«АРК» вже писала про способи окупантів імітувати активність в освітньому процесі Криму за рахунок «іноземних студентів». Зокрема вказувалося на те, що абсолютну більшість цих «іноземців» становили громадяни України, в основному – жителі окупованих районів Донецької та Луганської областей [1]. З тих пір механізм бурхливої імітації «продуктивних міжнародних стосунків» у сфері освіти та науки між кримськими «університетами» та іноземними закладами вищої освіти істотно посилився. Чи є це зухвалою імпровізацією агресора чи навпаки його продуманим, далекоглядним планом – спробує розібратися доцент Андрій Чвалюк.

На сайті створеного окупантами через протиправне об’єднання українських університетів «Кримського федерального університету ім. В.І. Вернадського» (далі – «КФУ») у розділі «Міжнародна діяльність» [2] зазначено, що його «випускники» нібито мають можливість отримати «документ загальноєвропейського зразка», Diploma Supplement, що має «спростити визнання їх академічних та професійних досягнень за кордоном». Однак навіть формальна наявність такого виданого «КФУ» «диплому» ще не гарантує працевлаштування. Наприклад, естонський випускник «КФУ» так і не зміг отримати роботу в своїй країні. Й хоча «ректор» «КФУ» наводить цю ситуацію як нібито «виключення із правил» [3], на нашу думку, це стане гарним прикладом для інших «студентів», які планують спокуситися на «безкоштовний сир».

Задля проведення ефективної вступної кампанії по залученню «іноземних студентів» окупанти йдуть на різні маніпуляції та наводять інформацію, яка не відповідає дійсності. Зокрема, у вже наведеній нами вкладці сайту «КФУ» «Міжнародна діяльність» вказані двосторонні міжнародні акти Росії про визнання іноземних документів про освіту, наукові ступені і вчені звання [4]. Серед них наведено Угоду між урядами України та РФ про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту і вчені звання. Протокол про внесення змін до цієї Угоди 2000 року, що набув чинності 28 січня 2003 року дійсно передбачає визнання в Україні виданих у Росії документів про освіту [5].

Однак чомусь у «КФУ» «не враховано», що угоду було укладено до окупації і що саме замах на анексію Крим впливає на предмет договору. Стаття 75 Віденської конвенції про право міжнародних договорів дозволяє Україні знехтувати зобов’язаннями перед державою-агресором не тільки щодо фейкових «дипломів» виданих у Донецьку чи Сімферополі, але й стосовно власне російських документів про вищу освіту. З урахуванням цього Міністерство освіти і науки України надало офіційне роз’яснення, що дипломи та інші освітні документи, видані на тимчасово окупованих територіях України, не визнаються та не мають юридичної сили ні в Україні, ні в інших країнах світу [6]. Те що «керівництво» «КФУ» не відобразило це на своєму сайті прямо вказує на факт маніпуляції нормами міжнародного права. Водночас Україні звісно краще позбавити такі установи як «КФУ» самого предмету своїх маніпуляцій, розірвав як угоду 2000 року, так і протокол 2003 року до неї.

В 2016 році «директор» «Таврійської академії» «КФУ» Ігор Воронін в ефірі місцевого радіо повідомив, що «випускники університету» нібито можуть працювати будь-де за кордоном: мовляв, приклади вже є, що окремі власники дипломів «КФУ» нібито працевлаштувалися у Німеччині та країнах Балтії. Однак у той же час Воронін зазначив, що вектор російської геополітики розвернувся на 180 градусів на схід, і закликав орієнтуватися на заклади тамтешніх країн, де питань до дипломів «КФУ» нібито «взагалі не буде». Й вже через рік, 7 серпня 2017 року окупанти заявили що нібито співробітники «управління міжнародної діяльності» «КФУ» «легалізували» дипломи та додатки до них випускників університету з Алжиру, Бангладешу, Ємену, Іраку, Лівії, Непалу, Нігерії Пакистану, Палестини та Шрі-Ланки [7].

