У липні 2021 року російські окупаційні структури провели в Криму декілька заходів, вочевидь реагуючи на анонсовані Україною зустрічі «Кримської платформи» та й на схвалення закону України «Про корінні народи» щодо кримських татар, караїмів та кримчаків. Зокрема 2 липня до Сімферополю прибули голова Комісії Громадської палати Росії з гармонізації міжнаціональних та міжрелігійних відносин Володимир Зорін та президент «Євразійської академії телебачення та радіо», «відомий російський продюсер та режисер» Валерій Рузін.

«Високі московські гості» відвідали проведене «Громадською палатою Республіки Крим» «спільне засідання» щодо «ролі громадянського суспільства у гармонізації міжнаціональних та межрелігійних відносин». В якості «громадянського суспільства» залучили, прикладом, керівника «Української громади Криму» Анастасію Грідчіну, яка не тільки активно пробує виступати із проросійською риторикою на міжнародних заходах та при цьому відмовляє українцям у етнічній самобутності [1], але й очолює «комісію» зазначеної «громадської палати». Також від «неурядового сектору» виступав власне «голова громадської палати» Олександр Форманчук [2], колишній завідувач ідеологічного відділу Кримського обкому радянської Комуністичної партії.

На заході, як поспішила повідомити читачам «офіційна газета Державної ради Республіки Крим» «Кримскіє ізвєстія» обговорювали «кримськотатарський націоналізм», що нібито був на півострові до 2014 року. Пан Форманчук «із глибоким володінням проблематикою» зазначав, що він вважає нинішній період історії Криму «найспокійнішим, за виключенням радянського, але тоді на півострові не було кримських татар» [3].

Але, крім спогадів про власне спокійне життя ідеолога комуністичної партії, що й здійснила геноцид кримськотатарського народу, пан Форманчук також запропонував утворити, в якості протидії «Кримській платформі», таку собі «Кіммерійську платформу» та провести на півострові «кіммерійський діалог культур», щоб «нейтралізувати чисельні екстремістські спекуляції навколо Криму». Таку ж саме «проривну ідею» висунув на заході й Валерій Рузін, а кримськотатарський колаборант Чингіз Якубов запропонував в якості майданчику для майбутніх «кіммерійців» підконтрольний окупантам «Кримський індустріально-педагогічний інститут». Продовжуючи дискусію про часи стародавнього світу пан Рузін також запропонував «утворити Асамблею народів Керкінітиди, яка увійшла б в Асамблею народів Євразії» [4].

Вказані ініціативи були саркастично оцінені українськими журналістами [5] та поки широкого поширення у російській пропаганді не отримали. Можливо хтось у Москві довідався, що класична спроба російських спецслужб пограти у «підміну назв» (як колись КДБ СРСР це зробило з Катинню та Хатинню) наразі зіграла з ініціаторами злий жарт. Адже, прикладом, англійською мовою «Кіммерійська платформа» – це сталий термін з геології, який одразу відносить читача до періоду мезозою, що навіть для такого «політичного старожила» як пан Форманчук трохи занадто. Ну й крім того хтось мабуть зацікавився історією справжніх кіммерійців, та раптом виявив для себе, що вона, м’яко кажучи, погано співвідноситься із необхідною для російської пропаганди канвою «дружби народів».

Але ці «кіммерійські ігри» насправді, звісно матимуть продовження, можливо вже з іншою назвою, про що свідчать залучені російськими спецслужбами для цієї інформаційно-психологічної операції персоналії. Насамперед йдеться про функціонера Асамблеї народів Євразії, згаданого пана Рузіна, залучення якого до сімферопольських «заходів громадського суспільства» було геть не випадковим. Бо згідно з «рекомендаціями спільного засідання» реалізація «кіммерійської стратегії» покладалася саме на його Асамблею та конкретно на «Євразійську академію телебачення та радіо». Про саму Асамблею та її значення у нинішній російській політиці, зокрема щодо тимчасово окупованого Криму, про її зв’язок із фінансовим сектором Казахстану та із Службою зовнішньої розвідки РФ ми вже робили загальний аналіз [6]. Але тепер детальніше слід висвітлити «роботу» Асамблеї саме на ниві кінематографу.

