Олексій Плотніков, к.ю.н., міжнародне право

Борис Бабін, д.ю.н., міжнародне право

Ми в «АРК» дуже цікавимося всім, що пов’язане з водою в Криму і намагаємося ділитися нашим інтересом з широким загалом. Тож звичайно, що повз нашу прискіпливу увагу не пройшло повідомлення Слідчого комітету Росії про порушення кримінальної справи за фактом екоциду у вигляді «нанесення шкоди економічній, соціальній та екологічній обстановці Кримського півострова шляхом перекриття Північнокримського каналу» [1].

Щоправда, 24 серпня, коли ця новина з’явилася, ми не звернули на неї достатньої уваги, адже важко встигнути відреагувати на кожну екстравагантну фантазію російських державних органів щодо Криму. Проте після нової хвилі репресій окупаційної влади проти кримчан, в тому числі, насильницьких зникнень представників корінного народу [2], з подальшим пред’явленням ним надуманих та явно політично вмотивованих обвинувачень, поява інформації про можливість оголошення Меджлісу кримськотатарського народу терористичною організацією за законодавством держави-окупанта [3], змусили нас придивитися до російської кримінальної справи щодо екоциду трохи ближче. В цьому нарисі розглянемо звідки взялася ідея про кримінальну справу щодо екоциду, проти кого вона спрямована, та наскільки юридично обґрунтовані заяви Слідчого комітету Росії.

На цьому ресурсі ми вже розбирали що таке екоцид, і перспективи визнання його злочином в міжнародному кримінальному праві [4]. Коротко нагадаємо, що такого злочину як «екоцид» в міжнародному праві зараз не існує, хоча з недавніх пір ведеться активна експертна робота з його визначення [5]. Деякі види впливу на навколишнє середовище можуть розглядатися як елементи інших складів міжнародних злочинів.

Злочини проти навколишнього середовища фігурують в кримінальному законодавстві багатьох держав, проте термін «екоцид», і злочин «екоциду» міститься в кримінальних кодексах лише деяких країн, що колись входили до складу СРСР: Росії, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, України [6]. При цьому, «найстарший» кримінальний кодекс саме в Російської Федерації. Він був ухвалений ще в 1996 році, і стаття 358 (екоцид) була наявна вже в першій його редакції [7]. Більше того, визначення «екоциду», наприклад, в статті 441 Кримінального кодексу України [8] – це калька зі статті 358 Кримінального кодексу Росії. Тобто, Росія першою з усіх держав світу закріпила злочин екоциду в кримінальному законодавстві, і стала «зразком» для своїх сусідів.

Російські фахівці в галузі кримінального права [9] [10] пов’язують появу злочину екоциду в російському кримінальному кодексі з імплементацією Конвенції про заборону військового або будь-якого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року [11]. Цей документ часів Холодної війни забороняв воєнний чи інший вплив на довкілля як способу нанесення шкоди іншій державі. На нього і зараз посилаються фахівці при дослідженні можливості криміналізації екоциду в міжнародному праві, хоча зараз сам встановлений в 1977 році підхід виглядає застарілим. Не надто ефективною виявилася і криміналізація екоциду в російському кримінальному праві. Принаймні, за чверть століття між 1996 та 2021 роком за статтею 358 Кримінального кодексу Росії було порушено одну єдину кримінальну справу – щодо потрави малька лосося невідомими особами в колодязі на Камчатці в 2001 році. До суду ця справа не дійшла [12]. Іншими словами, до 2021 року норма про екоцид в кримінальному праві Росії була мертвою.

