Важливим питанням є те, що сталося із боргами АР Крим за умов окупації. Нагадаємо, що автономія мала право отримувати кошти у борг саме в рамках українського правового поля. Та за законодавством України «місцеві запозичення здійснюються з метою фінансування бюджету розвитку бюджету АР Крим та міських бюджетів та мають використовуватися для створення, приросту чи оновлення стратегічних об’єктів довготривалого користування або об’єктів, які забезпечують виконання завдань Верховної Ради АР Крим та міських рад, спрямованих на задоволення інтересів населення АР Крим і територіальних громад міст».

Однак, під які б високі цілі не брався борг, його все одно прийдеться повертати. Окупація Криму внесла свої корективи у налагоджений процес повернення взятих раніше позик, точніше повністю призупинила його. Тому багатьох фахівців й не меншу кількість пересічних громадян цікавить – хто і яким чином буде повертати позики взяти владою АР Крим до окупації, а також чи пішли взяті у борг кошти на ті цілі, під які їх виділяли. Відповіді на ці питання спробує надати кандидат юридичних наук Андрій Чвалюк.

Відповідно до Бюджетного кодексу України «місцевий борг – це загальна сума боргових зобов’язань АР Крим, обласної ради чи міської територіальної громади з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок місцевого запозичення» [1]. Верховна Рада АР Крим та міські ради отримали право здійснювати запозичення у формі емісії облігацій місцевих позик, згідно постанови Уряду України від 16 лютого 2011 р. № 110. При цьому зміни до рішення про запозичення вносяться за письмовою згодою кредитора (кредиторів), якщо інше не передбачено умовами запозичення або законодавством [2]. Наявність активної згоди, а не відсутності письмових заперечень й характеризує боргові правовідносини демократичної держави, яка дотримується принципу верховенства права.

Примітно, що вже через три місяці після прийняття постанови № 110 Верховна Рада АР Крим скористалася наданою можливістю влізти у борги. Потреба у здійсненні запозичення обґрунтовувалась метою залучення коштів на покриття дефіциту бюджету розвитку АР Крим у 2011 році для комплексного вирішення екологічних проблем АР Крим в частині реалізації інноваційного екологічного проекту у сфері збору та переробки твердих побутових відходів в м. Сімферополі і Сімферопольському районі. Це було викладене у постанові Верховної Ради АР Крим від 18 травня 2011 року № 377-6/11 «Про здійснення запозичення у формі випуску облігацій внутрішньої позики Автономної Республіки Крим 2011 року» [3]. Постановою № 377-6/11 передбачалося випустити облігації трьох серій (А, Б, В) на загальну суму 400 мільйонів гривень. Однак по факту була реалізована тільки одна серія А на суму 133 мільйонів.

Постановою і проспектом емісії передбачалася відсоткова ставка не більше 14,5 % річних, термін погашення – не пізніше 31 грудня 2014 року. Зі зрозумілих причин вчасне погашення облігацій у 2014 році не відбулося. Незаконно спробував анексувати Крим й заявивши про «включення його до складу Російської Федерації» країна-агресор захопила усі джерела доходів кримського бюджету, отримавши у додаток й усі боргові зобов’язання. Однак повертати ці борги ніхто не збирався. Яку ж «хитру схему» придумати окупантам щоб не повертати позику? «Грошей немає, але ви тримайтесь» – у цій ситуації не врятує. Може було варто провести ще один «референдум»? Свого часу нацистська партія Німеччини намагалася через референдум протягнути «Закон Свободи», який би забороняв німецьким офіційним особам платити по боргах. Виборці той референдум проігнорували, але трохи пізніше закон таки було затверджено Рейхстагом [4]. Однак окупаційна «влада» Криму вирішила зробити ще простіше, ніж її нацистські попередники, хоча «на роздуми» у неї пішло аж чотири роки.

