Наша Асоціація вже описувала особливості існування кримського інформаційного простору в умовах окупації [1], але тоді до фокусу потрапила лише сфера телерадіомовлення. Настав час вивчити й інші способи розповсюдження інформації, а також діяльність «контрольно-наглядових органів» окупантів щодо їх цензурування.

«Територіальними органами Федеральної служби з нагляду у сфері зв’язку, інформаційних технологій та масових комунікацій» (далі – «Роскомнаглядом») на території окупованого Криму було видано понад 8 тисяч «ліцензій на надання телематичних послуг зв’язку». З них «діючими» на даний момент залишилося 2517 [2]. Такий лавиноподібний спад вказує або на «продуктивну заборонну роботу» «федерального контрольно-наглядового органу» або на жорстку конкуренцію у цій сфері. З’ясувати справжню причину цього скорочення спробує доцент Андрій Чвалюк.

Ліцензія на телематику це один із найбільш затребуваних видів ліцензій у російській системі управління [3]. З юридичної точки зору телематика охоплює як сферу послуг зв’язку, так і обробки даних. Відповідно до постанови Уряду РФ, «телематичне електронне повідомлення» – одне чи декілька повідомлень електрозв’язку, що містить інформацію, структуровану відповідно до протоколу обміну, підтримуваного інформаційною системою та абонентським терміналом, що взаємодіють [4]. Російські закони спеціально не дають чіткішого визначення телематичних послуг зв’язку, щоб під дію ліцензії на телематику потрапляв майже будь-який вид передачі інформації. Така позиція чітко характеризує наміри країни-агресора тримати під своїм контролем усі способи передачі інформації як нині існуючі, так і ті, які ще тільки розробляються.

На сьогоднішній день існує понад 100 різних телематичних служб: факсимільні служби, служби електронних повідомлень, служби голосових повідомлень, служби аудіо/відеоконференції, а також служби доступу до інформації, що зберігається в електронному вигляді. Однак нас цікавить найпопулярніша «телематична послуга», а саме «Надання доступу до мережі Інтернет», а також особи та організації, які є інтернет-провайдерами та здійснюють свою діяльність в окупованому Криму. Тому що саме через обмеження роботи інтернет-провайдерів чи шляхом встановлення для них додаткових «правил», російська «адміністрація» може впливати на свободу отримання та розповсюдження інформації на окупованій території.

Найбільш широкий вибір провайдерів в окупованому Криму мають мешканці великих міст, таких як Сімферополь та Севастополь. Згідно з «реєстром Роскомнагляду», у Сімферополі послуги доступу до Інтернету надають 60 «юридичних осіб та індивідуальних підприємців», у Севастополі – 40. У сумі, крім повторів, виходить 93 різні провайдери, кожен з яких має по одній виділеній лінії, крім ТОВ «К+ Телеком», у якого їх чомусь дві, високо- та низькошвидкісна. Багато провайдерів є субпідрядниками та діють на дуже маленькій території, а саме в межах окремих приміських сіл. Водночас інші, такі як «державне унітарне підприємство» «Чорноморнафтогаз», стали провайдерами самі для себе і «на сторону» послуги не надають. У результаті залишається близько 45 провайдерів, причому простежуються тенденції зменшення їх кількості.

Першою причиною є так званий «Закон Ярової», а саме пакет поправок, прийнятий Державною Думою РФ у липні 2016 року. Нові норми зобов’язали Інтернет-компанії зберігати інформацію про факти прийому та передачі даних не менше одного року. Надалі постановою уряду РФ було уточнено, що оператор також зобов’язаний збільшувати обсяг зберігання даних на 15 відсотків на рік, починаючи з п’яти років після набрання цими нормами чинності [5]. У зв’язку з пандемією COVID-19 у травні 2020 року уряд РФ схвалив тимчасове послаблення вимог щодо зберігання трафіку для постачальників послуг відповідно до «Закону Ярової». Зокрема, призупинили на один рік дію норми щодо збільшення вимог щодо зберігання трафіку [6]. Але вже в 2023 році перед Інтернет-компаніями, що працюють «у російському правовому полі», гостро постане питання придбання спеціального обладнання. З огляду на те, що «бюджетних грошей» для забезпечення реалізації цих «законодавчих змін», природно, виділено не було, не всі Інтернет-провайдери Криму змогли фінансово осилити «нововведення». Хтось одразу припинив діяльність, решта різко підвищила ціни на послуги.

