Олексій Плотніков, к.ю.н., міжнародне право

Мабуть не буде перебільшенням сказати, що цими днями весь світ спостерігає за подіями на білорусько-польському кордоні, що вже порівнюють мало не з Берлінською чи Карибською кризами. З точки зору міжнародного права біженців ситуація наче не така вже і нова. Безпека, права людини, недискримінація та високий рівень життя були і є бажаними для мільйонів людей, про прибувають до кордонів Європейського Союзу. Частина з них хоче визнання біженцями, і чимало з таких людей дійсно прибули з регіонів, де для них існує реальна загроза переслідувань.

Тисячі шукачів притулку місяцями чекають на можливість звернутися за статусом біженця біля іспанської Сеути [1], на кордоні Туреччини з Грецією [2], інші тисячі пускаються в небезпечну подорож Середземним морем, аби бути перехопленими патрульними суднами країн ЄС [3]. В ЄС давно напрацьовані конкретні рішення для таких ситуацій, що включать забезпечення шукачів притулку на кордоні предметами першої необхідності, надання ним можливості звернутися за статусом біженця, послуг перекладачів, правової допомоги. Напрацьовані механізми реадмісії та повернення до країни походження осіб, що намагаються перетнути кордон незаконно.

Якщо цинічно забути про те, що йдеться про людські життя, то можна сказати, що нічого незвичайного чи навіть просто цікавого на кордоні Польщі не відбувається. Зрештою, навіть ситуація, коли на кордон прибула велика група людей, які перебувають в безпосередній небезпеці, і єдиний порятунок для них – перейти кордон, не є незвичайною. Таких людей можна і слід приймати в рамках так званої процедури тимчасового захисту (див. відповідну директиву ЄС [4]).

Власне, саме як потенційних біженців осіб, що прибували з Білорусі, до недавнього часу і розглядали. Так, 25 серпня цього року Європейський суд з прав людини наказав Польщі та Литві надати групі з кількох десятків громадян Афганістану, які знаходилися безпосередньо на кордоні, їжу, воду, одяг, медичну допомогу та, за можливості, тимчасове укриття. При цьому, Суд не забув нагадати, що це не знімає з Білорусі її власних міжнародних зобов’язань, та що з цього наказу не слідує, що Польща та Литва зобов’язані приймати таких осіб на своїй території.

До недавнього часу ситуація нагадувала обставини справи Європейського суду з прав людини «Н.Д. та Н.Т. проти Іспанії», де ЄСПЛ зазначив, що коли на кордоні відкрито знаходиться група шукачів притулку, такі особи мають звертатися за захистом у наявних пунктах перетину кордону. Якщо держава забезпечила діяльність таких пунктів, і в них існує реальна можливість просити притулку, то ця держава має право не допускати перетину кордону в інших місцях та відтісняти назад осіб, що намагаються без дозволу перетнути кордон.

Тож наявність шукачів притулку на кордоні та їхні спроби прорвати кордон не є ключовою характеристикою ситуації, що склалася. Марно називати це «кризою біженців» [7] чи «мігрантською кризою» [8], як це роблять окремі видання. Йдеться про дещо інше, і це дещо до болі нагадує Крим зразка 2014 року.

Наявні численні повідомлення про те, що представники білоруських силових структур не тільки скеровують людей до кордону та не дозволяють ним повернутися, але й прямо допомагають в перетині кордону, видають інструменти для знищення загорож, осліплюють польських оборонців, тощо [9]. Не потрібно надмірної уяви, аби порівняти це з діями російських військових в Криму, що проривалися до українських військових частин під прикриттям натовпу цивільних осіб[10]. Подібні аналогії проводять вже навіть в самій Польщі [11]. Питання зараз полягає в тому яким чином демократичному світу реагувати на деструктивні дії диктаторських режимів і які механізми можна при цьому задіяти.

Спочатку слід відкинути припущення, що йдеться про контрабанду людей. Такі обвинувачення з боку ЄС на адресу Білорусі вже прозвучали [12], і них неможна назвати беззмістовними, проте контрабанда людей не становить суті проблеми. За Протоколом проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, незаконний ввіз мігрантів – це забезпечення з метою одержання, прямо або опосередковано, будь-якої фінансовою або іншої матеріальної вигоди, незаконного в’їзду до будь-якої Держави-учасниці будь-якої особи, яка не є її громадянином або не проживає постійно на її території. Головним тут є вигода.

