У 2020 році відома журналістка Валентина Самар з колегами розповіли про нове розслідування на тему кримського піску «Пірати піщаних  кар’єрів», які допомагають окупантам облаштовувати інфраструктуру гігантської військової бази. Торкнулися вони відомих у Криму осіб – Олексія Мазюка, його дружини Олени і доньки Яніни Козловської (Мазюк), Олега Стьопіна, Тимура Гафурова, Олега Резцова, Олександра Адарича, Олександра та Світлани Муравйових, Надії Чепишко, Дмитра Мурахвера та багатьох інших.

Ми вдячні, що нас доповнили, не забувши й іншого регіонального лідера – Леоніда Жунька, колишнього голову Севастопольської міської адміністрації та Постпреда Президента в АРК часів Леоніда Кучми, донька якого – Олена Бондар дивним чином повторює комерційні успіхи з морським пісочком на кшталт членів родини Леоніда Грача, про що нами доведено раніше. Багато цікавого можна дізнатися із журналістських розслідувань «”Адмірали” піщаних кар’єрів», «Пісочниця для великих» та інших.

Вітаючи й підтримуючи прагнення колег «просіяти» увесь «брудний» пісок Криму, все ж повернемося до наших фігурантів. Ще у 2011 році севастопольське видання «Гражданская оборона» опублікувало документи, за якими ТОВ «Київгідроінвест» (формальний засновник фірми «Суеста») мало поставити на олімпійське будівництво в Сочі 600 тисяч тонн піску. З інформації сайту ТОВ «ПортТрейдІмпекс» випливало, що покупець вельми серйозний – фірма з групи компаній «Базовий елемент» російського олігарха Олега Дерипаски. Тоді Олексій Мазюк ще не соромився офіційно підтверджувати постачання піску в Росію, конкретно – на олімпійські об’єкти.

А там не обійшлося без вже згаданих нами осіб у десятій частини «Бандитів». Це питання є принциповим для нас, оскільки чітко підтверджує саме російську економічну агресію та окупацію цілих галузей економіки України, фактичний колабораціонізм та нехтування національними інтересами з боку деяких колишніх українських керівників. Задовго до часів вручення медалей «За повернення Криму».

Про оцінки в десять мільйонів тонн морського піску для російської Олімпіади та про документи з підтвердженими контрактами на сотні мільйонів доларів ми також писали у попередніх частинах. Принциповим є й те, що робилося це довіреними особами, причетними до розпорядження головним національним російським ресурсом «країни-бензоколонки», перетвореним у «зброю» – нафтою та газом, при цьому, у відверто злочинних схемах.

Не забуваємо, що ще у 60-х роках минулого століття в результаті наукових досліджень було встановлено виключно негативний вплив видобутку піску в Чорному морі на стан пляжів і динаміку берегів. У зв’язку з цим навіть було видано постанову Ради Міністрів СРСР від 17 січня 1969 р. № 40 «Про невідкладні заходи щодо захисту берегів Чорного моря від руйнування і раціонального використання територій курортів Чорноморського узбережжя», згідно з якою експлуатація підводних піщаних кар’єрів та відбір піщано-гравійної сумішей з пляжів були категорично заборонені.

Видобуток морського піску зумовлює реальне поступове скорочення площі території Криму, у тому числі з її вивозом в Росію, як не двозначно це звучить У серпні 2006 р. Постпред Президента в АРК Геннадій Москаль із тривогою відзначав, що видобуток піску на південному березі Криму загрожує знищенням унікальних пам’яток, а саме «Ластівчиному гнізду», Аю-Дагу та Адаларам, а також може призвести до розмивання пляжів та до активізації більш ніж 350 зсувів ґрунту.

З цього приводу президент Кримської академії наук доктор геолого-мінералогічних наук Віктор Тарасенко звертався до всіх засобів масової інформації, громадських організацій та політичних партій, а також до Верховної Ради АРК з проханням вжити необхідні заході, щоб не допустити екологічної катастрофи. Але ми добре бачимо, як це зупинило агресорів.

