Експерт нашої асоціації, професор Борис Бабін оголосив власну позицію на полях Всесвітнього юридичного конгресу 2021 року в Колумбії в рамках дискусії щодо викликів сталого розвитку. Ми публікуємо цю важливу для питань сталого розвитку Криму заяву.

Ідеї ​​сталого зростання мають досить довгу політико-правову історію. Концепція Джона Мілля щодо «щасливішого населення» тільки трансформувала ідеї Франсиско Вітторії про jus communicationis et societatis humanae та погляди Бартоломе де лас Касаса, проголошені під час Дебатів у Вальядоліді. Тож Комісія Брундтланда ООН, запропонувавши всьому світу концепцію сталого розвитку, не «відкрила Америку», і вона мала добре обґрунтований грунт для розвитку відповідних механізмів.

Отже останні чотири десятиліття відповідної національної, регіональної та загальнолюдської практики мають надати нам пряму відповідь на ключове питання – чи втілені ідеї сталого розвитку в юридичну реальність. Такі виклики розвитку, як конфлікти, нерівність і пандемії, є давніми рисами людського роду. Звичайно, сьогодні війни носять гібридний характер, дискримінація набула форми цифрового розриву, а зараження – це не тільки форс-мажор, але й часто справа людських рук. Але механізми правової протидії несправедливості часто однакові.

Та коли ми говоримо про правову базу сталого розвитку, то ключовим питанням є відповідний суб’єкт і об’єкт прав. Не так вже й погано говорити про все людство в політичному сенсі, але перед юристом виникає ключове питання– хто має компетенцію представляти таку особу в будь-якому процесі.

Сімдесят сім років тому народи Об’єднаних Націй визначили відповідну компетенцію Ради Безпеки діяти з імперативною компетенцією, борючись за мир і процвітання всієї людської цивілізації. Не буду задавати риторичне питання – чи ефективний такий механізм сам по собі. Але можу вказати, просто як юрист, що як мінімум такі процедури не є бездоганними з юридичної точки зору, оскільки вони є некоректними як мінімум щодо двох «постійних держав-членів», таких як Росія та комуністичний Китай, згідно прямих вимог поточних статей Статуту ООН.

Звичайно, можна вказати на механізми Генеральної Асамблеї та ЕКОСОР, але до цього часу не було схвалене жодної фундаментальної конвенції щодо сталого розвитку. Можемо нагадати пропозиції Декларації тисячоліття, Монтеррейського консенсусу, Йоганнесбурзької декларації, Ріо-де-Жанейрської декларації та Порядку денного – 21, Барбадоської декларації та деяких інших програм та планів дій. Та всі ці документи програмували кроки держав та міжнародних структур, не встановлюючи юридично обов’язкових правил. Десять років тому у своїй докторській дисертації я підкреслював, що міжнародні програми стали окремим джерелом сучасного міжнародного права. Але досі немає чіткого бачення, і тоді, і зараз, як саме програмні норми можуть стати основою для судового розгляду на національному чи міжнародному рівнях у сфері сталого розвитку.

Але, за відсутності обов’язкових універсальних норм договорів, п’ятнадцять років діяльності Ради з прав людини можна визначити як добру фактичну практику щодо відповідного міжнародно-правового забезпечення. Спеціальні процедури такої Ради включають понад 45 тематичних експертів ООН з прав людини, які мають повноваження звітувати та консультувати з питань прав людини щодо певної теми або конкретної країни.

Їхня робота полягає не лише в дослідженні та наданні пропозицій, але й у зборі повідомлень від структур громадянського суспільства, вчених і навіть окремих осіб. Такі механізми дають змогу застосовувати для вирішення широкого кола завдань щодо сталого розвитку. То ж, як на мене, дивно, що такі комунікації мало використовуються юристами, які займаються проблемами розвитку.

Наприклад, Асоціація Реінтеграції Криму, протягом останніх двох років надіслала в рамках вищезазначених процедур Ради з прав людини понад сорок звернень щодо викликів сталого розвитку у сфері міждержавного конфлікту, який триває навколо Кримського півострова.

