Будівництво магістрального газопроводу «Краснодарський Край – Крим» було передбачено «федеральною цільовою програмою» «Соціально-економічний розвиток Республіки Крим та міста Севастополя до 2020 року» затвердженою постановою Уряду Росії від 11 серпня 2014 року № 790. Орієнтовна довжина газопроводу, відповідно до проєкту, становила 314 кілометрів, пропускна спроможність – до 4 мільярдів кубометрів на рік [1]. 24 березня 2017 року «спікер» кримського «парламенту» Володимир Константинов повідомив, що газопровід, який на той час отримав повсякденну назву «Кубань-Крим», запрацював у штатному режимі і вийшов на повну потужність. Тоді ж було уточнено і пропускну спроможність нового газопроводу – 2,2 мільярдів кубометрів газу на рік з можливістю збільшення до 4,4 мільярдів на рік. Заявлялося, що на газі, що надходить до Криму, працюватимуть дві теплових електростанції – Севастопольська та Сімферопольська ТЕС потужністю 470 мегават кожна [2]. Таким чином, газопровід мав зняти одразу дві енергетичні проблеми, що нависли над окупованим Кримом: забезпечити стабільне постачання блакитного палива для потреб населення та вироблення електроенергії. Але насправді будівництво газопроводу тільки відстрочило кризу, що насувається. Детальніше про проблему розповість доцент Андрій Чвалюк.

Попре те, що загальний рівень газифікації Криму ще до окупації був досить пристойним та оцінюється в 77 %, тоді як, прикладом, середньоросійський становить трохи більше 70 % (для порівняння, в Іркутській області він не дотягує і до 10 %), у багатьох кримських селах будинки досі обігріваються привізним вугіллям [3]. Щоб нібито підвищити відсоток газифікації, та водночас освоїти «бюджетні кошти», «Рада міністрів Республіки Криму» у 2017 році прийняла «п’ятирічну програму газифікації» (далі – «Програма»), яка передбачала прокладання 149 кілометрів магістральних, 572,2 кілометрів міжсільських газопроводів, та майже 1,47 тисяч кілометрів газопроводів вуличних мереж.

Також «Програмою» планувалося побудувати та реконструювати 18 газорозподільних станцій та звести 3 станції газової заправки автомобілів. Згідно з планом «Програми», рівень газифікації житлового фонду мав збільшитися з 74,4 % до 77,4 %, а блакитне паливо мало прийти до більш ніж 32 тисяч будинків. Обсяг споживання природного газу мав зрости з 2,3 мільярдів кубометрів у 2018 році до 3,2 мільярдів кубометрів у 2022 році [4]. Ми спеціально навели цифри початкової планової «Програми», оскільки надалі вона зазнала сім змін і втратила частину своєї пропагандистської величі. Однак про все по порядку.

«Чим важче боротьба – тим почесніша перемога», це прислів’я добре характеризує дії укладачів та наступних виконавців «Програми». Спочатку план газифікації планувалося здійснити в один етап та закінчити до 2023 року. Справді, чого тягнути якщо на все про все виділено лише 15,185 мільярдів рублів, більшу частину з яких – 8,47 мільярдів мало надати «державне унітарне підприємство» «Чорноморнафтогаз». Ще 4,224 мільярдів окупанти планували витягнути з «бюджету Республіки Крим» [4]. Але потім до нібито «доброї справи» газифікації населених пунктів «Республіки Крим» підключився «федеральний уряд» і «Програма» спочатку отримала 3,6 мільярдів рублів «федеральних асигнувань», а потім приросла «другим етапом» на 2023 – 2025 роки.

Не залишилися осторонь й «бюджети муніципальних утворень» «Республіки Крим», яких «попросили взяти посильну участь» у виконанні «Програми». Нехай суми і невеликі, але ці 14 мільйонів також пішли на глобальні проєкти, затіяні окупаційною «владою» [5]. Наша Асоціація вже повідомляла, як «ефективно» виконавці програми, чільну роль серед яких займає «державне унітарне підприємство» «Кримгазмережі», витрачають довірені їм кошти [6]. Те, що гроші зникають нецільовим способом факт вже доведений, залишилося з’ясувати, що в окупантів виникло першим – фінанси чи бажання покласти їх у власну кишеню.