Читача не має засмучувати велика кількість та різноманітність комерційних компаній, які брали участь у грабунку українських корисних копалин та знищенні мальовничої природи Криму. Ті з них, які отримували ліцензії, вірогідно з використанням корупції, змушено тримаються «на плаву» до кінця термінів таких ліцензій, а інші перебувають у безперестанної ротації, намагаючись заплутати сліди та уникнути відповідальності. І це не здогадка, це факти, підтверджені журналістами.

Подивиться, будь-ласка, на документ надісланий одному з «пісочних магнатів» Криму від «російських фахівців», що не соромляться єзуїтські назватися «ОПГ», який «перехопили» журналісти.

Ми не нав’язуємо висновків, але пропонуємо розглянути у комплексі ще кілька документів.

Як бачимо, усі трюмні судна-видобувачі кримського піску «Печора» «Трофа», «Іртиш» оперуються одним агентом, за рішенням з єдиного центру, а все інше, як то кажуть від лукавого. І це не тільки позиція підконтрольного окупантам порту, як суб’єкта господарської діяльності. Цієї позиції дотримується й «окупаційна  судова влада», яка, до слова, підтвердила це також стосовно відвізного судна «Амур».

Саме тому, до назви цієї частини нас підштовхнула аналогія з американським кримінальним трилером про злочинця Оушена, який відразу після звільнення з тюрми почав готувати новий злочин, долучаючи до нього багато друзів-співучасників.

Як ми показали раніше, одного з колишніх керівників Криму – Леоніда Грача в політиці підтримував ЦК компартії Вірменії, а в бізнесі – «вірменський авторитет» Краснодарського краю Яланузян. Це дало нам підстави згадати дуже близького до вірменського етнічного ОПГ, ще одного «друга Оушена». Знайомтеся, Серопянц Євген Сергійович 1958 р.н., який задовго до окупації Криму залишив власний дрібний бізнес з побутового обслуговування в Донецьку та переїхав в Ялту. Це сталося ще в часи будівництва «Голубої лагуни» у Симеїзі, тодішньої «грандіозної відповіді» аквапаркам Туапсе.

Для тих, хто знайомий з розташуванням Великої Ялти та пам’ятає бум будівництва на південному узбережжі Криму, зрозуміло, що залізниці там немає, великовантажний автотранспорт стає ключовою проблемою, а пісок вкрай необхідний. Тоді й з’явилося ТОВ «ТРАНССЕРВІС» (ЄДРПОУ 32199016) з шістьох працівників за адресою: 98600, АРК, Ялта, вул. Рузвельта, 5, й телефоном 0654-352254. Пояснюємо для не кримських читачів, що насправді це адреса Ялтинського морського торговельного порту.

До слова, за одним з повідомлень прес-служби державного об’єднання «Укрморпорт», у 2004 році було зафіксовано рекордний вантажообіг за всю історію Ялтинського порту. За хороші показники по вантажообігу порт навіть був удостоєний пам’ятного знака «Золота тонна». Тоді вантажоперевезення забезпечили порту 57 % доходу, а більше 30 % від тих вантажопотоків становила саме перевалка піску. Не встиг пан Серопянц стати генеральним директором ТОВ «Транссервіс», як там з’явився теплохід «Славутич-17», який почав возити пісок для подальшої перевалки.

А для тих хто полюбляє знаходити маленькі відмінності долучимо сучасне фото судна «Іртиш» (раніше «Славутич-14») у Камишовій бухті Севастополя.

Додамо, що в одному з українських судових рішень йшлося, що між ТОВ «Транссервіс», (98600, м. Ялта, вул. Рузвельта, 5) та Ялтинським морським торгівельним портом (98600, м. Ялта, вул. Рузвельта, 5) був укладений договір № 442 від 19 грудня 2002 р. Предметом договору було здійснення доставки, переробки, зберігання та реалізації в порту піска. ТОВ «Транссервіс» мав набувати та доставляти морським транспортом пісок в порт Ялта. А порт мав проводити прийом суден і перевалку піску відповідно до технологічних схем .

