Тотальний занепад, який принесла Росія в окупований Крим, торкнувся усіх сфер народного господарства. Дивовижне вміння знищувати усе, що вдалося напрацювати за роки, стало візитною карткою «русского мира». Не оминуло це лихо й рибне господарство Криму, яке за до 2014 року було перспективною галуззю та приносило значні прибутки до бюджету півострова. До замаху на анексію у кримських водах вчені фіксували 114 видів риб зі 193, які мешкають в Чорному морі. Також за існуючими даними, до 2014 року в Криму працювали понад 600 риболовецьких суден та 89 приватних і 12 державних підприємств галузі [1]. Ця галузь економіки охоронялася державою та місцевими екологами і була захищена спеціальними програмами, які передбачали відновлення ресурсів. У якості прикладу слід навести Державну цільову економічну програму розвитку рибного господарства на 2012–2016 роки [2].

На сьогодні в Україні, як і в кожній цивілізованій державі також є відповідна Стратегія розвитку рибного господарства на період до 2023 року. Однак, на превеликий жаль держава не може реально впливати на ситуацію з рибним господарством на тимчасово окупованому півострові, яка сьогодні катастрофічна, оскільки повністю керована Росією. Визначити масштаб цієї катастрофи та її значення для України спробує кандидат юридичних наук, доцент Віктор Філатов.

Одразу ж після спроби анексії, держава-окупант почала діяти вже перевіреними методами – максимально вижимати усе можливе з окупованих територій. Рибне господарство стало однією з перших галузей, яка відчула такі методи на собі. До 2014 року статистика вилову риби в Чорноморському басейні була достатньо стабільною. Щороку виловлювали близько 30 тисяч тон риби. З 2014 до 2017 року ця цифра збільшилася до 90 тисяч тон. На сьогодні більш свіжої статистики немає у відкритому доступі, але відповідні темпи можуть свідчити тільки про збільшення обсягів вилову риби. По суті це варварство, оскільки такі обсяги загрожують знищенням популяції окремих видів риб.

Так діють тільки загарбники, які взагалі не зацікавлені в тому, щоб ця галузь господарства розвивалася і приносила стабільний прибуток. Насправді така політика є визнаною для Росії, про що свідчать численні висловлювання чиновників та науковців держави-агресора. Зокрема, у 2018 році президент Академії наук РФ Олександр Сергєєв заявив, що «ми стали власниками таких багатств, що видобуваються й видобуваються» [3]. Така фраза вказує на повну некомпетентність та споживче ставлення Росії до Криму. Для України та мешканців тимчасово окупованого півострова це реальна загроза стратегічного значення, яка у майбутньому може мати незворотні наслідки для екосистеми півострова.

Слід наголосити, що збільшення обсягів вилову риби призвело до зростання кількості суб’єктів господарювання, які отримали за роки окупації відповідні «дозволи». При чому аналітичні дослідження показують, що зростання кількості підприємців відбулося не за рахунок кримчан, а за рахунок російських компаній, які отримали дозволи від «органів влади РФ» [3]. Тобто, ми переконуємося в тому, що Росія не зацікавлена в розвитку економіки півострова та підвищення рівня зайнятості місцевого населення. Для держави-агресора набагато важливіше задовільнити інтереси власних олігархів, які фінансують чинний політичний режим. Наприклад, серед тих, хто отримав «дозвіл» на вилов риби можна побачити ТОВ «Крим-ресурс» засноване у січні 2015 року ТОВ «Мангуст» із російського міста Курган, а засновниками ТОВ «Великий Крим» у липні 2015 року стали двоє мешканців Чечні. Це додаткове свідчення політики Кремля, яка обслуговує інтереси окремих кланів.

Вилов риби такими суб’єктами відбувається з грубими технічними порушеннями, що постійно фіксують українські фахівці. Так, за даними моніторингової групи «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень», промисловий лов риби біля узбережжя окупованого Криму в Чорному і Азовському морях ведеться шляхом масового прибережного тралення групами сейнерів до 10 суден одночасно.

Ці сейнери йдуть уступом один до одного на відстані декількох сотень метрів, і фактично виконують суцільну зачистку кримського узбережжя від Керчі до Євпаторії (придонне тралення активними різноглибинними тралами), починаючи зі 100-200 метрів від берега [4]. В державах, які дбають про збереження і відтворення морських ресурсів такі способи вилову риби просто заборонені, а владою встановлені суворі фінансово-економічні санкції для риболовних компаній. Проте, для держави-агресора це напевно звичайна практика, яка апробована на багатьох захоплених нею територіях.

