Борис Бабін, професор

Поточне триденне шоу «виборів до Державної Думи», які окупанти наразі проводять в Криму вже отримало юридичні та політичні оцінки, висловилися геть усі – від МЗС Франції, до Верховної Ради та Секретаря РНБО. А тому залишилося дослідити суто практичні обставини цього дійства, ті самі «цінні кадри» та «демократичні механізми», запозичувати які прибули найавторитетніші медпрацівники районних лікарень з Сербії та Венесуели. Я серйозно, це там така наразі потужна команда міжнародних спостерігачів працює. Основна специфіка таких «парламентських виборів – 2021», що істотно відрізняє їх від «попередніх серій» є ще глибше занурення агресором в Оруела. Бо наразі питання стає не в очевидних «результатах», а в масовості явища, за якою процедура «волевиявлення» все більше нагадує радянську, а скоріше – сучасну комуністично-китайську.

Бо «вибори» мають демонструвати не тільки «захмарне високий результат» партії Шойгу-Лаврова, де саме для Криму стоїть завдання «здати в закрома» мінімум 70% за неї, а вартими заохочення для «жонглерів та митців  виборчкомів» будуть вважатися цифри вище 85%. Але й «явку виборців» мають намалювати на рівні 70%. Бо на «виборах» 2016 року окупанти необачно зосередилися виключно на традиційних у самій РФ вкидах та малюванні «протоколів» та отримали проблему, коли кримчани, навіть «добровільно-примусово» узагалі не дійшли до «виборчих ділянок». Це питання наразі «успішно вирішують» за рахунок «електронного голосування» та через триденний «виборчий марафон», коли прикладом в п’ятницю 17 вересня за «голосування» своїх робітників «відповідав головою» роботодавець.

Крім того, «вибори 2021» відрізняє «масовість участі кандидатів», коли при очевидному тотальному малюванні «перемоги партії Путіна» у процесі беруть участь цілих 12 «політичних сил». Варто додати що цього разу «змішана модель» передбачає як чотири «мажоритарні округи» так й «регіональні партійні списки», які для півострову сформували усі «російські політичні партії». Зокрема й усілякі «демократичні». Звісно жоден з цих «списочників» ані до яких «парламентів» не дійде, але аналіз цієї «політичної масовки» (усього більше ста «кандидатів в депутати») є цікавим з точки зору «соціології еліт» окупантів. Звісно значну частину «списків опозиційних сил» становлять зовсім випадкові персонажі, та при цьому кількість не-кримчан за зрозумілих підстав там є дуже високою.

Але вкрай примітно що із цієї сотні майбутніх фігурантів санкційного списку вдалося знайти цілих трьох кримських татар, при чому один з таких «кандидатів», комуніст та колишній функціонер сільради у Приморському Таїр Абдувалієв, лідер “кримського списку” у «Комуністів Росії» йде на “вибори” з миру іншого, адже він помер у серпні. Інший цілком непрохідний «регіональний лист» «Партії росту» очолює Гірей Бекіров, вкрай цікавий персонаж, що спеціалізується на міжнародній торгівлі двоокисом титану та очолює «Асоціацію підприємців Республіки Крим та міста Севастополя». Та хоч віртуальні шанси отримати «мандат з барського плеча» мав би Еміль Арпатли, верхнє обличчя «кримського списку» партії «Родіна», водій та брат цілого «заступника міністра промислової політики». Мав би, якщо його «вибори» були в самій РФ, де для «Родіни» іноді малюють міноритарні прохідні бали. Для Криму у Арпатли, що вже декілька раз «волонтерить кандидатом» за дорученнями брата на різних «виборах» шансів звісно абсолютний нуль.

Я спеціально зупиняюся на усіх виявлених кримськотатарських «кандидатах» щоб висвітлити «нову кримську нормальність» – кримських татар, навіть колаборантів, тепер окупанти не бачать навіть у ролі декорацій у «владних кабінетах». Звісно кримських татар, зокрема тих не чисельних «друзів Кремля» що вісім років загравали з російськими спецслужбами, нема ані у «списках» «Єдиної Росії», ані навіть у складі «республіканської та севастопольської міської виборчих комісій». І тому замість аналізу кого там немає, варто пробігтися по тим, хто там є.

Нагадаю, що як у самій РФ, так й особливо у окупованому нею Криму статус «депутата Держдуми» є чимось дуже відірваним від «реальної влади», і ключовим завданням «депутату» є не стільки якась участь в управлінських процесах, скільки роль високооплачуваного статиста, бо російський парламент, як загальновідомо, це не місце для дискусій.

Додам що одним з факторів, що зробили «токсичними» для самих окупантів «обраних депутатами» у 2016 році Наталю Поклонську та Руслана Бальбека було те що ці заведені суто з пропагандистською метою в Думу персонажі всерйоз сприйняли свій «мандат» як форму «участі у кримській політиці» та пробували з ним «вирішувати у регіоні управлінські питання». Характерно що навіть «мажоритарники» за такою моделлю є дуже відірваними від свого «округу» особами і там мають практично нульові «управлінські повноваження». Хто мені не вірить то нехай подивиться «карту виборчих округів півострову» з якої все стає зрозумілим. Адже російські керманичі «нарізають мажоритарку» завідомо таким шляхом щоб “округ” не мав ознак якоїсь цілісної території. Прикладом, усі три наявні «19, 20 та 21 округи Республіки Крим» мають у своєму складі клаптик центру регіону, Сімферополя та «збірну солянку» з територій півострову. Спробувати «засівати» такий «округ» чи на ньому «запам’ятатися виборцю» геть нереально. Та у такий системі це верховній владі РФ й не потрібно адже ніякого реального зв’язку між «виборцем та депутатом» у її системі координат не лише не існує, але й не повинно існувати, навіть для цілком лояльних режиму діячів.