Адже у нинішніх власних інтерв’ю Валерій Рузін виклав власне бачення «кіммерійської стратегії» [7] та воно вжє не є таким гротескним, як заяви «неурядових діячів» Форманчука та Грідчиної. Адже «Кіммерійська платформа» Рузіним визначається як «громадській геополітичний проект, у якому культурна складова домінує над політичною», та його метою є така собі «історична правда», природно у нібито «визнанні Криму беззастережно російським». Отже окупанти розуміють, що на питання права, політики, економіки чи військової сили у їх спробах забезпечити «світове визнання» замаху на анексію Криму сьогодні всерйоз розраховувати не варто.

А ось експлуатація «великої російської культури», на думку функціонерів Асамблеї, може й надати якійсь новий поштовх у «зовнішню» політику РФ щодо Криму, неефективність якої за сім років вже очевидна. Тому «Кіммерійська платформа» визначається її авторами як «система міжнародних творчих майданчиків», зокрема «майданчик Максиміліана Волошина», «майданчик Катерининських балів», «майданчик Олександра Гріна», «кримськотатарський майданчик», «майданчик Шовкового шляху культури (45-ї паралелі)» та мережу кінофестивалів «Перемогли разом».

Варто визнати, що експлуатація багатого історичного минулого Криму та паразитизм на діячах культури (які звісно уявити не могли б що за ідеї просуваються їх ім’ям) при усій своїй цинічності – не найгірша стратегія окупантів. Тому варто не лише іронізувати над новоспеченими «кіммерійцями», але й оцінити їх реальні задуми та наміри.

А вони у пана Рузіна дуже широкі. Прикладом, цей добродій на початку грудня 2020 року взяв участь у Форумі БРІКС з між особистих та культурних обмінів у Пекіні, організованому відділом пропаганди китайської комуністичної партії, офіційними виданнями РФ та Китаю, та «Товариством російсько-китайської дружби». Серед іншого Рузіним пропонувалось проведення спільних святкувань перемог у Другій світовій та експлуатувалася тема двох загиблих під час китайсько-японської війни радянських льотчиків, які до того проходили службу в Севастополі [8].

Також Рузін у 2020 році активно займався просуванням знятого російським кінематографістом Андрієм Осиповим телесеріалу «Вічна Вітчизняна», основою якого була хроніка часів Другої світової. Як визнає сам Рузін «такої роботи з хронікою ніколи раніше не було: озвучування хроніки (що ніколи раніше не робилося), комп’ютерна обробка, надання їй сучасного вигляду, а звідси і сенсу» [9]. Таким чином з документальних стрічок робиться потрібній російській державі пропагандистський твір, з яким пан Рузін проводить у окупованому Севастополі «кінофестивалі» [10] та вручає на ньому нагороди російському міністерству оборони [11].

Крім того, Рузін від Асамблеї народів Євразії «відмітився» з промовою про «історичну пам’ять як фундамент російської державності» й на «Севастопольському форумі громадянського суспільства» де обговорювалися як «недружні дії іноземних держав» так й нещодавно затверджена в РФ Стратегія національної безпеки [12]. На цьому заході Рузін дуже багато розповідав про Нюрнберзький процес, про його відображення у згаданому псевдо-документальному серіалі «Вічна Вітчизняна».

Він бідкався, прикладом, що такі особи, як «Степан Бандера та їх найближчі сподвижники», «взагалі вийшли з формату засудження історії». А тому, каже Рузін, «наше завдання донести не тільки до молоді, а й до всієї світової громадськості інформацію на основі документів і фактів, про існування яких ми не знали. Це говорить про те, що Нюрнберг не зміг в той час охопити і оприлюднити всі відомості. Процес над нацистськими злочинцями відбувся в найкоротші терміни, не всі документи вдалося знайти в зв’язку з тим, що вони виявилися розрізненими по архівах різних країн і не були вчасно надані суду. Людство в той час, на жаль, не дізналося величезна кількість фактів. І в подальшому радянська сторона в обвинуваченні не брала участь» [13].  Звісно «просвіщати» про Другу світову пан Рузін збирається за допомогою стрічок таких як  «Вічна Вітчизняна», у яких історичної правди не більш, ніж прикладом у відомому фільмі з Гітлером «Безславні виродки» Квентіна Тарантино.