У чому ж причина такої популярності «КФУ» серед іноземців? Вона доволі проста – за багаторічну історію українські навчальні заклади, які окупаційна «влада» консолідувала під час утворення «КФУ», заробили певний авторитет у іноземних країнах. Й якість підготовки фахівців кримськими установами була відома далеко за межами півострова. На початок окупації кількість зарубіжних організацій-партнерів тільки у Таврійському національному університеті імені В.І. Вернадського (ТНУ) доросла до 206. Станом на початок 2014 року діяло 87 проєктів і грантів про міжнародне співробітництво з університетами Німеччини, Греції, Франції, Швейцарії, Великобританії, США, Норвегії, Фінляндії, Австрії, Білорусі, Росії. Серед них Салоникський і Афінський університети, Люблінський університет, університети Ніцци і Перпиньяну, Генуезький і Римський університети тощо. Щорічно більше 100 співробітників і студентів ТНУ проходили наукове стажування за кордоном. Приблизно стільки ж іноземних стажистів приймав сам ТНУ. Із закордонними університетами відбувався обмін студентами, організовувалися спільні наукові конференції та семінари [8]. Частиною з цих напрацювань досі продовжує зловживати «КФУ».

Водночас самі українські стандарти освіти через які стала можливою ця співпраця, піддаються окупантами пропагандистській критиці. Зокрема, майбутній ректор «КФУ», на той час «віце-прем’єр» кримського «уряду» Сергій Донич, наприкінці вересня 2014 року обіцяв, що в запланованому до створення «федеральному університеті» в Криму будуть впроваджені нові державні стандарти підготування кадрів, які нібито «не мали аналогів за України», а дипломи нового «вишу» визнають одразу 105 країн світу, де визнаються дипломи РФ, «від США, Великої Британії, Німеччини, Франції до країн Азії, Африки, Латинської Америки». Донич заявляв, що Україна нібито «видавала дешеві дипломи будь-кому», а в Росії «цілковито інакший підхід» [7]. У подальшому «керманичі республіки» стали менш категоричними і, як це у них часто буває, діаметрально змінили концепцію залучення іноземних абітурієнтів.

26 лютого 2020 року сумнозвісний «представник Криму при президенті РФ» Георгій Мурадов та кримський «міністр фінансів» Ірина Ківіко відвідали Індію в рамках «робочого візиту». Після чого пані Ківіко повідомила, що чимало приватних шкіл в Індії нібито бажають відправити своїх учнів до Криму для мовного практикуму, і додала, що «народна дипломатія» держави-окупанта «зможе проламати західні санкції, впроваджені проти Криму та Росії». А Георгій Мурадов похвалився, що заманював індійців до Криму «недорогою російською освітою» та навіть сприятливими для індійської нації кліматичними умовами півострову [9].

На той факт, що присутність на півострові «іноземних студентів» є справою політичною, а не освітянською вказує й наявність додаткових вступних пільг. Окремі категорії представників третіх країн, а саме Білорусі, Казахстану, Киргизстану та Таджикистану заманюються до «кримських університетів» на «бюджетні місця» на підставі постанови російського Уряду 1999 року № 662. Окупанти заявляють, що громадяни Азербайджану, Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану і України, які «постійно проживають на території Росії», можуть скористатися аналогічним правом на підставі міжурядової Угоди про співробітництво в галузі освіти 1992 року. Подібна окрема угода поширюється й на громадян Грузії.

Додатково державою-агресором була започаткована «програма підтримки співвітчизників». За нею учасники програми, що довели свою приналежність до прямих нащадків осіб, які були народжені на території СРСР, можуть вступати до підконтрольних Росії «університетів Криму» і «вчитися на бюджетних відділеннях» [10]. Тобто у даному випадку мова йде вже не про «недорогу російську освіту», а про безкоштовну освіту для громадян третіх країн. У такому розрізі відчутний приплив до Криму «абітурієнтів» вже не здається чимось екстраординарним. Але й це ще не все. «АРК» вже писала про суспільно-політичну та фінансову роль, яку відіграють в окупованому Криму численні утворені російськими спецслужбами «національно-культурні автономії» [11]. Але, схоже, окупанти використовують цей ресурс й у інших сферах.

