи відновлення недосяжних кримських метрик. Допомогу українській архівній службі надала американська неурядова організація «Family Search International». Також були надіслали офіційні звернення іншим партнерам – зокрема, до музею Голокосту у Вашингтоні, до інституту «ЯдВашем» в Ізраїлі, до німецьких та грецьких дослідників, щоб вони надали наявні у них копії документів національного архівного фонду з кримських архівів. Зазначені метричні документи користуються постійним попитом з боку українців.

Разом з тим одночасно з намаганнями України відновити дійсну історію, яка є важливою для населення, у Криму також публікують окремі раніше засекречені документи, однак вони розповідають не про репресії, а історію Другої світової війни або ж побут радянських керівників. Російський активіст, дослідник, координатор проєкту «Безсмертний барак» Андрій Шалаєв наголошує на тому, що на тлі подібних виставок архіви про репресії всіляко ховаються. У доступі перебувають тільки ті документи, які не містять у собі реальної інформації. Складається враження, що робота у «кримському архіві» зовсім призупинена. «Відповіді на запити» переважно не надаються, а ті що надходять – це або відписки, або пропозиції надати «нотаріальні довіреності» від родичів запитувача. Тобто активістам чи історикам отримати будь-які архівні документи в тимчасово окупованому Криму наразі практично неможливо. Останні два роки коронавірус став зручною «відмовкою» аби не надавати документи взагалі.

Спрямованість кримської «адміністрації» на посилення окупаційного режиму, у поєднанні із традиційною недбалістю, можна спостерігати не тільки в описаному вище ставленні до організації роботи «архівних установ», матеріального забезпечення «співробітників», але й взагалі – до збереження архівної документації. Після початку окупації Криму підконтрольна агресорові «Рада міністрів Республіки Крим» на початку літа 2015 року «прийняла рішення про створення міжвідомчої комісії з метою організації роботи з передачі картографо-геодезичних матеріалів та даних, які перебувають у віданні виконавчих органів державної влади Республіки Крим», до «регіонального відділу федеральної державної бюджетної установи «Федеральний науково-технічний центр геодезії, картографії та інфраструктури просторових даних» у Кримському федеральному окрузі» [13].

Вказана «комісія» «прийняла рішення щодо визначення переліків картографо-геодезичних матеріалів та даних, що підлягають і не підлягають включенню» до «федерального картографо-геодезичного фонду», та щодо «визначення переліку матеріалів, що залишаються у віданні виконавчих органів державної влади Республіки Крим, необхідних для здійснення повсякденної діяльності». Також «комісією» було «складено графік, встановлено терміни передачі картографо-геодезичних даних» та ухвалено «рішення про створення робочої групи для здійснення передачі матеріалів» до зазначеного «регіонального відділу» Федерального науково-технічного центру [14].

Слід зауважити, що відповідно до Закону України «Про державну таємницю» 1998 року архівна база з геодезії та картографії може містити таємну інформацію [15], адже вона має суттєве безпекове та воєнне значення. А тому факт передачі окупантами архівної бази з геодезії та картографії саме до «регіонального відділу» у Севастополі, попре очевидні незручності для самих колаборантів та окупантів звісно не є випадковим. Таке переміщення архівної бази з геодезії та картографії Криму, відомості якої мають важливе стратегічне значення, саме до основної військової бази окупованого півострову очевидно розраховане на ситуацію військового протистояння. Воно було заздалегідь спланованим заходом агресора, з метою перешкодити опору та заходам реінтеграції та деокупації Криму, та очевидно ініціювалося та керувалося безпосередньо з Москви.

Втім очевидно лобійоване вищими російськими військовими перенесення усієї кримської архівної картографії до Севастополя позбавило сімферопольську «еліту колаборантів» істотних джерел очікуваних доходів. Адже геодезія – це не лише військові операції, але й дозволи на будівництво, на землевідводи та на прокладання комунікацій, тобто мрія кожного корумпованого діяча.

А тому після затвердження «комісією» «порядку передачі архіву», місцева окупаційна «адміністрація» почала спроби змінити стан справ із «перевезенням годувальниці». В рамках інформаційної кампанії декларувалося про «фактичну втрату» щонайменше частини архівної бази з геодезії та картографії. Більш того, заявлялося про «шкідливі наслідки» від евакуації архівних матеріалів до Севастополя. Адже відзначалося, що «чиновники» нібито «помітили втрату» тільки після того, як у Сімферополі було розпочато проведення ремонтних робіт та будівельники, не маючи картографічних даних, стали мимоволі руйнувати прокладені в землі комунікації [16].