Втім, відповідь на питання – чи реалізує пан Рузін свої амбіційні плани, – міститься у його біографії, яка дійсно нагадує пана Тарантино. Але скоріше персонажів цього американського режисера, а не етапи його кар’єри. Справа у тому, що у відкритих джерелах немає жодних відомостей про Валерія Рузіна, який очевидно для його віку склався як особистість до 1991 року, ані біографічних, ані – про його «творчий шлях» як «видатного режисера та продюсера». І це при тому що ця людина наразі, м’яко кажучи, не ховається від публічності та повідомляє прикладом про «вагомий факт» нагородження себе почесною грамотою Ради Міжпарламентської Асамблеї держав – учасниць СНД за «Внесок у зміцнення дружби між народами».

Отже, з відкритих, «офіційних» відомостей про пана Рузіна випливає, що він був з 1993 року продюсером трьох телециклів та декількох документальних фільмів з історії кінематографа, а також став продюсером таких «кіно шедеврів» як «Трактористи-2» 1992 р., «Шрам» 1996 р. та «Національна бомба» 2004 р. Стрічка 1992 року була знята у жанрі «абсурдистської трагікомедії» [14], фільм 1996 року був спільним продуктом росіян з чилійцями та стосувався історії про замах на Піночета [15], а кіно 2004 року було знято студією «Азербайджанфільм» як комедія про кінозйомки [16]. Навряд чи когось можна здивувати тим, що ці фільми очевидно не отримали чисельних симпатій глядачів. Втім Рузіну це ніяк не завадило бути з 2001 року «Почесним кінематографістом Росії» та «відмічатися» у журі та оргкомітетах всіляких кінофорумах пострадянських країн.

Але з цих звітів про урочисті заходи багато цікавої інформації про пана Рузіна не знайдеш, та вона все ж є. Ці відомості ховаються у російських реєстрах юридичних осіб. Саме з них стає зрозумілим прізвисько «гешефтмахера» яким давно йменують Рудіна в російській кіногалузі [17].

Реєстри підтверджують той факт, що Рудін є засновником та генеральним директором ТОВ «СКІП-МЕДІА», ліквідованим у 2005 році шляхом злиття з іншою фірмою [18], а також – президентом благодійного фонду «СКІП» («Соціальні, культурні ініціативи та програми») [19]. Цікаво, що саме ліквідоване ТОВ «СКІП-МЕДІА» було співзасновником компанії «Євразійська академія телебачення та радіо», про яку так багато наразі розповідають в Сімферополі та Севастополі. Але сама ця «Євразійська академія» наразі, у 2021 році перебуває у стані ліквідації, та у ній призначений фінансовий керуючий [20].

Зрозуміти сенс проведеної у 2005 році «Операції Ліквідація» щодо «СКІП-МЕДІА» легко допоможе додаток до наказу Міністерства культури Росії від 22 грудня 2003 року № 1704, за яким саме ТОВ «СКІП-МЕДІА» отримала від цього міністерства на зйомку кінофільму «Брати та сестри» шість мільйонів бюджетних рублів, за угодою 31-01-15/68 від 27 січня 2003 року [21]. Чи варто поясняти читачеві що ніхто ніяких «Братів та сестер» у Росії насправді ніколи не зняв, попре отримане чимале фінансування. А тому вже нікого не здивує той факт, що крім «Євразійської академії», очевидно утвореній для освоєння коштів щодо фільмів типу «Вічна Вітчізняна», очолюване Рузіним ТОВ «СКІП-МЕДІА» ще заснувало у 2000 році автономну некомерційну організацію «Незалежний Архів», ліквідовану рішенням суду в 2016 році.