Для України таке варварство має дуже значні негативні економічні наслідки, адже після 2014 року державі довелося скоротити обсяг виловленої риби й морепродуктів в Азовсько-Чорноморському басейні з 220 до 90 тисяч тон на рік. Це вплинуло на обсяги імпорту, який збільшився до 300 тисяч тон на рік. Така ситуація для держави має два основні негативні аспекти. По-перше, зменшилася кількість підприємців, які працювали в галузі рибного господарства, а це втрата податків та робочих місць. На сьогодні галузь по суті перебуває в стані кризи.

По-друге, імпорт призводить до зменшення кількості споживання риби. На даний час цей показник складає 9-14 кілограмів на рік. Хоча за даними ВООЗ цей показник має становити не менше 20 кілограмів [5]. Тепер очевидно, що окупація Криму стала трагедією не тільки для місцевого населення, а й для усієї України, оскільки в державі усі показники є взаємопов’язаними, і проблеми в одній галузі народного господарства миттєво знаходять своє відображення в іншій сфері.

До 2014 року в Криму, українська влада активно вирішувала проблеми системного забруднення моря промисловими викидами з рік; зменшення обсягів надходження прісної води у Чорне море; появи, через зміну погодних умов, колоній нової морської фауни, які загрожують балансу всієї екосистеми Чорного моря; зменшення рибних запасів, у тому числі цінних і унікальних порід риб. Однак, після початку окупації вирішення цих проблем стало не можливим. Росію вони взагалі не цікавлять, адже з 2014 року вона займається виключно мілітаризацією та колонізацією півострова, яка забруднює кримське узбережжя (особливо це стосується відновлення об’єктів зберігання ядерної зброї). Зазначимо, що окупанти мають дуже специфічну рису: створювати ризики для Чорного моря навіть там, де їх не повинно бути. Наприклад, українські фахівці говорять про значну шкоду кримському узбережжю внаслідок будівництва моста через Керченську протоку, а також траси «Таврида» [6].

Скоріш за усе, держава-агресор не планує в майбутньому нести відповідальність за забруднення Чорного моря та знищення цієї галузі народного господарства. Необхідно згадати і про деякі інші чинники, які опосередковано впливають на рибне господарство в окупованому Криму. Перш за усе це стосується: системного проведення військових навчань з порушенням норм природоохоронного законодавства; послаблення охорони території та узбережжя внаслідок застосування недосконалого російського законодавства; неконтрольованої забудови кримського узбережжя інфраструктурними об’єктами [7].

За таких умов не потрібно ждати довго. Росія просто знищить усю екосистему півострова за найближчі роки. Для того аби мінімізувати ризики Україна намагається використовувати усі можливі правові засоби, виходячи з безперечної територіальної цілісності. Так, на початку поточного року набули чинності ліміти й прогнози на вилов біоресурсів у водоймах України на 2021 рік [8]. Звісно, що ці ліміти набагато менші за реальні обсяги непідконтрольного Україні вилову в тимчасово окупованому Криму. Але держава мусить використовувати доступні засоби впливу на ситуацію, які мають отримати міжнародну підтримку.

При цьому Росія у звичній для себе манері намагається створити ілюзію розвитку галузі. Нещодавно було заявлено про «державну підтримку галузі рибного господарства», яку у 2021 році отримають 10 суб’єктів. На думку окупаційної «влади» це дасть змогу продовжити нарощування обсягів добичі морських біоресурсів та їхньої переробки, а також сприятиме модернізації основних фондів компаній [9]. Тобто, про те, щоб відновлювати ресурси, використовувати їх раціонально взагалі не йдеться. Для України це ще один привід замислитися над пришвидшенням темпів деокупації Криму.

Наслідки занепаду рибного господарства вже зараз відчуває на собі місцеве населення. Кримчани говорять про те, що розплодження риби майже не здійснюється. В цей же час відчувається дефіцит риби на прилавках кримських ринків та магазинів. З’їздити на рибалку тепер також майже не можливо тому, що більшість водойм використовуються на платній основі, а доступ до решти – для місцевого населення закритий.

До того ж, майже уся виловлена риба реалізується не на півострові, а вивозиться в Росію. В окупованому Криму частіше зустрічається риба, яка привезена з Кубані. Внаслідок високих цін на транспортування і вона майже не доступна для місцевого населення [10]. Тому в умовах окупації показник споживання кримчанами риби стрімко зменшився, що неодмінно позначиться на їхньому здоров’ї. Це стає масовим позбавленням кримчан їх фундаментальних прав людини, включно із правом на розвиток, який відбувається з політичної волі Кремля. Сьогодні Україна має протистояти йому на рівні міжнародно-правових інстанцій.