Тому окупантами заявлялося, що нібито прямим наслідком перенесення архіву геодезії та картографії до Севастополя стали зазначені «збитки у Сімферополі», оскільки «під час проведення ремонтних робіт у центральній частині міста та прокладання дороги було порушено каналізацію, інженерну мережу, розірвано два силові кабелі», бо ремонтники нібито «банально не знали, де що знаходиться». Заявлялося, що крім цього разового інциденту «реорганізація мережі архівних установ», призвела до втрати понад 80 тисяч документів, оскільки частина документів вирушила до Севастополя, частина – до «районних адміністрацій», а частину архівних відомостей просто «зникли дорогою» [16]. Якщо ці тези є вірними, то зазначена недбалість, із перспективами повторення «сімферопольського інциденту», та за умов тотальної корумпованості виконавців, легко може завдати шкоди здоров’ю та життю жителів Криму, промисловій, екологічній, містобудівній чи транспортній безпеці.

Втім, бідкання «колаборантів» про втрачені документи «величезної фінансової цінності» до практичних наслідків не призвели. Зазначений Федеральний науково-технічний центр геодезії, картографії та інфраструктури просторових даних досі має на окупованій території України лише один протиправний «підрозділ  по Республіці Крим та місту Севастополю», а саме – у Севастополі, на вулиці Очаківців, 50, очолюваний Гариповим Артуром Рінатовичем [17], до якого ми ще повернемося.

А тому після винесеного на користь російських військових «рішення» 2015 року сімферопольські колаборанти втратили можливості корупційних оборудок. Вони це розраховували проводити із «землевідводами» та «дозволами» очевидно користуючись базою захопленого агресором у 2014 році державного українського підприємства «Кримське управління геодезії, картографії та геоінформаційних систем» («Кримгеоінформатика»), розташованого на сімферопольській вулиці Суходольній 169/105а [18]. Втім, описану вище ситуацію хтось хотів «переграти» тривалий час. Адже у 2015 році в Сімферополі такою собі Іриною Філіпповою було «зареєстроване» підконтрольний тамтешній «адміністрації» «клон» – приватне «ТОВ» «ГП Кримгеоінформатика», що пропонувало свої «послуги» під «вивіскою» української державної структури [19] аж до 2020 року, та лише потім було «ліквідоване» [20].

Тому «усі цікаві питання» геодезії та кадастру усього окупованого Криму, зокрема у їх «архівному вимірі» тепер бажаючим слід «вирішувати» саме у «господарстві» пана Артура Гарипова на севастопольській вулиці Очаківців. А тому слід уважніше придивитися й до цього фігуранта та й до вказаної адреси. В українських реєстрах громадянин Артур Гарипов числиться директором приватного підприємства «Ріта-Сервіс», заснованого ще у буремному 1995 році за севастопольською адресою Героїв Сталінграду, 29. Ці фірма мала серед іншого, завдання у «добуванні декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю» та «наданні допоміжних послуг у сфері добування інших корисних копалин і розроблення кар’єрів», а її засновником був такий собі В’ячеслав Бебнев [21].

Та перед самою окупацією Криму, в середині грудня 2013 року пана Гарипова призначають керувати держпідприємством «Севастопольський геодезичний центр», підвідомчого Держагенству земельних ресурсів України, та розташованому як раз на Очаківців, 50 [22]. Саме цей «Севгеоцентр» до окупації півострову був офіційним утримувачем державного геодезичного та картографічного фонду Севастопольського регіону та мав відповідні ліцензії [23]. Примітно що вже за умов окупації, у липні 2014 року пан Гарипов взяв участь, саме нібито від імені «українського підприємства» «Геодезичний центр» на нараді «містобудівельної ради уряду Севастополя», де відкидали черговий проект «Парку тигрів та ведмедів» в інкерманському кар’єрі  від епатажного Олега Зубкова [24]. Але вже на описаній вище «великій комісії» з «перевезення архівів» у 2015 році Гарипов був вже в ролі «начальника регіонального відділу» згаданого Федерального науково-технічного центру.