До її раптового оживлення доклав руку колектив, який називає себе «кримською робочою групою з оцінки шкоди, нанесеного півострову Україною» [13]. Саме ця група людей і звернулася в квітні 2021 р. до Слідчого комітету Росії та до ФСБ з заявами про порушення кримінальної справи за такими складами злочинів за російським законодавством як «теракт», «публічні заклики і виправдання терористичної діяльності», «організація терористичної спільноти і участь в ній», «організація діяльності терористичної організації і участь в її діяльності», «диверсія», «екоцид», «акт міжнародного тероризму». І якщо «терористичні» склади злочинів здавна є інструментом політичних репресій в Росії, то застосування складу злочину екоциду – це новація, звернення до якої, очевидно, пов’язане зі специфічними обставинами, викликаними припиненням постачання води Північнокримським каналом.

Не будемо зупинятися на доведенні того, що порушення кримінальної справи за статтею 358 Кримінального кодексу Росії є проявом політичного переслідування. Якщо б функціонери держави-окупанта дійсно так опікувалися захистом природи, то варто було б очікувати більш активної позиції, наприклад, щодо знищення природних пам’яток, які належать корінним народам в самій Росії [14], або екологічних лих в Криму [15]. Однак, реальні екологічні проблеми в Росії не викликають інтересу її Слідчого комітету, і по них не створюють робочих груп. Натомість, в екологічних проблемах окупованої території звинувачують «невстановлених осіб, що знаходяться на території України і виступають проти возз’єднання Криму з Росією».

Хоча автори цього тексту не претендують на роль виключних фахівців у галузі кримінального права, однак з точки зору звичайної логіки важко зрозуміти як особа може бути одночасно «невстановленою» та беззаперечно знаходиться на території України. Вже це формулювання з повідомлення російського Слідчого комітету виглядає як «призначення винних» заздалегідь, що порушує фундаментальний для кримінального права принцип презумпції невинуватості. Однак, будемо вважати, що авторам цього тексту просто не вистачає знань в галузі кримінального права, аби осягнути всі глибини російської кримінально-правової техніки. Повернемося до міжнародного права.

В повідомленні Слідчого комітету Росії заявляється, що ті самі особи діяли в порушення «положень Конвенції про заборону військового або будь-якого ворожого використання засобів впливу на природне середовище». Це формулювання викликає одразу три питання.

По-перше, яким чином фізична особа взагалі може порушити міжнародний договір, якщо він укладається державою, і зобов’язання по ньому несе держава? Якщо російські чиновники вважають, що мало місце порушення згаданої Конвенції з боку України, то вони мали б звернутися до її статті V, що встановлює механізм розв’язання спорів. Зокрема, держави зобов’язалися консультуватися один з одним в рамках ООН та за допомогою встановленої Конвенцією Консультативної ради експертів. Також є можливість подати скаргу до Ради Безпеки ООН. Однак, про скликання Консультативної ради експертів, звернення до Ради безпеки, або просто про спроби звернутися за консультаціями від Росії до України не відомо. Використання міжнародної конвенції для виправдання порушення кримінальної справи виглядає як чергова спроба держави-агресора спотворити міжнародне право.

По-друге, незрозуміло яким чином на підставі міжнародного договору можна порушити кримінальну справу. Не потрібно бути глибоким експертом в галузі карного законодавства аби прочитати статтю 14 Кримінального кодексу Росії, відповідно до якої злочином є діяння, що заборонене кримінальним кодексом. Це відповідає принципу «ніякого покарання без закону», що викладений, наприклад, в статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом». Принцип заборони покарання без вини – найбільш давній і очевидний принцип кримінального права, що має бути відомим студенту першого курсу юридичного факультету. Однак, здається, що російські слідчі шанують традицію політичних репресій значно більше, за законність.

По-третє, в Конвенції під впливом на навколишнє середовище розуміється використання будь-яких засобів, спрямованих на управління природними процесами. Проте перекриття Північнокримського каналу не є управлінням природними процесами. Навпаки, існування каналу – це вплив на природні процеси, а от припинення постачання по ньому води – це відновлення природного стану речей, що існував до побудови Каналу.

Можуть заперечити, що в повідомленні Слідчого комітету все ж згадується конкретна стаття Кримінального кодексу Росії, тож правові підстави для порушення кримінальної справи хоча б теоретично існують. Але з таким запереченням погодитися неможливо.

