Нова частина нашої розповіді використовує посилання на спрута, оскільки пов’язана не тільки з морською твариною класу головоногих молюсків, що має лантухоподібне тіло та вісім ніг-щупальців, але й має аналогію з популярним у середині восьмидесятих років італійсько-французько-німецьким телевізійним серіалом про сицилійську мафію.

У перших частинах журналістського розслідування читачі отримали уявлення про діяльність групи компаній «Ювас», яку контролює керченська «бізнес-родина» Народицьких. Проте, ознайомлення лише з щупальцями, що обвивають нафто-газову, поромну, судноремонтну та інші морські галузі буде неповним без згадки про морський пісок Криму. На цю тему багато публікацій, але нам вдалося побачити дещо, як кажуть, за кадром.

Пропонуємо нашому читачу уважно передивитися лист такого собі севастопольського господарського товариства «Южморсервис».

На перший погляд нічого цікавого. Ну звернувся до «Ювас-Трансу» якийсь пан Гафуров та попросив продовжити ще на рік оренду плавзасобу, ну є він клієнтом раніше згаданого «Севастопольського Морського банку», ну та й що? Хто він такий на фоні колишніх кримських керівників Леоніда Грача та Юрія Мєшкова?

Нагадаємо, що свого часу проросійські налаштований Грач був членом Військової ради Чорноморського флоту РФ та товаришував з його колишнім командувачем Комоєдовим Володимиром Петровичем, уродженцем України, 1950 року народження. Ну інакше до складу військової ради «видатний флотоводець» Грач мабуть й не потрапив би.

У той самий час, коли ОПГ Грачів було в Криму при владі, на півострові реалізовувалося кілька «інвестиційних програм» під егідою оголошеного шефства столиці Росії, за нібито ініціативи колишнього мера Москви Юрія Лужкова, якого українська влада навіть була змушена визнати персоною нон-грата. Серед проєктів, звісно ж, були й «гостро соціальні» – типу житла для військовослужбовців Чорноморського флоту.

Ну не повертати ж цих добродіїв після служби  додому в Росію, ще згодяться в Україні.

Пам’ятаємо й про великі будівельні бізнес-проєкти в Криму родини Леоніда Грача, у тому числі за участю вже відомого російського бізнесмена Яланузяна (дивись частину про Голубу лагуну). А усі ці будівництва, навіть ті, що не є пісочними замками, потребують на великі обсяги піску. 

Серед «пісочних бізнесменів» Криму діяла добре відома організована група колишніх російських старших військово-морських офіцерів, зокрема, це Мазюк Олексій Ігорович, 1961 року народження, Стьопін Олег Юрійович, 1960 року народження, згаданий Гафуров Тимур Юсупович, 1958 року народження, та члени їх родин, які й досі причетні до видобутку піску на тимчасово окупованій території України.

Родина Мазюків у ті час створила власного «спрутика», групу компаній «Суєста». Олексій Мазюк, колишній капітан 3 рангу Чорноморського флоту мав високий «дах», став помічником народного депутата, а згодом був призначений начальником відділу інвестицій одного з управлінь Державного управління справами Президента України.

Потім вплив Леоніда Грача та деяких інших корисних знайомих зменшився, а фіналом кар’єри Мазюка на службі українській державі стало звільнення у 2005 році за службовою невідповідністю. Далі нікого не здивує, що він  був викритий в крадіжці землі у держави під прикриттям благородної мети – допомоги особам з інвалідністю. Бо чим же ще можна пояснити та забезпечити незаконне відчуження такої дорогої кримської землі, як не співчуттям до людей, які отримали інвалідність під час виконання службового обов’язку із захисту Батьківщини.

Безумовно, «інвалідам» під керівництвом Мазюка вкрай необхідною стала земля, багато землі, не один десяток гектарів, при чому, обов’язково, або на узбережжі моря, для яхтингу, пляжів, причалів, будівництва та обслуговування бази видобутку і переробки піску, або в заповідних зонах чи в місцях, що мають запаси корисних копалин, які дозволяли будувати цементні заводи та інші подібні об’єкти.

