Олексій Плотніков (к.ю.н., міжнародне право)

Сучасне міжнародне право встановило нові підходи до права на здорове довкілля. Оцінка цих нових механізмів надзвичайно важлива для захисту та захисту екологічних прав жителів Криму.

Про міжнародне право часто кажуть, що воно розвивається надто повільно, але цей докір явно не стосується розвитку міжнародного екологічного права в 2021 році. В березні розпочалася дискусія про новий міжнародний злочин екоциду [1]. 29 вересня Парламентська Асамблея Ради Європи представила проєкт нового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, яким запроваджується право на безпечне, чисте, здорове та стійке навколишнє середовище [2]. 8 жовтня Рада ООН з прав людини проголосила право на здорове навколишнє середовище фундаментальним правом людини [3].

Але ж міжнародне екологічне право існує давно, і є чимало рішень міжнародних судів, де визнавалося порушення прав людини через екологічні проблеми. В чому ж фундаментальність зміни, яка відбувається зараз, і яке вона має практичне значення? Поглянемо на історію.

Початком існування міжнародного екологічного права можна вважати 1972 рік, коли було ухвалено Стокгольмську декларацію, якою було визнано, що навколишнє середовище має значення для «здійснення основних прав людини, включаючи навіть право на саме життя» [4] (просимо вибачення в фахівців, які можуть нагадати про справи «Трейл Смелтер» чи про озеро Лану, але тут ми не будемо них торкатися). Відтоді було ухвалено чимало міжнародних документів як загального характеру (наприклад, Декларація Ріо 1992 року, що втілювала побажання міжнародної спільноти, проте не стала обов’язковою [5]), так і таких, що містили конкретні зобов’язання з окремих питань (наприклад, відомий Кіотський протокол щодо викидів в парникових газів [6]).

Положення про екологію можна знайти і в окремих міжнародних угодах. Скажімо, Договір про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки між Україною та Росією містить зобов’язання співпраці в галузі екологічної безпеки [7].

З всіма такими документами існує дві проблеми. По-перше, вони декларативні, і не створюють зобов’язань для держав взагалі (тобто, є деклараціями про добрі наміри), або не містять дієвого механізму притягнення до відповідальності порушників. По-друге, всі ці договори створювали зобов’язання для держав щодо держав, і не дозволяють заявляти про порушення міжнародно-правового зобов’язання кому-небудь крім держави. Тож можна було говорити про існування міжнародного екологічного права, але права людини на здорове довкілля в міжнародному праві не існувало.

Це можна порівняти з історією ідеї прав людини як такої. Вона існувала століттями, і знаходила вираження в законодавствах держав. Проте реалізація цих прав залежала також виключно від держави. По-справжньому дієвими права людини стали лише з прийняттям низки міжнародних договорів, завдяки яким людина змогла скаржитися до незалежного міжнародного суду проти власної держави.

Звісно, міжнародні суди накопичили вже чималу практику щодо екологічних прав людини. Ця практика сприяла визнанню права на здорове навколишнє середовище (про деякі з них ми згадували тут  [8]). Однак в таких справах скарги стосувалися якихось інших прав (права на життя, права на приватне життя та ін.), що страждали через екологічні чинники, а не про право на здорове навколишнє середовище як таке. Найсвіжіший приклад – справа «Капа та Інші проти Польщі», рішення за якою ЄСПЛ ухвалив 14 жовтня [9]. Заявники скаржилися на надмірний рівень викидів вихлопних газів та шумове забруднення через будівництво поряд з їхніми помешканнями автомобільної дороги, тобто скарги, а також весь процес в Польщі, стосувалися саме порушення права на здорове навколишнє середовище, через які страждали заявники та їхні діти. ЄСПЛ став на бік заявників, проте визнав порушення права на приватне життя, оскільки права на здорове навколишнє середовище в Конвенції поки що немає.

Необхідність посилатися на інші права задля обґрунтування в міжнародних судах порушень екологічних прав тягне низку незручностей. Не всі екологічні правопорушення можна пов’язати з і порушенням інших прав. Виникають додаткові складнощі з процесом доведення. Створюються надмірно складні юридичні конструкції аби «пристосувати» факти екологічного правопорушення до стандартів, необхідних для встановлення порушень інших прав (наприклад, при встановленні факту порушення права на приватне життя необхідно проводити так званий трискладовий тест).

Впровадження права на здорове навколишнє середовище як окремого самостійного права дозволяє розв’язати ці проблеми. Проте ПАРЄ вирішила піти значно далі, ніж просто визнати право на здорове навколишнє середовище. Запропонований протокол до Європейської конвенції побудований інакше, ніж попередні протоколи, та виглядає як окремий міжнародний договір.

Проєкт протоколу представлений в формі рекомендації ПАРЄ [2]. В ній Асамблея прямо посилається на концепцію поколінь прав людини, визначаючи, що наразі конвенційною системою охоплюються права першого  (громадянські та політичні) і другого (економічні соціальні та культурні) поколінь. Право на здорове навколишнє середовище має стати першим з прав третього покоління (так званих, колективних прав, до яких входять, зокрема, права народів), що буде захищатися європейськими механізмами захисту прав людини. Йдеться вже не про індивідуальне право людей, а про право груп, про визнання природи окремим об’єктом, достойним правового захисту, та про так звану «міжпоколінну справедливість», яка вимагає передавати навколишнє середовище майбутнім поколінням не в гіршому стані, ніж воно було отримано від попередніх поколінь.