Справу порушено за фактом «шкоди економічній, соціальній та екологічній обстановці Кримського півострова». Проте склад злочину екоциду за російським кримінальним законодавством полягає в «масовому знищенні рослинного чи тваринного світу, отруєнні атмосфери або водних ресурсів, а також скоєнні інших дій, що здатні викликати екологічну катастрофу». Він не охоплює економічну та соціальну шкоду. Для таких видів злочинних посягань в Кримінальному кодексі Росії передбачені глава 22 (злочини в сфері економічної діяльності) та розділ IX (злочини проти суспільної безпеки та суспільного порядку). Стаття 358 не входить ані в главу 22, ані в розділ IX Кримінального кодексу Росії, тож за нею в принципі неможливо розслідувати злочини економічного чи соціального характеру.

Щодо «шкоди екологічні обстановці», яка може потрапляти під визначення «інших дій, здатних викликати екологічну катастрофу», така шкода описується як «зміни екосистем затоки Сиваш та його мілководних заток, а також стану популяцій тваринного світу». В повідомленні констатується, що «за останні шість років солоність Сиваша зросла в три рази. Популяції практично всіх видів тваринного світу, в тому числі тих, що занесені в Червону книгу Росії та Червону книгу Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів скоротилися, частину з них можна вважати такими, що зникли. Водно-болотні угіддя міжнародного значення «Центральний Сиваш» та «Східний Сиваш» втрачають своє природоохоронне значення».

Тут ми перервемо таке тривале цитування, і поставимо просте питання знов таки з теорії кримінального права, яку вивчають на першому курсі. В злочині виділяють так звану «об’єктивну сторону». Частиною об’єктивної сторони є причинний зв’язок між діянням і наслідками, що настали. Постає питання, а в чому тут наслідковий зв’язок між дією (перекриттям Північнокримського каналу) та наслідком, на який посилається Слідчий комітет Росії (зміна екосистем озера Сиваш, скорочення популяцій тварин)? Адже Сиваш існував і до побудови Північнокримського каналу, а звіри, риби, птахи і рослини животіли тут задовго до появи людини.

Якщо пристати до думки російських слідчих, то виходить, що вода в Північнокримському каналі потрібна, аби злити її в Сиваш, та напоїти диких звірів. Сподіваємося, що цього не станеться, адже потрапляння великої кількості прісної води до Сиваша, який природно відрізняється підвищеною солоністю, як раз і стане катастрофою для місцевої екосистеми.

І тут на підтвердження нашої позиції варто навести думку російських і кримських екологів. Слід відразу визнати, що за останні п’ять років на замовлення російського уряду екосистеми Сивашу більш-менш активно вивчали наукові співробітники Азово-Чорноморської філії Всеросійського науково-дослідного інституту рибного господарства і океанографії. Також це робили представники підконтрольних росіянам «Севастопольського державного університету», «Севастопольського відділення Державного океанографічного інституту ім. М.М. Зубова» та розташованого там саме «Морського гідрофізичного інституту Російської академії наук». І хоча мета московських замовників даних досліджень тепер стає очевидною, а також незважаючи на те, що ці дослідження з владою України та з її офіційними науковими узгоджені не були і тому вони як мінімум сумнівні в рамках вимог міжнародного морського і екологічного права, а також – виконані в установах, які перебувають під санкціями, їх все ж слід процитувати.

Наприклад, в публікації «Морського гідрофізичного журналу» 2019 року група вчених оцінює вплив Північнокримського каналу на Сиваш до 2014 року буквально так: «Східний Сиваш найбільш сильно постраждав від скидів прісної води. Більша частина акваторії соляного родовища багато років використовувалася в якості водойми для скидних вод з рисових полів. Під дією дніпровських скидних та дренажних вод деякі ділянки Східного Сиваша розпріснилися до 23 ‰, збільшення прісної складової в водному балансі Сиваша створило нові умови в середовищі існування зі зміною біологічного різноманіття та продуктивності водойми» [16].