Родина Мазюків була причетна до функціонування кількох десятків комерційних фірм, але ми звернемо увагу на одну з початкових – ТОВ  «Новий берег», в установчих документах якої зазначалася адреса та директор: м. Севастополь, вул. Маршала Геловані 19, директор Гафуров Т.Ю. Шляхи роботи з цим севастопольцем, керівником ще кількох «ветерансько-інвалідних» організацій, читачу здається, вже зрозумілі. Згаданий вище підводник російського човна К-506, капітан 2 рангу запасу Олег Стьопін, теж колись мешканець севастопольської вулиці Геловані, мав з ними тісні зв’язки. Севастопольці неодноразово бачили його у бізнес-вояжах з Олексієм Мазюком, коли вони разом роз’їжджали на машині останнього «Toyota» номер CH7334AE.

Як ці щупальця приєднувалися до голови спрута – окрема справа, адже загалом для організації видобутку морського піску біля узбережжя Криму створено біля півсотні різних компаній, які поступово закриваються, з метою уникнення відповідальності та приховування єдиного замислу на використання. Зокрема це випливає з бази даних, яка відображає усталену схеми збереження активів, запропоновану російською юридичною компанією . Саме така схема була ідентифікована журналістами-розслідувачами та розкрита на сайті OPG.lt у безпосередньому зв’язку з севастопольським ТОВ «Сэндинтермарин», теж залученим до видобутку морського піску.

Ми ж повернемося до більш відомих щупальців. Враховуючи, що випускник Кубанського університету Леонід Грач був активним політичним діячом від комуністів, читача не здивує інформація про його сприяння політичній діяльності адмірала Комоєдова з наступним «обранням» останнього депутатом Держдуми Росії саме від партії комуністів та від окупованого Севастополя. А звідки ж у Комоєдова взялися гроші на вибори?

Що ж, про це можна дізнатися з наявної у відкритому доступі інформації про «фінансування виборчої компанії 2016 року суб’єктами господарської діяльності» в окупованому місті-герої по «219 одномандатному виборчому округу».  Як би не приховували це щупальце, але в «офіційних відомостях» про надходження коштів до «виборчих фондів» кандидатів та їх витрачання (на підставі даних, наданих філіями «ПАТ РНКБ»), кандидат Комоєдов В.П. мав номер 9, а гроші отримував від ТОВ «Западный шельф», «Южэкоразведка», «Южный терминал», «Сэндинтермарин».

Екологам та небайдужим мешканцям Криму далі вже можна нічого не пояснювати, у них саме ці фірми, що причетні до видобутку морського піску навколо Криму, давно на слуху. А на компанію «Южморсервис», згадану на початку, капітаном порту Туапсе у серпні 2016 року було видано для судна-рефулеру (земснаряду) «Печора» свідоцтво про право плавання під державним прапором РФ. Трохи раніше власником цього судно було ТОВ «Торгівельний дом “Бетонстрой”», але, щоб у читача не залишалося сумнівів, що це хтось зовсім інший, додамо облікову картку з одного контрольного органу. Достатньо звернути увагу на електронну адресу ТОВ «Южморсервис» у першому розділі цієї картки, [email protected]

Вважаємо, що будь-які питання у читача зникнуть.

Оскільки з самого початку ми заявили ще й про аналогію з телевізійним серіалом «Спрут», прийшов час повідомити нашим читачам цікавий приклад, наведений у популярній книзі німецького письменника та кіносценариста Ганса Берндорфа «Шпигунство», написаної в кінці 20-х років минулого століття, яка тільки в перші роки пережила більше тридцяти видань. Тоді, напередодні Першої світової війни, військову розвідку Німеччини дуже цікавили дані про італійські берегові укріплення.

Для розкриття схеми їх побудови в Мілані у липні 1914 року відкрили бюро оголошень, яке виписувало практично усі газети Італії, навіть сільські листки. Господиня цього бюро Анна Марі Лессер («Мадемуазель доктор») ретельно вдень і вночі наносила на великомасштабну карту Італії відомості з газетних оголошень військових комендатур про набір персоналу на земляні та бетонні роботи. В результаті її роботи була отримана карта італійських берегових укріплень.

Доведемо читачу одне таке цікаве оголошення. Свого часу, Центральний комітет Комуністичної партії Вірменії висловив протест у зв’язку з незаконним рішенням «районного суду» окупованого Криму «скасувати під надуманим приводом реєстрацію кандидата в депутати Верховної Ради республіки Леоніда Грача». Читачі, в яких не обірвався терпець, вже можуть здогадатися до чого ми розповідали про бізнес-соратника Грача пана Назарета Яланузяна. Але, він же нібито «нафтовик», до чого тут морський пісок?

Про це розповімо в наступній частині.