Попередню частину нашої розповіді було завершено з акцентом на конкретні заходи маскування (конспірації) у «бізнес-діяльності» кримського керівництва до окупаційних часів та ролі у цьому «російських бізнесменів».

Змушені зробити маленькій відступ. Асоціація Реінтеграції Криму проти бездумного нав’язування якоїсь переважної думки за матеріалами наших журналістських розслідувань та щиро бажає особистої участі читачів та їх власної оцінки ситуації. Наш читач – розумний читач, тому пропонуємо практичне завдання.

Під час висвітлення одного з епізодів «великої нафтової війни» ми згадали використання «кримінальної піхоти» – кілерів. При цьому достатньо часто у розборках використовувалися не тільки розстріли, а й такий спосіб вирішення питань, як вибуховий пристрій, таке собі послання, оформлене професійним почерком «кримінальних саперів».

Для прикладу, коли лідерами кримінальних співтовариств розглядалися можливості організації контрабандних постачань російських нафтопродуктів через порти Одеси та Миколаєва, в Україні трапився резонансний випадок.

24 червня 1993 року о 18 годині в Одесі вибухнув автомобіль депутата обласної ради Олега Деліченко, який втратив обидві ноги, а через два дні помер у лікарні, його дружина і 17-річний син отримали поранення. Достовірно відомо, що Деліченко мав тісні зв’язки з «кримінальними авторитетами» та мав відіграти відведену роль в організації контрабанди нафтопродуктів.

Згодом «вибухова хвиля» вдарила по Криму. На виборах до місцевих органів влади в 1995 році в районні та міські ради Криму пройшли 44 людини, в різному ступені пов’язані з кримінальними структурами. Серед іншого, криміналізація політичного життя дозволяла забезпечувати відповідний силовий вплив на таких «представників народу», чим не могли не скористатися й зацікавлені «сусіді».

У нафтогазовій галузі Криму це розпочалося з вбивства директора держпідприємства «Кримгаз» Дмитра Синельника.

В середині 90-х в Криму виникли цілі альянси, які об’єднували кримінал і тіньову або напівтіньову економіку та політику. Пов’язані з кримінальними угрупованнями, особи у підприємницьких колах контролювали цілі сектори господарства.

Постало питання й більш повного тіньового контролю окремих територій. Міліцейська статистика тільки 1996 року зафіксувала у Криму біля 40 замовних вбивств, 33 вибухи, 8 масових бандитських «розбірок», які мали наслідком 53 убитих і понад 40 поранених. В деяких бандах кількість її членів рахувалася сотнями, а самі банди складалися з кількох менших банд.

За вбивством голови Роздольненської міськради Олексія Ребікова потягнулися замахи й на чиновників регіонального рівня. Можливо згадати, свого часу гучні політичні вбивства кримських чиновників В. Кузіна, О. Пасько, С. Прокоп’єва та інших.

Поступово «планку підвищували», й у 1997 році в Сімферополі був смертельно поранений перший заступник міністра курортів і туризму АР Крим Дмитро Гольдич (його можливо переплутали з віце-прем’єром Криму Андрієм Сенченко, з квартири якого він виходив), у 1998 році загинули Голова Фонду держмайна Криму Олексій Головізін та, навіть віце-прем’єр Криму Олександр Сафонцев.

Останнє вбивство привертає увагу наступними обставинами. Олександр Сафонцев до призначення на пост заступника голови Радміну АР Крим займав пост мера Керчі. Потім переїхав до столиці Криму та оселився на турбазі «Таврія».

5 лютого 1998 р. близько 9 годин вечора, Сафонцев у супроводі свого охоронця – бійця «Беркуту» Романа Гаркуші підходив до турбази, де він тимчасово мешкав. У той момент, коли охоронець пройшов вперед, щоб відкрити вхідні двері будівлі, прогримів страшний вибух. Спрацював дистанційно керований пристрій, еквівалентний 500 грамам тротилу, вмонтований в чавунну урну. Вибух був такої сили, що осколки урни, що розлетілися на всі боки, прокреслили на асфальті борозни та залишили глибокі відбитки на стінах готелю, пробили корпус службової “Волги” Сафонцева, що стояла неподалік, і застрягли в двигуні.

Ці осколки нанесли тяжкі поранення віце-прем’єрові та його охоронцеві, яких в критичному стані доставили в лікарню “Швидкої допомоги”. У Сафонцева лікарі констатували несумісні з життям поранення черевної порожнини, рвані рани ніг, ушкодження судин, велику крововтрату.

Його тричі оперували у зв’язку із загрозою порушення кровопостачання ніг, зшивали судини, але, незважаючи на всі зусилля лікарів, 21 лютого Олександр Сафонцев помер. Не врятували лікарі й Романа Гаркушу.

Як виявилося пізніше, з вибуховим пристроєм була пов’язана окрема історія. Свого часу урну, яка стояла біля входу на турбазу «Таврія» чомусь прибрали, а на її місце поставили іншу, начинену вибухівкою. Але, хтось дав команду скасувати теракт, на своє місце повернулася стара урна. Коли рішення ліквідувати Сафонцева знову затвердили, на турбазі з’явилася урна-бомба, яка і рвонула. Ці маніпуляції викликали подив у одній з прибиральниць турбази, але вона чи то не сповістила про це керівництво, чи її інформацією знехтували. 