Зокрема наприкінці липня 2020 року кримські медіа поширили новину зі звично далеким від істини та претензійним заголовком «Південна Корея визнала кримські дипломи». «Визнання» виявилося в тому, що «дипломи кримського фінансово-економічного коледжу» визнав нібито «чинними» для вступу до свого бакалаврату сеульський заклад «Сам’юк». Це приватний університет, який є частиною світової мережі вишів християн-адвентистів сьомого дня і забезпечує середовище для навчання, «індивідуальну відданість Христові, особисту недоторканність, інтелектуальний розвиток і громадську працю». Третьою стороною при підписанні «угоди про співпрацю» виступила «національно-культурна автономія корейців Криму».

«Президент» згаданого «кримського коледжу» Володимир Узунов, який паралельно є «членом громадської палати Республіки Крим», запевнив, що підписана «угода» не лише сприятиме розвиткові корейської культури в Криму, а й дозволить кримським абітурієнтам навчатися в Сеулі – щоправда, не уточнивши, чи мусять вони заради цього ставати адвентистами. Також не уточнювалося – як це ув’язується із системними утисками самих адвентистів у Криму з боку окупаційної адміністрації, у вигляді «штрафів» та обмежень діяльності релігійних шкіл і місіонерства.

Проте учням «коледжу» вже пообіцяли постійно діючі курси корейської мови та двотижневі ознайомчі подорожі до Сеула, адже заявлялося, що деяку частину витрат корейська сторона має брати на себе. За словами «голови асоціації корейців у Республіці Крим» Володимира Кіма, представники університету «Сам’юк» були «приємно здивовані», дізнавшись, що на окупованому півострові мешкають понад 4000 етнічних корейців [7]. Нас і самих здивувала ця цифра, адже згідно всеукраїнського перепису 2001 року в Криму проживало 2877 корейців, а проведений окупантами в 2014 році «перепис населення» (який охоплював усіх виявлених загарбниками в Криму фізичних осіб) відобразив 2983 осіб, які вважали себе корейцями. Хоча можливо «додаткових» корейців завезли у рамках програми масового переселення до Криму лояльного російського населення чи цифра була визначеною з урахуванням північно-корейських «студентів» «КФУ».

«Покорення Азії» «кримськими університетам» відбувається й на китайському напрямку. У 2015 року у «КФУ» було здійснено перший «набір студентів» на спеціальність «Китайська мова та література, англійська мова». Спочатку «студенти» практикували мову з тайванськими педагогами Сен Чень та Чі Юй, а з 2016 році до них приєднався китайський викладач з КНР Сун Чже. У червні 2016 року тогочасний «ректор» «КФУ» Сергій Донич, анонсуючи відкриття нової спеціальності, заявив, що потреба в її існуванні зумовлена «активними зв’язками РФ та Китаю». Однак в таблиці «Розподіл бюджетних місць за програмою бакалаврату і специалітету в 2021 році» ця спеціальність в «КФУ» відсутня, як і в попередні роки. Мабуть для забезпечення «активних зв’язків РФ і Китаю» було достатньо і одного набору «студентів».

Водночас у 2021 році «КФУ» оголосив набір на такі спеціальності, як «Філологія (Арабська мова і література. Англійська мова)» та «Філологія (Турецька мова і література. Англійська мова)». Мабуть агресор мав метою заздалегідь «підготувати ґрунт» для налагодження нових активних зв’язків на Сході. Однак «вступна компанія» провалилася і «пріоритетні місця на зазначені спеціальності» залишилися не розподіленими [12]. Це значить, що «державне замовлення» на ці спеціальності буде скасовано, як свого часу звернули «програму підготовки студентів» за спеціальністю «Перська мова і література». Можливо, плани окупантів втратили свою актуальність після того, як посол Ісламської Республіки Іран в Україні Мохаммад Бехешті-Монфаред заявив, що Іран завжди підтримував суверенітет і територіальну цілісність України і ніколи не визнавав незаконний замах на анексію Криму з боку Росії [13]. Однак окремі «студенти» з Ірану у «КФУ» все ж числяться.

30 березня 2017 року окупанти провели у «КФУ» «міжнародний круглий стіл» в рамках «проекту» «Народна дипломатія: взаємопорозуміння між народами та зміцнення образу Криму як території миру та згоди». Захід було організовано «комітетом у справах міжнаціональних відносин державної ради Республіки Крим», «КФУ», «регіональною німецькою культурною автономією Республіки Крим» та «Домом дружби народів». Вочевидь «корейці свою справу зробили», і тепер ставка була зроблена на німців. У російській пропаганді заявлялося, що участь у «круглому столі» нібито взяла делегація німецьких політиків, імена яких окупанти не розголошували.

