Правова природа пов’язаних з окупацією Криму санкцій багатогранна. Без розуміння її специфіки складно домагатися як посилення та продовження санкцій, так і їх ефективного виконання.

Олексій Плотніков, к.ю.н., міжнародне право

В понеділок 4 жовтня прийшла звістка, що посли держав-членів ЄС узгодили розширення санкційного списку проти осіб, причетних до підриву територіальної цілісності України. До нього начебто увійшли «судді», що працюють в окупованому Криму [1]. Подібні новини приходять регулярно, а слово «санкції» міцно увійшло до лексикону українців. Цим словом позначають настільки різні заходи, що вводяться за настільки різними процедурами, що неважко й розгубитися. Однак, спробуємо все ж розібратися, що мається на увазі під кримськими санкціями, і що їхнє застосування означає на практиці.

З теорії права можна пригадати, що санкція – це елемент правової норми, що встановлює негативні наслідки, які настають через порушення цієї норми. Штраф за перевищення швидкості на дорозі – це як раз і є санкція. Санкції існують в усіх галузях права, в тому числі, і в міжнародному. Ключова відмінність в тому, що в національному праві санкцію реалізує держава, яка є єдиним вищим арбітром у відносинах між людьми, а в міжнародному праві такого вищого арбітра не існує.

Про санкції можна говорили лише в рамках міжнародних організацій, коли вищий керівний орган організації може застосувати про держави-порушниці зобов’язань за правом цієї організації певні негативні заходи. Такими є санкції, що може накласти Рада Безпеки ООН на державу, яка порушує міжнародний мир і порядок. Наприклад, до 2020 року діяло ембарго на постачання зброї до Ірану, введене Радою Безпеки ООН. Воно становило собою санкцію. Після 2020 року деякі держави вирішили зберігати заборону за власною ініціативою.

Такі односторонні дії, з точки зору теорії міжнародного права, є вже не санкціями, а реторсіями, тобто недружніми, але правомірними діями однієї держави проти іншої держави, як правило, спрямованими на те, аби спонукати таку державу припинити поведінку, яку перша держава вважає протиправною. Реторсії, в свою чергу, не слід плутати з контрзаходами, які є правомірними діями держави, яка страждає від порушення міжнародного права, спрямованими на те, аби примусити державу-порушницю припинити порушення. Так, Україна може застосовувати проти Росії контрзаходи, оскільки вона страждає від протиправної поведінки Росії. Крім того, важливо, що санкції, контрзаходи, реторсії та ін. застосовуються державами щодо інших держав чи їхніх представників, а не щодо приватних осіб.

Такий екскурс до теорії міжнародного права був необхідний, аби донести до читача розуміння, що те, що зазвичай називають санкціями, насправді є різноманітними процедурами з дуже різними підставами застосування й ступенем обґрунтованості.  Під словом «санкції» можуть розумітися як заходи одних держав проти інших держав, які мають основу в міжнародному праві, так і заходи переважно політичного характеру.

Маємо констатувати, що як такі міжнародно-правові санкції у зв’язку з окупацією Криму не застосовувалися. Них може ввести тільки Рада Безпеки ООН, в якій Росія володіє правом вето, тож і застосування до неї санкцій неможливе. Те, що називають «кримськими санкціями» насправді є набором заходів, які застосовують окремі держави (наприклад, США), та регіональні міждержавні об’єднання (Європейський Союз). З таких заходів найбільше подібні до санкцій в міжнародно-правовому сенсі саме санкції Європейського Союзу. Вони ж мають найбільше практичне значення.

Навіщо Європейський Союз застосував заходи, відомі як «кримські санкції»? Замах на анексію Криму, наче, не зачіпав територій держав-членів ЄС, і жодна з них не постраждала від недружніх дій Росії. Відповідь криється в так званій спільній зовнішній політиці і політиці безпеки ЄС, яка передбачає створення простору стабільності та безпеки на кордонах ЄС. Ця політика передбачає ведення спільних операцій з сусідніми країнами, які дотримуються принципів міжнародного права і демократії, поряд з негативним впливом на країни, які порушують міжнародне право, принципи демократії, верховенства права і прав людини. Такий вплив в ЄС визначають як санкції дипломатичного чи економічного характеру [2].