Спочатку внутрішня позика АР Крим дивним чином перетворюється у «зовнішню позику» фейкової «Республіки Крим». Причому ні вітчизняне право, ні навіть «законодавство» окупантів, такої трансформації не передбачає узагалі. Потім приймається «Закон Республіки Крим» від 22 грудня 2017 року № 447-ЗРК «Про бюджет Республіки Крим на 2018 рік і на плановий період 2019 і 2020 років», яким закріплюється, що укладення угод про врегулювання фінансових претензій, пов’язаних з виконанням «державного зовнішнього боргу Республіки Крим», здійснюється до 1 вересня 2018 року. 1 жовтня 2018 року «Рада Міністрів Республіки Крим» своєю «постановою» затверджує «боргову політику на 2019 рік та плановий період 2020 і 2021 років». Одним із основних завдань цього «документу» є «прийняття боргових зобов’язань виходячи з принципу виконання всіх зобов’язань своєчасно і в повному обсязі» [5]. Однак між прийняттям боргових зобов’язань та їх погашенням можуть пройти роки (наприклад, роки ув’язнення для кредиторів).

Далі починається суцільний театр абсурду. «Постановою уряду» від 9 лютого 2018 р. № 63 власників облігацій окупанти запрошують до 1 серпня 2018 року подати до «Міністерства фінансів Республіки Крим» фінансові претензії з метою врегулювання порядку виконання «державного» зовнішнього боргу. Тобто кредиторів запрошували не пред’явити фейковому «фінансовому органу» боргові папери для погашення боргу АР Крим та виплати відсотків за ним, а просто пропонували їм заявити «міністерству» про своє бажання їх погасити. Але цей крок був розрахованим саме на те, що ніхто до «міністерства» не звернеться, тобто був завідомо шахрайським. Адже зазвичай, у бюджеті закладають суми на виплату як боргу, так й відсотків на його обслуговування, а також прописують механізм управління державним боргом. Судячи з того, що так званий «Закон Республіки Крим» «Про бюджет Республіки Крим на 2018 рік і на плановий період 2019 і 2020 років» оминув своєю увагою ці питання узагалі, борг АР Крим окупанти насправді й не мали жодного наміру повертати, принаймні протягом 2018-2020 років.

Замість цього окупаційна «влада» прийняла «розпорядження» від 19 листопада 2018 року № 1375-р, яким оголосила:\ «вважати припиненими боргові зобов’язання Республіки Крим за облігаціями внутрішньої місцевої позики Верховної Ради Автономної Республіки Крим серії А загальною номінальною вартістю 133.000.000,00 українських гривень в кількості 133000 штук, через те що вони не пред’явлені до погашення (кредитор не вчинив дії для укладення угоди про врегулювання фінансових претензій, пов’язаних з виконанням державного зовнішнього боргу Республіки Крим за облігаціями внутрішньої місцевої позики Верховної Ради Автономної Республіки Крим, випущеним в 2011 році» [6].

Отже народжена окупантами схема була простою. Чотири роки узагалі не згадувати про борги АР Крим, зокрема про такі «дрібниці» як відсоткові ставки за облігаціями; надати кредиторам сім місяців для того, щоб подати фінансову претензію до фейкових «органів влади» щодо прострочених боргових зобов’язань, розуміючи що така претензія буде знаряддям «визнання» цих «органів»; після сплину 7 місяців повністю «простити собі» борги АР Крим у односторонньому порядку. Отже ця схема стала безпрецедентною практикою в бюджетних питаннях. Адже хоча звісно окупанти не мають права виступати від АР Крим, вони все одного зобов’язані забезпечити повернення кредиторам боргів АР Крим як юридичною особою, що перебуває під їх фактичним контролем.

«Пояснювальна записка» до «звіту про виконання бюджету» «Республіки Крим» на 2019 рік зазначає, що «станом на 31 серпня 2018 року в Міністерство фінансів Республіки Крим заяв про укладення угод про врегулювання фінансових претензій не надходило» [7]. Звісно, що публічні структури України не будуть звертатися до окупаційних органів «влади», а приватні особи прекрасно розуміють для себе ризики таких звернень за умов постійних репресій на півострові [8].