Але на той момент у двоповерховій будівлі на Очаківців, 50 вже з’явився «розподіл праці», адже там, паралельно із «господарством» Гарипова саме у лютому 2015 року окупантами було «зареєстроване» «державне унітарне підприємство» «Севастопольський центр землевпорядкування та геодезії» на чолі з Айдаром Фатиховим та із статутним капіталом в 27,77 мільойнів рублів. Примітно, що від захопленого окупантами українського держпідприємства ця нелегальна структура «успадкувала» не тільки адресу, але й використовуваний раніше паном Гариповим службовий емейл [email protected]

Цікаво, що крім «державної фірми» пан Фатихов є співзасновником цілком приватної структури ТОВ «ЮМО Інжинірінг» у Казані [25], а станом на час «ліквідації» очолюваного ним «Севастопольського центру» у 2017 році «капітал підприємства» скоротився до 804 тисяч рублів. Втім «ліквідація» була лише «зміною вивіски», адже за тією ж адресою та за тим самим емейлом було «засноване» вже «товариство з обмеженою відповідальністю» «Севгеоцентр» [26], знов-таки «міською владою» Севастополя, але на цей раз – із «статутним капіталом» в 2,5 мільйони [27]. Керувати черговим «Севгеоцентром» окупантами було поставлене таку собі Ірину Мозгову, яка до того відмітилася, в якості «приватного підприємця», у сприянні освоєнню півмільйона рублів «міським підприємством» «Керуюча компанія» [28], а також – в якості переможця проведеного у Севастополі в 2018 році конкурсу «Топ модель», у категорії «Бікіні» [29].

Здавалося б функціонування «Севгеоцентру» із колоритною «директоркою», з недіючими сайтами севгеоцентр.рф та sevgeocentr.ru та з тим самим незмінним емейлом пана Гарипова [30], перейшло у банальні корупційні схеми [31] «департаменту з майнових та земельних відносин» [32], та не становить великої цікавості у вимірі архівної справи. Але для повного розуміння того, що власне відбувається на Очаківців, 50 слід повернутися до особи В’ячеслава Бебнева, як щонайменше колишнього роботодавця «головного по кадастрових архівах» півострову пана Гарипова.

Загальну інформацію про Бебнева, як колишнього депутата Інкерманської міської ради, члена партії «Руський блок» та «отаману казачого союзу» «Русь» можна знайти на сайті «Миротворець» [33], але низка деталей потребує на уточнення. Саме Бебнев, задовго до окупації Криму, брав участь у провокації проти пам’ятного знаку, встановленого українськими військовими на Графській пристані Севастополя [34]. У перші дні окупації Севастополя «отаман казаків» Бебнев не лише відзначився силовими заходами на підтримку призначеного російськими спецслужбами «народного губернатора» Олексія Чалого, але й «прославився» нападами, спільно із власними «казаками» на містян з метою банального побутового рейдерства квартир, які супроводжувалися стріляниною, грабежами та тілесними ушкодженнями [35]. Одна з таких історій стала трагікомічною, оскільки 21 березня 2014 року банда Бебнева напала на родичів Ніни Прудникової [36], депутатки міськради та такої саме колаборантки з оточення Чалого [37]. В окупованому Севастополі Бебнев, якому описані «пригоди» 2014 року звісно ніхто у вину не ставив, «зареєстрував» у 2015 році як «міське казацьке товариство» «Русь» так й фірму «Ріта-Сервіс» із тією самою адресою [38], на якій до 2013 році працював директором пан Гарипов.

А тому не дуже дивують заяви Бебнева 2016 року, у яких він на якомусь «круглому столі» вимагав на «правдиву історію Російської весни» яку «слід починати» з 1991 року, «а не з лютого 2014 року» [39]. Отже нинішні заяви кримських «архівістів» про «новітню історію півострову» не так далекі від побажань їх минулих роботодавців. Втім, Бебнев має й суто практичний зиск від своєї не публічної ролі, через протеже Гарипова, у питаннях архівів та геокадастрів. Адже Бебнев також займається у Севастополі «паркувальним бізнесом», для чого він «орендує» у «міської влади» через підконтрольні «фірми», такі як «Ажур» низку «кадастрових ділянок» [40], а надалі намагається їх забудовувати [41]. Нагадаємо, що саме оборудки з «архівами та кадастрами» дозволяють з 2014 року севастопольському «уряду» відбирати земельні ділянки у містян. Звісно «отаман» Бебнев наразі не є єдиним бенефіціаром у таких «архівних питаннях», але він є ярким прикладом того, як «переписування історії» у окупованому Криму активно суміщають із кримінальними комерційними схемами.

Отже архіви можна використовувати з різною метою: для збереження історії та зміни майбутнього. Оперуючи з загарбаними кримськими архівами, окупаційна «влада» показує свою бездарність, недбалість та бажання переписати історію, а також – своє вміння налагодити на «архівних питаннях» масові зловживання та корупційні механізми. Використовуючи різні схеми та способи для наживи та обману людей, окупанти, свідомо чи недбало, знищують чи ставлять під загрозу втрати унікальні джерела інформації. Але переписуючи дані, видаючи хибні відомості, приховуючи важливі документи, втрачаючи цілі «бази архівів», «нова влада» не зможе вирвати «аркуші історії» з людської пам’яті й після деокупації Криму сталий розвиток його населення буде відновлене.