Інші автори в іншій статті 2020 року того ж виданого в окупованому Севастополі журналу, стверджують наступне: «до 1969 року різниця рівнів моря в затоці Сиваш та в районі Генічеська була більш-менш стабільна», але пізніше, «з початком роботи каналу та надходженням великих обсягів прісних вод з сільськогосподарських угідь рівень води … значно зріс» [17]. Таким чином, навіть підконтрольні росіянам фахівці прямо визнають, що первинні екологічні умови Сиваша існували як раз до запуску Північнокримського каналу. І саме ті природні умови згадані автори в статті 2019 року називають природними, зокрема стверджуючи, що зараз «триває зростання солоності вод Східного і Південного Сиваша з поступовим наближенням до природної мінералізації затоки, яка існувала до запуску Північнокримського каналу» [16].

Також стаття у виданні «Екологічна безпека прибережної та шельфової зон моря» 2018 року констатує, що «на основі аналізу інформації про стан акваторії затоки Сиваш після перекриття Північнокримського каналу, припинення зрошуваного землеробства в північному Криму та відсутності скидання з полів зрошення (рисових чеків) великого обсягу прісних вод в затоку виявлено основні тенденції зміни його гідрологічного та гідрохімічного режимів в сучасних умовах, які поступово наближаються до природних» [18].

Таким чином, ті самі дослідження змін екосистем Сиваша, які швидше за все тепер буде використовувати в кримінальній справі Слідчий комітет, визнають, що нинішні зміни екосистем Сиваша – це не якісь нові трансформації, а саме повернення до природних умов водойми. Додамо, що інші автори публікації 2019 року в ростовському науковому виданні «Водні ресурси і середовище проживання» прямо вказують, що «зростання солоності води в східній частині затоки Сиваш в 2015-2017 роках сприяв розвитку зяброногих рачків» [19]. Очевидно, цьому рачкові, що розвивався в Сиваші тисячоліття та створив в результаті цього поклади цілющих грязей, вкрай не сподобалася б нинішня думку Слідчого комітету про «екоцид», тобто про те, що Сиваш нібито має бути знову опрісненим, із позбавленням нещасних зяброногих їх природного місця існування.

На цьому відступ у сферу природних наук можна було б закінчити. Але додамо, що згадані дослідники постійно підкреслюють, що екосистема Сивашу – це не басейн дніпровської води з одним краном, і що в цьому рівнянні є ще одна змінна – а саме Азовське море. Ними констатується, що екосистема Сиваша «протягом багатьох століть зазнавала великі зміни, пов’язані в першу чергу з періодичним руйнуванням намивають морем Арабатської стрілки» [20]. Згадана нами стаття «Морського гідрофізичного журналу» 2020 року вказує, що нинішня «перебудова екосистеми в Сиваші» «протікає на тлі природної мінливості основних складових водного балансу, однією з яких є водообмін з Азовським морем» [20].

При цьому наскільки на Сиваш впливає відсутність води в каналі та її відповідно наявність в Азовському морі – кримським і російським екологам сказати складно, оскільки море з Сивашем з’єднане природними протоками лише на підконтрольній Україні території. Природно, що виконуючи замовлення Слідчого комітету, згадані екологи не тільки не відвідували херсонський берег Сиваша та відповідні протоки, але навіть були обмежені «російськими прикордонниками» з дослідження його кримської частини [16]. Але щоб вивчити цю гідрологію і за підсумками розуміння реальної ситуації зробити прості практичні заходи для зниження солоності Сиваша (якщо це дійсно нібито потрібно) було б наприклад досить, обговорити ситуацію з владою України.

