Віктор Філатов, кандидат юридичних наук, доцент

На восьмому році замаху на анексію Криму можна впевнено сказати, що Росія просто знищує півострів не тільки економічно та політично, а й у сенсі тотального порушення прав і свобод громадян України, які залишилися на  окупованій території. Мова йде не тільки про обмеження окремих прав, які заважають окупантам реалізовувати свою політику колонізації насильницьким чином захоплених територій, а й про такі базові права, як право на свободу совісті та віросповідання, право на звернення громадян до окупаційної «влади». Про це вже багато говорили як в Україні, так і на рівні міжнародних інституцій. Сьогодні ж в зоні ризику опинилися вже основоположні права і свободи, які визнані на міжнародно-правовому рівні. Перш за все мова йде про рівність чоловіків та жінок та недопущення дискримінації за ознакою статі.

В усьому цивілізованому світі захист таких прав відбувається в рамках реалізації гендерної політики, основоположні принципи якої визначені у наступних міжнародно-правових актах: Загальна декларація прав людини, Конвенція про політичні права жінок, Декларація про захист жінок і дітей в надзвичайних обставинах та в період збройних конфліктів, Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок, Європейська соціальна хартія, Конвенція про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами [1]. В усіх цивілізованих країнах світу питання забезпечення гендерної рівності вже давно стало правилом гармонійного та сталого розвитку суспільства, а системні конфлікти на основі гендеру канули у минуле.

Після «Революції Гідності» в Україні відбулося суттєве переосмислення засад гендерної політики, і зараз вона стала невід’ємною складовою політики держави. До вже існуючого Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» [2], додалися нові нормативно-правові акти, в яких були регламентовані питання гендерної рівності та недопущення дискримінації за ознакою статі. До таких актів можна зарахувати: Закон України «Про державну службу», указ Президента України «Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини», постанову Кабінету Міністрів України «Про проведення гендерно-правової експертизи» тощо [3]. В окупованому Росією Криму ситуація кардинально протилежна. Окупаційна «влада» здається взагалі не чула про таке явище, як гендерна політика. Проаналізуємо конкретні факти з доступних джерел.

В цілому гендерна політика Росії визнана світом як дуже неефективна, оскільки держава займає 81 місце у рейтингу зі 153 можливих. Це означає, що механізми забезпечення гендерної рівності в Росії майже не працюють. Саме тому і виникла ситуація, коли кількість жінок на керівних державних посадах складає 7-12 %, а решта – це чоловіки, які до речі отримують в Росії набагато більші доходи. При цьому експерти з Давосу розрахували, що Росії потрібно щонайменше 100 років для того, аби досягти стандартів гендерної рівності європейських країн [4]. Підкреслимо, що гендерна нерівність в РФ проявляється в усіх можливих сферах: економіка, політика, освіта, праця. Звісно, що після окупації Криму, російська «влада» повністю скопіювала існуючу модель гендерної політики на окупованій території.

Однак відзначимо, що порушення прав жінок в окупованому Криму набуло значно більших масштабів, аніж на власне території Росії. Справа в тому, що кримські жінки почали активний спротив окупаційній «владі». Про тотальне порушення прав жінок та гендерну нерівність одразу почали говорити на рівні міжнародних інституцій. Зокрема, ще у 2015 році на засіданні Комітету ООН з ліквідації усіх форм дискримінації жінок було озвучено факти дискримінації кримськотатарських жінок, багатодітних жінок, вчителів, а також жінок, які хворіють на ВІЛ. При чому Росія на цьому засіданні звітувала про нібито виконання нею вимог Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок [5]. Достатньо цинічно, чи не так? Говорити про те, що все в порядку, паралельно порушуючи права жінок на окупованому півострові.

При чому порушення носять характер прямої дискримінації, яка більше схожа на геноцид невигідних для Кремля жінок. Зокрема, варто згадати про смерть двох літніх кримських жінок, які стали жертвами режиму. Веджіє Кашка – це 73-річна активістка, яка померла внаслідок «арешту», відстоюючи право на власну мову та культуру. Також достеменно відомі факти про смерть 82-річної вчительки української мови з Ялти, яка відстоювала державну мову на окупованому півострові. Експерти наголошують на тому, що в окупованому Криму спостерігається тенденція відсторонення жінок від прийняття будь-яких рішень стосовно захисту їхніх прав і свобод [6]. У таких умовах не варто взагалі говорити про цивілізовану гендерну політику, оскільки держава-агресор напевно живе за іншими правилами, аніж усе людство.