Джерела:

1. https://ru.krymr.com/a/news-vlasti-kryma-hotyat-sozdat-arhiv-noveishei-istorii-poluostrova/30209150.html

2. https://krymgosarchiv.ru/1331-proveden-seminar-o-spisanii-dokumentov-vremennogo-sroka-khraneniya-ukrainskogo-perioda-sostavlenie-aktov-ob-iz-yatii-dlya-unichtozheniya-dokumentov-ne-vnesennykh-v-naf

3. https://www.ukrinform.ru/rubric-presshall/3285804-krym-bez-pravil-okkupirovannaa-sobstvennost.html

4. https://ru.krymr.com/a/krym-arhivy-ukraina-rossiya/31369856.html

5. https://crimea.ria.ru/20210322/Krymskim-arkhivam-ne-khvataet-ploschadey-i-sredstv–1119383873.html

6. https://krymgosarchiv.ru/2123-soveshchanie-s-trudovym-kollektivom-gosarkhiva.

7. https://vek-crimea.ru/portfolio/portfolio-1/

8. https://www.list-org.com/company/8279918/contract/44/29102053015910201001

9. https://sfd.archives.gov.ua/rc_krime.html

10. https://opendatabot.ua/c/14321203

11. https://crimea-news.com/society/2015/10/02/132942.html

12. https://www.list-org.com/company/8070582/contract/44/29102169482910201001

13. https://cgkipd.ru/about-us/regionalnye-otdely/

14. https://rk.gov.ru/ru/get-attachment/a387ece19208efb2b649972f83c40f795c4d299e283876437586c27a907ff82151c6421d519e1fd417b3d1981cbae16d32b0016f2396baf61fe6796230e9fc7d

15. https://mzem.rk.gov.ru/ru/article/show/171

16. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3855-12#top

17. https://rg.ru/2015/10/22/reg-kfo/geodeziy.html

18. https://opendatabot.ua/c/04867687

19. https://tavrika.su/id17429

20. https://spark-interfax.ru/respublika-krym-simferopol/ooo-gp-krymgeoinformatika-inn-9102182934-ogrn-1159102090795-8bc9a39476f145db970fd115f0c6e261

21. https://nomis.com.ua/23439885-pryvatne-pidpryiemstvo-rita-servis

22. https://opendatabot.ua/c/05704303

23. https://crimeacity.info/list/firm/25337

24. https://www.politnavigator.net/zubkov-predlagaet-stroit-park-tigrov-i-medvedejj-v-zabroshennom-karere-vozle-inkermana.html

25. https://www.list-org.com/man/3540734

26. https://sevastopol.ruspravochnik.com/company/sevastopolskiy-centr-zemleustroystva-i-geodezii-gup/sevastopolskiy-centr-zemleustroystva-i-geodezii-gup-sevastopol-ul-ochakovcev-50

27. https://www.list-org.com/company/11677500

28. https://companies.rbc.ru/id/1189204000534-ooo-upravlyayuschaya-kompaniya/

29. https://crimea-news.com/other/2018/11/22/460975.html

30. http://xn--b1aceca2cfsbr5b.xn--p1ai/

31. http://sevreestr.ru/assets/doc/cadastr/KKR_7-8-9-GK20.pdf

32. https://spark-interfax.ru/sevastopol-leninski/ooo-sevgeotsentr-inn-9204568084-ogrn-1179204010699-6906d99ddd3c226ae0531b9aa8c04bb6

33. https://myrotvorets.center/criminal/bebnev-vyacheslav-borisovich/

34. https://www.youtube.com/watch?v=NKavZpbeo9o

35. http://voicesevas.ru/news/sevastopol/148-bespredel-atamana-bebneva.html

36. http://news.sevas.com/politics/prudnikova_i_bebnev_o_razgrome_spornoj_kvartiry_na_parshina

37. http://crimeanpirates.blogspot.com/2014/03/blog-post_25.html

38. https://complan.pro/individual/920100056195-bebnev-vyacheslav-borisovich

39. https://sevastopol.su/special-projects/vyacheslav-bebnev-russkaya-vesna-v-sevastopole-nachalas-s-1991-goda

40. https://obyektiv.press/node/100784

41. https://forpostsevastopol.ru/rassledovanija/territorii-obshhego-polzovanija-nastupajut-na-uplotnitelnuju-zastrojku/