Після того, як тарифи зросли в 1,5-2 рази, чим викликали очікуване невдоволення абонентів, фактами «підвищення оплати» зацікавилася «Федеральна антимонопольна служба», а «глава республіки» навіть пообіцяв «розібратися в ситуації». Однак «розгляд» так нічим і не закінчився, оскільки локальні провайдери, які отримали «запити від антимонопольної служби», списали своє підвищення тарифів на «підвищення тарифів магістральними операторами», а ті, в свою чергу, переклали відповідальність на «власників інфраструктур» (кабельних каналізацій, опор ліній електропередач тощо) [7]. Так, вартість оренди опор від «унітарного підприємства» «Крименерго» справді у 2019 році зросла у 2,5 рази, але у результаті великі учасники ринку нівелювали свої втрати за рахунок індивідуальних підприємців та мешканців Криму – кінцевих споживачів інтернет-послуг.

Деякі інтернет-провайдери, такі як «Мегафон» та «Білайн», прямо назвали «закон Ярової» та закон «про суверенний Рунет» основними причинами підвищення цін. А з урахуванням того, що надання ними послуг на території окупованого Криму і так йде за підвищеним тарифом «внутрішньомережевого роумінгу», доступ до мобільного Інтернету скоро перейде в Криму з базової послуги до розряду розкоші.

За даними Міжнародного союзу електрозв’язку мобільний план, що пропонує 10 ГБ даних, до 2019 року обходився росіянам у один відсоток валового національного доходу на душу населення [8]. Територію окупованого півострова, зі зрозумілих причин, укладачі звіту в облік природно не брали, але цінова політика, як ми вже з’ясували, там схиляється у бік підвищення. А значить, серйозну частину свого доходу кримчанам доведеться витратити на Інтернет-послуги, або ж задовольнятися тією рафінованою пропагандою, яку веде «федеральне телебачення» та різні канали місцевої «влади».

Опитування, що проводилися «Фондом громадської думки» в самій РФ, показують, що, незважаючи на те, що телебачення залишається основним джерелом інформації для населення, все більше людей, а саме 44% отримують новини з онлайн-джерел. Довіра до інформації з Інтернету зростає, тоді як довіра до інформації з телебачення знижується [9]. Можливо, саме тому «Роскомнагляд» та інші державні органи країни-агресора посилили контроль та покарання для Інтернет-видань, які дотримуються незалежної редакційної лінії.

Ще одним фактором, що зумовив зростання тарифів на послуги Інтернет-провайдерів у Криму, стало підвищення ставки податку на додану вартість з 18 до 20 відсотків у січні 2019 року. Але це ще не все.

Російський уряд використовує Систему оперативно-розшукових заходів (СОРМ) для здійснення своєї діяльності з нагляду в Інтернеті. Відповідно до чинного законодавства для отримання операційної ліцензії Інтернет-провайдери зобов’язані встановлювати обладнання, що дозволяє службам безпеки відстежувати Інтернет-трафік. Провайдери, які не дотримуються вимог СОРМ, негайно штрафуються та можуть втратити ліцензії, якщо проблеми збережуться [10].

Витрати на встановлення нового обладнання посилюються політикою російського уряду з імпортозаміщення, яка вимагає від ІКТ-компаній використовувати апаратне та програмне забезпечення російського виробництва [11]. І доки одні учасники ринку втрачають гроші від запровадження нових законів «про імпортозаміщення», окремі фірми наживаються на цьому. Наприклад, російська держкорпорація «Ростех» вже продала операторам зв’язку та Інтернет-провайдерам спеціальне обладнання на суму 10 мільярдів рублів [12]. Та її доходи тільки зростатимуть.