У багатьох випадках гендерна нерівність обумовлена політичними чинниками. Наприклад, кримськотатарські жінки, в сім’ях яких є політв’язні Кремля активно об’єднуються задля того, щоб звільнити своїх чоловіків. Такі жінки дуже дратують окупаційну владу, адже їх постійно відзначають на світовому рівні. Так, кримській татарці, адвокатесі Ліле Гемеджі, яка захищає права незаконно ув’язнених, нещодавно вручили премію Нідерландів «Тюльпан прав людини». Цю нагороду отримують ті, хто працює в умовах ризиків для власної безпеки [7]. Росії напевно «нічого не залишається» окрім дискримінації таких жінок, порушення їхніх основоположних прав та обмеження свобод. Держава-агресор навіть не звертає увагу на загальний осуд з боку світової спільноти. Власні політичні цілі набагато важливіші за світову ізоляцію.

Дискримінація жінок в окупованому Криму вже стала нормою життя. Вона проявляється не тільки по відношенню до правозахисниць. В зоні ризику усі жінки, які мають активну позицію та відкрито критикують окупаційну «адміністрацію». Перш за все мова йде про вчителів та блогерів, які працюють на півострові. Серед особистостей можна відзначити: захисниць кримськотатарської мови Лілі Буджурову та Ленару Мустафаєву, блогерів Еліну Мамедову та Назіфе Сейтумерову, поетесу Аліє Кенжалієву. Об’єктом дискримінації також стають жінки, які представляють інститути громадянського суспільства. Окремо варто відзначити арешти активісток громадського об’єднання «Кримська солідарність» Лутфіє Зудієвої та Муміне Салієвої. Дискримінації також піддаються журналістки кримських медіа. Так, у 2019 році окупанти оголосили у «міжнародний розшук» журналістку телеканалу «ATR» Гульсум Халілову [8].

Достатньо значною проблемою в тимчасово окупованому Криму є дискримінація ЛГБТ спільнот. Тут гендерна нерівність по суті перетворюється в гомофобію, оскільки жінки, які мають відповідну сексуальну орієнтацію не тільки обмежені в правах, вони ризикують власним життям та свободою, адже за російським законодавством будь-які згадки про ЛГБТ можуть бути розцінені як пропаганда, за яку передбачене позбавлення волі. Також на півострові поширена дискримінація за мовно-культурною ознакою. У даному випадку страждають не тільки жінки, а й діти, яким складно отримувати освіту на рідній кримськотатарській мові. Також непоодинокі випадки дискримінації жінок за релігійно ознакою, адже на півострові поширені антиісламські настрої [9].

Проявом гендерної нерівності є існування в Росії та на території окупованого Криму значних обмежень трудових прав жінок. Так, за законодавством Росії діє список з 456 професій, які недоступні для жінок. Тобто, жінки Криму наразі просто не можуть працевлаштуватися за цими професіями в силу встановлених заборон. Прикладами таких обмежень є сфера морського транспорту та авіації, а також сфери хімічного виробництва. Однак, жінок ні хто не спитав чи можуть і хочуть вони працювати в цих сферах. На думку міжнародних експертів, така нерівність може вважатися дискримінацією, і призводить до негативних наслідків. Наприклад, гендерна нерівність активізує домашнє насильство [10]. Схоже окупаційна «влада» не надто переймається цим питанням, адже для неї важливіше ілюзія «розвитку» та тотальний контроль суспільного життя.

