Олексій Плотніков (к.ю.н., міжнародне право)

«Кримський потоп» в червні 2021 року наочно засвідчив безвідповідальність окупаційної «влади» у ставленні до екології Криму. На цьому ресурсі багато разів обговорювалися питання хижацької експлуатації водних ресурсів півострова, відсутності належної екологічної оцінки проектів, необдуманого будівництва, що веде до руйнування унікальних екосистем. Цілком імовірно, що руйнування окупантами природи Криму зможе стати предметом розгляду в Міжнародному кримінальному суді. Сьогодні як ніколи раніше реальна перспектива появи в міжнародному кримінальному праві злочину екоциду.

Корпус норм міжнародного права щодо захисту навколишнього середовища формувався протягом всього ХХ століття, і є вельми розлогим. Згадаємо лише ті, що стосуються збройних конфліктів і окупації. Відповідно до статті 35 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій 1949 року [1], забороняється застосування методів або засобів ведення воєнних дій, які мають на меті завдання або, як можна очікувати, завдадуть широкої, довгочасної і серйозної шкоди природному середовищу. Відповідно до статті 55 того ж Протоколу, при веденні воєнних дій має бути виявлена турбота про захист природного середовища від широкої, довгочасної і серйозної шкоди. Такий захист включає заборону використання методів або засобів ведення війни, що мають на меті завдати або, як можна очікувати, завдадуть такої шкоди природному середовищу й тим самим завдадуть шкоди здоров’ю або виживанню населення.

Міжнародний Комітет Червоного Хреста веде облік звичаєвих норм міжнародного права, серед яких можна виділити Норму 44 «Належне прийняття до уваги захисту навколишнього середовища при проведенні воєнних операцій» [2]. Вона передбачає, що при веденні воєнних операцій мають бути здійснені всі необхідні заходи аби запобігти випадковій шкоді навколишньому середовищу, або звести її до мінімуму. Відсутність точних знань щодо впливу воєнних операцій на навколишнє середовище не звільняє сторону в конфлікті від прийняття таких заходів.

Ця вимога пов’язана як на нормами міжнародного гуманітарного права щодо окупації, так і з нормами міжнародного екологічного права щодо відповідальності держави за екологічну шкоду, спричинену діяльністю держави, або діяльністю під контролем держави, поза межами території цієї держави. Існує єдиний принцип, що повторюється в Стокгольмській декларації ООН з проблем людини і навколишнього середовища 1972 року [3], Декларації Ріо 1992 року, Конвенції про охорону біологічного різноманіття 1992 року [5], та багатьох інших документах: держава несе відповідальність за те, аби діяльність під їхньою юрисдикцією чи контролем не наносила шкоди навколишньому середовищу інших держав чи районів за межами дії національної юрисдикції.

Принцип відповідальності держав за екологічний стан окупованої території під час збройного конфлікту утверджується в міжнародній практиці. Так, в 1991 році Рада Безпеки ООН ухвалила Резолюцію 687, що стосувалася окупації Іраком Кувейту [6]. В ній, зокрема, зазначалося, що Ірак «несе відповідальність за міжнародним правом за будь-які прямі втрати, шкоду, включаючи шкоду навколишньому середовищу та вичерпання природних ресурсів…в результаті незаконного вторгнення Іраку й окупації ним Кувейту».

В 2019 році Комісія міжнародного права ООН схвалила в першому читанні Проект принципів щодо захисту навколишнього середовища у зв’язку зі збройними конфліктами [7]. Частина 4 Проекту встановлює принципи застосовні до ситуацій окупації. Відповідно до принципу 20, держава-окупант повинна поважати і захищати навколишнє середовище на окупованій території, та при управління такою територією брати до уваги екологічні міркування. Держава-окупант має здійснювати належних заходів з запобігання значної шкоди навколишньому середовищу на окупованій території, що може призвести до шкоди здоров’ю та добробуту населення окупованої території. Принцип 21 передбачає, що держава-окупант, при управлінні природними ресурсами окупованої території, має здійснювати таке управління в інтересах населення окупованої території у спосіб, що забезпечує їхнє стале використання та зводить до мінімуму екологічну шкоду. За принципом 22, держава-окупант має проявляти належну передбачливість задля уникнення значної шкоди навколишньому середовищу районів, що знаходяться за межами окупованої території.