Примітно, що формальним директором «Незалежного Архіву» був такий собі Ігор Бабінцев, якій у РФ керує більш 600 комерційними структурам та ще є засновником більше 400 фірм [22]. Фінансові пригоди «Незалежного Архіву» нам поки детально невідомі, але через бази телефонних відомостей ця компанія ув’язується, через Анну Токмакову, Олену Дронову та Тетяну Грошеву (які вкрай ймовірно вели бухгалтерію фірми) із такими цікавими установами як Головний інформаційний центр МВС Росії та 26-й Центральний науково-дослідний інститут Міноборони Росії [23]. Цей інститут відповідає в Росії за дослідження «інженерного забезпечення базування Збройних сил і розвитку військової інфраструктури Міноборони Росії і держави в системі оперативного обладнання території країни» [24]. Звісно це ще не означає якусь спільну діяльність «Архіву» Рузіна та саме цих структур, але зрозуміло що такі бухгалтери військових частин «на півставки» як пані Грошева, «де попало» працювати не стануть.

Але найбільш важливою є згадка про «плідну роботу» пана Рузіна у 90-х роках в такій собі фірмі «ЦЕНТР-СКІП-ФІЛЬМ», яку йменують «дистріб’юторською кінокомпанією» [25]. ЗАТ «ЦЕНТР-СКІП-ФІЛЬМ», як випливає з реєстрів, дійсно було зареєстроване у 1995 році, та припинило існування у 2018 році. Керівником цього ЗАТ в останні роки була така собі Інякова Алла Адольфівна [26], до якої ми ще повернемось. Спільне у пана Рузіна з цією фірмою зокрема підтверджується зйомками його фільму «Шрам» саме фірмою «ЦЕНТР-СКІП-ФІЛЬМ» [27].

Багато цікавого про ці фірми Рузіна можна дізнатися з постанови федерального арбітражного суду Московського округу від 12 квітня 2000 року у справі КА-А40/1426-00. Цей спір стосувався стягненню з «ЦЕНТР-СКІП-ФІЛЬМ» трьох тисяч доларів за організований саме через фірму Рузіна «СКІП-МЕДІА» показ на телеканалі ТОТ кінофільму «Новий Одеон» [28]. При цьому «СКІП-МЕДІА» виступало фактично прокладкою для майбутніх «каналізації» претензій власника «Нового Одеону» щодо його протиправного прокату, але ця нехитра схема тоді не спрацювала та арбітраж стягнув із структур пана Рузіна всю нанесену ними власнику стрічки шкоду [29]. Але примітним є зміст цього фільма, який протиправно 5 квітня 1998 року поширювала на всю Росію фірма «авторитетного євразійця» пана Рузіна.

Цитуючи кінокритиків, сюжет цього фільму 1992 року становить «збірку коротких новел, які об’єднують спільні герої – Саша (Олександр Панкратов-Чорний) і Діма (Дмитро Харатьян), які беруть участь в різних ситуаціях в різних ролях. Глядачі бачать двох героїв жебраками в підземному переході, оберштурмбанфюрером в гітлерівському Гестапо, чарівними жінками, гусарами на світському рауті, рекетирами, мільйонерами, героями порнофільму, ковбоями» [30]. Менш офіційні критики йменують стрічку «жахливою малобюджетною халтурою» та «імітацією порнофільму» [31]. Але може це була разова невдача дістріб’ютера Рузіна? У цьому впевненості немає, особливо якщо передивитися список тих стрічок, які просувала під керівництвом Рузіна фірма «ЦЕНТР-СКІП-ФІЛЬМ».

Зокрема це американський фільм «Гравець» 1992 року, що описує студійні інтриги на кіностудії з виробництва фільмів для дорослих [32], комедія «Справа є справа» Поля Верховена про буття борделю в Амстердамі [33]. Також «ЦЕНТР-СКІП-ФІЛЬМ» відмітився у показі стрічки «Французька жінка», про «аморальне життя» дружини французького офіцера,  вкрай негативно сприйняту європейським глядачем [34]. Як ми бачимо двадцять років тому «не-євразійське» походження фільмів, з яких пан Рузін пробував заробляти, його ще геть не турбувало.