Контрабанда людей – це корисливий злочин, і корисливий незаконний бізнес з мільярдними оборудками. Можливо, корисливий мотив міг бути присутнім в окремих людей осіб, задіяних організації кризи на польському кордоні, проте навряд чи вище політичне керівництво зацікавлених держав виходило з бажання отримати прибуток від незаконного ввозу до ЄС двох тисяч мігрантів. Тож припущення про контрабанду доведеться відкинути.

Чи можна тут довести кримську аналогію до кінця і порівняти осіб на білоруському кордоні з навмисним використанням живого щита з цивільних російським агресором в Криму? З правової точки зору, такі дії підпадають під визначення воєнного злочину «використання присутності цивільної особи або іншої захищеної особи для захисту від воєнних дій певних пунктів, районів або збройних сил», що міститься в статті 8 Римського статуту міжнародного кримінального суду.

Проте воєнні злочини так називають саме тому, що вони можуть бути скоєні лише під час війни, або, юридично кажучи, стану збройного конфлікту. Навесні 2014 року між Україною та Росією безсумнівно існував стан збройного конфлікту, що підтверджено Прокурором Міжнародного кримінального суду [13]. Чи існує зараз між Білоруссю та Польщею збройний конфлікт? Відповідь на це питання далеко не така однозначна як в Криму, адже немає інформації про перехід кордону хоч одним білоруським військовослужбовцем, про застосування зброї, або про ведення систематичних бойових дій.

Не поглиблюючись в тонкощі практики Міжнародного кримінального суду щодо визначення існування збройного конфлікту (тривалість, систематичність, інтенсивність та інші критерії), можемо стверджувати, що говорити про збройний конфлікт, щонайменше, зарано. Застосування білоруськими силовиками прожекторів та лазерів для засліплення польських службовців виглядає як явна недружня дія, але все ж не є застосуванням зброї. Кваліфікація подій як збройного конфлікту залежатиме від подальшого розвитку подій.

При встановленні того чи є збройний конфлікт, а отже чи застосовується до ситуації право збройних конфліктів, велике значення матиме визначення того, чи становлять дії Білорусі акт агресії. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» 1974 року [14] включає в себе такі дії як «засилання державою або від імені держави озброєних банд, груп, іррегулярних сил чи найманців, що здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави», які носять настільки серйозний характер, що рівнозначні нападу силами самої держави. Наразі наявні повідомлення про видачу особам на польському кордоні білоруськими службовцями спеціальних інструментів та засобів аж до сльозогінного газу.

Ці повідомлення потребують перевірки, але якщо вони підтвердяться, то можна буде припускати присутність критерію озброєності. Однак, навіть цього навряд чи буде достатньо для встановлення факту агресії. Особи, що прориваються до Польщі, все ж навряд чи збираються вести в ній бойові дії в інтересах Білорусі, як це робили, наприклад, контрольовані Росією загони «самооборони Криму». Крім того, навряд чи можливо встановити, що Білорусь здійснює контроль над їхніми діями більший, ніж просте притискання до кордону.

Зараз дії Білорусі не підпадають ані під критерій агресії, ані під критерій воєнного злочину. Однак, це не означає, що вони правомірні. Щонайменше, Польщі вже нанесена матеріальна шкода, щонайменше вже відомо про загибель польського військовослужбовця [15]. В ширшому сенсі, йдеться про очевидно недружні дії Білорусі, в яких спостерігається тенденція до ескалації. В поєднанні з діями Росії, що допускає польоти бойових літаків в безпосередній близькості до польського кордону, такі дії можуть розглядатися як погроза силою, що вимагає реагування на рівні Ради Безпеки ООН, а також спільної відповіді ЄС і НАТО, членом яких є Польща.