Зазначимо, що ці існуючі, й такі, що формуються, міжнародні норми стосуються міжнародно-правової відповідальності держав. Існування таких правил в міжнародному праві створює основу для визнання дій, що наносять суттєву шкоду навколишньому середовищу, міжнародним злочином, за який наступає індивідуальна кримінальна відповідальність фізичних осіб. Такий злочин і отримав в міжнародній практиці назву «екоцид».

Автором терміну «екоцид» є американський професор та фахівець в галузі біоетики Артур Гальстон (Arthur W. Galston). В 1970 році він застосував це слово для позначення навмисного знищення природи В’єтнаму з воєнними цілями. В 1978 році Підкомісія ООН з запобігання дискримінації та захисту меншин запропонувала включити норму щодо екоциду в Конвенцію про запобігання злочину геноциду 1948 року, однак ця пропозиція не знайшла підтримки [8]. Можливість включення екоциду до переліку міжнародних злочинів дебатувалася в Комісії міжнародного права ООН у зв’язку з розробкою проекту Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства. Під впливом цієї роботи до переліку воєнних злочинів за Римським статутом Міжнародного кримінального суду [9] було включено «умисне скоєння нападу, коли відомо, що такий напад стане причиною…довготривалої і серйозної шкоди навколишньому природному середовищу».

Проблема з наявним визначенням в Римському статуті полягає в тому, що воно пов’язує злочин проти навколишнього середовища виключно з веденням бойових дій. Його треба пов’язати з діяльністю держави, яка сама по собі не спрямована на досягнення воєнної переваги, на приклад, з управлінням окупованою територією. Тож був необхідний наступний крок – розробка норми про міжнародну кримінальну відповідальність за екологічну шкоду незалежно від факту ведення бойових дій.

Солідне підґрунтя для цього створює практика держав, в яких екоцид визнається злочином за національним кримінальним правом. Так, вже в найпершій редакції Кримінального кодексу України 2001 року з’являється, і далі лишається незмінною стаття 441 [10]. Відповідно до неї, екоцид – це масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу. Таке діяння карається в Україні позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років. Практичне тотожне визначення міститься в статті 358 Кримінального кодексу Російської Федерації [11], що передбачає покарання за злочин екоциду у вигляді позбавлення волі на строк від 12 до 20 років. Екоцид визнається злочином в кримінальних кодексах більшості пострадянських країн [12]. Робота з включення злочину екоциду до кримінального законодавства ведеться в ряді інших країн, зокрема Бельгії, Іспанії, Канаді, Франції [13].      12 січня 2021 року Європейський Парламент ухвалив резолюцію, в якій міститься заклик до держав-членів ЄС підтримати визнання екоциду як міжнародного злочину за Римським статутом [14]. Вже подано перше звернення до Міжнародного кримінального суду щодо екоциду. 23 січня 2021 року група лідерів корінних народів Бразилії звернулася до Гааги щодо політики президента країни, які призводять до знищення лісів та підривають основу для існування корінних народів [15].

Як бачимо, прямо зараз відбувається стрімкий розвиток міжнародного права щодо злочину екоциду. На цьому фоні 22 червня 2021 року група міжнародних експертів підготувала проект змін до Римського статуту, яким до нього пропонується ввести екоцид як особливий міжнародний злочин.