Після того як окремі європейці, які необачно «засвітилися» у окупованому Криму, попали під персональні санкції, окупанти почали ховати від плинного ока медіа справжніх німецьких громадян. Під час вищенаведеного заходу Олександр Мащенко назвав «народну дипломатію» держави-окупанта «важливим інструментом у боротьбі з інформаційною блокадою», та висловив переконання, що гості заходу після повернення додому «розкажуть громадянам своєї країни, в тому числі й політикам, правду про півострів, і вони зможуть зрозуміти вибір кримчан». Подібні «роз’яснювальні» заходи, проводяться окупантами майже щомісяця, як у самому Криму так і за його межами. Зокрема, для цього використовуються установи «Московського центру міжнародного співробітництва», розкидані по пострадянським країнам.

Щоб обійти міжнародні санкції та нелегітимність освітніх документів, отриманих в окупованому Криму, загарбники вирішили провернути ще одну «прозору» схему. В серпні 2017 року Андрій Фалалеєв, який на той час ще «виконував обов’язки ректора» «КФУ», розповів, що результатом співпраці його «університету» з Московським державним університетом ім. М. В. Ломоносова (МДУ) може стати «отримання кримськими студентами дипломів одразу двох цих установ». Схема цілком робоча й протиставити їй щось доволі важко. Хіба що країни-учасниці згаданої та інших угод про взаємне визнання з Росією документів про освіту застосують їх денонсацію. Але тенденції для цього поки відсутні.

Втім укласти угоду з російськими університетами для «кримських вищих шкіл» ще якось можна, а ось у роботі з третіми країнами часто виходить не дуже. Наприклад, російська пропаганда заявляла, що підконтрольний окупантам «Севастопольський державний університет» («СевДУ») уклав угоду про співпрацю з Університетом прикладних дисциплін Верхньої Австрії (FH Oberösterreich). Співпраця нібито мала передбачати «обмін студентами, викладачами, спільні стажування та створення спільних програм, з наступною видачею подвійних дипломів» На сайті «СевДУ» повідомлялося, що угоди про співпрацю нібито були укладені із університетами Ісландії, Китаю, Німеччини тощо [14]. Водночас, як вже повідомляла  читачам «АРК», після введення у 2020 році Україною санкцій проти «СевДУ» Асоціація окремо повідомила всім згаданим на сайті «університету» навчальним закладам третіх країн про те, що вони оголошені нібито «партнерами» структурою, щодо якої доведено участь у фінансуванні тероризму, у відмиванні коштів та в безконтрольному користуванні ядерними реакторами всупереч міжнародному праву.

Після цього «АРК» отримала офіційного листа від доктора Ульріки Хіллерман-Ділянай, директора з міжнародних справ Технічного університету Берліна. У ньому вказується, що згаданий на сайті «СевДУ» Технічний університет Берліна не має ніякого співробітництва з «СевДУ» та висловлюється подяка «АРК» за повідомлення про те, що така інформація (як ми бачимо – неправдива та шахрайська) була розміщена на «севастопольському офіційному сайті». У листі повідомлялося, що Технічний університет Берліна невідкладно звернеться із запитом, щоб відповідна інформація була видалена з сайту «СевДУ» [15]. Дещо інша, брудніша та цікавіша, ситуація склалася із згаданим FH Oberösterreich, розташованому в місті Велс. Адже у грудні 2020 року «АРК» висвітлила багаторічну, ретельно опрацьовану РФ мережу агентів власного впливу в Австрії та Швейцарії, яка була серед іншого задіяна агресором саме в рамках проекту «друзі Криму», та яка, «за дивним збігом» обставин, базувалася саме на місто Велс через місцевих політиків [16] (вже колишніх, до речі).