Але варто дослідити – чи узагалі були ці гроші, позичені АР Крим «на кримське сміття» витрачені з користю, чи вони й справді були «викинуті на смітник»? На старому веб-сайті Міністерства фінансів АР Крим міститься інформація емітента – Верховної Ради АР Крим, де підтверджується, що за станом на 1 січня 2012 року всі 133 мільйони цілісінькими лежали на рахунках головного управління Державного казначейства України в Криму. За інформацією першого заступника міністра фінансів АР Крим Віталія Волошина, протягом шістьох місяців 2012 року з цієї позики було витрачено лише 55 мільйонів гривень. А решта 78 мільйонів гривень тоді, залишилася на рахунках незатребуваними.

Але не витрачаючи кошти позики, АР Крим не повертала її кредиторам. Ще через півроку сума, виплачена АР Крим як юридичною особою за відсотками, подвоїлася. Виходить, що витративши на вирішення «сміттєвої проблеми» 55 мільйонів гривень, автономія виплатила за відсотками майже 20 мільйонів гривень. Загалом на фінансування «Чистого міста» в кримському бюджеті на 2012 рік були передбачені майже 420 мільйонів гривень на створення комплексу переробки сміття. Тобто тоді джерело потужного фінансування було знайдено й без випуску облігацій. Навіщо ж було залазити в борги?

Існує думка, що виникла банальна «схема», адже незадіяні кошти позики спеціально не чіпали, щоб банк-емітент, «Укргазбанк» міг їх «прокручувати» у обігу й таким чином заробляти власний капітал [9]. Незважаючи на те, що сам «Укргазбанк» належить державі, серед його акціонерів у ті часи були особи, наближені до керівництва «Партії регіонів». Дехто й досі залишається «почесним президентом», а у 2012-2014 роках банк очолював Сергій Мамедов. Наступний керівник «Укргазбанку» Кирило Шевченко, що таким чином має бути добре обізнаним у облігаціях АР Крим, наразі очолює Національний банк України.

Як вже писала наша Асоціація, проблема збору та переробки твердих побутових відходів в Криму знову набула актуальності [10]. Й не дивно, бо позичені в 2011 році на будівництво сміттєпереробного заводу кошти були витрачені нецільовим шляхом. Час замислитися про нові позики, але хто ж їх дасть та кому, тим більше знаючи, як окупаційна «влада» поступає з кредиторами. На завершення хочу зазначити, що у фінансовому світі зрідка трапляються такі собі спливання «лохнеських чудовиськ», про яких всі забули десятки років назад. Наприклад, у 2010 році об’єднана Німеччина завершила виплату репарацій (точніше боргів по обслуговуванню репарацій) за підсумками Першої світової війни. З часу початку війни пройшло 96 років, з часу підписання Версальського миру – 91 рік [4]. Тому країні-агресору не слід сподіватись, що якесь внутрішнє «розпорядження» захистить її від вимог кредиторів. Після деокупації Криму усі борги АР Крим прийдеться повертати. Причому з відсотками.

І тому дуже дивним є довге мовчання українських банкірів та українських правоохоронців щодо «загублених» 133 мільйонів гривень та відсотків по ним, а також щодо спроб конкретних фізичних осіб у 2017-2019 роках «списати» цей борг, що мають очевидні ознаки розкрадання майна у особливо великих розмірах та шахрайства. При чому підписанти вказаних вище «актів Ради Міністрів Республіки Крим» 2018 р. № 63 та № 1375-р, Сергій Аксьонов та Лариса Опанасюк є очевидними учасниками цих загально-кримінальних особливо тяжких злочинів. Наша Асоціація буде уважно моніторити наступні дії української влади з реагування на цю кричущу ситуацію.

Джерела:

1. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-17#Text

2. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/110-2011-%D0%BF#Text

3. http://crimea.gov.ru/act/10110

4. https://www.forbes.ru/ekonomika-opinion/finansy/57980-germaniya-vyplatila-dolgi-pervoi-mirovoi-voiny

5. https://rk.gov.ru/ru/document/show/14064

6. https://rk.gov.ru/ru/document/show/14576

7. https://minfin.rk.gov.ru/ru/structure/219

8. https://krymbezpravil.org.ua/wp-content/uploads/2019/01/CBR_forcible-expulsion.pdf

9. https://irrp.org.ua/dengy-na-musor/

10. https://arc.construction/9319?lang=uk