Гранично відверто цілі кримських санкцій охарактеризувала Ангела Меркель: «обмежувальні заходи стосовно Москви будуть зняті тоді, коли зникне причина через яку вони були введені. Спроба анексії Криму – це, власне, не просто анексія. Це порушення цінностей, завдяки яким був створений європейський світопорядок після завершення Другої Світової Війни, а саме визнання кордонів та поваги до територіальної цілісності» [3]. Тож застосовуючи санкції проти держави, що своєю агресією створила небезпечний  випадок спроби анексії вперше з 1945 року, ЄС захищає не тільки і не стільки Україну, скільки самого себе, свої кордони, і ті принципи, на яких він ґрунтується.

Перші санкції проти фізичних осіб, що були причетні до окупації Криму Росією ЄС запровадив в березні 2014 року. Вони торкнулися самопроголошених діячів російської окупаційної «влади» в Криму та окремих російських політиків, що сприяли окупації півострова. Ці санкції носили дипломатичний характер і були спрямовані проти конкретних осіб, однак як такі ще не наносили пряму шкоду державі-агресору.

Значно більше практичне значення мали так звані секторальні санкції, введенню яких немало посприяло знищення літака рейсу МН17. Ці санкції включали заборону торгівлі зброєю та матеріалами, необхідними для її виготовлення, заборону чи обмеження постачання ряду технологій, заборону доступу ряду російських банків на європейські ринки. В 2014-2017 році введенні санкції постійно доповнювалися та розширювалися.

В межах даного нарису неможливо описати всі введенні ЄС санкції. Значно цікавіше те яким чином держава-агресор намагається домогтися їхнього скасування, чи, щонайменше, обійти санкції ЄС. Це можна проілюструвати на прикладах справи в Суді ЄС за позовом російської «Роснафти», та за позовом компанії «Сіменс» до російського арбітражного суду.

«Роснафта» намагалася оскаржити у Вищому Суді Англії та Уельсу дії Сполучного Королівства у відповідності до рішення Ради ЄС від 31 липня 2014 року, відповідно до якого російські компанії втратили доступ до фінансових інструментів країн ЄС. Британський суд вирішив, що йдеться про тлумачення права ЄС, і передав справу на розгляд Суду ЄС (European Court of Justice). Останній підтвердив дійсність рішення ЄС, і його пряму дію на території держав-членів ЄС. Зокрема, він підкресли, що рішення Ради ЄС слід розглядати як такі, що забороняють компаніям, зареєстрованим в державі-члені ЄС, укладення договорів з компаніями з країн, проти яких застосовано санкції Європейського Союзу [4].

Протилежний приклад – звернення ТОВ «Сіменс Технології Газових Турбін» до арбітражного суду м. Москви з позовом проти ВО «Техпромекспорт» (обидві – юридичні особи, зареєстровані за законодавством Російської Федерації) щодо визнання недійсним договору про постачання газотурбінного обладнання як такого, що був вчинений під впливом обману. Справа в тому, що російська «Сіменс» була дочірньої компанією німецької «Сіменс АГ», яка мала діяти відповідно до права ЄС. А турбіни, що були поставлені нібито для використання на території Росії, російська компанія-замовниця використала в Криму в порушення європейських санкцій. Тобто, фактично відбулося постачання заборонених високотехнологічних товарів до Криму через формально російську фірму посередника. При цьому, сам німецький «Сіменс» не збирався порушувати санкцій ЄС.

Російський суд очікувано не знайшов порушення. На його думку, Крим та Севастополь були нібито «частиною Російської Федерації», до них «не застосовується право ЄС», а будь-які обмеження на постачання товарів на ці території нібито «може встановлюватись лише російським правом».

Рішення російського арбітражного суду очевидно продемонструвало, що європейським високотехнологічним компаніям в принципі не варто мати справу з російськими контрагентами, оскільки з одного боку рішення ЄС щодо санкцій є обов’язковими для юридичних осіб, зареєстрованих в європейських країнах, а з іншого притягнути до відповідальності російську компанію, що порушує європейські санкції, в російському суді неможливо. З іншого боку, дотримання санкційного режиму залежить переважно від добросовісності європейських компаній. Сам Європейський Союз не має можливостей для примусу до виконання своїх санкцій у випадках використання фірм-посередників. Більше того, як раніше писала «АРК», німецькі турбіни знову опинилися в Криму, а наші спроби привернути увагу органів ЄС до явного порушення санкційного режиму поки не дали вагомого результату [6].