Також «ЦЕНТР-СКІП-ФІЛЬМ» на чолі з Рузіним брався за організацію прокату російських стрічок таких як «мелодрами про романтичні відносини» «Орел і решка» 1995 року чи «Час танцюриста» 1997 року, але безуспішно. Найбільшою вдачею в ті часи стало отримання Рузіним у прокаті цілих 12,5 тисяч доларів за комедію «Повернення Броненосця» 1997 року, за сюжетом якої в Одесі головний герой боровся за радянську владу та водночас – проти проституції [35]. Звісно не хотілося б згущувати фарби, але є очевидним інтерес пана Рузіна саме до певного «напряму» кіноіндустрії, у ті часи коли він дійсно «відмітився» у російському кінобізнесі хоч якоюсь практичною роботою. Але примітно що відсутність ані творчих ані комерційних успіхів пана Рузіна ніяк не заважала йому активно представляти власні фірми на чисельних міжнародних кіно майданчиках [36].

Звідки ж походить коріння такої «фінансової стійкості» бізнес-проектів пана Рузіна з м’яко кажучи сумнівними «вихідними даними»? Це можна з’ясувати дослідив біографію вже згаданої Алли Інякової, яка спочатку працювала з Рузіним у «ЦЕНТР-СКІП-ФІЛЬМ» та формально очолювала цю структуру аж до її ліквідації [37]. Ця особа, на відміну від Рузіна не повністю «почистила» у Інтернеті своє радянське минуле та може бути ідентифікована як колишній начальник договірно-правового відділу Держтелерадіофонду СРСР [38]. Отже можна зробити простий висновок що після колапсу СРСР окремі функціонери Держтелерадіофонду, Інякова та Рузін, вирішили використати ресурс установи для власного збагачення. Але якщо Інякова мала хоча б формальний статус головного юриста установи, то посада пана Рузіна, пов’язана із кіно-цензурою, наразі міцно прихована з публічного доступу. Втім у пані Інякової в шафі крім власного кітеля ветерана радянських та російських спецслужб «покривається пилюкою» й мундир її чоловіка, Інякова Федора Артуровича.

Тут узагалі все просто. Пан Іняков закінчив у 1981 році Харківський інститут танкових військ [39], у 1992 році з відзнакою закінчив Військову академію бронетанкових військ, після чого служив у Головному оперативному управлінні Генштабу Збройних сил РФ, та закінчив академію Генштабу. Після цього пан Іняков працював в якості ключового офіцера Головне управління міжнародного військового співробітництва російського Генштабу, та в званні полковника «пішов у відставку», а потім очолював напрями зовнішньоекономічної діяльності низки російських компаній, що виробляють озброєння. З 2019 року Федір Іняков став заступником з науково-технічного співробітництва голови Російсько-іранської ділової ради [40] та розміщує у соціальних мережах фотографії з поїздок на Кубу. Також варто додати що полковник Федір Іняков водночас є співзасновником ТОВ «Веломоторс-Іжевськ» [41] як потужної російської компанії що виробляє квадроцикли та снігоходи, зокрема й для російської армії [42].

Наведене вище дозволяє вважати що не лише пані Інякова, але й її бізнес-партнер Рузін скоріше є вихідцями з російської військової розвідки, аніж з її цивільної «кращої подруги». Втім саму по собі  Асамблею народів Євразії, як було вже вказане в наших публікаціях скоріш за все опікує не Генштаб, а Служба зовнішньої розвідки РФ, а пана Рузіна з його недоліквідованою «Євразійською академією телебачення та радіо» надали Асамблеї у посилення. Тому не дивують й поточні спільні проекти «гешефтмахера» Рузіна на відмиванні коштів саме Міноборони РФ, зокрема й на «Вічну Вітчизняну» і така болісна увага «відомого режисера» саме до російських військових «керманичів» Севастополя.

Що ж, наразі остаточний прогноз «кримських» зусиль «режисера» Рузіна важко спрогнозувати, але «основний жанр» його майбутньої роботи та поточні шляхи освоєння «федеральних коштів» для нас вже цілком зрозумілі.