Також, наприклад, для російської «адміністрації» гіпотетично не становить особливих технічних зусиль перекинути води Азову до Східного Сивашу через Арабатську стрілку, яка на її окупованій частини в окремих місцях має ширину в 200 метрів піщаної пересипу. Хоча чи потрібно це робити в принципі – питання цілком відкрите, і ми навіть знаємо окремих зяброногих рачків, які явно будуть проти такого чергового рукотворного, штучного опріснення Сивашу. Але очевидно, що Росія, відповідаючи в ролі держави-окупанта як мінімум за частину екосистем Сивашу, і навіть активно досліджуючи ці екосистеми, не зробила нічого ні для обговорення ситуації з владою України, ні навіть для якоїсь самостійного зміни ситуації, наприклад шляхом зазначеної подачі вод Азовського моря до Сивашу.

Не менш безглуздим виглядає і твердження про те, що «перекриття Північнокримського каналу справило вплив і на якість питної води, що використовується для господарсько-питного водопостачання, оскільки перевищення гранично припустимих норм солоності та жорсткості негативно впливає на здоров’я людей». Не будемо повторювати відомий та підтверджений російськими джерелами факт, що вода з Північнокримського каналу не використовувалася для «господарсько-питного постачання», тож жорсткість і солоність води в ньому ніяк не пов’язана зі здоров’ям людей. Згадаємо лише, що злочин «екоциду» в російському законі визначається як «масове знищення рослинного чи тваринного світу». Сподіваємося, це просте невігластво російських чиновників, і вони все ж не вважають кримчан тваринами, рослинами, або іншими частинами дикої природи.

На завершення нагадаємо, що за міжнародним правом відповідальність за екологічний стан окупованої території несе держава-окупант. Якщо комусь в Росії хочеться знайти справжніх винних в численних екологічних негараздах в Криму, то шукати слід не серед «невстановлених осіб» на території України, а серед дуже добре відомих осіб, що знаходяться в Росії та в Криму. У зв’язку з цим, порадимо російським слідчим подивитися фільм «Крим: Зневоднення», що був створений за участі експертів «АРК». В ньому причини зникнення в Криму води та наслідки цього розібрані більш ніж докладно.

1. https://sledcom.ru/news/item/1603212/

2. https://arc.construction/19379

3. https://ru.krymr.com/a/rossiya-fsb-aksenov-medzhlis-repressii-aktivisty/31466297.html

4. https://arc.construction/16617

5. https://www.stopecocide.earth/faqs-ecocide-the-law

6. https://ecocidelaw.com/existing-ecocide-laws/

7. https://www.legislationline.org/documents/section/criminal-codes/country/7/Russian%20Federation/show

8. https://www.legislationline.org/documents/action/popup/id/16257/preview

9. https://cyberleninka.ru/article/n/ekotsid-kak-prestuplenie-protiv-bezopasnosti-chelovechestva/viewer

10. https://cyberleninka.ru/article/n/k-voprosu-ob-ugolovnoy-otvetstvennosti-za-ekotsid/viewer

11. https://treaties.un.org/doc/Treaties/1978/10/19781005%2000-39%20AM/Ch_XXVI_01p.pdf

12. https://www.elibrary.az/docs/jurnal/jrn2017_506.pdf

13. https://www.interfax.ru/russia/763878

14. https://newkhakasiya.online/news/ecology/27-08-2021/zolotodobytchikov-i-chinovnikov-obvinili-v-ekotside-korennyh-narodov-hakasii

15. https://arc.construction/534

16. https://mhiras.elpub.ru/jour/article/view/246?locale=ru_RU

17. https://mhiras.elpub.ru/jour/article/view/323?locale=ru_RU

18. http://ecological-safety.ru/repository/issues/2018/02/03/

19. https://docplayer.com/162823526-Sovremennoe-sostoyanie-populyacii-zhabronogogo-rachka-roda-artemia-leach-1819-v-vostochnoy-chasti-zaliva-sivash.html

20. http://ecological-safety.ru/repository/issues/2021/01/06/20210106.pdf