Нажаль, в держав, які не є членами ЄС, та організацій, що зареєстровані поза межами ЄС, вкрай обмежені можливості для використання європейських правових механізмів проти порушників. Залишається сподіватися на розголос, дипломатичний тиск, і зрештою на сумління європейських чиновників та бізнесменів, для яких ведення спільної зовнішньої політики з захисту прав людини і демократії, має бути важливішим за прибуток.

Також варто вказати на поточні спроби Росії та дружніх їй авторитарних режимів дискредитувати на міжнародних політико-правових майданчиках саму концепцію санкцій. Зокрема не можна ігнорувати значення утвореного у 2014 році механізму Спеціального доповідача ООН про вплив односторонніх примусових заходів на дотримання прав людини, який має розробити підходи ООН до оцінки нинішньої практичної ситуації із санкціями [7]. Примітно що для доповіді Спецдоповідача Раді з прав людини ООН власні коментарі надали режими комуністичного Китаю, Венесуели, Зімбабве, Ірану, Куби, Росії, Сирії [8], а також «незалежні неурядові структури» цих країн [9].

У той же час ЄС у повідомленні Спеціальному доповідачеві вказав, що обмежувальні заходи, які автономно вводить ЄС, відповідають міжнародному праву, включаючи зобов’язання, що випливають із міжнародного права прав людини, міжнародного гуманітарного права та міжнародного права біженців. Там, де фізичні та юридичні особи зазнають санкцій, додали дипломати ЄС, їх основні права поважаються, як того вимагають Договори ЄС та Хартія основних прав ЄС, включаючи права на належну процедуру юридичних осіб, зазначених у списку, відповідно до судової практики Суду Правосуддя Європейського Союзу [10].

У свою чергу «АРК» у поданні Спеціальному доповідачеві із вказаного питання вказала на підстави санкційної політики України з 2015 року як інструменту мінімізації російської агресії, протидії мілітаризації Криму, припинення міжнародних злочинів та систематичних порушень прав людини на півострові, в тому числі боротьби з утисками корінних народів, етнічних, мовних та релігійних груп [11]. У розміщеній на веб-ресурсах ООН позиції «АРК» для Спеціального доповідача ООН були описані правові та організаційні санкційні процедури України та окреслені перспективи вдосконалення санкційних механізмів [12]. Поки узагальнюючого звіту Спецдоповідача із цих питань у відкритому доступі немає [13], але у наступному варто очікувати посилення лобіювання недемократичними державами власної позиції щодо санкцій в ООН.

Джерела:

1. https://www.eurointegration.com.ua/news/2021/10/4/7128591/

2. https://eeas.europa.eu/topics/common-foreign-security-policy-cfsp/420/common-foreign-and-security-policy-cfsp_en

3. http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis64r_81/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&Z21ID=&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/EkUk_2017_2_7.pdf

4. https://curia.europa.eu/jcms/upload/docs/application/pdf/2017-03/cp170034en.pdf

5. https://www.dw.com/ru/кассационные-жалобы-по-делу-о-крымских-турбинах-siemens-отклонены/a-44228916

6. https://arc.construction/13312         

7. https://www.belta.by/interview/view/o-naznachenii-spetsdokladchikom-oon-i-negative-ot-sanktsij-v-uslovijah-pandemii-7255/

8. https://www.ohchr.org/EN/Issues/UCM/Pages/HRC48-report.aspx

9. https://www.ohchr.org/Documents/Issues/UCM/ReportHRC48/NGOs/submission-federation-trade-unions-belarus.pdf

10. https://www.ohchr.org/Documents/Issues/UCM/ReportHRC48/Other/submission-european-union.docx

11. https://arc.construction/12951

12. https://www.ohchr.org/Documents/Issues/UCM/ReportHRC48/NGOs/submission-association-of-reintegration-of-crimea.pdf

13. https://www.ohchr.org/EN/Issues/UCM/Pages/Reports.aspx