У своїх заявах ми зосереджували увагу офіційних осіб ООН на викликах сталого розвитку з боку воєнізованих структур, створених та підтриманих російськими загарбниками, такими як приватні військові компанії та «спілки ветеранів» локальних конфліктів. Ми наголосили на ризиках для сталого розвитку регіону, які створює явно неефективне поводження «адміністрації» з водою, сільським господарством та відходами на Кримському півострові, а також стосовно відповідних комплексних проблем в регіональних системах освіти та охорони здоров’я, щодо не впорядкованих процесів урбанізації та міграції, включаючи торгівлю людьми, контрольованої де-факто «владою».

Наша Асоціація запропонувала, в рамках таких процедур ООН, створити в регіоні дві спеціальні зони щодо вразливих екосистем, які мають вирішальне значення для місцевих жителів, включаючи громади корінних народів.

Таким чином, наші подання знайшли відображення в діяльності наступних спеціальних доповідачів ООН: з права на розвиток, з прав людини на безпечну питну воду та санітарію, з права на їжу, з прав людини та навколишнє середовище, щодо токсичних відходів і прав людини, з права на достатнє житло, щодо односторонніх примусових заходів та інших, включаючи незалежних експертів ООН із наслідків зовнішнього боргу та з сприяння справедливому міжнародному порядку. Ці експерти надсилають відповідні звіти до Генеральної Асамблеї та Ради з прав людини ООН, і вони офіційно опублікували наші повідомлення, з особливою подякою за внесок, який дозволив надати приклади, які можна адаптувати та використовувати в конкретних національних умовах.

Але такі кроки, навіть зроблені нашою Асоціацією на універсальному рівні, не створили юридично обов’язкових наслідків для потерпілих, права яких ми представляємо. Їхнє ключове значення, здається, полягає у розробці повної концепції проблем сталого розвитку на глобальному рівні, і важливу роль у цих питаннях відіграє Форум ООН з бізнесу та прав людини, так саме як і Робоча група ООН з питань прав людини, транснаціональних корпорацій та іншого бізнесу.

Наша Асоціація прийняла активну участь у Консультаціях для Східної Європи та Центральної Азії, скликаних цією робочою групою у 2021 році, з основною увагою щодо ризиків для сталого розвитку в умовах міждержавних конфліктів, а також стосовно співвідношення міжнародних механізмів захисту прав людини та захисту інвестицій у відповідних умовах.

З іншого боку, міжнародне правосуддя визнало проблеми сталого розвитку останніх десятиліть. Як зазначив Міжнародний суд ООН у справі «Угорщина проти Словаччини» («Проект Габчиково-Надьмарош»), необхідність узгодження економічного розвитку з захистом навколишнього середовища влучно виражена в концепції сталого розвитку. Ця концепція знайшла відображення пізніше у справі Міжнародного суду ООН «Аргентина проти Уругваю» («Цюлюлозні заводи на річці Уругвай»).

Але в інших справах, як-от «Болівія проти Чилі» («Зобов’язання домовитися про доступ до Тихого океану»), «Австралія проти Японії» («Китовий промисел в Антарктиці»), Іспанія проти Канади («Юрисдикція щодо рибальства») та «Еквадор проти Колумбії» («Розпилення гербіцидів з повітря») Міжнародний суд ООН не обґрунтував власну позицію щодо цієї категорії, не дуже далекої від предмета вказаних справ. Тому я хочу вірити, що Міжнародний Суд реалізує цю концепцію в інших незавершених справах, таких як «Україна проти Російської Федерації» 2016 р. в рамках загроз для сталого розвитку, пов’язаних з расовою дискримінацією, антиісламізмом, антисемітизмом та ксенофобією, зокрема пов’язаних з примусовим внутрішнім переміщенням і потоками біженців.

Оскільки можливість брати участь у справах Міжнародного Суду для захисту права на розвиток для практикуючих юристів є нечастою, механізми регіональних судів з прав людини стають максимально важливими.