У грудні 2020 року над «Програмою» нависла серйозна загроза зриву після того, як «голова Республіки Крим» Сергій Аксьонов заявив на «підсумковій прес-конференції» про нестачу на газифікацію 50 мільярдів рублів, причому, за його словами, її потребують 525 населених пунктів. Сергій Аксьонов пообіцяв у січні 2021 року злітати до Москви і попросити грошей у «федерального центра». Невідомо чи відвідав він з цією метою столицю Росії, але в 2017 році дефіцит коштів для «програми газифікації» Криму оцінювався окупантами у 40 мільярдів рублів. Отже, дефіцит за три роки виріс на 10 мільярдів, ставлячи таким чином під очевидний сумнів реалізацію «Програми» в строк й у раніше намічених обсягах [3]. План [4] та факт [5] обсягів споживання природного газу у Криму також не збігаються, а «програмні індикатори» все далі віддаляються від запланованого, різниця вже вимірюється сотнями мільйонів кубометрів на рік і продовжує наростати. Це ще раз підтверджує, що виконавці «Програми» завідом не зможуть виконати власні плани, скільки грошей їм для цього не дай.

Ми вже неодноразово писали про те, що кримська «влада» часто вплутується в проєкти, які їй не під силу, але фейкове «соціальне обґрунтування» розпочатих робіт щоразу дозволяє їй не лише уникнути покарання за безграмотне планування, а й отримати додаткові кошти на «виправлення власних помилок», які також розкрадаються. З урахуванням того, що у верхівці окупаційної «адміністрації» вже багато років сидять одні й ті самі особи, системний характер даних помилок натякає на те, що вони є частиною одного великого плану, спрямованого на особисте збагачення тих, хто «помиляється». Так сталося й з «Програмою». Більшість її цільових показників, таких як будівництво міжсільських газопроводів або будівництво газорозподільних станцій, цілком реально було б досягти, за умови, що «фінансування» й надалі надаватиметься. Але приріст заявленого планом показника «обсяг споживання природного газу» міг бути виконаним лише за наявності поставок цього самого газу. Як згодом «несподівано» з’ясувалося, це постачання слабо залежить від кремлівських амбіцій та старанності місцевих колаборантів.

У жовтні 2019 року «голова півострову» Сергій Аксьонов заявив про свої плани збільшити річний обсяг видобутку газу у 2025 році до 1,7 мільярдів кубометрів, а у 2035 році – до 2 мільярдів кубометрів газу. На чому ґрунтувалися дані сміливі заяви навіть тоді було неясно. Адже «Чорноморнафтогаз» окупантів уже тривалий час показував спад видобутку газу та відставання по виконанню «виробничих планів», що в результаті стало приводом для низки «відставок колишнього керівництва компанії» [7]. Протиправна експлуатація агресором родовищ на шельфі Чорного моря та мляві спроби геологорозвідки теж ніяк не сприяли швидкому приросту газовидобутку. Адже газ це не пісок, який  земснаряди окупантів, діючи під прикриттям російських «прикордонників», можуть швидко видобути в українських територіальних водах. Установку з видобутку газу за добу не запустиш та швидко не згорнеш. Буріння однієї свердловини займає щонайменше рік, а на промислові обсяги видобутку вона виходить не раніше, як за 6-7 років.

Отже, видобуток газу «Чорноморнафтогазом» окупантів продовжує щорічно знижуватися. У 2014 році він становив 2 мільярдів кубометрів, що давало привід першому заступнику голови комітету з енергетики російської Державної Думи Сергію Єсякову оптимістично сподіватися, що Крим повністю забезпечить себе газом самотужки й навіть постачатиме свої надлишки у бік Краснодару [8]. Але коли у 2019 році видобуток впав до 1,5 мільярдів кубометрів оптимізму в окупантів поменшало. Як повідомляють експерти, газовий баланс у Криму ще довго показуватиме негативну динаміку, оскільки власний видобуток не покриває споживання на півострові. Судячи з програми газифікації, чекати на зростання видобутку блакитного палива не варто – у 2022 році видобуток може впасти до 0,9 мільярда кубометрів.

