Повені в Криму, із посиленими безгосподарністю окупантів наслідками, загострили ризики поширення на півострові епідемій. Й питання тут навіть не у нових спалахах коронавірусу COVID-19 та у «звичних» кишкових хворобах, зумовлених знищенням окупантами систем каналізації. Адже Крим є місцем поширення та навіть походження таких загально-небезпечних хвороб як холера, чума та лихоманка Крим-Конго [1]. Тому й не дивно що саме у Сімферополі багато років функціонував такий специфічний державний заклад Міністерства охорони здоров’я України як «Українська протичумна станція», розташований на вулиці Промисловій, 42 [2].

Та варто вказати, що у радянські часи робота таких закладів носила подвійний характер. Адже як загальновідомо формально підтримуючи заборону виготовлення, зберігання, випробування бактеріологічної зброї, СРСР вів на практиці зовсім іншу політику. Та навіть ратифікація у 1975 році Конвенції про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення [3] мало вплинула на відповідну сумну практику. Водночас незалежна Україна, далека від планів розв’язування агресивної війни та тим більш від застосування бактеріологічної зброї використовувала протичумні станції виключно за їх прямим призначенням, для протидії можливим спалахам вкрай небезпечних природних інфекцій. Примітно що фінансування такої роботи, зокрема й в рамках проведення наукових досліджень здійснювалося зокрема через Український науково-технологічний центр, утворений за угодою між Україною, Канадою, США та Швецією від 25 жовтня 1993 року та протоколом до неї 1997 року [4].

У наступному до цієї угоди приєдналися Європейський Союз, а також Азербайджан, Грузія, Молдова і Узбекистан. Саме в рамках роботи Центру, прикладом, у 2011 році Європейський Союз виділив Україні чотири мільйони євро згідно договорів 9800 – 9804 за напрямом «Біологічна схоронність та біологічна безпека Української протичумної станції в Сімферополі» на покращення біологічної безпеки, утворення нової лабораторії та закупівлю для неї обладнання. Аудит витрачання Центром вказаних коштів був проведеним ризьким офісом міжнародної аудиторської корпорації KPMG прямо напереддень окупації Криму, та він підтвердив, що кошти були витрачені на належні завдання [5]. Примітно що адекватна реальним викликам робота України на протичумній станції Сімферополя була викривлена  у російській пропаганді, яка почала поширювати фейки про нібито «американську біолабораторію в Сімферополі» у «приміщеннях колись активної протичумної станції» куди нібито «везуть віруси з усієї Європи» із особливим акцентом на те що цей небезпечний об’єкт нібито знаходиться у «центрі міста» [6].

Звісно справжня мета цієї істерії була іншої та зрозумілою, адже у будівлю на Промисловій, 42 потрапили не міфічні «європейські віруси», а європейські та американські вчені, які із аналізу збереженої радянської спадщини легко як фахівці могли зрозуміти чим насправді цей об’єкт займався до 1991 року. Примітно що це добре розумів й багаторічний очільник станції професор Олександр Хайтович, який водночас брав активну участь у відповідних дослідженнях. Але російська пропаганда про «американські лабораторії» спростовується дуже простим сумним фактом – окупацією Криму. Адже якщо в Української протичумної станції дійсно до 2014 року нібито відбувалося «щось небезпечне» то ніхто не заважав агресорові за сім років заявити про це вголос, бо об’єкт був захоплений агресором без будь-яких ушкоджень, з усім обладнанням та документацією.

Та й професор Хайтович з Криму нікуди не виїхав, але заміть проведення над ним показового процесу як над «українським Менгеле» окупанти надали йому роль очільника «Кримського регіонального відділення Всеросійського науково-практичного товариства мікробіологів та паразитологів». Російська «адміністрація» не лише толерує його професорство у підконтрольній РФ «Медичній академії ім. С.І. Георгієвського» [7] але й «нагородила» у 2016 році пана Олександра за «підготовку кваліфікованих лікарських кадрів і фахівців, багаторічну сумлінну працю» «медаллю Республіки Крим» «За доблесну працю» [8]. Втім, чи компенсували ці «нагороди» та й статус «заступника голови правління» «Земляцтва сибіряків в Криму» [9] професору Хайтовичу можливість надалі взаємодіяти із кращими європейськими епідеміологами та займатися відповідним науковим пошуком – краще запитати у нього самого. Бо від роботи самого об’єкту на Промисловій, 42 пан Хайтович у 2014 році був повністю відстороненим, а сама Українська протичумна станція була окупантами нібито «ліквідованою», «розпорядженням Ради міністрів від 29 вересня 2014 року № 998-р» [10].