Через «мажоритарні округи» «мандат» намалюють нинішньому «депутату Держдуми», колишньому керівникові «Кримської правди», члену «Партії регіонів» та «кримському депутату» Костянтину Бахареву. Два інших «мажоритарники» будуть новими, це Олексій Черняк, наразі «кримський депутат» а у минулому багаторічний функціонер кримської Верховної Ради, та Леонід Бабашов, також наразі «кримський депутат» який до 2014 року «займався бізнесом». Ці персоналії стали традиційним «компромісом» між двома «найкращими друзями» з «керівництва Криму», Аксьоновим та Костянтиновим і повторюся їх роль у «російській владі» буде насамперед ритуальною. Вони туди делегуються «Високими Договірними сторонами» кримської злочинно-корупційної хунти суто за принципом «так не діставайся ж ти конкуренту».

У єдиному севастопольському «мажоритарному окрузі» «мандат» отримає Тетяна Лобач, що збудувала до 2014 році кар’єру у «Партії Регіонів» на рівні балаклавської районної влади. Наразі Лобач «очолює» севастопольську «фракцію» путинської партії та її ритуальне «возвишення» до нового рівня фейковості подібно до ситуації Черняка та Бабашова.

Порівняно із «мажоритаркою» дуже цікавою, як не дивно, стала ситуація з кримсько-севастопольським «регіональним партійним списком» «Єдиної Росії». Його традиційно для відповідного дійства «очолили» «глава Криму» Аксьонов та «губернатор Севастополя» Развожаєв. Очевидно що ніякого «мандату» ці «молодші брати» Шойгу-Лаврова за підсумками «посівної» не отримають та передадуть його «надалі по шерензі».

Водночас, як вказане вище, півострів як «сіра зона», із відсутністю реального політичного життя, чітким розподілом на кримчан та колонізаторів та відсутністю будь-яких непідконтрольних медіа і спостерігачів обраний російською владою для максимальної «скрутки голосів». Та саме це серед іншого дає саме «кримському регіональному списку» великі шанси стати «потужним джерелом мандатів Єдиної Росії». Наразі у ньому вісім позицій, де наступний номер, крім означених «хрещених батьків», це Михайло Шеремет, подільник Аксьонова із «Російської єдності» та «командувач ополченням» у 2014 році. Наступним «вершником апокалипсису» йде Леонід Івлев, особа що у 2014-2015 роках була делегована в Крим агресором для «організації виборів» в якості «голови виборчої комісії»; тепер вочевидь пан Івлев хоче «відійти від справ» на думській синекурі.

П’ятим номером записаний севастопольський «регіонал» Дмитро Белік, якій наразі вже числиться «депутатом Державної Думи». Якщо «математично-художні апетити» «виборчих комісій» півострову будуть «на заданому показникові» то саме ці троє «списочників» скоріш за все точно “дійдуть до Думи”. Та якщо апетити «володарів ілюзій» сягнуть більше 70% для «ЄдРа», то «мандати» може отримати й «зона ризику» а саме «сьома» Лариса Мельник та «восьмий» Георгій Мурадов.

Ці особистості є настільки одіозними, що їх «боротьба за мандат» заслуговує на подвійний попкорн. Адже для пані Мельник як для нинішньої керівниці «севастопольського відділення» «Загальноросійського народного фронту», як для пожиттєвої «громадської активістки», як для діяча «Українського вибору» Медведчука напереддень початку окупації, для фігуранта скандалів із фейковою освітою в Київському держуніверситеті, та як для очевидного недорогого протеже усіх спецслужб, які тільки не працювали у місті-герої з 1992 року, “крісло у Держдумі” є нечуваною «посмішкою долі». Водночас для професійного гебіста Мурадова, який з 2014 року прагнув отримати в РФ роль «головного у питанні міжнародного визнання російського Криму», перспектива наразі отримати роль «старшої думської кримської ляльки», яку до того мав виконувати «чарівний дует» Руслана Бельбека та Наталі Поклонської стає відвертим знущанням. Гірше якого може стати тільки одне – залишитися й без цього «мандату», та ще й на користь Мельник яка «невідомо звідки взялася у останню мить».

Хоча тут зі «джерелом кадрів» як раз все зрозуміло та експерти «АРК» вже писали про конкуруючи групи російських спецпризначенців з освоєння коштів «федерального замовлення» на «міжнародне визнання» замаху на анексію. Та оскільки у Мурадова з цим наразі все погано, його тепер успішно підсиджують конкуренти, й не випадково та сама Мельник у 2021 році не вилазить із російської пропаганди зокрема із розповідями про «крах «Кримської платформи» у Києві». То ж залишається здогадуватися, чи не підведе Мельник у Думі того, хто її переконливо порадив наразі до «включення у список». Та ще подивимося, кому саме віддадуть свої «призові місця» у Думі «глава Криму» та «губернатор Севастополя», бо там не повністю автоматичний перехід «чарівної палички». Тому «свято демократії» у орвелівському колгоспі плазунів, на який наразі агресор перетворив Крим, триває.