Друга причина, що заважає існувати та розвиватися кримським Інтернет-провайдерам, полягає у діяльності «Роскомнагляду» – органу, який дає їм «путівку в життя». Ще зовсім недавно діяльність кримських Інтернет-провайдерів «не підлягала ліцензуванню» [13], тепер же «робота без ліцензії» розглядається окупантами як «злочин». А для нормальної діяльності провайдера необхідні як мінімум дві «ліцензії», по-перше, на «телематичні послуги зв’язку» та, по-друге, на «послуги зв’язку з передачі даних, за винятком послуг зв’язку з передачі даних для передачі голосової інформації». Крім того, кожен додатковий сервіс (IP-телефонія, хостинг, резервування даних, цифрове телебачення) також потребують на «ліцензування» та відповідних додаткових тимчасових та фінансових витрат. Одне тільки «держмито» за отримання цих двох базових «ліцензій» обійдеться провайдеру у 7500 рублів.

Змінилася також і «процедура видачі та анулювання ліцензії на телематичні послуги зв’язку». Якщо раніше вона вручалася провайдеру на паперовому носії, а відкликати її доводилося через «суд», то тепер процес блокування неугодних значно спростився. Зараз «ліцензія» може бути «анульована» «Роскомнаглядом» самостійно, «на підставі статті 39 Федерального закону «Про зв’язок», а також статті 20 Федерального закону «Про ліцензування окремих видів діяльності». Найчастіше, «анулюванню ліцензії» передують дві попередні стадії: «попередження про зупинення дії ліцензії» та «зупинення дії ліцензії» [14].

Однак важливим уточненням є те, що етап винесення зазначеного «попередження» залишається «правом, а не обов’язком» «Роскомнагляду». Відповідно «орган нагляду» може не «попереджати», а одразу «зупинити дію ліцензії», заявивши про «виявлення порушень, які можуть спричинити шкоду правам, законним інтересам, життю чи здоров’ю людини, а також забезпеченню потреб органів державної влади, потреб оборони країни, безпеки держави та забезпечення правопорядку».

Самі російські юристи, досліджуючи «правову природу інституту попередження», що виноситься «Роскомнаглядом», приходять до висновку, що «немає жодних правових та елементарно логічних підстав вважати письмове попередження профілактичним заходом» та визнають, що воно «є повноцінним заходом відповідальності». Саме тому «судові органи» окупантів так категоричні в питаннях «оцінки невиконання» даного «попередження» особами, яким воно було спрямоване.

Відмінність «зупинення дії ліцензії» від її «анулювання» полягає в тому, що в першому випадку дія «ліцензії» може бути відновлена, якщо «власник ліцензії усуне порушення, що призвели до призупинення» [16] або ж – «оскаржить факт призупинення в суді». При цьому окупаційний «суд» повинен буде зайняти сторону Інтернет-провайдера, що малоймовірно.

Хоча провайдери та власники веб-сайтів можуть оскаржити обмеження до Європейського суду з прав людини, або ж скористатися іншими міжнародними механізмами захисту прав, саме для кримчан перспективи виконання цих рішень «Роскомнаглядом» є примарними. Статус Криму як «сірої зони», російські обмежувальні закони [17] у поєднанні з репресивною діяльністю «правоохоронних, судових та контрольно-наглядових органів», повністю підірвали свободу вираження думок кримчан в Інтернеті.

«Роскомнагляд» ніколи не відрізнявся неупередженістю чи незалежністю. Перебуваючи під контролем Міністерства цифрового розвитку РФ, він ще більше розширив свої повноваження після ухвалення чергового закону, який отримав повсякденну назву «Про суверенний Рунет» [18]. І тепер російський уряд повністю регулює сектори електронних комунікацій та медіа як у самій Росії, так і на території окупованого Криму.