Відповідно до проекту [16], «екоцид» означає протиправні та безглузді дії, скоєнні з розумінням, що існує суттєва імовірність серйозної або широкомасштабної чи довготривалої шкоди навколишньому середовищу від таких дій». При цьому, під «безглуздим» мається на увазі недбала зневага щодо шкоди, яка може бути явно надмірної по відношенню до очікуваних соціальних та економічних переваг. Під «серйозною шкодою» мається на увазі така шкода, що викликає дуже сильні несприятливі зміни, підрив чи шкоду будь-якого елементу навколишнього природного середовища, в тому числі тяжкий вплив на людське життя, або на природні, культурні, чи економічні ресурси. Під широкомасштабною мається на увазі така шкода, що поширюється поза обмежену географічну область, пересікає державні кордони, або від якої страждають цілі екосистеми чи види, або велика кількість людей. Під довготривалою шкодою мається на увазі така шкода, що не може бути відновлена природнім шляхом в розумний строк.

Діяльність окупантів в Криму з великою імовірністю потрапляє під таке визначення. В цій статті ми не будемо наводити додаткової інформації щодо цієї діяльності, адже вона вже неодноразово публікувалася на нашому ресурсі та в інших джерелах (на приклад: [17], [18], [19]). Натомість зазначимо, що Україні слід вже зараз розглянути можливість подачі на розгляд МКС інформації щодо кримського екоциду. Цьому може допомогти досвід бразильського звернення, згаданого вище, яким знищення природного середовища розглядається як частина геноциду корінного народу. Це дозволяє розглядати злочин екоциду як частину вже наявного в Римському статуті злочину геноциду. Відповідна підготовча робота також буде корисною коли екоцид буде визнано міжнародним кримінальним злочином.

Нарешті, не слід розраховувати виключно на Міжнародний кримінальний суд. Українське законодавство вже дозволяє засудження винних в екоциді за Кримінальним кодексом України. Щонайменше дві таких справи вже розслідуються щодо діяльності російських окупантів на Донбасі, яка загрожує екологічним лихом [20], [21]. Ніщо не заважає порушенню кримінальних проваджень щодо екологічної шкоди, викликаної діями окупаційних де факто органів влади Криму. Злочин екоциду буде закріплений в Римському статуті Міжнародного кримінального суду не завтра. За оцінкою експертів, що розробляли визначення, для цього необхідно від двох до семи років [22]. Однак, саме ситуація в Криму може стати для МКС зручною справою, що дозволить розглянути новий злочин екоциду у зв’язці з добре визнаними міжнародними злочинами, щодо яких існує значна судова практика. Проте чи потрапить кримський екоцид на розгляд Міжнародного кримінального суду залежатиме, в першу чергу, від України.

Джерела

1. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_199#Text

2. https://ihl-databases.icrc.org/customary-ihl/rus/docs/v1_rul_rule44

3. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_454#Text

4. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_455#Text

5. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_030#Text

6. https://undocs.org/ru/S/RES/687(1991)

7. https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/LTD/G19/153/13/PDF/G1915313.pdf?OpenElement

8. https://ecocidelaw.com/history

9. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588#Text

10. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/ed20010405#Text

11. http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_10699/31ec6d92fb1854250f7b09764276f39aec4bfa4b

12. https://ecocidelaw.com/existing-ecocide-laws.

13. https://www.endecocide.org/en/who-we-are-2

14. https://www.europarl.europa.eu/doceo/document/TA-9-2021-0014_EN.html

15. https://www.universal-rights.org/blog/brazilian-indigenous-leaders-urge-the-international-criminal-court-to-investigate-president-jair-bolsonaro-over-destruction-of-the-amazon

16. https://static1.squarespace.com/static/5ca2608ab914493c64ef1f6d/t/60d1e6e604fae2201d03407f/1624368879048/SE+Foundation+Commentary+and+core+text+rev+6.pdf

17. https://ua.krymr.com/a/news-krym-ekolohichna-katastrofa/31003664.html

18. https://ua.krymr.com/a/pryroda-krymu-ekolohia-dumky-aktyvistiv/31062770.html

19. https://ua.interfax.com.ua/news/general/699123.html

20. https://reyestr.court.gov.ua/Review/92924339

21. https://reyestr.court.gov.ua/Review/96985956

22. https://www.stopecocide.earth/faqs-ecocide-the-law