Той факт, що білоруські військові та службовці не перетнули польського кордону не знімає з Білорусі відповідальності. За дуже давнім принципом міжнародного права, якщо дія держави має негативний вплив на території іншої держави, держава несе відповідальність за таку дію. Найчастіше цей принцип використовують в справах про екологічне забруднення, однак в принципі він стосується будь-яких дій. Наприклад, про нього часто згадують у зв’язку з кібератаками (на цю тему є чимало публікацій, можемо для прикладу запропонувати цю: [16]). У випадку, що розглядається, якщо білоруський прикордонник світить в очі лазером своєму польському колезі через кордон, то це і є дією з негативним транскордонним впливом.

Інше питання – встановлення відповідальності Росії. Навряд чи навіть зараз можна буде встановити, що Росія повністю контролює дії білоруського керівництва. Формально, Білорусь залишається суверенною державою, хоч і з самозваним диктатором на чолі. Її ніяк не можна порівняти з так званими «ДНР» чи «ПМР». Проте можна довести, що Росія брала участь в організації кризи на польському кордоні, дозволивши використання своєї території та можливостей своєї державної авіакомпанії для незаконного ввозу людей в Білорусь.

Кожна окрема дія Білорусі чи Росії може розглядатися як прояв міжнародної політики, хай і недружньої. Проте в сукупності такі дії як доставка осіб з Росії в Білорусь з їхнім подальшим притисненням до кордону, тиск обох країн в питаннях газового транзиту, польоти літаків та інші можуть створювати кумулятивний ефект, що дорівнює конкретним порушенням міжнародного права (наприклад, погрозі силою), або міжнародним злочинам (наприклад, агресії).

Колись британський принц Чарльз з тонким британським гумором вибачився за порівняння Путіна з Гітлером, додавши, що той, звичайно, не Гітлер, але подекуди буває трохи «гітлеруват» («Hitlery») [17]. Його Високість написав це навесні 2014 року у відповідь на дії Російської Федерації в Криму. Зараз, восени 2021 року, Велика Британія посилає своїх військових до Польщі та заявляє про можливість направити англійській спецназ для захисту України [18] у відповідь на події в Білорусі. Те, що там відбувається – це ще не агресія, не воєнний злочин, і не кримський сценарій. Проте виглядає воно вже трохи «кримувато».

Джерела

1. https://www.eurointegration.com.ua/news/2021/05/18/7123273/

2. https://hromadske.ua/posts/cina-pitannya-lyudi-chomu-na-kordoni-greciyi-j-turechchini-tisyachi-bizhenciv

3. https://www.dw.com/uk/u-seredzemnomu-mori-znykly-bezvisty-ponad-40-mihrantiv/a-58146987

4. https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/ALL/?uri=CELEX%3A32001L0055

5. https://hudoc.echr.coe.int/app/conversion/pdf/?library=ECHR&id=003-7100942-9612632&filename=Interim%20measures%20Poland-Latvia-Belarus%20border.pdf

6. https://www.echr.com.ua/translation/sprava-n-d-ta-n-t-proti-ispani%D1%97/

7. https://www.bostonglobe.com/2021/11/12/opinion/amid-growing-refugee-crisis-poland-belarus-must-respect-human-rights/

8. https://www.bbc.com/news/world-europe-59253377

9. https://news.liga.net/ua/world/news/pogranslujba-polshi-belarus-razdaet-migrantam-instruktsii-i-gaz-gotovyat-k-proryvu-granits

10. https://arc.construction/22446

11. https://novapolshcha.pl/article/kordon-polshi-ta-bilorusi-yak-zmusiti-lukashenka-vidstupiti/

12. https://www.dw.com/en/opinion-poland-belarus-border-crisis-points-to-cynicism-and-hypocrisy/a-59783098

13. https://www.icc-cpi.int/itemsDocuments/2017-PE-rep/2017-otp-rep-PE-Ukraine_ENG.pdf

14. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_001-74#Text

15. https://ua.interfax.com.ua/news/general/779555.html

16. http://yuv.onua.edu.ua/index.php/yuv/article/view/1985

17. https://www.newyorker.com/humor/borowitz-report/an-apology-from-prince-charles#entry-more

18. https://www.mirror.co.uk/news/world-news/british-special-forces-ready-deploy-25453247