Кримські інтернет-провайдери, щоб самим не потрапити в немилість, змушені своєчасно реагувати на «розпорядження» «Роскомнагляду» щодо блокування різних сайтів та відстежувати доповнення «чорного списку «Роскомнагляду». А він досить великий. Були періоди, коли «Роскомнаглядом» було заблоковано понад 18 мільйонів IP-адрес (у всьому світі), що вплинуло на Інтернет-магазини, банки, системи продажу авіаквитків, новинні сайти та інші соціальні мережі та комунікаційні платформи [19]. Зараз ситуація трохи покращилася, але все одно сайти регулярно блокуються за підозрою в «поширенні екстремістських матеріалів» або через публікацію статистики, яка розходиться з «офіційною», наприклад, про кількість хворих на коронавірус.

Тестовий алгоритм, що автоматично видаляє контент, включений до «федерального списку екстремістських матеріалів», з особистого листування користувачів поки що впроваджено лише в російській соціальній мережі «ВКонтакте». Крім видалення забороненого контенту, алгоритм також розсилає порушнику попередження, що при повторному порушенні його профіль буде заблоковано назавжди [20]. Решті осіб, на яких оформлена адреса ресурсу в мережі, доводиться видаляти «екстремістський» та «наклепницький» контент вручну протягом 24 годин з моменту отримання повідомлення від «Роскомнагляду», інакше їм буде виписано штраф. Фізичним особам чи організаціям, які розповсюджують «фейкові новини», якщо вони вчасно не видалять «образливий контент», загрожує штраф до 1,5 мільйонів рублів. Якщо позасудовий наказ «Роскомнагляду» про блокування контенту на веб-сайті власником сайту вчасно не виконується, цей контент включається до «чорного списку», і Інтернет-провайдери зобов’язані цей контент заблокувати.

Окупаційна «влада» часто чітко не вказує на конкретні сторінки, які вони хочуть заблокувати на тому чи іншому веб-сайті, а також на засоби, за допомогою яких інтернет-провайдери повинні обмежувати доступ до веб-сайтів. Відсутність виразних «урядових вказівок» змушує інтернет-провайдерів обмежувати доступ до максимально широкого кола веб-сайтів, щоб уникнути «штрафів» та погроз для їхніх операційних «ліцензій» [21]. Все це збільшує трудовитрати та зменшує прибуток провайдерів.

Крім «Роскомнагляду» відстеженням появи в Інтернеті небажаною для окупаційної «влади» інформації займаються й інші структури, наприклад, Генеральна прокуратура РФ. У березні 2020 року нею було виявлено публікацію в соціальній мережі «Facebook» одного з користувачів, який поширював відомості про «численні факти зараження коронавірусною інфекцією в Криму». Реакція була негайною і в «Роскомнагляд» була направлена ​​вимога «про вжиття заходів щодо обмеження доступу до зазначеної інформації в мережі Інтернет, у тому числі у разі перенесення аналогічних матеріалів на інші Інтернет-ресурси» [22].

У спільному звіті про тиск на свободу Інтернету в Росії у 2019 році правозахисна група «Агора» та «РосКомСвобода» зазначили, що масштаби обмежень на доступ до інформації, що накладаються російськими державними органами, за рік збільшились на 70%. До моніторингу були включені відомості про обмеження свободи Інтернету в Криму, включаючи Севастополь, оскільки територія півострова фактично контролюється російською «владою», яка несе відповідальність за дотримання на ній прав і свобод людини.

На території окупованого півострова «Агорою» було зафіксовано випадки застосування насильства чи загроз у зв’язку із здійсненням права на свободу вираження поглядів в Інтернеті; кримськими «судами» виносилися «вироки», пов’язані з реальним «позбавленням волі» за дії в Інтернеті, крім того багато кримських журналістів [23] отримали «умовні терміни» за свої мережеві публікації. Кримські стримери, які ведуть зйомку дій «правоохоронних органів», були притягнуті до «адміністративної відповідальності за порушення правил проведення масових заходів». Але окупантам цього здалося мало і вони завели на цих стримерів ще одну «справу», вже за «публікацію екстремістських матеріалів» [24]. Також у Криму повністю обмежується доступ до 14 українських Інтернет-порталів, а 28 ресурсів заблоковано частково, причому це здійснюється навіть не в рамках «російського реєстру заборонених сайтів» [25].

