2 грудня експерт Асоціації реінтеграції Криму професор Борис Бабін виступив на Всесвітньому юридичному конгресі в Баранкільї, Колумбія в рамках дискусії з питань біженців та міграції. Наводимо виступ експерта «АРК», що спричинив значний резонанс та зацікавленість до відповідних питань.

Питання міжнародної міграції, біженців та шукачів притулку є загальновизнаними та актуальними проблемами сучасної національної і міжнародної теорії та практики. Ці проблеми знайшли відображення в універсальних та регіональних конвенціях та у широкій практиці регіональних правозахисних інституцій, таких як суди та комісії. Але вся проблема переміщення людей є набагато більш глобальною та складнішою, тому однією з її ключових проблем є права внутрішньо переміщених осіб (ВПО).

Феномен ВПО безпосередньо пов’язаний з правами людини, правосуддям перехідного періоду та сталим розвитком, він охоплює мільйони людей і держав усіх континентів. Хочу нагадати, що наразі лише в Колумбії проживає п’ять мільйонів ВПО, а в Україні – понад мільйон ВПО; такі цифри, безсумнівно, мають вирішальний вплив на весь національний розвиток, як і на регіональний порядок.

Однак ця проблема досі не врегульована на глобальному конвенційному рівні, оскільки не існує універсального договору щодо міжнародного переміщення, прийнятого під егідою Організації Об’єднаних Націй чи будь-якої іншої відповідної структури. Лише члени Африканського союзу прийняли Кампальську конвенцію про захист і допомогу внутрішньо переміщеним особам в Африці, яка діє з 2012 року і ратифікована 35 державами. Кампальська конвенція включає всі категорії ВПО, такі як жертви збройних конфліктів, стихійних лих, постраждалих від масштабних проектів розвитку тощо.

Цей акт відображає обов’язки держави щодо затвердження спеціального законодавства про ВПО; визначення офіційного органу, відповідального за питання ВПО та відповідну співпрацю з міжнародними структурами; з питань стратегій і програм ВПО, які будуть прийняті на національному та місцевому рівнях з урахуванням потреб приймаючих громад; стосовно створення спеціальних фондів для потреб ВПО та впровадження інтересів ВПО у мирні переговори та розробку сталих рішень.

Перша міністерська конференція держав-учасниць Кампальської конвенції прийняла у 2017 році Харарський план дій щодо її виконання, в якому були визначені, серед іншого, конкретні зобов’язання, ролі та відповідальність збройних груп, недержавних та інших відповідних суб’єктів, включаючи організації громадянського суспільства, з питань ВПО. Сподіваюся, що мої колеги з африканських держав можуть надати більше свіжої інформації щодо виконання цієї угоди, оскільки Конвенція та її Харарський план не встановили механізмів індивідуальних скарг ВПО та навіть подання відповідних колективних заяв. Більш того, жодна із справ, які зараз розглядаються в Міжнародному Суді ООН, не пов’язана з положеннями Кампальських конвенцій.

Звичайно, відсутність такого універсального договору може бути виправлена ​​резолюцією Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй. Але визначити реальний рівень ефективності відповідних резолюцій Ради не так просто. Наприклад, резолюція 2202 (2015), яка закликала сторони до виконання домовленостей, спрямованих на мирне врегулювання на Сході України та вітала згадані у цьому акті угоди про припинення вогню, вказувала на питання ВПО.

Але цей акт був лише рекомендацією в рамках обраної згідно Статуту ООН процедури; більше того, держава, яка є стороною конфлікту, брала участь у голосуванні, всупереч приписам Статуту. Більше того, я можу зазначити, що як мінімум ці процедури не є бездоганними з юридичної точки зору через невідповідність щонайменше двох постійних держав-членів Ради, а саме Росії та комуністичного Китаю, прямим вимогам чинних статей Статуту ООН.

У будь-якому випадку можна нагадати більше десяти відповідних резолюцій Генеральної Асамблеї під назвою «Захист та допомога ВПО», прийнятих з 1994 року (48/135, 50/195, 52/130, 54/167, 56/164, 58/177, 60/168, 62/153, 63/286, 64/162, 74/160 тощо). Вони визначають причини внутрішнього переміщення, у тому числі порушення та обмеження прав людини і гуманітарного права, збройні конфлікти, переслідування, насильство та інші причини, включаючи тероризм, а також природні та техногенні катастрофи.

У резолюції, прийнятій у 2019 році, підкреслювалося, що переміщення, пов’язане з конфліктом, може бути зменшено, якщо всі сторони збройного конфлікту будуть дотримуватись гуманітарного права, зокрема фундаментальних принципів розрізнення, пропорційності та обережності, а також заборони примусового переміщення цивільного населення. Більше того, у такій резолюції визнається, що внутрішнє переміщення є не лише гуманітарним питанням, але й викликом розвитку, а в деяких випадках воно також може бути викликом розбудові миру.