Звісно «ліквідація» станції лише означала її «повернення» агресором до тих завдань, які були у подібних об’єктів до 1991 року. Там, де витребуваний не лише фах таких осіб як Хайтович, але й певні, м’яко кажучи, специфічні особливості моральності дослідників. Бо не кожен вчений, звісно, погодиться на виконання відповідних завдань. Це зокрема підтверджується й персоною нового «директора» «Протичумної станції Республіки Крим» Сергієм Миколайовичем Тихоновим, який раніше багато років працював на не дуже публічних науково-дослідних посадах у Саратовському та Волгоградському протичумних інститутах [11]. Додамо, суто для спрощення розуміння читачами ситуації, що батько Сергія, професор Микола Тихонов, у радянські часи певний період очолював цей самий Волгоградський інститут «Мікроб» [12] та при цьому у відкритих джерелах важкувато знайти публікації «за профілем роботи», як батька так й сина. Звісно це не виключає їх публікацій у «закритих» радянських та російських виданнях. Отже, маємо класичну династію російських військових, що тепер вочевидь «плідно працює» в Криму над тими самими «нагальними питаннями», що так турбують державу-агресора та про які явно не напишеш у європейському науковому виданні.

Не можна казати, що Україна узагалі не реагувала на таку сумну ситуацію, адже на Восьмій оглядовій конференції із вищевказаної Конвенції про заборону бактеріологічної зброї в листопаді 2016 року у Женеві представник МЗС Сергій Шутенко заявив про загрози біологічній безпеці через захоплення під час російської агресії зокрема й Української протичумної станції [13]. Але в наступному публічні заяви Україною не робилися та й у експертному середовищі належна увага подіям на сімферопольській «протичумній станції», на жаль, не приділялася.

Тому ми вирішили дещо виправити цю ситуацію, керуючись суто відомостями з відкритих джерел. Тому навіть вдалося обійтися без «анкетування» таких ключових співробітників підконтрольної агресорові установи як Олександра Ситнікова, Ірина Коваленко, Надія Підченко, Лілія Зініч, Ольга Полуектова, Ділявер Абібулаєв та інші. Водночас можна додати, що сайт «Протичумної станції Республіки Крим», якій функціонував ще у 2020 році, наразі «тимчасово призупинений» [14] та до цього розміщував насамперед новини про залучення фахівців «станції» до боротьби з коронавірусом [15].

Водночас така робота для співробітників установи звісно не є основною й не відповідає навіть публічному виміру їх роботи, що зокрема слідує з наукових публікацій вищевказаних епідеміологів (певна їх частина, хоча й зрозуміло не основна, перебуває у відкритому доступі). А тому насправді важко повірити, що окупанти «забивають антиковідні цвяхи мікроскопом», та й наразі ми маємо докази що такого насправді й не відбувається. Й це не супутникові знімки, як це буває у фільмах відповідного жанру, сімферопольської будівлі на Промисловій, 42 із новим, до речі, зеленим дахом. Бо звісно окупанти нікуди з Сімферополя «протичумну станцію» не перенесли та із 2015 року стали вкладати потужний ресурс у розвиток її інфраструктури, про що свідчать відомості про «державні закупівлі» «протичумної станції», які ми дуже уважно проаналізували [16].

У першу чергу ми відібрали ті витрати, які стосуються саме постачання спеціальної техніки, реагентів та обладнання для роботи установи, та залишили «за дужками» канцтовари чи прикладом нову службову автівку для пана Тихонова. У 2018 році таких прямих витрат «на розвиток» установи ми нарахували разом на 9 258,2 тисяч рублів, у 2019 році – на 13 735 тисяч рублів, у 2020 році – вже на 36 139 тисяч рублів, а за перше півріччя 2021 року «станція» витратила на ці потреби вже 19 706,4 тисяч рублів.