Примітним є те, що значна частина даних ресурсів залишається не заблокованими на території самої РФ, але в Криму доступ до них закритий [26]. Останнє ще раз вказує на те, що «кримський» «Роскомнагляд» очевидно виходить навіть за рамки своїх «законних повноважень», а Міністерство цифрового розвитку РФ, що його курирує, «не помічає» цих порушень.

Останні «законодавчі зміни» призвели до того, що «співробітники ФСБ» після отримання «судового наказу на перехоплення електронного зв’язку» вже не зобов’язані показувати «ордери» постачальникам телематичних послуг. Тепер каральні структури окупантів мають прямий доступ до серверів провайдерів через локальні центри управління. Експерти зазначають, що жодної інформації про притягнення до відповідальності «посадових осіб», які можуть зловживати цими «широкими можливостями», природно, немає [27]. Більше того, Інтернет-сервіси зобов’язані «надавати доступ до листування користувачів» за «запитом ФСБ» і без «судового наказу».

Як повідомив генеральний директор консалтингової компанії «ОрдерКом» та за сумісництвом «незалежний експерт Міністерства юстиції Росії» Дмитро Галушко, контроль за виконанням вимог «закону Ярової» російські «органи безпеки» розпочали саме з Криму, обґрунтовуючи це «політичною обстановкою в регіоні» [28]. Стримування народного невдоволення шляхом посилення покарань за «екстремізм» традиційно для російського імперського менеджменту. І тепер в окупованому Криму можна отримати «штраф» за випадково натиснутий лайк чи за необдумано зроблений репост, а якщо таке «кричуче порушення» «виявлять» повторно протягом року, то можна отримати й реальний «тюремний строк».

Допомогу ФСБ та «Роскомнагляду» надають так звані «кібердружинники» – члени «добровільної молодіжної організації», які займаються ручним моніторингом соціальних мереж у пошуках забороненого контенту. На сайті «Кібердружини» говориться, що в ній перебуває 20 тисяч осіб у «32 регіонах Росії» [29]. Починаючи з 2017 року, «кібердружини» почали формуватися окупаційними «органами» й на території окупованого Криму [30]. Виявивши «порушення» «кібердружинники» пишуть заяву до «Роскомнагляду». Втім, поскаржитися на будь-який контент можна і анонімно, тому зробити це також може будь-хто. Є інформація, що ФСБ створила цілу армію ботів у соціальних мережах, які масово спрямовують такі скарги, змушуючи адміністрацію соцмереж реагувати та блокувати контент.

Згідно з даними відкритих джерел, результати останніх трьох років роботи «кібердружинників» у Криму досить скромні. Наприклад, судомні спроби ялтинської «адміністрації» у 2017-2018 роках «організувати відповідний процес» призвели виключно до паперових наслідків. Очевидно, що ні учні, ні педагоги, ні навіть «адміністрації» загальноосвітніх установ міста не горіли бажанням реалізовувати цю ініціативу щодо «кіберзагонів» для школярів та «кібердружин» для студентів [31].

У самій «постанові» ялтинської «адміністрації» № 1220-12 2017 року про створення «кіберзагонів» та «кібердружин» передбачалося, що куруватимуть їхню діяльність усі «російські силові структури», наявні в Ялті, а також південнобережні «офіси» «Єдиної Росії» та її «Молодої гвардії», та керівництво підконтрольної агресору «Гуманітарно-педагогічної академії» [32]. З публікацій випливає, що на початковому етапі «базою» для роботи ялтинських «кіберзагонів» окупантами розглядалася «Школа майбутнього», ялтинська загальноосвітня школа № 2, яка до 2014 року була зразково-показовою установою, в якій ухил робився саме на навчанні інформатики.