Окремою проблемою рибного господарства окупованого Криму є доступ до морських природних ресурсів звичайних громадян. Мова йде про кримських рибалок, які щороку у жовтні-листопаді отримували непогані прибутки від продажу риби. Сьогодні вони несуть збитки, оскільки майже втратили ринки збуту. До спроби анексії 90 % виловленої риби постачалися на материкову частину України, а решту купували українські та іноземні туристи. На даний час ці ринки недоступні, а для внутрішнього споживання такі значні обсяги не потрібні. Зазначимо, що російський ринок не надто радий кримському товару. Зокрема, чиновники від Кремля наголошують, що поставки кримської продукції можуть привести до затоварювання ринку, що призведе до зниження вилову власне російськими компаніями, які будуть нести збитки [11]. Тобто виходить, що держава-агресор переймається лише про власних підприємців, а кримські рибалки їх взагалі не цікавлять. Ось така собі «любов по-російськи»: скрізь говорити про «цінність Криму для Росії», і паралельно приводити його до повного занепаду.

Додатковим підтвердженням цього є те, що не дивлячись на відсутність належного ринку збуту риби в тимчасово окупованому Криму, Росія дозволила власним підприємцям заполонити кримські ринки рибою з Новоросійська та Кубані. Зокрема, російський рибопромисловець Юрій Атанов, який лобіює недопущення кримської риби в Росію, сам налагодив поставки продукції на півострів. Проросійські маріонетки в Криму надали цьому підприємцю усі необхідні «дозволи», і тепер кримські рибалки взагалі опинилися у складній ситуації та змушені істотно знизити обсяги вилову [12].

До цього варто додати проблему бюрократії, яка зведена російською «владою» до найвищого рівня. Так, для «отримання дозвільних документів російського зразка», для замовлення нової упаковки та для переходу до «нових санітарних стандартів» потрібен колосальний час, що в період вилову хамси просто не припустимо. Внаслідок бюрократії відбувається штучне затягування часу, і багато рибалок просто змушені уходити з бізнесу. Окрім цього, кримські риболовні компанії позбавлені субсидій, які російська «влада» надає суб’єктам підприємницької діяльності, що представляють галузь рибного господарства. Така ситуація унеможливлює будь-яку конкуренцію [13].

Звісно, що у таких умовах в тимчасово окупованому Криму активізувалися браконьєри, які становлять значну проблему для рибного господарства півострова. Вони працюють «під дахом» кримських «чиновників», які покривають усі їхні правопорушення. Ця проблема вже настільки гостра, що про неї говорять навіть місцеві підконтрольні загарбникам медіа. Так, у цьому році виявлено групу браконьєрів, у яких вилучено понад тонну риби. Вони використовували заборонені засоби вилову риби, не маючи при цьому жодних дозвільних документів [14].

У 2019 році російськими «прикордонниками» були також затримані особи, які незаконно ловили на Арабатській стрільці піленгас, використовуючи незаконні знаряддя вилову риби [15]. Насправді, це лише ті браконьєри, які скоріш за усе не поділилися зі своїми «кураторами». Левова частина їхніх «колег» спокійно виходить в море з Криму щодня, і про них ви не почуєте в жодному випуску новин. Поряд з цим російська «влада» намагається створити ілюзію, що усі порушники рибальства на Чорному, Азовському морі та Сиваші з материкової України. Усі пам’ятають затримання у квітні цього року в Криму українського риболовного судна, яке мало усі дозвільні документи і знаходилося в межах морських вод України, визнаних усім світом [16].

Розвитку браконьєрства сприяє тотальна корупція окупаційної «влади», яка не оминула і рибне господарство. На цій проблемі варто зупинитися окремо. Підкреслимо, що одразу ж після замаху на анексію півострова, кримські «чиновники» встановили плату за вилов риби в Чорному морі. На той час сума була еквівалентна двом тисячам гривень. Кримські рибалки почали скаржитися українські владі, але після остаточного встановлення Росією контролю над півостровом, такі скарги втратили ефективність [17]. У подальшому корупція стала нормою життя для представників рибного господарства півострова. Більш свіжим прикладом такої корупції є події цього року, коли кримські рибалки погрожували перекрити трасу для того, щоб «влада РФ звернула увагу на їхні проблеми».

Йдеться про «встановлення квот» на вилов риби. За словами представників галузі, відповідні «дозволи» видають виключно за хабарі «своїм» людям в Ростові. Кримські рибалки мають достовірну інформацію, що є негласне розпорядження видавати такі «дозволи» на лов у Криму тільки російським компаніям, а кримчанам не видавати. На цей час «влада» тимчасово окупованого півострова не відреагувала на звернення кримчан [18], обмежуючись гучними заявами [19]. По суті відбувається системне та цілеспрямоване знищення галузі, яка була дуже прибутковою та дозволяла місцевому населенню непогано жити і платити державі усі податки.

