Німецькі медіа сьогодні анонсують урочистий запуск багатостраждального «Північного потоку – 2» на 23 серпня, тобто на дату проведення в Києві саміту «Кримської платформи». Загалом прагнення росіян утворювати, в рамках реагування на саміт, власний антиукраїнський інформаційний порядок денний було очікуваним. Упевнений, що “до річниці” української Незалежності там підготовлене для нас ще низку подібних «подарунків». Про це пише на своїй сторінці у Facebook доктор юридичних наук, професор Борис Бабін.

Прикладом таких, як нещодавно знятий у Євпаторії «режисерами» Бріусом та Васербаумом «кінофільм» «Сонцепек» про «звірства українських нацистів» у Луганську та про «рятівників росіян» з числа «вагнерівців». Цей «кіношедевр», за ступенем «розлюднення» українців та рівнем знятого (із очевидним знанням його авторами справи) «кривавого місива з мирних російських дітей» на сьогодні аналогів у світі здається, не має. Він був кинутий у російський прокат всередині серпня, але саме на цих вихідних буде прокручуватися на ключових російських федеральних телеканалах, безкоштовно, для «глибинного мудрого народу».

Вкрай символічна для розуміння майбутнього півострову «кінодіяльність» бріусів в окупованому Криму звісно не дивує. Але «здатність до прагматичних компромісів» німецьких політиків, що наперед день запуску «потоку» прямують до Москви за чимось суто матеріальним, а потім ще відвідують Київ задля «поширення доброго слова» та «щирих обіцянок» певною мірою могла б вражати. Адже доволі парадоксально відряджати до «Кримської платформи» делегатів високого рівня, надавши при цьому росіянам можливість у той самий день символічно підкреслити ступінь свого впливу на сучасні європейські уряди. Втім і це мене не дивує, якщо дослідити європейський нафтогазовий хеппенінг у його інших вимірах.

Прикладом – в рамках екологічної катастрофи 7 серпня у Новоросійську. У нас цілком непоміченим стався нещодавній розлив нафти на тамтешньому терміналі «Каспійського нафтового консорціуму». Ця серпнева пляма ста тон нафти із площею в вісімдесят п’ять кілометрів вже тиждень пливе повз Анапу та Тамань до кримського берега при цьому звісно ніхто з американських (Chevron) та італійських (Eni) співвласників «консорціуму» не обтяжує себе навіть імітацією занепокоєння. А сам «консорціум» до речі не так далекий за своєю природою від «потоків», бо його мета – це транспортування казахської нафти («КазМунайГаз») до морського порту.

Про цікаві пригоди «КазМунайГазу» на акваторії Азову я ще якось напишу окремо, а наразі завважу лише одне. Європейська агенція довкілля (ЕЕА), офіційний орган Євросоюзу, учора офіційно відмовилася, на вимогу європейських громадських організацій, зокрема й «АРК» навіть просто розпочати розслідування цього інциденту. Який, через замкненість моря та масштаби розливу серед іншого прямо загрожує довкіллю не лише окупованого Криму, але й членів ЄС – Румунії та Болгарії. І тут, на відміну від «потоків» нічого про «диверсифікацію ринку» або про «потребу скорочення викидів» на виправдання євро чиновників не напишеш, ситуація, м’яко кажучи, прямолінійна. Брудний нафтовий кеш.

Чи свідчить це все про поточну та майбутню шалену активність росіян в рамках забезпечення їх агресії проти цивілізованого світу? Звісно.

Чи зменшує це значущість та прогнозовані результати «Кримської платформи»? Дуже навряд чи.

Бо Росія у відповідному марафоні програвала та програє головне – ідеї, сенси та цінності. Яких не замінить та не змінить товщина умовної пачки нафторублів у кишенях умовних канцлерів чи європейських клерків з «екофрендлі-офісу» на Новій Королівській площі Копенгагену.

Бо канцлери змінюються, нафторублі кудись зникають, але ідеї цивілізованого світу залишаються.

Прикладом, щось мені підказує, що низка шановних учасників «Кримської платформи» ніколи б не поїхала у серпневий Київ. Якщо б не ті принципові, ціннісні питання, які там наразі анонсовані. Без участі в публічному обговоренні яких цим шановним учасникам буде важко потім посилатися на власну цивілізованість. Навіть за умов їх, м’яко кажучи, прохолодного відношення до України.

Ми живемо у цікавому та дуже непростому світі, у якому загальні декларації прав та атлантичні хартії у “грі в довгу” перемагають пакти Молотова-Ріббентропа.

У якому публічне може перемагати кулуарне, а світ – боротися із тінню.

Ну а після того, як останній делегат установчого саміту «платформи» вечором 23 серпня залишить «Парковий» нас звісно чекає багато цікавого.

Саме у публічній сфері. Не перемикайтеся.