Декілька років тому підконтрольний РФ «Чорноморнафтогаз» планував побудувати газохімічний завод, здатний переробляти 1,5 мільярдів кубометрів природного газу на рік. Цілком очевидно, що за заявленої потужності «Чорноморнафтогаз» окупантів не зміг би довго забезпечувати його повне завантаження виключно за рахунок експлуатації своїх родовищ. Експерти прогнозують, що роль «Чорноморнафтогазу» у структурі газового ринку Криму зменшуватиметься і посилюватиметься роль газопроводу «Кубань-Крим» [3]. Але виникають інші питання: яку межу міцності має збудований у поспішному, авральному порядку газопровід «Кубань-Крим» та на нібито «діяльність диверсійних груп» якої держави спишуть аварію, якщо (чи вірніше сказати, коли) вона станеться.

Газопровід з Кубані був побудований компанією «Будгазмонтаж» у рекордно короткі терміни, фактично за рік, і коштував 20 мільярдів рублів. Він складається із трьох пускових комплексів: «Краснодарський край – Крим» завдовжки 137,5 кілометрів, «Керч – Феодосія – Радянське – Сімферополь» – 240 кілометрів, «Сімферополь – Севастополь» – 56 кілометрів. Сам магістральний газопровід керується «Газпромом», але природний газ по ньому надходить до системи «Кримгазмереж», які перебувають у «власності» «кримського уряду». Середнє завантаження трубопроводів, за даними вже дослідженої «АРК» структури «Кримгазмережі», у 2020 році становило від 20 % до 98 % [9]. Що ще раз підтверджує, що деякі з трубопроводів, що є на півострові, наблизилися до піку своєї пропускної спроможності. Та якщо не буде виділено кошти на кардинальне оновлення газотранспортного обладнання, ми прогнозуємо виникнення аварій, оскільки газ гнатимуть у великих обсягах трубами, які не розраховані на таке збільшення тиску.

Значна частина газотранспортного обладнання у Криму перебуває в експлуатації вже понад 40-50 років. Першу нитку газопроводу «Глєбівка – Сімферополь» було запущено в експлуатацію у вересні 1966 року і цього року вона відзначила свій 55-річний ювілей. Загальна довжина газотранспортної системи Криму становить понад 1400 кілометрів. Щоб усе це справно працювало, повинна проводитися постійна діагностика [10]. У попередній статті [6] ми вже зазначили, скільки коштів мало витрачатися (чи точніше просто списується) окупантами на цю діагностику. Але проблему це не вирішує, бо коли прокладалася труба газопроводу «Кубань-Крим» окупанти все ще сподівалися на збільшення власного газовидобутку на тимчасово окупованому півострові і, щоб заощадити, не заклали трубу з належним запасом міцності. Відтепер, коли очікування не виправдалися, виникла потреба збільшувати постачання газу ззовні, і все впирається в пропускну спроможність магістралі, яка, як ми вказали вище, розрахована максимум на 4,4 мільярдів кубометрів на рік.

Можна скільки завгодно довго врізати газопроводи-відводи в Криму, але якщо технічні умови не дозволяють збільшити постачання основною магістраллю, єдиним виходом буде протягнути ще одну трубу, яка теж коштуватиме не менше 20 млрд руб.Ще щонайменше півмільярда доведеться заплатити «пригодованим» організаціям за розробку кошторисно-технічної документації за новим проєктом.