На прямий запит «АРК» до FH Oberösterreich – чому саме Університет прикладних дисциплін Верхньої Австрії укладає угоди із такою специфічною як «СевДУ» структурою, яка серед іншого користується ядерним реактором поза контролем МАГАТЕ, відповіді отримане не було. Втім цей сюжет істотно зацікавив австрійських журналістів, та, на відміну від «АРК», їм вдалося отримати від FH Oberösterreich офіційний коментар, бо його університетські чиновники на запит медіа просто не могли не надати. За ним австрійські менеджери з вищої освіти визнали факт «укладання угоди» із «СевДУ». Але, як додавалося при цьому у офіційній відповіді університету, у 2018 році ними було підписане з окупантами тільки «декларацію про наміри», яка протягом наступних років ніяк не реалізовувалася, «студентами» ніхто не мінявся, та «подвійні дипломи» ніхто не видавав. Як були змушені визнати представники австрійського університету, зокрема таке сталося тому, що це питання «занадто тонке щодо зумовлення можливого порушення санкцій» [17].

Список міжнародних партнерів у «СевДУ» не такий рясний як у «КФУ», але окрім вищевказаних європейських там зазначені вищі та середньо-спеціальні, насамперед приватні навчальні заклади з окремих азійських країн, а також В’єтнамська філія московського Інституту російської мови ім. О.С. Пушкіна [18]. Від них реагування на звернення «АРК» чи журналістські запити можна не дочекатися, тут потрібна й робота державних інституцій. До речі чому «севастопольський університет» не співробітничає з московським Інститутом російської мови безпосередньо, без використання у якості прокладки іноземної філії у Ханої, незрозуміло. Незрозуміло – якщо мислити логічно, або категоріями освітнього процесу чи наукової співпраці. Якщо ж керуватися логікою російських спецслужб щодо «легітимації окупації Криму» через міжнародне співробітництво у сфері освіти, із використанням «для зручності» власних установ у третіх країнах – то ситуація геть зрозуміла.

Для укладення нових «міжнародних зв’язків» окупанти також використовують тактику інфільтрації «кримських студентів» у освітнє та наукове середовище іноземних держав через створення «закордонних представництв». У жовтні 2018 р. Андрій Фалалеєв розповів, що очолюваний ним «університет» не полишає планів щодо відкриття «закордонних представництв», задля забезпечення «міжнародної програми» та залучення «іноземних студентів». При цьому він визнав, що інфраструктура «КФУ» не готова до таких кроків, з огляду на брак простору для проживання та навчання, який потребує на «модернізацію, розширення та поліпшення якості». Також перед «керівництвом» «КФУ» постала проблема вирішення фінансових труднощів «іноземних студентів», через проблеми з переказом коштів до Криму, однак це питання планувалося вирішити відкриттям офісу «КФУ» в Москві [7].

Ми вже писали про те що в Криму не працює система грошових переказів «Western Union» й мешканці Криму вимушені користуватися послугами тіньових ділків, сплачуючи за їх послуги від 3 до 10 відсотків [19]. Як бачимо, вплив санкцій також перешкоджає спробам легітимації «аншлюсу Криму» через освіту, або, принаймні, ускладнює цей процес. Втім якщо «філія» «КФУ» у Москві є насамперед категорією пропаганди, то підрозділ МДУ діяв у Севастополі й до 2014 року. Наприкінці січня 2019 р. у цій «севастопольської філії» МДУ заявили, що «навчатимуть студентів з Сирії». Відповідну «угоду» було підписано під час візиту представників «керівництва» Севастополя до Тартуса. За рік до цього «проректор зі стратегічних комунікацій» «СевДУ» Іван Кусов розповів, що його «університет» співпрацює з Сирією «точково», «у фарватері доручень Володимира Путіна» [7]. З цього застереження також видно, що у основі налагодження «масового міжнародного співробітництва» лежать не наукові або освітні потреби, а особисті примхи керманича країни-агресора.

На початку вересня 2019 року до окупованого Криму також прибула «делегація студентів» з Сербії. Перед тим цю балканську країну відвідала «делегація студентів географічного факультету» «КФУ», інша ж «делегація кримських студентів» поїхала до комуністичного Китаю. Тоді «заступник міністра освіти, науки та молоді Республіки Крим» Костянтин Алікін розповів про нібито «досягнуті попередні домовленості» з Сербією, Туреччиною та Китаєм щодо «міжнародного обміну молодіжними та студентськими делегаціями». Ця тема обговорювалася з «КФУ», який вже «набув досвід такого обміну», та «Кримським інженерно-педагогічним університетом».