За такої бурхливої діяльності Євгена Серопянца чомусь дуже полюбили в українських  владних кабінетах та посприяли його кар’єрному зростанню. Спочатку – керівником вантажного портопункту Масандра морського порту Ялти. Згодом ця особа, не маючи профільної вищої освіти, але маючі шикарний «дах», на підставі підробленого диплому призначалася директором двох морських портів в Криму (Євпаторії та Ялті). Некомпетентність та відсутність належних професійних якостей з боку Серопянца серед іншого  мали наслідком загибель людей.

Наприклад, внаслідок неналежної організації ним охорони праці у січні 2007 року загинув його підлеглий працівник О. Мельник. Цієї події навіть присвячено окрему статтю «Смерть на глибіні … чотири сантиметри», яку надруковано у науково-виробничого журналу «Охорона праці» 

Але декому Євген Серопянц виявився дуже корисним та постановою Ради міністрів АРК від 06 липня 2010 р. № 259 його навіть включили до складу республіканської комісії з питань …вилучення та реалізації вантажів, що знаходяться понад установлені терміни у морських торговельних портах і на припортових залізничних станціях. Далеко не кожний керівник порту в АРК запрошувався до складу цієї дуже й дуже прибуткової комісії.

Лише як один зі штрихів взаємин з іншими «пісочними» фірмами, можливо навести приклад, що пан Серопянц, як керівник Євпаторійського порту, підписав у 2011 році мирову угоду між ДП «Євпаторійський морський торговельний порт» і ЗАТ «Південна інвестиційна компанія» про передачу останній  піску морського у кількості 14 тисяч 593,54 тон по ціні сорок п’ять гривень за тону. Зазначену угоду у серпні 2011 р. було затверджено ухвалою Господарського суду АРК по справі № 5002-23/4592-2009.

А в наступному ця ж ЗАТ «Південна інвестиційна компанія» зверталася до Окружного адміністративного суду АРК з позовом до екологічної інспекції про скасування рішення № 3/1904 від 01 червня 2012 р. Тим актом було скасоване попереднє рішення екологів № 3/1 про тимчасову заборону робіт з видобування ДП «Євпаторійський морський торговельний порт» піску Північно-західної та Південно-східної ділянок Донузлавського родовища. Суд пішов назустріч компанії та заборону на видобуток піску скасував . Тобто ці «інвестори» у 2012 році прямо діяли на користь нібито Євпаторійського порту а насправді – пана Серопянца, з яким до того «судилися».

Ну а наразі пан Серопянц залишається у схемах з видобутку морського піску та керує ТОВ «Морской торговый дом», зареєстрованому у вересні 2014  р. у окупованому Криму. У свою чергу ТОВ «Морской торговый дом» є засновником іншого ТОВ «Бетонстрой», що, у свою чергу, за обліковим записом є власником судна-земснаряду «Печера» (ІМО 8714009) .

Вивчення фінансової історії ТОВ «Морской торговый дом», де гендиректором є пан Серопянц, показує, що там спостерігалося зростання доходів, зокрема, у 2017 році до 417,6 мільйонів рублів , але потім чистий прибуток знижується, й у 2018 році компанія взагалі показала «збиток» більше 27 мільйонів рублів , що свідчить звісно не про збитковість бізнесу, а про сміливіше ставлення фігуранта до контролю з боку придбаних за недорого фіскалів окупаційної влади.

Варто врахувати, що ТОВ «Морской торговый дом» з ІПН 9204008974, ОГРН 1149204017764 було перереєстровано з Криму в Краснодарський край (Темрюкський район, станиця Тамань, вул. Некрасова, буд. 1), та у червні 2017 р. отримало ліцензію серії ШАЗ № 16376 ТР на розвідку та видобуток корисних копалин .

Щоб зрозуміти рівень аффільованіості компанії до російської влади спробуйте прикладом самі отримати в РФ ліцензію на надра.

Далі буде …