Безумовно, сукупність таких резолюцій створює конкретну політичну та організаційну ситуацію для відповідної діяльності ООН. Але деякі питання ВПО потребують додаткового відображення для цих дій ООН, як-от особливі ризики для переміщених представників корінного населення або як очевидна негативна роль расової дискримінації, антиісламізму, антисемітизму та ксенофобії, включаючи пов’язане з ними насильницьке переміщення, злочини на ґрунті ненависті та ворожі мови. Деякі тематичні акти Генеральної Асамблеї визнали ці негативні фактори впливу, наприклад, резолюції ООН щодо тимчасово окупованого Криму, прийняті протягом 2014-2020 років (68/262, 71/205, 72/190, 73/263, 74/168, 75). /192, 73/194, 74/17, 75/29 тощо), засуджують відповідну поведінку підконтрольної Росії де-факто «влади» на півострові.

Однак такі програмні або рекомендаційні положення ООН не є юридично обов’язковими, як і Керівні принципи щодо внутрішнього переміщення, прийняті Комісією ООН з прав людини в 1998 році, План дій для просування попередження, захисту та рішень для ВПО, прийнятий Глобальним кластером захисту, або нещодавня Група високого рівня з питань внутрішнього переміщення, створена Генеральним секретарем ООН у 2019 році.

Також півтора десятиліття діяльності Ради з прав людини можуть дати приклади побудови відповідних міжнародно-правових стандартів з питань ВПО. У резолюціях відповідних рад встановлено та оцінено мандат і діяльність Спеціального доповідача ООН з прав людини ВПО, який стає ключовим практичним міжнародним механізмом у цій сфері. Тематичні доповіді доповідача стали важливими стовпами для розробки міжнародних стандартів у сфері ВПО, включаючи питання житла, землі та власності ВПО (47/37), наслідки зміни клімату (75/207), роль національних правозахисних інституцій (41/40), правосуддя перехідного періоду (73/173), посилення участі у прийнятті рішень, що стосуються ВПО (72/202), захист ВПО з інвалідністю (44/41) та внутрішньо переміщених дітей (74/261).

Мушу акцентувати увагу на нещодавньому звіті Доповідача про запобігання свавільному переміщенню в ситуаціях збройного конфлікту та загального насильства 76/169, представленому на сесії Генеральної Асамблеї ООН у 2021 році. У цьому акті доповідач визнав, що кількість ВПО, викликані збройними конфліктами та насильством, досягла 48 мільйонів у всьому світі, і вона також оцінила у цій доповіді закон Колумбії 1997 року про ВПО.

Основна ідея цієї доповіді ООН полягає в тому, щоб визначити, коли довільне переміщення є незаконним чи злочинним, а коли – ні, і як запобігти такому переміщенню. Але цей акт Доповідача, нагадуючи, наприклад, про гендерне насильство як потенційну причину переміщення, не згадав питання расової, культурної та мовної дискримінації, включаючи репресії проти корінних народів у рамках конфліктів та пов’язаного з цим переміщення. Крім того, у цьому звіті навіть не згадуються вищезгадані зобов’язання та відповідальність збройних груп, недержавних та інших відповідних суб’єктів. Ці питання не є формальними, оскільки світова практика вказує на вирішальну негативну роль такої діяльності; крім того варто слід згадати досвід України та Колумбії.

Наприклад, внутрішнє переміщення тридцяти тисяч громадян України, переважно представників корінного кримськотатарського населення з Криму з 2014 року, було спричинено саме підконтрольними Росії воєнізованими структурами, такими як приватні військові компанії та «спілки ветеранів» локальних конфліктів.

Але в будь-якому випадку цей звіт ООН за 2021 рік здається важливим для нас, оскільки він чітко визначає, що ВПО повинні мати доступ до правосуддя та ефективних засобів правового захисту, включаючи судовий розгляд рішення про їх переміщення та відшкодування; що слід усунути будь-які перешкоди, які заважають переміщеним особам отримати доступ до судової системи, а також отримати правову допомогу, наскільки це можливо.

Оскільки діяльність Спеціального доповідача ООН, включаючи її співпрацю з науковцями, захисниками прав людини та відвідування нею країн, останніми роками обмежене, юристи можуть співпрацювати з Радою з прав людини через інших тематичних експертів ООН з прав людини, серед яких у 2021 році працюють 45. Їх діяльність – це не лише дослідження та доповідні пропозиції, а й збір повідомлень від структур громадянського суспільства, вчених та навіть окремих осіб; це дає можливість застосувати широкий спектр проблем, що стосуються ВПО. Асоціація Реінтеграції Криму, яку я представляю, надіслала Раді з прав людини за останні два роки в рамках таких процедур понад двадцять звернень щодо захисту ВПО у зоні міждержавного конфлікту навколо Кримського півострова.

У цих заявах Асоціація привернула увагу офіційних осіб ООН до причин внутрішнього переміщення, створеного воєнізованими структурами, такими як приватні військові компанії, контрольовані Росією, та «спілки ветеранів» місцевих конфліктів. Питання мілітаризації, порушення основоположних громадянських і політичних прав, обмеження доступу до правосуддя, освіти, медицини, до чистого довкілля та управління також були згадані в цих поданнях.