На те саме вказує преамбула запропонованого протоколу, в якій підкреслюється, що «право на безпечне, чисте, здорове та стійке навколишнє середовище вимагає зрушитись далі, ніж підхід, що ґрунтується лише на індивідуальних правах». І дійсно, визначення права на здорове навколишнє середовище в статті 1 запропонованого проєкту говорить про «право нинішніх та прийдешніх поколінь жити в недеградованому, життєздатному та достойному природному середовищі, що є сприятливим для їхнього здоров’я, розвитку та добробуту». Таке визначення права разюче відрізняється від існуючих положень Конвенції, які типово починаються з фрази «кожен має право» в значенні особистого індивідуального права.

Незвичайно виглядає також включення до протоколу не тільки прав, а й принципів. Зокрема, це принцип міжпоколінної відповідальності, рівності та солідарності, принцип недискримінації в користуванні чистим, здоровим та стійким навколишнім середовищем, принцип запобігання, обережності, заборони погіршення стану середовища, а також абсолютно новий принцип in dubio pro natura – в разі сумніву за природу. Останній означає, що при розв’язанні спорів всі сумніви слід трактувати у спосіб, що є найкращим для захисту й збереження природи з урахуванням альтернатив, що будуть найменш шкідливими для навколишнього середовища.

Опис самого права в протоколі міг би складати одну статтю, однак розбитий на три: матеріальний аспект права, процедурний аспект права, та умови обмеження права. Матеріальний аспект полягає в праві кожного на безпечне, чисте, здорове та стійке навколишнє середовище. Процедурний аспект включає право кожного на вільний доступ до інформації про стан навколишнього середовища, що перебуває в розпорядженні державних органів, право на участь в консультаціях щодо дій, які можуть мати вплив на навколишнє середовище, право на доступ до правосуддя в екологічних питаннях, право на ефективний засіб правового захисту. Зрештою, обмеження права описані в термінах, подібних до аналогічних подібних обмежень для неабсолютних прав в Конвенції.

Не викликає сумнівів, що за декілька років цей протокол буде ухвалений, хоча не обов’язково в існуючій редакції. В кожної особи з’явиться право захищати свої описані в протоколі права в Європейському суді з прав людини. Щоправда, виникає ряд питань, наприклад щодо того, чи зможе фізична особа поскаржитися на порушення державою не тільки прав, але й принципів. Відповідь на них стане зрозумілою згодом. Проте факт залишається фактом – в європейському праві прав людини з’являється не просто нове людське право, а принципово новий підхід до права прав людини, що відповідає третьому поколінню прав людини. Опосередковано це знаменує собою ще більше обмеження державного суверенітету на користь колективних прав, що реалізуються без урахування державних кордонів.

Протокол до Європейської конвенції стосується тільки 47 держав-членів Ради Європи. А що ж в ООН? Резолюція Ради з прав людини [10]оголосила здорове навколишнє середовище правом людини практично в тих же термінах, що й ПАРЄ. Відмінність полягає в тому, що резолюція не містить ані принципів, ані процедурних прав, ані передбачає механізму захисту. Право проголошене окремим документом, що не входить до системи конвенцій про права людини ООН, тож звернутися щодо порушення цього права до будь-якого з комітетів ООН неможливо. Резолюція містить заклик до держав, але не містить обов’язків. Її єдина перевага в тому, що вона вже ухвалена, і до неї вже можна звертатися як до чинного міжнародного документу, що проголошує існування права людини на навколишнє середовище.

Чи матиме це практичне значення для Криму? Відомо, що діяльність держави-окупанта наносить значну та непоправну шкоду унікальній екології півострова, про що постійно пише «АРК» (наприклад: [11], [12], [13]. Тож будь-яке посилення міжнародних механізмів відповідальності за екологічну шкоду грає на руку Україні. Питання полягає лише в тому, чи зможе Україна як держава, корінні народи України, українське громадянське суспільство, та окремі громадяни, скористатися цими механізмами.

Звернення до міжнародних судів щодо порушення екологічних прав лишається справою майбутнього, але це майбутнє все ближче. Щонайменше, вже зараз необхідно збирати інформацію для майбутніх звернень до Європейського суду з прав людини, адже порушення екологічних прав часто є не моментальним актом, а триваючим процесом, тож події що відбуваються зараз і продовжаться в майбутньому зможуть стати фактичною підставою для притягнення держави-окупанта до відповідальності у Страсбурзі.

Інший важливий висновок в тому, що значення екологічного права і екологічних прав на міжнародному рівні стрімко зростає. Практично всі процеси, щодо яких відбувається якесь міжнародне регулювання, зараз розглядаються під кутом захисту навколишнього середовища й сталого розвитку. Критично важливо доносити до органів ООН, Ради Європи й інших міжнародних структур інформацію про екологічний стан окупованої території та діяльність окупанта. Відображення таких відомостей в звітах міжнародних організацій справить позитивний вплив на будь-які подальші дії України в питаннях кримської екології.                                                 

1. https://arc.construction/16617?lang=ru

2. https://pace.coe.int/en/files/29501/html

3. https://www.ohchr.org/EN/NewsEvents/Pages/DisplayNews.aspx?NewsID=27635&LangID=E

4. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_454#Text

5. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_455#Text

6. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_801#Text

7. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_205#Text

8. https://arc.construction/19755?lang=ru

9. http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-212138

10. https://undocs.org/a/hrc/48/l.23/rev.1

11. https://arc.construction/18443?lang=ru

12. https://arc.construction/17349?lang=ru

13. https://arc.construction/20632?lang=ru