На думку багатьох аналітиків, стан рибної галузі є прямим доказом того, що рибне господарство є частиною політики РФ, яку вона реалізує як у стосунках з материковою Україною, так і у ставленні до окупованого півострова. Досліджувана нами галузь господарства дозволяє кримчанам хоч якось себе прогодувати, але держава-агресор робить усе можливе, щоб і ця галузь стала збитковою і повністю зникла [20]. Це ще раз доводить тезу про те, що Крим потрібен Росії тільки як військова база, яка має геополітичне значення для Кремля. На політичну природу проблеми вказує і питання водопостачання Криму.

Від моменту перекриття Північнокримського каналу російська «влада» постійно звинувачує Україну в проблемах рибного господарства півострова. Дійсно, окремі господарства переорієнтують свою діяльність, а деякі взагалі вийшли з бізнесу. Однак, Кремль чомусь не говорить про те, що окупаційна «влада» не передбачила жодних компенсацій для представників рибної галузі Криму, а навпаки стала завалювати ринки рибою з регіонів самої Росії [21]. Це підтверджує, що окупанти й не збирались нічого робити для місцевого населення.

Підводячи підсумки зазначимо, що ситуація, яка склалася в галузі рибного господарства окупованого Криму є майже катастрофічною. По суті галузь знаходиться на межі повного зникнення, і Україна, на жаль, дуже обмежена у формах впливу на окупаційну «владу». Знищення галузі загрожує економічними наслідками, які вже сьогодні відчувають на собі кримські рибалки. Не даремно багато з них вже висловлюють наміри поїхати працювати в Африку, де вони принаймні зможуть отримувати достойну заробітну плату за свою роботу.

Вчені говорять про те, що Крим поступово втрачає статус аграрного півострова, і знищення рибного господарства є лише частиною глобальної проблеми. Складність ситуації полягає в тому, що після деокупації Криму буде майже не можливо відновити цю галузь, оскільки відтворення морських ресурсів – це справа не одного десятиліття. У поєднанні з екологічними проблемами Чорного моря, вирішенням яких Кремль не переймається, відновлення рибного господарства взагалі стає примарною ідеєю. Політика Росії тут зрозуміла: вона намагається максимально використати наразі усі ресурси, і залишити після себе зруйновану галузь. Тому, сьогодні для України пріоритетним питанням стає вироблення стратегії перешкоджання такому варварському господарюванню задля збереження популяції риби для наступних поколінь.

Джерела:

1. https://www.radiosvoboda.org/a/rybolovnyy-flot-v-crimea-krtv/30663247.html

2. Про затвердження Державної цільової економічної програми розвитку рибного господарства на 2012–2016 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1245. Урядовий кур’єр. 2011. № 243.

3. https://www.blackseanews.net/read/140351

4. https://novynarnia.com/2020/10/29/vydobutok-ryby/

5. https://agropolit.com/news/8047-za-aneksiyi-krimu-ukrayina-v-25-razi-skorotila-vilov-ribi-ta-moreproduktiv

6. https://www.mfaua.org/uk/projects/nezakonne-vydobuvannia-pryrodnykh-resursiv-u-krymu-chastyna-2-morske-vydobuvannia

7. https://krymsos.com/doslidzhennya-stanu-dovkillya-v-krymu-najgolovnishe/

8. https://ua.interfax.com.ua/news/economic/721593.html

9. http://agrotime.info/bolee-desjatka-rybnyh-hozjajstv-kryma-p/

10. https://ru.krymr.com/a/s-ryboy-v-krymu-beda/30741541.html

11. https://ua.krymr.com/a/26710209.html

12. https://ru.krymr.com/a/26708979.html

13. https://www.kerch.com.ru/articleview.aspx?id=42328

14. https://mvdmedia.ru/news/operativnye-novosti/v-krymu-u-pyati-brakonerov-izyato-okolo-tonny-nelegalno-vylovlennoy-ryby/

15. https://gorod24.online/crimea/news/92357-nezakonnyiy__lov_pilengasa.html

16. https://ua.krymr.com/a/news-krym-fsb-zatrymannia-ukrainskykh-rybalok/31216598.html

17. https://ru.krymr.com/a/25357067.html

18. https://ru.krymr.com/a/news-krym-rybaki-gotovy-perekryvat-trassu/31369684.html

19. https://arc.construction/18814?lang=uk

20. https://ru.krymr.com/a/26917666.html 21. https://otr-online.ru/news/ribhozyaistva-krima-na-ppart-71980.html