Тоді ж у «КФУ» оголосили про «початок співпраці» з Пекінським університетом мови та культури. Зокрема, нібито обговорювалися спільні дії у царині дистанційного навчання «студентів» «КФУ» китайській мові, проведення «літніх шкіл» у Пекіні та на базі «філії» «КФУ» в Ялті, а також різних «програм обміну та спільних наукових досліджень» [7]. У самому факті «обміну студентськими делегаціями» владі третіх країн часто дійсно непросто побачити склад злочину, і саме тому ця схема поки іноді працює. Якщо «кримських студентів» десь починають приймати в гостях, «керівництво» «кримських університетів» миттєво підіймає питання про «початок співпраці між вищими навчальними закладами», створення «програм обміну», проведення «стажувань», відкриття «літніх шкіл», «філій» тощо. Й через певний час російська пропаганда повідомляють, що «укладено ще один договір про співпрацю». Адже, якщо підконтрольним агресорові структурам не вдається налагодити діалог із державними вишами третіх країн (що частіш за все й трапляється), то «делегації кримських студентів» починають курсувати між приватними, релігійними та іншими специфічними навчальними закладами. Розрахунок у тому, що за правилами великих чисел їх хоч десь приймуть. Звісно нічого спільного із справжніми обмінами студентами або спільними академічними дослідженнями така практика шаленого «пошуку іноземного партнера» не має.

Іноді бажання «визнання» для «кримських університетів» набуває відверто трагікомічних рис. Прикладом, ще лютому 2017 р. стало відомо, що британське видавництво Oxford University Press випустило колективну монографію «The Waffen-SS: A European History». До праці увійшов розділ про колабораціоністські формування у Другій світовій війні, співавтора якого, кримського історика Олега Романька, було вказано як «професора» «КФУ». За словами самого Олега Романька, він нібито отримав авторський примірник у бандеролі з адресою «Republic of Crimea, Russian Federation» [20]. І хоча цю бандероль власне ніхто не бачив, а у тексті книги не вказане, що «КФУ» є «російською установою», сама гіпотетична помилка пакувальника чи секретаря видавництва, відповідального за розсилання авторських примірників, надала підстави російським медіа голосно зазначити, що нібито «одне з найбільших видавництв Великобританії визнало Крим Росією».

На останок бажаємо за доцільне попередити, що спроби обходу санкцій та легітимації замаху на анексію Криму з боку РФ будуть тривати та посилюватися, зокрема із використанням «кримських університетів» та «академічної співпраці». Наша Асоціація буде й надалі уважно моніторити відповідну діяльність агресора.

Джерела:

1. https://arc.construction/4358?lang=uk

2. https://cfuv.ru/international

3. https://crimea.ria.ru/20151014/1101237681.html

4. https://cfuv.ru/wp-content/uploads/2015/06/mej-dog.pdf

5. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_124#Text

6. https://mon.gov.ua/ua/news/v-ukrayini-ne-viznayut-bud-yaki-osvitni-dokumenti-vidani-na-okupovanih-teritoriyah-rozyasnennya-mon

7. https://voicecrimea.com.ua/main/articles/attempt-legitimize-occupation-crimea-through-education.html

8. http://www.tnu.edu.ua/miznarodne-spivrobitnictvo

9. https://news.allcrimea.net/news/2020/2/29/v-krym-uzhe-zovut-turistov-iz-indii-128523/

10. https://crimea.ria.ru/20161030/1107838562.html

11. https://arc.construction/15075?lang=uk

12. https://priem.cfuv.ru/bachelor/direction/cfu

13. https://www.ukrinform.ru/rubric-crimea/2406838-iran-ne-priznaet-anneksiu-kryma-posol.html

14. https://crimea-news.com/society/2018/05/24/404446.html

15. https://arc.construction/11602

16. https://arc.construction/12051?lang=uk

17. https://arc.construction/8345

18. https://www.sevsu.ru/uni/omo/zp

19. https://arc.construction/6215?lang=uk

20. https://krym.aif.ru/society/krupneyshee_izdatelstvo_velikobritanii_priznalo_krym_rossiey