Джерела

1. https://opcrimea.ru/mneniya/anastasiya-gridchina-o-state-vladimira-putina.html

2. https://ru.krymr.com/a/kak-deystviya-ukrainy-oslozhnyayut-dlya-rossii-prisutstviye-v-krymu/31345505.html

3. http://new.crimiz.ru/rubriki/91-ofitsialnyj-otdel/16262-rossijskaya-model-mezhnatsionalnykh-otnoshenij-podkhodit-krymu-bolshe-ukrainskoj

4. https://opcrimea.ru/novosti/garmonizaciyu-mezhnacionalnyh-otnoshenijobsudili-na-ploshhadke-op-rk.html

5. https://ru.krymr.com/a/krym-korennye-narody-zakon-ukrainy-reaktsiya-rossii-semena/31350012.html

6. https://arc.construction/17436

7. https://profilerussia.com/2021/06/13/valerij-ruzin-assambleya-narodov-evrazii-novyj-stil-mezhdunarodnoj-politiki/

8. http://www.eurasia-assembly.org/ru/news/eatr-valeriy-ruzin-vystupil-na-forume-briks

9. https://afisha.sevastopol.su/nam-dolzhna-byt-prisushha-psihologiya-pobeditelej-valerij-ruzin/

10. https://www.sevsu.ru/english/univers/ionmo/item/9870-sevgu-vystupit-soorganizatorom-kinofestivalya-pobedili-vmeste

11. https://bigasia.ru/content/news/assembly/minoborony-rf-vrucheny-prizy-festivalya-pobedili-vmeste/

12. https://www.youtube.com/watch?v=MYCv2OS3_n4

13. https://www.pravda.ru/society/1622749-bessmertnaja_pamjat/

14. https://www.imdb.com/title/tt0197056/

15. https://www.kino-teatr.ru/kino/movie/ros/8026/annot/

16. https://www.kino-teatr.ru/kino/movie/post/13143/annot/

17. https://www.kino-teatr.ru/kino/producer/ros/31340/forum/

18. https://www.list-org.com/company/2900686

19. https://www.rusprofile.ru/person/ruzin-vd-770304592546

20. https://www.rbc.ru/companies/id/1027739139977-nekommercheskoe-partnerstvo-evrazijskaya-akademiya-televideniya-i-radio/

21. https://docs.cntd.ru/document/901885775/titles/1KU4P4D

22. https://www.rbc.ru/companies/id/1027739196473-ano-ano-nezavisimyij-arhiv/

23. https://karachevatolliya1986.wordpress.com/2021/04/21/грошева-татьяна-владимировна-телефо/

24. http://31gpiss.ru/filials/Pages/26tsnii.aspx

25. https://www.kino-teatr.ru/kino/producer/ros/31340/bio/

26. https://www.list-org.com/company/11722825

27. https://www.kinopoisk.ru/film/40866/

28. https://media-pravo.info/case/347-2

29. https://media-pravo.info/case-resolution/439

30. https://ru.wikipedia.org/wiki/Новый_Одеон

31. https://www.kino-teatr.ru/kino/movie/ros/4519/forum/#s4469325

32. https://ru.kinorium.com/95943/

33. http://hazardousatmosphere.ru/t/636870

34. http://www.newlookmedia.ru/?p=15735

35. https://www.kino-teatr.ru/kino/movie/ros/1202/annot/

36. https://www.kommersant.ru/doc/234717

37. https://zachestnyibiznes.ru/company/ul/1187746111871_7730069858_ZAO-CENTR-SKIP-FILY

38. https://www.facebook.com/alla.inyakova

39. https://www.facebook.com/feodor.inyakov

40. http://rus-irn.tpprf.ru/ru/members/?MEMBER_ID=27917

41. https://www.rbc.ru/companies/id/1081840001572-obschestvo-s-ogranichennoj-otvetstvennostyu-velomotors-izhevsk

42. https://stelsoffroad.ru/atv-stels/