Ці подання щодо ВПО були направлені нашою Асоціацією у 2020-2021 роках таким спеціальним доповідачам ООН, як: з прав мігрантів, з питань сучасних форм расизму, з питань корінних народів, з питань меншин, з питань боротьби з експлуатацією дітей, з питань боротьби з катуванням, щодо права на розвиток, з сучасних форм рабства, з права на здоров’я, щодо насильства над жінками, стосовно свободи переконань, із свободи зібрань, щодо правозахисників, з права на їжу, з права людини на навколишнє середовище, щодо права на достатнє житло, стосовно людей похилого віку та інших.

Ці експерти ООН надсилають відповідні звіти до Генеральної Асамблеї та Ради з прав людини, та вони офіційно опублікували заяви нашої Асоціації з особливою подякою за внески, що дозволяє надати приклади, які можуть бути адаптовані та використані в окремих національних умовах, включаючи питання переміщення.

Повертаючись до міжнародного правосуддя, важко підтвердити, що воно відображало стандарти захисту ВПО останніх десятиліть на загальному рівні. Однак Міжнародний Суд може реалізувати концепцію захисту ВПО в інших незавершених справах, таких як «Україна проти Російської Федерації» 2016 року, пов’язаних із порушенням Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Ця реалізація може здійснюватися в рамках мотивів внутрішнього переміщення з Криму, спричиненого расовою дискримінацією, антиісламізмом, антисемітизмом та ксенофобією в цьому непідконтрольному уряду України регіоні.

Звичайно, питання ВПО набагато більше відображено в практиці регіональних міжнародних судів з прав людини. Європейський суд з прав людини досліджував у ряді справ порушення прав ВПО на вибори, на власність, на життя, на правосуддя, на приватне життя та на свободу, включаючи рішення «Тимішев проти Росії», «Катан та інші проти Молдови та Росії», «Саргсян проти Азербайджану», «Селигененко та інші проти України» тощо.

За останні роки експерти нашої Асоціації передали до Європейського суду декілька конфіденційних індивідуальних звернень вимушених переселенців з Криму. Більше того, переміщення, пов’язане з конфліктом, відображається у міждержавних справах, які розглядаються Європейським судом, наприклад у справі Україна проти Росії, 2014. Європейський суд вже встановив у відповідній справі, в рішенні 2021 року елементи адміністративної практики Росії щодо обмеження свободи переміщення між Кримом та материковою Україною, щодо дискримінації кримських татар та з інших порушень, пов’язаних з примусовим виселенням з Криму.

Звичайно, можна вказати на рішення Африканської комісії з прав людини і народів щодо захисту прав ВПО, такі як справа «Абдель Хаді, Алі Раді та інші проти Судану» та «Ендоройс проти Кенії». Відповідний підхід у цих питаннях здійснив Міжамериканський суд з прав людини, включаючи справи «Лоайза Тамайо проти Перу», «Жертви Ітуанго проти Колумбії», «Жертви Ріо-Негро проти Гватемали» та «Чітай Неч та інші проти Гватемали».

Міжамериканський суд у відповідному рішенні «Жертви Ітуанго» підкреслив, що численні випадки зв’язків між воєнізованими угрупованнями та представниками владних органів покладають на державу відповідальність за внутрішнє переміщення, спричинене розправами, вчиненими такими воєнізованими угрупованнями. Суд підкреслив, що держава має забезпечити необхідні та достатні ресурси для того, щоб жертви вимушеного переміщення могли переселитися в подібні умови, які вони мали до цих подій, у місце, яке вони вільно та добровільно обирають.

Я впевнений, що така теза Міжамериканського суду є надзвичайно важливою для справ, які розглядаються в Міжнародному суді ООН та в Європейському суді, особливо в рамках постійного внутрішнього переміщення з Криму, спричиненого занадто схожою діяльністю воєнізованих формувань, таких як підконтрольні Росії «Кримська самооборона», «Загони ветеранів Афганістану» тощо.

І, завершуючи, я хочу наголосити на питанні прав і проблем корінних ВПО. Підтримка Декларації ООН про права корінних народів Колумбією у 2009 році та Україною у 2014 році, як двома державами, які мають проблеми з внутрішнім переміщенням, є вкрай спільною з практичних підстав. В Україні минулих років практика захисту ВПО корінного населення була дещо ускладнена, оскільки не було розроблено законодавство, що реалізує вимоги Декларації.

Але в 2021 році було прийнято національний закон України про корінні народи, і наша Асоціація разом з владними органами та науковцями бере активну участь у розробці підзаконного акту про легалізацію представницьких органів корінних народів та про процедури проведення консультацій з ними, зокрема й щодо проблем корінних ВПО.

Тож сподіваюся в майбутньому повідомити про результати практичної реалізації таких поправок у рамках захисту прав ВПО по всьому світу.