Згодом було затримано шістьох кілерів та навіть працівника СБУ, який перевозив їм вибуховий пристрій. Зрозуміло, що вибух, який погубив першого віце-прем’єра Криму Олександра Сафонцева, готували професіонали високого класу. До слова, по бандитських подіях 90-х років, кримські суди продовжували розглядати справи до самої окупації.

З азів криміналістики відомо, що використання вибухових пристроїв у кримінальних «розборках» дуже рідке явище, на рівні кількох відсотків у статистиці вбивств. При цьому, як правило, маємо наступні характеризуючи ознаки:

– ретельна підготовка до злочину, відсутність імпульсивності та особливий психотип виконавця;

– необхідність використання спеціальних знань та відповідної спеціальної підготовки, під час якої одночасно вирішуються й завдання виховання корпоративності, формування думки про ознайомлення з окремою таємною галуззю знань, більш професійної конспіративності;

– більш приховані шляхи постачання вибухових речовин, що виключають номерний облік зброї та її обслуговування; а також значно ускладнюють встановлення джерел таких поставок та ідентифікації;

– можливість більш зручного та тривалого контролю за місцевістю;

– перебування виконавців та спостерігачів-контролерів на більшій відстані від міста злочину, полегшена евакуація після події;

– можливість використання легенди прикриття під виглядом підготовки до риболовлі та інші.

Правда є й зауваження, серед тих хто не пройшов спеціальної підготовки або тривалий час не «відновлював» навички, спостерігається дуже високий відсоток «само-ліквідованих».

Згадаємо й про наведені вище 33 (!!!) кримські вибухи за відносно малий проміжок часу. Також пригадаємо «рушницю, що висіла на стені» у першому акті, тобто про ті 157 кілограмів вибухівки у схроні в Керчі, про що наводилося у першій частині нашого розслідування.

А зараз почитаємо деякі не дужі старі новини, які мали місце після агресії Росії.

16 січня 2017 року Україна подала позов до Міжнародного суду ООН з метою притягнення РФ до відповідальності за вчинення актів тероризму і дискримінації протягом її незаконної агресії проти України. Серед перелічених терористичних атак, зокрема, був названий й теракт під час Маршу єдності у Харкові з використанням радіокерованого вибухового пристрою. Жертвами стали 4 загиблих та 9 поранених.

Викриття Росії не зупинило її подальших дій. Нагадаємо лише події того року.

“СБУ отримала оперативну інформацію про наміри спецслужб РФ створити в Україні штучні умови для широкомасштабних акцій протесту. З цією метою особам, які ховаються на території РФ від українського правосуддя, була поставлена задача організувати напад з використанням вибухових пристроїв… на офіс Всеукраїнського об’єднання “Батьківщина” в Києві”, – розповів у червні 2017 року начальник департаменту захисту національної державності СБУ Віктор Кононенко та додав, що за вчинення таких дій зловмисники мали отримати грошову винагороду від осіб, які переховуються на території Росії.

27 червня 2017 р. о 8:15 ранку в Солом’янському районі м. Києва загинув командир спецназу Головного управління розвідки ЗС України полковник Максим Шаповал, в чий автомобіль “Мерседес” було закладено вибухівку з пристроєм дистанційного управління.

24 серпня 2017 р. о 14.00 тоді ще невідома особа на тротуарі навпроти Національного художнього музею на вулиці Грушевського, 6 застосувала вибуховий пристрій, вчинивши замах на умисне вбивство трьох людей. У результаті дві жінки та чоловік дістали тілесні ушкодження. Вибуховий пристрій кинули в автомобіль з українськими військовими, однак він відскочив від авто і розірвався, поранивши цивільних, серед яких були родичи Героя України Валерія Чибінєєва.

Журналісти «Bellingcat» звертали увагу, що Росія активно використовує злочинців для скоєння замовних вбивств загально небезпечними шляхами. Зокрема, у квітні 2019 року в Києві був затриманий громадянин Росії Олексій Комарічєв, який підірвався на вибухівці, закладаючи її під автомобіль іншого українського розвідника. У 2016 році, будучи слідчим міліції, Комарічєв був спійманий на отриманні хабаря та йому світив термін ув’язнення в тюрмі і штраф в 48 млн рублів. Цей приклад на підтвердження іншої тези.

Тепер перейдемо до практичного завдання за методом індукції, тобто від складової до загального. Адже головною відмінністю індукції від дедукції є те, що для її застосування не вимагається знати усі факти до того як зробити висновок. Пропонуємо читачам самим відповісти на питання: чи є достатньо підстав припускати, що така діяльність в розглянутих нами окремих кримінальних епізодах підривів посадовців в Криму може бути пов’язана із загальною координацією та контролем зацікавлених спецслужб, насамперед, в окремі періоди часу?

Для тих, хто зберігає сумнів, продовжимо розповідь.

Далі буде …


Організатором вбивств, в результаті яких загинули Олександр Хараберюш, і Максим Шаповал, і повинен був бути ліквідований ще один офіцер української розвідки, є генерал-лейтенант ФСБ РФ Мінаєв Дмитро Вікторович – начальник департаменту контррозвідувальних операцій ФСБ Росії, 1966 р.н.