Основним виконавцем прожектів «кібердружинників» виступала Ольга Симонова, викладач інформатики цієї школи та за сумісництвом – голова житлового кооперативу «Схід-2». Втім, у відкритих джерелах немає відомостей як про успіхи ялтинських «кіберзагонів», так і про те, що прагнення сприяти російським карателям у «боротьбі з екстремізмом» хоч якось допомогло самій пані Симонової у її науковій чи комерційній кар’єрі. Додамо, що в самій Росії «кущові» осередки «кібердружин» створювалися в університетах з сильними факультетами та кафедрами інформатики, такими, як Воронезький або Сургутський, з очевидним прицілом на подальше працевлаштування «дружинників», що відзначилися, в каральних структурах.

У цьому відношенні примітні послідовні спроби окупантів «підтримати на плаву» діяльність «кібердружини» у «Севастопольському державному університеті», як у ключовій установі регіонального рівня з підготовки кадрів для російських спецслужб. У березні 2021 року у тамтешньому «Інституті радіоелектроніки та інформаційної безпеки» було створено таке собі «студентське волонтерське об’єднання» «Кіберагенти інформаційної безпеки». Примітно, що серед його кураторів відзначилися не лише «традиційні органи» російських карателів, а й така цікава структура, як «апарат антитерористичної комісії в місті Севастополі» [33].

Пропаганда агресора неодноразово цитує студента згаданого «інституту» В’ячеслава Стасюка щодо «методів роботи дружинників». Як нехитро повідомляє цей родич багаторічного керівника пропагандистської газети «Севастопольські звістки» Леоніда Стасюка, «за певними ключовими словами ми знаходимо заборонений контент», «заповнюємо бланк і відправляємо його до «Роскомнагляду», а вони виносять рішення про блокування» [34].

Втім, темпи «блокування» у виконанні цих студентів явно не вражають їхнього куратора від «антитерористичної комісії Севастополя» та колишнього «співробітника поліції з боротьби з екстремізмом» Андрія Копилова [35]. Тому восени 2021 року запозичити навички «кіберстукацтва» цими ж представниками каральних структур також наполегливо пропонувалося і студентам «Севастопольського промислово-технологічного коледжу» [36]. У цьому колишньому профтехучилищі зараз готують не тільки кухарів та укладачів плитки, а й «юристів» для дедалі більше роздмухуваних штатів «багатоповерхових канцелярій» окупаційних каральних структур [37].

Діяльність «кіберстукачів» несе в собі фінансовий зиск для країни-агресора. У жовтні 2017 року голова Федеральної служби з фінансового моніторингу Юрій Чиханчин на зустрічі з Володимиром Путіним підніс як досягнення, що в Росії запущено механізм позасудового заморожування активів осіб, які «мають відношення до тероризму». Чиновник прозвітував, що тільки в 2017 році було заморожено близько шести мільйонів рублів. Адвокат Іван Павлов, коментую цю ситуацію, повідомляє, що чіткої процедури розморожування заморожених рахунків не існує взагалі. Лише в окремих випадках засудженим вдається домогтися виключення своїх активів зі списку, зазвичай, внаслідок амністії [38].

Постійне посилення втручання «контрольно-наглядових органів» у сектор Інтернет-комунікацій є додатковим ризиком для кримських Інтернет-користувачів. Наразі цей процес гальмувала пандемія COVID-19, але Кремль знову починає форсувати ситуацію. Заходи «кримінальної та адміністративної відповідальності» продовжують широко використовуватися окупантами для придушення критичного обговорення в Інтернеті.

Караються не лише явна критика дій окупаційної «влади» або констатація їх незаконності, але й будь-який ненасильницький вираз думки в Інтернеті, що виходить за межі встановленої Кремлем ідеології. Справи за звинуваченням у «екстремізмі» зростають як гриби після дощу, бо для російських карателів це легкий показник. Замість того, щоб шукати реальних злочинців або навіть супротивників режиму, можна просто промоніторити Інтернет за ключовими словами та приготувати справу, не виходячи з кабінету. Саме цим російські карателі зараз активно займаються.