Пояснити це зростання витрат саме спалахом коронавірусу не вийде, адже по-перше збільшення закупівель «станцією» спостерігається у 2019 році ще до інциденту в китайському Ухані. Та по-друге спеціальні закупівлі, які прямо стосуються COVID-19 складають незначну частину витрат, це лише 120 тисяч рублів, виділених у грудні 2019 року на набори реагентів для полімеразних ланцюгових реакцій та 240 тисяч рублів у 2020 році на набори реагентів для виявлення корона вірусу SARS-CoV-2 (тобто 0,33 % від загальних профільних річних закупівель об’єкту). Варто додати, що хоча частину закупівель «станцією» було проведене у традиційних постачальників медичного обладнання на півострові, таких як ТОВ «Компанія Юг Сервіс-Біоклуб», заснована задовго до 2014 року Андрієм Герасіменком [17], решта постачалася специфічними компаніями, зокрема такими, відомостей про яких немає у реєстрах.

Але може бути у Криму в 2018-2019 роках погіршилася протиепідемічна обстановка? Дуже навряд чи, бо у відкритих джерелах жодної інформації про це немає, а у оприлюдненому в 2019 році Ставропольським протичумним інститутом Аналітичному огляді надані доволі помірковані відомості про ситуацію та ризики, зокрема й на окупованому півострові. Окупанти тоді навіть хвалилися, що нібито кількість випадків важких інфекційних хвороб та їх виявлених переносників навіть знизилася, нібито через «активну боротьбу в регіоні з кліщами та вжиті профілактичні заходи» [18].

За відомостями цього звіту у 2019 р. в Криму не було жодного випадку лихоманки Крим-Конго (на півдні РФ сталося 134 випадків за той самий рік, з них 4 летальних), та тільки 10 випадків лихоманки Західного Нилу (на півдні РФ у той же час було 310 випадків). Примітно, до речі, що у 2019 році в Криму було виявлене три випадки кліщевого енцефаліту, але усі вони були «завозними», коли хворі були вкушені кліщами у регіонах РФ, але хвороба проявилася під час їх перебування на півострові. Та більш того у природному середовищі Криму носів енцефаліту сімферопольська «протичумна станція» не виявила, хоча на півдні РФ у 2019 році такі факти фіксувалися. Інші, менш небезпечні для людини інфекції, що передаються кліщами, такі як марсельська лихоманка та бореліоз на півострові звісно фіксувалися але у звичному для регіону рівні, що й визнавалося у звіті [18].

Тому жодних об’єктивних передумов для збільшення в рази закупівель обладнання та реагентів для сімферопольської «протичумної станції» у 2019 та 2020 роках не існувало. Та водночас із відкритих відомостей про закупівлі випливає, що установа не просто є режимною (щорічно на «охорону станції» «Росгвардією» виділяється більше трьох мільйонів рублів) та користується закупленими «системами забезпечення безпеки», але й у 2019 році в ній встановили нові міцні ворота та у 2020 році закупили колючий дріт. Це ще можна було б пояснити загальною потребою охорони такого роду об’єктів, та заявленою агресором маніакальною «протидією екстремізу» на півострові, якщо б не непримітні витрати коштів такої собі «протичумної станції» на «послуги спеціального поштового зв’язку». Адже це означає, за реаліями окупантів, наявність режимно-таємного відділу та відповідного листування фельдзв’язком. Яке властиве більше військовій частині, а не медичній установі, хоча й спеціальній.

Та найбільш цікавими стали закупівлі «протичумною станцією» у кримських підприємців …пастеризованого молока у промислових обсягах. Якщо рахувати його більш-менш сталу у 2017-2021 роках гуртову вартість для Криму у 65 рублів за літр, то у 2018 році «протичумною станцією» було закуплене дві тисячі літрів (на 132,8 тисячі рублів), у 2019 році – вже 2,4 тисячі літрів (на 156,8 тисячі рублів) а у 2020 році – вже 4,1 тисячі літрів (на 266,8 тисячі рублів). Важко стверджувати – чи видають його співробітникам «за шкідливість», а отже кількість персоналу «станції» наразі збільшене вдвічі, чи молоко використовується у дослідженнях установи як сировина (а тоді дослідження «станції» наразі стали значно інтенсивнішими).