На жаль, варто згадати і про наявність на території окупованого Криму проблеми гендерно-обумовленого сексуального насильства стосовно жінок та дітей. Ця проблема існує від початку окупації півострова і зараз сягнула загрозливих масштабів. Ситуація ускладнюється тим, що каральні структури Росії в Криму майже не реагують на такі випадки, а статистика розкриття подібних злочинів вкрай низька. На сьогодні Україна намагається усіляко актуалізувати цю проблему та інформувати міжнародні інституції про її сутність та масштаби [11]. Однак враховуючи складність доступу на окуповану територію Криму міжнародних спостерігачів, кримські жінки опинилися сам на сам з цією проблемою.

Гендерна нерівність в Криму також проявляється в тому, що жінки, які отримали обвинувальні «вироки» російських судів не можуть «відбувати покарання» на півострові, оскільки там банально відсутня жіноча «колонія». Їх усіх примусово переміщують на територію РФ, що є порушенням Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни. Як правило, у виправних закладах Росії кримськотатарські жінки піддаються жорстокому поводженню і не отримують якісну медичну допомогу. При чому зрозуміло, що значна доля цих «вироків» носить політичний характер і вони винесені жінкам з активною громадською позицією [12]. Це виглядає як помста і знущання над жінками, які просто хочуть розмовляти рідною мовою, отримувати освіту, реалізовувати власні права і свободи.

Обов’язково слід згадати про економічну дискримінацію за гендерною ознакою. Вона перш за все проявляється у позбавленні жінок права на окремі соціальні виплати і гарантії, які були передбачені в Україні. Наприклад, права на отримання багатодітними жінками земельної ділянки, права на отримання виплат жінками, які мають статус матері-героїні, обмеження права на отримання допомоги при народженні дитини. Є випадки дискримінації за «ознакою громадянства». Так, кримським жінкам, які не бажають отримувати «паспорт РФ» відмовляють в оформленні права на опіку, оскільки окупаційна «влада» вважає їх «іноземцями» на власне українській території [12]. Це суперечить усім нормам міжнародного права у сфері прав людини. Але реалії «русского мира» такі, що людина може опинитися безправною там, де споконвік жили її пращури.

Таким чином гендерна нерівність в окупованому Криму напряму пов’язана із зовнішньою та внутрішньою політикою Кремля. Вона набуває вигляду дискримінації жінок за економічною, культурною, релігійною та мовною ознаками і здебільшого протиставляється бажанню кримських жінок захищати свої права. Чим більше ми спостерігаємо активність жінок, тим більше окупаційна «влада» сприяє гендерно-обумовленим правопорушенням. По суті це інструмент впливу, адже РФ розуміє, що будь-яких «законних» способів заставити жінок мовчати просто не існує, оскільки це суперечить основоположним правам людини. Намагаючись грати роль «демократичної держави», Росія обрала саме цей шлях, який є принизливим та жалюгідним. Однак від цього не легше Україні, яка змушена документувати ці правопорушення та рухатися шляхом деокупації Криму.

Джерела

1. https://www.genderculturecentre.org/wp-content/uploads/2018/04/documents-Mizhnarodni-dokumenti-ratifikovani-Ukrainoyu.pdf 

2. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-15

3. https://decentralization.gov.ua/gender/legislation

4. https://www.gazeta.ru/lifestyle/style/2019/12/a_12870212.shtml

5. https://investigator.org.ua/news/167201/

6. https://ctrcenter.org/ru/news/6529-ekspertu-oon-predostavili-primery-narusheniya-v-krymu-prav-pozhilyh-zhenschin

7. https://qha.com.ua/ru/novosti/protestnoe-dvizhenie-v-krymu-imeet-zhenskoe-litso-tasheva-o-narushenii-prav-zhenshhin-na-okkupirovannyh-territoriyah-ukrainy/

8. https://ctrcenter.org/ru/news/3007-presledovanie-i-nasilie-v-otnoshenii-zhenschin-v-okkupirovannom-krymu

9. https://adcmemorial.org/novosti/crimea-donbass-human-rights/

10. https://lenta.ru/articles/2019/05/04/forbidden/

11. https://www.rada.gov.ua/news/Top-novyna/145957.html

12. https://voicecrimea.com.ua/main /articles/poza-zonoyu-dostupu-zaxist-prav-zhinok-na-timchasovo-okupovanij-teritori%D0%87-krimskogo-pivostrova.html