Оскільки поправки до Європейської конвенції з прав людини щодо права на здорове довкілля все ще розробляються, питання сталого розвитку зараз посилюються діяльністю Європейського суду, який захищає право на життя, приватність та власність. Такий підхід з’явився у ЄСПЛ у справі «Лопес Остра проти Іспанії» та був розвинутий у справах «Джакомеллі проти Італії», «Енерілдіз проти Туреччини», «Пості та Рахко проти Фінляндії», «Фадеєва проти Росії», «Кіртатос проти Греції» та «Хамер проти Сполученого Королівства».

У поточній практиці нашої Асоціації ми передавали до Європейського суду декілька конфіденційних індивідуальних звернень потерпілих, які проживають у Криму, які стосувалися питань сталого розвитку. У той же час на розгляді в Європейському суді знаходяться міждержавні справи щодо Криму, такі як «Україна проти Росії» 2014 року та «Росія проти України» 2021 року. У відповідному рішенні 2021 року Європейський суд вже встановив практику експропріації без компенсації майно цивільних та приватних підприємств фактичною «владою» Росії в регіоні, що безпосередньо пов’язане з порушеннями стосовно сталого розвитку.

Також можна згадати практику Африканської комісії з прав людини і народів щодо сталого розвитку, зокерма справу «Огоні проти Нігерії» та справу «Ендоройса проти Кенії». Але найбільш фундаментальний підхід у цих питаннях зробив Міжамериканський суд з прав людини.

Вперше це знайшло відображення у справі «Корінна громада Як’є Акса проти Парагваю», а пізніше Консультативний висновок Міжамериканського суду 23/17 підкреслив взаємозалежність та неподільність, яків існують між правами людини, навколишнім середовищем та сталим розвитком.

Це дозволило ув’язати питання розвитку не лише з правилами Сан-Сальвадорського протоколу, а й зі статтею 26 Американської конвенції, яка закріплює право на прогресивний розвиток. Тому справа «Асоціація Лхака Хонхат проти Аргентини» стала вирішальною у 2020 році, коли Міжамериканський суд ув’язав права на здорове довкілля, власність корінного населення, культурну самобутність, їжу та воду з прогресивним розвитком економічних, соціальних та культурних прав.

І, звичайно, права та проблеми корінних народів не є випадковими і ніколи не були випадковими у контексті сталого розвитку. Дві історії про підтримку Декларації ООН про права корінних народів Колумбією у 2009 році та Україною у 2014 році стали занадто спільними за своєю суттю, навіть якщо це сталося на різних континентах. В Україні реальна юридична практика захисту прав корінних народів, у тому числі колективних, була ускладнена останніми роками, оскільки не було розроблено законодавство, що реалізує вимоги Декларації.

Але у 2021 році був схвалений національний закон України про корінні народи, і наша Асоціація бере активну участь, спільно з владними органами та науковцями, у розробці підзаконних актів про легалізацію представницьких органів корінних народів та про порядок проведення консультацій з ними.

Щодо питання сталого розвитку зверну увагу на статтю 7 цього Закону, про право корінних народів України на сталий розвиток. Нею вказується, що корінні народи України через свої представницькі органи мають право встановлювати пріоритети та розробляти стратегії реалізації свого права на розвиток. Це право передбачає участь у розробці та реалізації державних та регіональних програм, а також інших стратегічних і програмних документів на основі вільної, попередньої та усвідомленої згоди з питань, пов’язаних із правами та законними інтересами корінних народів України та їх інтеграцією в українське суспільство. Ця стаття також гарантує корінним народам України право спрямовувати частину доходів, що надходять до бюджетів України всіх рівнів від використання природних ресурсів Криму, на потреби корінного населення.

Ці норми лобіювалися мною та деякими іншими українськими експертами протягом останніх п’ятнадцяти років, а зараз вони прийняті вищими органами влади. Тож сподіваюся в майбутньому доповісти про результати практичної реалізації таких правових новел у рамках питань сталого розвитку.