Ось тільки можливостей для фінансування газифікації у «влади» Криму особливо немає. У 2020 році дефіцит «республіканського бюджету» досяг 2,8 мільярдів рублів, у 2021 році він виріс до 13,6 мільярдів рублів [11]. Прибутки підконтрольного РФ «Чорноморнафтогазу» падають, тож сподіватися на них теж не варто [3]. Взяти кошти у «Кримгазмереж» не вийде, вони збиткові й у них значна дебіторська заборгованість: у 2018 році вона дорівнювала 745,7 мільйонів рублів, у 2019 році – 809,8 мільйонів рублів. Станом на початок 2021 року «дебіторська заборгованість споживачів газу» в Криму становила вже 982,5 мільйонів рублів [12]. «Республіканському урядові» залишається клянчити гроші у «федерального центру», або ж (чи водночас) продовжувати підвищувати «тарифи для населення» та зменшувати «соціальні норми газоспоживання». У 2015 році за обсягом споживання блакитного палива до 6 тисяч кубометрів на рік вартість 1 тисяч «кубів» у Криму була в межах 2,4-2,9 тисяч рублів, понад 6 тисяч кубометрів вона становила 7,6 – 8,1 тисяч рублів. На 2021 рік ціни окупантами були встановлені у розмірі 5,6 та 8,6 тисяч рублів відповідно при величині споживання до чи понад 3,5 тисяч кубометрів на рік [3].

Чому ми вважаємо, що окупантам незабаром знадобиться новий магістральний газопровід? Тому що, на відміну від «чиновників» окупаційної «адміністрації», які здатні лише віднімати та ділити, ми в школі вчили математику повністю і можемо ще й додавати та множити. Якщо безконтрольно будувати нове житло для завезених російських колонізаторів, які мають відігравати перед телекамерами роль місцевого населення, якщо продовжувати збільшувати контингент окупаційного корпусу та інших карателів, що також прагнуть житла і квот у розподілі газу та електроенергії, то рано чи пізно кількість потреб перевищить можливості розподільних мереж, й кількість наявних енергоресурсів, а також тих що надходять ззовні.

Ну а поки окупанти вичавлюють максимум з наявної інфраструктури. Звітні цифри «Кримгазмереж» показують, що потужності газорозподільних мереж вже наближаються до своєї межі, проте споживання все одно продовжує зростати. Та коли споживання зростає, а видобуток падає, окупанти будуть очікувано схилятися до найпростішого в цій ситуації рішення – «відкрутити вентиль на повну», сподіваючись, що труби газогонів витримають. Ризики для людських життів та екології тимчасово окупованого півострова, які несе це рішення, звісно не будуть братися ними до уваги.

Джерела:

1. https://minenergo.gov.ru

2. https://neftegaz.ru/news/transport-and-storage/211685-gazoprovod-kuban-krym-voshel-v-planovyy-rezhim-raboty-vse-voprosy-snyaty/

3. https://nangs.org/news/upstream/poluostrov-sotritsatelynym-balansom

4. https://rk.gov.ru/ru/get-attachment/ab3ba31ce116e9aa14e58e9ab24181e071ce672cc7a1df96118906af1e217b67f1f04072fd542e68359ec89c4d7987434a64dae329eee54b72a49390a80870d1

5. https://docs.cntd.ru/document/450387914

6. https://arc.construction/22490?lang=uk

7. https://neftegaz.ru/news/dobycha/499604-vsem-vragam-nazlo-chernomorneftegaz-uvelichit-obemy-dobychi-gaza-k-2025-g/

8. https://crimea.ria.ru/20151202/1101875092.html

9. http://crimeagasnet.ru/image/data/2021/%202%20ф6_информация%20основные%20показатели%20тр-ка_факт%20за%202020%20г..pdf

10. https://rg.ru/2020/10/30/reg-ufo/glavnoe-gazodobyvaiushchee-predpriiatie-kryma-ne-mozhet-zamedlitsia-ni-pri-kakih-usloviiah.html

11. https://docs.cntd.ru/document/571049386

12. https://mtop.rk.gov.ru/uploads/txteditor/mtop/attachments//d4/1d/8c/d98f00b204e9800998ecf8427e/phpxtTxhH_решение%20коллегии%20№%203_1-2021.pdf