Та це зростання споживання молока точно ніяк не пов’язане ані з коронавірусом (для боротьби з вірусами така сировина явно не підходить) ані з кримськими кліщами (яких, нагадаємо, наразі більше в рази не стало). Ну й звісно під час усіх цих закупівель нові виклики спалахів інфекційних хвороб, викликаних кримськими повенями червня 2021 р. ніхто ще передбачити не міг.  

Що ж, залишається нагадати, що згідно вимог Конвенції про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення держави-учасниці зобов’язалися ніколи, ні за яких обставин не розробляти, не виробляти, не накопичувати, що не купувати будь-яким іншим чином й не зберігати мікробіологічні або інші біологічні агенти або токсини, яке б не було їх походження або метод виробництва, таких видів та в таких кількостях, які не мають призначення для профілактичних, захисних або інших мирних цілей.

Що має робити влада України за цих сумних обставин? Як мінімум варто знову підняти питання контрольованої агресором Української протичумної станції на відповідних міжнародних майданчиках. Зазначена Конвенція 1972 року передбачає право України подати скаргу Раді Безпеці ООН на діяння РФ та вимагати на проведення відповідного розслідування ООН. Звісно необхідно надавати інформацію про ситуацію з «протичумною станцією» моніторинговим місіям ООН та ОБСЄ в України а також вимагати від Міжнародного комітету Червоного Хреста припинити нинішнє ігнорування порушень міжнародного гуманітарного права в Криму.

Також Україна має підняти вищевказані питання на Дев’ятій оглядовій конференції із вищевказаної Конвенції, запланованій на цей рік, а також й на Зустрічі держав-учасників Конвенції, що відбудеться 22-25 листопада 2021 р. та на нараді експертів з підготовки звітів, що триватиме з 30 серпня до 8 вересня 2021 року [19]. Також Україна має нарешті поставити це питання на обговорення з учасниками угоди про Український науково-технологічний центр, тобто Канадою, США та ЄС, із залученням прикладом Грузії та Молдови. Звісно позиція України на міжнародних майданчиках мала бути б посиленою відповідними розслідуваннями, які вживають правоохоронні органи України щодо іменованих вище фігурантів, та яких поки, на жаль не спостерігається.

Адже ніхто не скасовував відповідальність за статтями 321-2, 325 та 326 Кримінального кодексу України щодо порушення встановленого порядку доклінічного вивчення, клінічних випробувань і державної реєстрації лікарських засобів; порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним хворобам та масовим отруєнням та порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами. Водночас цікаво – чи буде узагалі згадано відповідну проблематику на заходах «Кримської платформи».

Джерела:

1. https://apostrophe.ua/ua/news/society/2021-07-11/mozhet-li-stat-krym-rassadnikom-opasnyh-boleznej-v-ukraine-otvet-eksperta/237981

2. https://clarity-project.info/edr/04695832

3. https://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/bacweap.shtml

4. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998_033

5. http://www.stcu.int/documents/stcu_inf/reports/audit/2013/2013_Management_Letter.pdf

6. https://svpressa.ru/war21/article/220306

7. http://ma.cfuv.ru/site/page/show/docid/127358       

8. https://ru.nagrady.by/persona/75032/

9. https://krym-sibiriaki.ru/view.php?action=masters

10. https://rk.gov.ru/file/pub/pub_233924.pdf

11. https://www.rospotrebnadzor.ru/gosservice/naznashenie/details.php?ELEMENT_ID=3055

12. http://www.sgmu.ru/info/str/depts/genchem/

13. https://mfa.gov.ua/en/news/52248-eighth-bwc-review-conference-takes-place-in-geneva

14. http://www.krimpchs.ru/

15. https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:8eydVzY9HG8J:https://krimpchs.ru/Structur.php+&cd=18&hl=ru&ct=clnk&gl=ua

16. https://www.list-org.com/company/8124108/contract/44/17707833070910201001

17. https://opendatabot.ua/c/37662283

18. https://www.snipchi.ru/updoc/2020/An-Obzor%20po%20prirodno-oschagovim%202020.pdf

19. https://www.un.org/disarmament/biological-weapons/about/meetings/