Джерела:

1. https://arc.construction/16144?lang=uk

2. https://rkn.gov.ru/communication/register/license/

3. https://telekom.org.ru/konsultatsionnye-uslugi/licenzii-svyazi/licenziya-telematicheskie-uslugi-svyazi/

4. http://government.ru/docs/all/61069/

5. http://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001201804190032?index=0&rangeSize=1

6. https://freedomhouse.org/ru/country/russia/freedom-net/2020

7. https://habr.com/ru/post/444056/

8. https://www.itu.int/en/ITU-D/Statistics/Documents/publications/prices2019/ITU_ICTpriceTrends_2019.pdf

9. https://freedomhouse.org/ru/country/russia/freedom-net/2020

10. https://freedomhouse.org/ru/country/russia/freedom-net/2020

11. https://www.reuters.com/article/us-russia-technology-dataprotection-excl/exclusive-russias-telecoms-security-push-hits-snag-it-needs-foreign-help-idUSKBN1JV12Y

12. https://www.dw.com/ru/чем-заплатят-россияне-в-2020-году-за-пакет-яровой-и-суверенный-рунет/a-51748800

13. https://rkn.gov.ru/it/control/p852/

14. https://www.telecomika.ru/otkaz_ot_licenzii_na_uslugi_svyazi

15. https://zakon.ru/blog/2016/6/21/preduprezhdenie_roskomnadzora

16. https://www.telecomika.ru/otkaz_ot_licenzii_na_uslugi_svyazi

17. http://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001201512150010?index=0&rangeSize=1

18. https://rg.ru/2019/05/07/fz90-dok.html

19. https://www.vedomosti.ru/technology/articles/2018/04/17/766923-kto-postradal

20. https://zona.media/news/2020/03/13/vk

21. https://freedomhouse.org/ru/country/russia/freedom-net/2020

22. https://roskomsvoboda.org/56730/

23. https://ovdinfo.org/express-news/2017/09/22/zhurnalista-prigovorili-k-dvum-s-polovinoy-godam-uslovno-po-obvineniyu-v

24. https://profjur.org/wp-content/uploads/2020/12/jmwu-report-2017-rus.pdf

25. https://2019.runet.report/assets/files/Internet_Freedom%202019_The_Fortress.pdf

26. https://crimeahrg.org/ru/minimum-22-ukrainskih-internet-smi-polnostyu-ili-chastichno-nedostupnyi-v-kryimu-monitoring/

27. https://freedomhouse.org/ru/country/russia/freedom-net/2020

28. https://habr.com/ru/post/444056/

29. https://www.forbes.ru/tehnologii/369439-srok-za-repost-skolko-v-rossii-osuzhdennyh-za-deystviya-v-internete

30. https://taurica.net/329684-Kibergospoda-i-kiberledi-Yalty-zhiteli-yuzhnoberezh-ya-budut-formirovat-pozitivnyiy-kontent-v-internete.html

31. https://crimea-news.com/society/2018/10/22/451345.html

32. https://yalta.rk.gov.ru/ru/get-attachment/88acf0e2b34fab6d6d8b914a9b2bc9261c66e2464170a47004cc5421318d509337bc9cb3b8fb2b57772e07dbfa81039388f59acbbf8686d54fc94c3e46880ffa

33. http://nac.gov.ru/terrorizmu-net/v-sevastopole-nagrazhdeny-uchastniki-kibervolontyorskogo-proekta.html

34. https://www.sevsu.ru/novosti/item/12297-dvizhenie-kibervolonterov-effektivno-dejstvuet-v-sevgu

35. https://myrotvorets.center/criminal/kopylov-andrej-andreevich/

36. http://nac.gov.ru/print/terrorizmu-net/v-sevastopole-proveden-seminar-budushchee-bez-terrorizma.html

37. https://sevptk.ru/item/880977

38. https://www.bbc.com/russian/news-45062731